Постанова

від 17.02.2025 по справі 907/301/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2025 р. Справа № 907/301/24

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників:

від позивача Баняс В.Ю. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)

від відповідача (скаржника) Німенко А.С. (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду)

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради від 16 жовтня 2024 року

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 вересня 2024 року (повний текст підписано 26.09.2024), суддя Пригуза П.Д.

у справі №907/301/24

за позовом Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради, м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Бізнес Центр Корона, м. Ужгород

про стягнення коштів

встановив:

21 березня 2024 року Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Корона» про стягнення 306 418,27 грн, з яких: 87 600,87 грн заборгованість по орендній платі, 214 109,88 грн штрафу та 4 707,52 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати.

В процесі розгляду справи судом першої інстанції, відповідач сплатив основний борг по орендній платі в сумі 87 600,87 грн та пеню в сумі 4 707,52 грн. Поряд з цим, просив суд зменшити розмір штрафу на 99% - до 2 141,10 грн.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26 вересня 2024 року у справі №907/301/24 закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 87 600,87 грн та пені в сумі 4 707,52 грн, на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору. Поряд з тим, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 20 000 грн штрафу за несвоєчасну сплату орендної плати. В решті позовних вимог суд відмовив.

Рішення суду щодо зменшення розміру штрафу мотивоване тим, що загальна сума штрафних санкцій у цій справі є надмірною в порівнянні з основною сумою боргу, перевищує її близько як в 2,5 рази. Суд враховав той факт, що відповідач оплатив повністю суму основного боргу та пені до ухвалення рішення в цій справі, а позивач не довів, що внаслідок порушення відповідачем строків виконання зобов`язання, йому завдано збитків або, що розмір завданих йому збитків перевищує розмір нарахованих штрафів згідно умов договору. Враховуючи економічні і правові інтереси сторін у швидкому виконанні рішення і збереженні платоспроможності сторін як гарантії виконання судового рішення, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення розміру належного до сплати штрафу з 214 109,88 грн до 20 000 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, повному погашенні боржником до часу винесення судового рішення основної заборгованості. Суд у рішенні зазначає, що такий захід суду є проявом справедливого балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафу ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Частково не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, позивач Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 вересня 2024 року у справі №907/301/24 в частині часткового задоволення позовних вимог про стягнення штрафу та ухвалити нове рішення, яким позов про стягнення штрафу задоволити: стягнути з відповідача на користь позивача штраф в сумі 214 109,88 грн. Зокрема, зазначає, що в цьому випадку мають місце доведені належними та допустимими доказами істотні порушення відповідачем умов договору щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів в розмірі та строки встановлені договором. Наголошує, що відповідач систематично в повному обсязі не вносив орендну плату у період з травня 2023 року по 24.09.2024 року. Враховуючи зазначені обставини, у зв`язку з невнесенням орендної плати у строки, визначені договором, за листопад 2023 року та січень 2024 року, позивачем відповідно до п.14 Договору нараховано штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати в сумі 104 392,92 грн та 109 716,96 грн відповідно. На думку скаржника стягнення штрафу в розмірі 214 109,88 грн є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, а зменшення розміру штрафу з 214 109,88 грн до 20 000 грн фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч.3 ст.263 ГПК України).

Судові засідання з розгляду справи апеляційним судом здійснювалися в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду на підставі заяв представників сторін та відповідних ухвал суду.

Представник позивача (скаржника) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив такі задоволити, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 21 липня 2023 року між Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (в тексті договору орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Корона» (в тексті договору орендар) укладено договір оренди землі №1675/1, відповідно до умов якого, а саме: п.п.1,2 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2832 га для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови в м. Ужгороді, пл. Театральна, 5,7. Кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:06:001:0233.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 2023 рік становить 3 479 763,36 грн згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-2100242182023 від 23.05.2023 року (п.5 Договору).

Згідно з п.8 Договору строк дії договору складає 3 роки.

Пунктом 10 Договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 104 392,90 грн на рік.

Відповідно до п.11 Договору орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 8 699,41 грн.

Розмір орендної плати переглядається щороку у разі: зміни нормативно - грошової оцінки землі, розмірів земельного податку, зміни ставок орендної плати, підвищення цін та тарифі, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством (п.13 Договору).

У п.14 Договору сторони погодили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором: - у 10-ти денний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором; - справляється пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Згідно з п.27 Договору орендодавець має право в односторонньому порядку вносити зміни до даного договору при зміні розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, коефіцієнтів інфляції (визначених у відповідності до вимог чинного законодавства) ставок земельного податку та ставок орендної плати відповідно до змін чинного законодавства шляхом надсилання відповідних повідомлень. При цьому, індексація розміру орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель здійснюється орендарем самостійно у порядку визначеному пунктом 30 договору (незалежно від надсилання орендодавцем відповідних листів). Орендодавець вправі вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Орендар зобов`язався своєчасно вносити орендну плату за користування земельною ділянкою; самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством кумулятивним способом (п.28 Договору).

Відповідно до п.38 Договору за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Додатком до договору є розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку на пл. Театральній, 5,7, згідно з яким місячний розмір орендної плати складає 8 699,41 грн.

Об`єкт оренди передано орендарю за актом приймання передачі земельної ділянки.

Станом на 23.05.2023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки складала 3 479 763,36 грн, що підтверджується витягом №НВ-2100242182023 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Станом на 30.01.2024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки складала 3 657 244,80 грн, що підтверджується витягом №НВ-2100052022024 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Згідно з повідомленням №24.01-12/457 від 07.02.2024 року про перегляд плати в односторонньому порядку в т.ч. щодо обов`язку такого перегляду самостійно орендарем у відповідності до п.30 угоди станом на 01.01.2024 року, орендодавець повідомив орендаря про те, що розмір місячної орендної плати за договором №1675/1 з січня 2024 року становитиме 9143,11 грн на місяць. Вказане повідомлення надіслано відповідачу за його юридичною адресою, що підтверджується описом вкладення до цінного листа, накладною Укрпошти та фіскальним чеком від 09.02.2024 року.

Згідно з розрахунком заборгованості по орендній платі, складеним позивачем, у відповідача наявна непогашена заборгованість за період з травня 2023 року по лютий 2024 року в сумі 87 600,87 грн. Також у вказаному розрахунку вказано штраф на загальну суму 214 109,88 грн (104 392,92 грн нарахований 01.01.2024 року та 109 716,96 грн нарахований 01.03.2024 року).

У березні 2024 року Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради звернувся до суду з цим позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Центр Корона» про стягнення 306 418,27 грн, з яких: 87 600,87 грн заборгованість по орендній платі, 214 109,88 грн штрафу та 4 707,52 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

В силу ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а у відповідності до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч.6 ст.283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (ч.ч.1, 9 ст.93 ЗК України).

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 1 ст.762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.5 вказаної статті).

Орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч.1 ст.286 ГК України).

Орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є істотною умовою договору оренди землі (ст.15 ЗУ «Про оренду землі»).

Відповідно до ст.21 ЗУ «Про оренду землі» орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі (ст.22 ЗУ «Про оренду землі»).

В силу ст.24 ЗУ «Про оренду землі» орендодавець має право, серед іншого, вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

Орендар земельної ділянки зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку (ст.25 ЗУ «Про оренду землі»).

Статтею 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як погоджено сторонами в договорі оренди землі (п.п.10,11,12) орендна плата вноситься орендарем у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі у грошовій формі та становить 104 392,90 грн на рік. Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця в розмірі 8 699,41 грн. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Так, судом встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням орендарем своїх зобов`язань за договором оренди землі, у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 87 600,87 грн, яка була сплачена під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Нарахована позивачем пеня в сумі 4 707,52 грн також сплачена відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача штраф, передбачений п.14 Договору у розмірі 100% річної орендної плати, враховуючи неодноразове порушення орендарем строків внесення орендної плати. Вказаний штраф позивач нарахував в загальній сумі 214 109,88 грн, з яких: 104 392,92 грн штраф, нарахований 01.01.2024 року та 109 716,96 грн штраф, нарахований 01.03.2024 року.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.2 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, серед іншого, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

У п.14 Договору сторони погодили, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, у десятиденний строк сплачується штраф у розмірі 100 відсотків річної орендної плати, встановленої цим договором.

Як вбачається з розрахунку заборгованості по орендній платі за період з травня 2023 року по лютий 2024 року, станом на час звернення до суду з цим позовом, у відповідача існувала заборгованість зі сплати позивачу орендної плати в сумі 87 600,87 грн, яка була сплачена відповідачем під час розгляду справи.

Поряд з тим, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач просив суд зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу на 99%.

Як зазначено судом вище, місцевий господарський суд дійшов висновку про зменшення розміру штрафу до 20 000 грн.

Так, завданням неустойки є сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (подібний висновок міститься і в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 у справі №7-рп/2013).

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки.

При цьому ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункт 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі № 467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі № 367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі № 752/15421/17.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

За змістом постанов Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі №910/9767/19, від 29.04.2020 у справі №917/693/19 та від 26.05.2020 у справі №916/2586/19 цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №910/8698/19, від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі №923/536/18 від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 у справі у справі №914/2252/18, від 30.09.2019 у справі №905/1742/18).

Разом з цим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки (штрафу, пені) є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (штрафу, пені).

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).

У постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статей 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Як зазначає позивач, штраф в сумі 214 109,88 грн включає в себе два штрафи: один нарахований 01.01.2024 року в сумі 104 392,92 грн (річна орендна плата) та інший нарахований 01.03.2024 року в сумі 109 716,96 грн (річна орендна плата).

Виходячи із засад справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, та з урахуванням встановлених фактичних обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу.

При цьому, колегія суддів бере до уваги зокрема те, що: відповідач сплатив під час розгляду справи судом першої інстанції заборгованість по орендній платі в повному обсязі, а також суму пені; розмір штрафу (214 109,88 грн) є невиправдано великим, у порівнянні із сумою заборгованості, прострочення якої допустив орендар (87 600,87 грн за період з травня 2023 року по лютий 2024 року, тобто менш ніж за рік) та включає в себе фактично подвійний штраф, нарахований як орендна плата за 2 роки; позивачем не доведено понесення ним будь-яких збитків, у зв`язку із простроченням орендаря.

Судом також враховано, що право нарахування такого штрафу в орендодавця виникло на підставі п.14 укладеного між сторонами договору, який за формою та змістом відповідно до ст.14 ЗУ «Про оренду землі» відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою КМУ від 3 березня 2004 року №220, що відповідно до абз.4 ч.4 ст.179 ГК України виключає можливість відступу від умов такого Типового договору та, відповідно, обмежує реалізацію орендарем права на свободу договору, зокрема, в частині встановлення обов`язку сплачувати штраф за порушення строку сплати орендної плати в явно неспівмірному розмірі з обсягом самої місячної орендної плати.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру штрафу до 20 000 грн, як такого, що є проявом справедливого балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання штрафу ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Колегія суддів не вбачає в діях місцевого господарського суду будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального права. Суд вирішив зменшити розмір штрафу, зважаючи на встановлені ним обставини та колегія суддів вважає такий висновок справедливим.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову та зменшення розміру штрафу.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (ч.1 ст.275 ГПК України).

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Доводи скаржника є безпідставними та такі не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

ухвалив:

Рішення Господарського суду Закарпатської області від 26 вересня 2024 року у справі №907/301/24 залишити без змін, а апеляційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради без задоволення.

Матеріали справи №907/301/24 повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 21 лютого 2025 року

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.