Постанова від 19.02.2025 по справі 916/4896/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/4896/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, Г.І. Діброви,

секретар судового засідання: В.М. Просяник,

за участю представників сторін:

від позивача: О.С. Овчіннікова

від відповідача: Я.В. Гліщинський, Л.О. Кузнєцова

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Білий Цвіт»

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.11.2024 (суддя Н.Д. Петренко, м.Одеса, повний текст складено 07.11.2024) про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

у справі №916/4896/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Білий Цвіт»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-грецьке підприємство «ІМТРЕКС»

про повернення безпідставно набутого майна (коштів),

В С Т А Н О В И В :

Коротка історія справи

05.11.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Білий Цвіт» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. №5021/24/ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-грецьке підприємство «ІМТРЕКС» про стягнення безпідставно збережених грошових коштів за період здійсненого фактичного користування майном в розмірі гривневого еквіваленту 162597,15 євро, що за встановленим НБУ офіційним курсом валюти (євро до гривні) на день подання цього позову становить 7311668,64 грн, з яких гривневий еквівалент у розмірі 155820 євро основна сума боргу та гривневий еквівалент - 6777,15 євро три проценти річних від простроченої суми.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що відповідач безпідставно зберіг у себе за рахунок позивача грошові кошти у розмірі суборендної плати за період здійсненого ним фактичного користування майном (вагонами), оскільки за відсутності належних правових підстав був фактичним користувачем вагонами, які були передані позивачу в оренду за договором оренди №SC8-23/2022 від 19.09.2022, а позивачем - передані в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю «Sp.z o.o. GOOD POLYMER» за договором суборенди №02/11/22-01п від 02.11.2022.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4896/24; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

Короткий зміст та обґрунтування заяви про забезпечення позову

Разом із позовною заявою позивачем надано до суду заяву про забезпечення позову /вх. №2-1703/24/, в якій позивач просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-грецьке підприємство «ІМТРЕКС», які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та/або на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-грецьке підприємство «ІМТРЕКС», у межах суми позову в гривневому еквіваленті у розмірі 162597,15 євро, що станом на дату подання позову становить 7291945,61 грн.

В обґрунтування заяви позивач послався на те, що в період дії договору суборенди вагона №02/11/22-01п від 22.11.2022 відповідач безпідставно користувався частиною об`єкту суборенди (вагонами). Відповідно, відповідач безпідставно зберіг грошові кошти за рахунок позивача у розмірі суборендної плати за період їх фактичного користування. Зазначений факт став підставою звернення з позовом про їх стягнення з урахуванням 3% річних.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та/або майно, яке належить відповідачу, заявник обґрунтував тим, що відповідач вправі розпоряджатись своїм майном та грошовими коштами в будь-який момент розгляду справи, що значно унеможливить виконання рішення суду. При цьому заявник наголосив на тому, що обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2024 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Білий Цвіт» про забезпечення позову /вх.№2-1703/24 від 05.11.2024/ відмовлено.

Відмову у забезпеченні позову суд першої інстанції мотивував тим, що в заяві про забезпечення позову позивачем не наведено обставин, які б свідчили про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання рішення або про об`єктивні обставини, що можуть унеможливити виконання рішення суду у випадку його ухвалення на користь позивача; матеріали справи не містять жодних доказів несумлінних дій відповідача, відсутності у останнього коштів на рахунках чи їх витрачання не на здійснення розрахунків з позивачем; заява щодо накладення арешту на грошові кошти містить лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання рішення, без наведення відповідного обґрунтування.

Також судом досліджено витяг з розпорядження Одеської обласної військової адміністрації від 24.11.2023 №1013//А-2023 «Про визначення підприємств критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період на території Одеської області», яким визначено, що відповідно до статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», статей 6, 13, 41 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Порядку та критеріїв визначення підприємств, установ і організацій, які є критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2023 №76 «Деякі питання реалізації положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» щодо бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час», розпорядження голови (начальника) Одеської обласної державної (військової) адміністрації від 28.02.2023 №138/А-2023 «Про затвердження критеріїв, за якими здійснюється визначення підприємств, установ і організацій, які мають важливе значення для задоволення потреб територіальних громад Одеської області», зареєстрованого у Південному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Одеса) 02.03.2023 за №12/569, Протоколу №23 засідання комісії з питань визначення підприємств, установ і організацій критично важливими для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період від 16.11.2023, для цілей бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час, визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період на території Одеської області ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «ІМТРЕКС» (скорочена назва ТОВ «СПІЛЬНЕ УКРАЇНСЬКО-ГРЕЦЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО «ІМТРЕКС»), код ЄДРПОУ: 32429342, податковий номер платника податків: 324293415039, що відповідає критеріям, передбаченими підпунктами 4), 5), 6) пункту 2 Порядку.

З урахуванням викладеного, суд врахував, що відповідача визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період на території Одеської області, у той час як відповідно до частини шістнадцятої статті 137 Господарського процесуального України тимчасово, під час дії воєнного стану та протягом двох років після його припинення чи скасування, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, передбачених цим Кодексом, якщо відповідачем (боржником) є або має бути визначене господарське товариство, яке відповідає сукупно таким критеріям: є оператором критичної інфраструктури; частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану; державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв).

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.11.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, Товариство з обмеженою відповідальністю «Білий Цвіт» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на нез`ясування судом обставин, що мають значення при вирішенні питання щодо доцільності застосування заходів забезпечення позову у цій справі (як у спорі, що стосується стягнення грошових коштів), невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило оскаржувану ухвалу скасувати; ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити у повному обсязі.

Мотивуючи апеляційну скаргу, апелянт послався на те, що у частині шістнадцятій статті 137 Господарського процесуального кодексу України не йде мова про підприємства, які мають статус критично важливих для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, як не передбачено і жодною іншою нормою можливість впливу такого статусу (за його наявності у підприємства) на прийняття судом рішення щодо застосовування заходів забезпечення позову відносно такого підприємства.

При цьому скаржник зауважив на тому, що відповідач очевидно не відповідає двом останнім з трьох критеріїв, наведених у частині шістнадцятій статті 137 Господарського процесуального кодексу України, а також не відповідає і тому єдиному (першому) критерію, на які мав спроби посилатись відповідач, оскільки останній не є оператором критичної інфраструктури у розумінні Закону України «Про критичну інфраструктуру» та не надав жодних підтверджуючих цей статус документів, адже правовий статус оператора критичної інфраструктури є відмінним від підприємства, що визнане критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Щодо посилань суду про відсутність в матеріалах справи доказів несумлінних дій відповідача або відсутності у останнього коштів на рахунках чи їх витрачання не на здійснення розрахунків з позивачем, позивач зазначив, що суд мав можливість дослідити докази до позову саме в контексті «наявності достатнього обґрунтування доцільності вжиття заходів забезпечення позову» та врахувати їх при прийнятті рішення, адже названими доказами підтверджується обґрунтованість підозри позивача про те, що відповідач, здійснюючи фактичне безпідставне та безоплатне користування вагонами, діяв несумлінно і не планує витрачати наявні у нього грошові кошти на здійснення розрахунків з позивачем.

Крім того, на переконання апелянта, накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу і які знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та/або на майно, яке йому належить, в межах суми, визначеної у позові, жодним чином не позначиться на веденні його господарської діяльності, в тому числі і при підтвердженні відповідачем надалі статусу як критично важливого підприємства для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період на території Одеської області.

Також, за доводами позивача, висновок суду, що позивачем не наведено обставин, які б свідчили про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання рішення або про об`єктивні обставини, що можуть унеможливити виконання рішення суду у випадку його ухвалення на користь позивача, суперечить нормам статей 137, 140 Господарського процесуального кодексу України, правовим висновкам щодо їх застосування, наведеним Верховним судом, та основним принципам господарського судочинства, зокрема принципу правової визначеності та пропорційності.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційну скаргу зареєстровано судом 21.11.2024 за вх.№4379/24.

Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги (вх.№4389/24 від 21.11.2024).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги та клопотання визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: С.І. Колоколова, Г.І. Діброви, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2024 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.11.2024.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Білий Цвіт» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.11.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/4896/24 до надходження матеріалів оскарження ухвали на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

Цією ж ухвалою суду доручено Господарському суду Одеської області надіслати копії матеріалів справи №916/4896/24, необхідних для розгляду оскаржуваної ухвали, на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

29.11.2024 до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.12.2024 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Білий Цвіт» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Одеської області від 07.11.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/4896/24. Відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою. Встановлено відповідачу строк до 23.12.2024 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи.

З огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вказаною ухвалою суду від 04.12.2024 вирішено розглянути апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Білий Цвіт» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.11.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/4896/24 поза межами строку, встановленого у частині другій статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк. Розгляд апеляційної скарги призначено на 21.01.2025 о 15:30 год.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на апеляційну скаргу позивача, що згідно із частиною третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

21.01.2025 від відповідача надійшло клопотання (вх.№4379/24/Д1 від 21.01.2025) про залучення до матерілів справи копії витягу з розпорядження Одеської обласної військової адміністрації від 08.01.2025 №10/А-2025, відповідно до якого підтверджено статус Товариства з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-грецьке підприємство «ІМТРЕКС» як критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період на території Одеської області строком на 1 рік.

Протокольною ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні 21.01.2025, наданий відповідачем доказ було залишено без розгляду на підставі частини другої статті 118, частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 21.01.2025 оголошено перерву до 19.02.2025 о 15:00 год.

Між тим, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді С.І. Колоколова, 18.02.2025 відповідно до розпорядження керівника апарату суду №15 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/4896/24.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025 для розгляду справи №916/4896/24 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів К.В. Богатиря, Г.І. Діброви.

З урахуванням викладеного, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2025 справу №916/4896/24 прийнято до провадження у зміненому складі колегії суддів: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, Г.І. Діброви.

19.02.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення апелянта (вх.№4379/24/Д2 від 19.02.2025).

Встановивши, що письмові пояснення (вх.№4379/24/Д2 від 19.02.2025) фактично є доповненням до апеляційної скарги, які були надані поза межами строку, встановленого частиною першою статті 266 Господарського процесуального кодексу України для їх подання, без клопотання про поновлення цього строку, залишила вказані письмові пояснення без розгляду на підставі статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

У судових засіданнях, які проводились в режимі відеоконференції, представник апелянта підтримала доводи, що викладені в апеляційній скарзі, та просила її задовольнити. Представник відповідача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених статтею 137 цього Кодексу, заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача (відповідачів) чи інших учасників справи з тим, щоб забезпечити позивачу реальний та ефективний захист або поновлення порушених його прав (інтересів), якщо рішення буде прийняте на його користь, в тому числі задля забезпечення можливості захисту порушених прав в межах одного судового провадження без нових звернень до суду.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі №922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі №922/599/19).

Також під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі №916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Згідно з частиною одинадцятою статті 137 Господарського процесуального кодексу України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18 та від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Відтак, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі №902/483/18).

В даному випадку предметом позову є стягнення з відповідача грошових коштів як безпідставно набутих за період здійсненого фактичного користування майном (вагонами).

Як зазначалось раніше, позивач у заяві про забезпечення позову просив накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-грецьке підприємство «ІМТРЕКС», які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та/або на майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Спільне українсько-грецьке підприємство «ІМТРЕКС», у межах суми позову в гривневому еквіваленті у розмірі 162597,15 євро, що станом на дату подання позову становить 7291945,61 грн.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та/або майно, яке належить відповідачу, заявник обґрунтував тим, що в період дії договору суборенди вагона №02/11/22-01п від 22.11.2022 відповідач безпідставно користувався частиною об`єкту суборенди (вагонами). Відповідно, відповідач безпідставно зберіг грошові кошти за рахунок позивача у розмірі суборендної плати за період їх фактичного користування. Зазначений факт став підставою звернення з позовом про їх стягнення з урахуванням 3% річних.

При цьому позивач зазначив, що відповідач вправі розпоряджатись своїм майном та грошовими коштами в будь-який момент розгляду справи, що значно унеможливить виконання рішення суду, а обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Таким чином, позивач просив суд вжити передбачений пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та/або майно, яке належить відповідачу.

Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

За змістом пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Колегія суддів зазначає, що виходячи із обставин справи, фактично на вирішення суду передано спір, за наслідками розгляду якого (у випадку задоволення заявлених вимог) на відповідача може бути покладено обов`язок зі сплати на користь позивача грошових коштів.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.

Отже, звертаючись із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що грошові кошти, наявні у відповідача станом на момент пред`явлення позову, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об`єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов`язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб`єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування грошових коштів або вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності та перешкоджанню законному стягненню грошових коштів) причин. Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.04.2018 у справі №916/2828/17 та від 31.03.2021 у справі №914/2353/20.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відсутність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, виключає у розумінні приписів статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України необхідність вжиття таких заходів.

Колегія суддів наголошує, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

Стала та актуальна практика Верховного Суду покладає на заявника необхідність обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Отже, проаналізувавши положення, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, можна зробити висновок, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Також колегія суддів зазначає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Колегія суддів зазначає, що заява про забезпечення позову фактично обґрунтована доводами позивача, викладеними ним у позові, а також тим, що предметом позову є вимога майнового характеру про стягнення грошових коштів, а тому виконання в майбутньому судового рішення у справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Водночас відповідач вправі розпоряджатись своїм майном та грошовими коштами у будь-який момент розгляду даної справи, що значно унеможливить виконання рішення.

Суд апеляційної інтанції звертає увагу на те, що заявник належним чином не обґрунтував необхідність застосування заходів забезпечення позову. Зі змісту відповідної заяви реальної загрози невиконання чи утруднення виконання відповідачем можливого рішення суду про задоволення позову не вбачається, заявником не зазначено жодних конкретних обставин які, на його думку, у випадку невжиття судом заходів забезпечення, можуть ускладнити виконання рішення у справі. Наприклад, заявник у поданій ним заяві не зазначає обставин, що відповідач перебуває у незадовільному фінансовому стані, має невиконані безспірні зобов`язання, виступає боржником у відкритих виконавчих провадженнях, вчиняє будь-які дії, спрямовані на приховування грошових коштів та уникнення майнової відповідальності, або здійснює підготовку до вчинення таких дій тощо.

Стосовно посилань апелянта на те, що суд першої інстанції, дослідивши докази, що були додатками 38, 41, 42,45 до позову (копію архіву по операціях відправлення/прибуття, міждерж. прийом/здача за період з 01.12.2022 по 05.12.2023 та довідки щодо перевезень вантажу у вагонах відповідно до ухвали за період 01.12.2022 по 30.11.2023; копію відповіді на адвокатський запит вих.№15/08/24 від 15.08.2024; копію договору оренди вагонів від 14.11.2023 №SC8-52/2023 між АT LTG «Cargo» та відповідачем; копію актів передачі вагонів приймання в оренду від 22.11.2023 та 07.12.2023 між АT LTG «Cargo» та відповідачем; паперові копії (роздруківки) листувань, копію довіреності №3 від 17.05.2023 №17/05 від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІГРАН-ТРЕЙД», копію довіреності №2 від 17.02.2023 вих.№17/02 від позивача, копію претензії відповідачу від 20.08.2024 вих.№20/08/2024 з доказами направлення), міг пересвідчитись у тому, що твердження позивача про здійснення відповідачем безпідставного та безоплатного користування належним позивачу (на правах оренди) майном (вагонами) мають належне обґрунтування, а також у відсутності вираженої правової позиції відповідача, за якої останній заперечував би заявлені позивачем фактичні обставини та/або правові підстави позову, апеляційний суд зазначає, що названими доказами не підтверджується обґрунтованість підозри позивача про те, що відповідач не планує витрачати наявні у нього грошові кошти на здійснення розрахунків з позивачем.

Апеляційний суд повторює, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

З урахуванням викладеного, скаржником не наведено суду переконливого обґрунтування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову; не доведено необхідності обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача на даному етапі судового розгляду; не вмотивовано припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. При цьому доводи апелянта, якими мотивовано апеляційну скаргу, також не містять відповідного обґрунтування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для забезпечення позову.

Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду у іншій справі щодо застосування приписів статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України у розгляді заяв про забезпечення позову, то колегія суддів їх відхиляє, оскільки оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі. При цьому Південно-західний апеляційний господарський суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову, на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов`язана довести зв`язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі, оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.

Поряд з цим, слід зазначити, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, застосував приписи частини шістнадцятої статті 137 Господарського процесуального України, відповідно до якої тимчасово, під час дії воєнного стану та протягом двох років після його припинення чи скасування, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, передбачених цим Кодексом, якщо відповідачем (боржником) є або має бути визначене господарське товариство, яке відповідає сукупно таким критеріям: є оператором критичної інфраструктури; частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану; державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв).

Тобто, не допускається вжиття заходів забезпечення позову в тому випадку, якщо відповідач відповідає сукупно трьом критеріям: (1) є оператором критичної інфраструктури, тобто є юридичною особою будь-якої форми власності та/або фізичною особою - підприємцем, що на правах власності, оренди або на інших законних підставах здійснює управління об`єктом критичної інфраструктури та відповідає за його поточне функціонування (пункт 14 частини першої статті 1 Закону України «Про критичну інфраструктуру»); (2) частки (акції, паї) господарського товариства були примусово відчужені під час дії воєнного стану; (3) державі у статутному капіталі господарського товариства прямо або опосередковано належить більше 50 відсотків часток (акцій, паїв).

Однак, як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 05.11.2024, відповідач не відповідає двом останнім з трьох критеріїв, наведених у частині шістнадцятій статті 137 Господарського процесуального кодексу України, а також не надав належних доказів відповідності першому критерію, тобто доказів, які підтверджують його статус як оператора критичної інфраструктури у розумінні Закону України «Про критичну інфраструктуру», зокрема, доказів, стосовно якого об`єкта критичної інфраструктури здійснює управління та відповідає за його поточне функціонування відповідач, включення об`єкта критичної інфраструктури до відповідного секторального переліку об`єктів критичної інфраструктури та до Реєстру об`єктів критичної інфраструктури тощо.

У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції помилково послався на частину шістнадцяту статті 137 Господарського процесуального України, але це не вплинуло на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, оскільки вирішуючи питання щодо наявності/відсутності підстав для забезпечення позову суд першої інстанції дійшов загалом правильних висновків про відмову у їх застосуванні.

Згідно із статтею 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, у зв`язку з чим у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Позивач в подальшому при розгляді справи не позбавлений права звернутися з новою заявою про застосування заходів забезпечення позову, обґрунтувавши необхідність їх застосування.

Зважаючи на те, що судом апеляційної інстанції спір по суті не розглядався, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 269-271, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Білий Цвіт» залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 07.11.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі №916/4896/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і відповідно до пункту 2 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено 24.02.2025.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

Суддя Г.І. Діброва