Ухвала

від 24.02.2025 по справі 905/573/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення апеляційної скарги без руху

24 лютого 2025 року м. Харків Справа № 905/573/24

Східний апеляційний господарський суд у складі судді-доповідача Гребенюк Н.В., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 327 Д/1)

на рішення господарського суду Донецької області від 24.06.2024 (повний текст судового рішення складений та підписаний 04.07.2024, суддя Сковородіна О.М.)

у справі №905/573/24

за позовом: Акціонерного товариства Райффайзен Банк, м. Київ,

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Фідлайф, Донецька область, м. Лиман,

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Фідлайф , Харківська область, селище Вирішальний,

до відповідача-3: Товариства з обмеженою відповідальністю СКВ-АГРО, Донецька область, м. Лиман,

до відповідача-4: ОСОБА_1 , м. Донецьк, пр. Ілліча,

до відповідача-5: ОСОБА_2 , м. Харків,

про солідарне стягнення 4 588 711,76 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 24.06.2024 у справі №905/573/24 позовні вимоги Акціонерного товариства Райффайзен Банк до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Фідлайф; до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Фідлайф; до відповідача-3 Товариства з обмеженою відповідальністю СКВ-АГРО; до відповідача-4 ОСОБА_1 ; до відповідача-5 ОСОБА_2 про солідарне стягнення: заборгованості за кредитом в розмірі 3 702 000,00 грн. задоволено; заборгованості за відсотками в розмірі 886 711,76 грн. задоволено.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ ФІДЛАЙФ, Товариства з обмеженою відповідальністю ФІДЛАЙФ, Товариства з обмеженою відповідальністю СКВ-АГРО, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Райффайзен Банк заборгованість за Кредитним договором № 010/3-КБ/4484 від 02.07.2021р. до Генерального договору на здійснення кредитних операцій № 01/3-КБ/1573 від 07.09.2017р. 3 702 000,00 грн. заборгованості за кредитом, 886 711,76 грн. заборгованості за відсотками та витрати на оплату судового збору у розмірі 55 064,54 грн.

ОСОБА_1 , не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин справи, просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 24.06.2024 у справі №905/573/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 . Одночасно апелянтом подане клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до витягу з протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 17.02.2025 для розгляду справи № 905/573/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гребенюк Н.В., судді Плахов О.В., Тихий П.В.

Розглянувши вказану апеляційну скаргу на предмет дотримання заявником процесуальних норм, суддя-доповідач дійшла висновку про залишення її без руху, враховуючи таке.

Відповідно до положень статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно зі статтею 14 Закону України Про судоустрій і статус суддів учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Положеннями п.2 ч.3 статті 258 Господарського процесуального кодексу України на заявників апеляційних скарг покладено обов`язок щодо надання до апеляційної скарги доказів сплати судового збору.

Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України Про судовий збір.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" (частина друга) встановлено, що при зверненні до господарського суду встановлені ставки судового збору в таких розмірах:

- за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

- за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду; апеляційних скарг у справі про банкрутство; заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги;

- за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що апелянт оскаржує судове рішення в частині своєї частини солідарної заборгованості. Оскільки з нього разом з іншими відповідачами стягнуто 3 702 000 грн за кредитом та 886 711,76 грн за відсотками (разом 4 588 711,76 грн), у солідарному зобов`язанні він несе відповідальність у повному обсязі, тому його оскаржувана сума дорівнює зазначеній загальній сумі боргу.

Отже, при поданні апеляційної скарги скаржником (з урахуванням понижуючого коефіцієнту) мав бути сплачений судовий збір у розмірі 82 596,81грн (4 588 711,76*1,5% *150%*0,8).

Натомість, апелянтом при поданні апеляційної скарги не надано доказів сплати судового збору та про їх наявність не зазначено в тексті апеляційної скарги.

Водночас, апелянтом подане клопотання про відстрочення від сплати судового збору у зв`язку з перевищенням його розміру 5% річного доходу відповідача, в обґрунтування якого останній посилається на те, що із довідок Форми ОК-5 та Форми ОК-7 від 30.01.2025 Пенсійного фонду України, відомостей Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відповідь на запит у електронному вигляді від 30.01.2025 за період з 1 кварталу 2022 року по 4 квартал 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 з 2023 року і по теперішній час не має жодних доходів, а також перебуває за кордоном, що підтверджується відмітками в паспорті, а також іншими документами, доданими до цього клопотання (фотографії проїздного документа без імені, закордонні розрахункові документи (чеки) про сплату їжі та напоїв у період з 02.02.2025 по 04.02.2025 італійською мовою без імені, квиток громадського транспорту від 06.05.2023 напрямку Комо-Мілан без імені).

Щодо наведеного, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 1 статті 8 Закону України Про судовий збір передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина 2 наведеної статті Закону).

З огляду на викладене, підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у статті 8 цього Закону, є врахування ним тієї обставини, що заявник відноситься до переліку осіб, визначених у ст. 8 Закону та майнового стану такої особи.

Даний перелік умов відстрочення, розстрочення сплати судового збору або зменшення чи звільнення від його сплати є вичерпним, а тому не допускається його розширення з ініціативи суду лише з урахуванням майнового стану сторони за відсутності умов, передбачених зазначеними положеннями цього Закону.

Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Зменшення або звільнення від тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов`язком суду, а знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його цивільних прав та обов`язків.

Ключовими принципами ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Верховенство права є однією із засад господарського судочинства.

Недопустимість обмеження доступу до правосуддя підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що судовий збір має бути таким, що, з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачено. У свою чергу розмір судового збору, який не враховує фінансове становище сторони розцінюється як такий, що обмежує право на доступ до правосуддя (справа Георгел і Георгета Стоїческу проти Румунії, рішення від 26.07.2011).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної мети (рішення суду від 28.11.2006 у справі Апостол проти Грузії, заява №40765/02).

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про виконання зобов`язання - забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (див. рішення суду від 28.10.1998 року у справі Ейрі проти Ірландії, серія А, № 32).

Стала судова практика Верховного Суду свідчить, що законодавче закріплення судових витрат має на меті: по-перше, відшкодування державі витрат, понесених на утримання судової системи і забезпечення її діяльності (саме у цьому проявляється компенсаційна функція інституту судових витрат); по-друге: покладає певні витрати на тих, хто звертається до суду за захистом, що покликано дисциплінувати фізичних та юридичних осіб від подання до суду необґрунтованих заяв та клопотань, забезпечуючи таким чином також процесуальну економію.

Як зазначено вище, апелянт в обґрунтування заявленого клопотання посилається на те, що він не має доходу в Україні, з серпня 2022 року проживає за кордоном. На підтвердження зазначених обставин, зокрема відсутності доходів, скаржником були додані інформація Пенсійного фонду України щодо індивідуальних відомостей застрахованої апелянта форми ОК-5 (за період 1999-2022 років) та ОК-7 (за період 2011-2022 років), відомості Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відповідь на запит у електронному вигляді від 30.01.2025 за період з 1 кварталу 2022 року по 4 квартал 2024 року .

Поряд з тим, надані апелянтом документи не можуть підтверджувати скрутний майновий стан особи та бути підставою для відстрочення від сплати судового збору.

Так, надані скаржником відомості Пенсійного фонду України щодо застрахованої особи за період 1999-2022, індивідуальні відомості застрахованої особи за період 2011-2022 років, відомості Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків відповідь на запит у електронному вигляді від 30.01.2025 за період з 1 кварталу 2022 року по 4 квартал 2024 року, не є належними та допустимими доказами на підтвердження перевищення встановленого законом розміру судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі, а саме - 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

У розумінні положень чинного господарського процесуального законодавства визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану.

Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат.

Крім того, оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про відстрочення від сплати судового збору, зменшення розміру, суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (рішення ЄСПЛ у справах Княт проти Польщі (Kniat v. Poland) від 26.07.2015, Єдамскі та Єдамска проти Польщі (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2015).

Отже, заявляючи клопотання про зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, розстроченням оплати тощо, заявникам слід надавати докази важкого майнового стану, відсутності необхідних коштів на банківських або депозитарних рахунках, а також інформацію контролюючих органів про виплачені доходи, відомості про відсутність рухомого чи нерухомого майна, цінні папери, тощо.

Водночас, відповідно до матеріалів справи апелянтом, який, як зазначає останній, проживає у місті Мілан (Італія), до його клопотання про відстрочення від сплати судового збору не було надано докази, з яких можна було б встановити джерела його існування, у тому числі щодо наявності/відсутності коштів (на банківських або депозитних рахунках, в тому числі закордонних), рухомого чи нерухомого майна (в Україні та Італії тощо), цінних паперів тощо та, відповідно, встановити дійсний майновий стан сторони, натомість надані заявником докази свідчать лише про відсутність у нього в Україні доходу у вигляді пенсії, інших оподатковуваних доходів, що само по собі не підтверджує скрутний матеріальний стан останнього.

Вказане відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 22.10.2024 у справі №640/4022/17, прийнятої за подібних правовідносин.

Таким чином, враховуючи відсутність обставин застосування у даному випадку положень п.1 ч.1 ст.8 Закону України Про судовий збір, а також відсутність доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі, апеляційну скаргу скаржником подано з порушенням вимог п.п. 2 ч. 3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, а саме: до скарги не додано доказів на підтвердження сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.

З метою усунення недоліків апеляційної скарги апелянту належить у строк, визначений даною ухвалою, надати докази сплати судового збору в установлених порядку і розмірі, а саме 82 596,81грн.

Крім того, згідно вимог частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга, зокрема, на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частин 2, 3 наведеної статті учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження (1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Тобто, перебіг строку на оскарження в апеляційному порядку судового рішення визначено в законодавчому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване судове рішення прийнято місцевим господарським судом 24.06.2024, повний текст якого складений 04.07.2024, отже, строк подання апеляційної скарги сплив 24.07.2024.

Тоді як апелянтом подано апеляційну скаргу 15.02.2025.

З наведеного вбачається, що апеляційна скарга подана з пропуском встановленого статтею 256 ГПК України строку на оскарження рішення місцевого господарського суду більш ніж на 6 місяців.

В поданій апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення, ухвали в справі та позовну заяву останній не отримував, оскільки перебуває з серпня 2022 року за кордоном, а також на те, що зі змістом оскаржуваного рішення першої інстанції останній ознайомився лише 03.02.2025 з відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5 частини шостої статті 242 ГПК України).

Виходячи зі змісту статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила № 270), у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 тощо.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, тощо).

Судом апеляційної встановлено, що місцевим господарським судом здійснювалось направлення поштової кореспонденції (зокрема, копії оскаржуваного судового рішення) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що відповідало відомостям відповіді Департаменту цифрової трансформації, інформаційних технологій та кібербезпеки Міністерства соціальної політики України від 29.04.2024 №10431/0/2-24/3, наданою на виконання ухвали господарського суду Донецької області щодо надання відомостей з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, яка наявна в матеріалах справи, однак остання поверталася до суду першої інстанції з причин «за відсутністю адресата за вказаною адресою».

Таким чином, вказане свідчить про те, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, що надіслана за належною адресою, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Крім того, матеріали справи та поданої апеляційної скарги також не містять доказів реєстрації скаржником місцяпроживання за іншою адресою, в тому числі за кордоном України.

Надані скаржником докази (фотографії проїздного документа без імені, закордонні розрахункові документи (чеки) про сплату їжі та напоїв у період з 02.02.2025 по 04.02.2025 італійською мовою без імені, квиток громадського транспорту від 06.05.2023 напрямку Комо-Мілан без імені, копії сторінок паспорту (в тому числі з відміткою про перетин повітряного кордону в м.Стамбул (Туреччина) 23.07.2023) не свідчать про зміну останнім місця реєстрації як станом на дату винесення оскаржуваного судового рішення, так і на час подання апеляційної скарги.

ЄСПЛ зазначав, що відсутнє порушення, якщо відповідач у цивільній справі відсутній, при цьому його не було знайдено за адресою, яку надали позивачі, а місце його перебування неможливо було встановити, незважаючи на зусилля національних органів влади (рішення у справі "Нун`єш Діаш проти Португалії" від 10.04.2003, заяви № 69829/01, № 2672/03).

До повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 19.07.2023 у справі № 906/638/22.

Згідно з усталеною практикою Суду вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається зазначати підстави, однією з яких може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у справі за їх участю. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони у розумні інтервали часу мають вжити заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, пункт 27, рішення від 26.04.2007 та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява № 50966/99 від 14.10.2003).

Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.

Тобто, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у апеляційному (касаційному) порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного (касаційного) оскарження з поважних причин.

Відтак, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що звернення з апеляційною скаргою у строк більше ніж 6 місяців з дня ухвалення оскаржуваного судового рішення, за відсутності наведених у заяві поважних причин, з посиланням на відповідні докази непереборних та об`єктивних перешкод, труднощів, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасну реалізацію права щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, не може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Частинами 3, 4 статті 260 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Беручи до уваги наведене, з метою усунення недоліків апеляційної скарги апелянту належить у строк, визначений даною ухвалою, надати нову заяву\клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав його пропуску та доказів на обґрунтування.

Відповідно до ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення ст. 174 цього Кодексу.

Статтею 174 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно ч. 2 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Перевіркою матеріалів апеляційної скарги встановлено, що апеляційну скаргу скаржником подано з порушенням вимог п.п. 2 ч. 3 ст. 258, а також статті 260 Господарського процесуального кодексу України, а саме: за відсутності доказів сплати судового збору в установлених порядку та розмірі, відсутності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

На виконання вимог частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає, що апелянту слід надати суду докази сплати (доплати) судового збору у сумі 82 596,81грн та нову заяву\клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав його пропуску та доказів на обґрунтування.

Керуючись ст. ст. 174, 234, п. 2 ч. 3 ст. 258, ст. 260 Господарського процесуального кодексу України, суддя-доповідач Східного апеляційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 327 Д/1) на рішення господарського суду Донецької області від 24.06.2024 у справі №905/573/24 залишити без руху.

2. Протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали апелянту усунути недоліки, а саме: подати до Східного апеляційного господарського суду:

- докази сплати (доплати) судового збору на суму 82 596,81грн;

- нову заяву\клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших підстав його пропуску та доказів на обґрунтування.

3. Роз`яснити скаржнику, що при невиконанні вимог даної ухвали, судом апеляційної інстанції буде повернуто апеляційну скаргу або відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

Суддя Н.В. Гребенюк