Рішення

від 12.02.2025 по справі 910/15446/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.02.2025Справа № 910/15446/24

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інтевро»доАнтимонопольного комітету Українипровизнання недійсними пунктів рішення, визнання дій такими, що порушують права та зобов`язання вчинити діїСуддя Босий В.П.

секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача:не з`явився;від відповідача:Рудченко Є.Д.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтевро» (надалі - ТОВ «Інтевро») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Антимонопольного комітету України (надалі - «Комітет») про визнання недійсними пунктів рішення, визнання дій такими, що порушують права та зобов`язання вчинити дії

Позовні вимоги обґрунтовані незаконним прийняттям відповідачем рішення №341-р від 26.09.2024 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», у зв`язку з чим позивач просить суд визнати недійсними п. 1 та п. 2 вказаного рішення, а також визнати дії щодо включення позивача до зведених відомостей рішень відповідача про визнання вчинення суб`єктами господарювання порушень законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених п. 1 ст. 50, п. 4 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» у вигляді спотворення результатів торгів (тендерів) та накладення штрафу на підставі оскаржуваного рішення такими, що порушують його права та зобов`язати відповідача виключити таку інформацію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.

30.12.2024 до Господарського суду міста Києва від Комітету надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі стверджуючи про відсутність в діях Комітету порушень норм діючого законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення.

В судовому засіданні 29.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.02.2025.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, до суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, в задоволенні якого судом відмовлено, оскільки заявником не зазначено жодної причини неможливості забезпечити направлення уповноваженого представника в судове засідання.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, проти позову заперечив та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 12.02.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Комітету №341-р від 26.09.2024 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (надалі - «Рішення»), зокрема:

- визнано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтевро» (ідентифікаційний код юридичної особи 35093282) і Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНС ІНЖИНІРИНГ ГРУП» (ідентифікаційний код юридичної особи 38441784) вчинили порушення законодавства, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «ЦЕНТР ЕЛЕКТРОННИХ ПОСЛУГ КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ» (ідентифікаційний код юридичної особи 43022656), за закупівлю: «ДК 021:2015 35120000-1 Системи та пристрої нагляду та охорони (Програмно-технічний комплекс для Центрального рівня та зміни структурної моделі центральної ланки цифрової платформи Єдиної комплексної системи відеоспостереження м. Кривого Рогу)», ідентифікатор торгів в електронній системі «Prozorro» № UA-2023-10-24-014618-а.;

- накладено на Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕВРО» (ідентифікаційний код юридичної особи 35093282) штраф у розмірі 3 655 226 (три мільйони шістсот п`ятдесят п`ять тисяч двісті двадцять шість) гривень за порушення, зазначене в пункті 1 резолютивної частини цього рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що Комітетом не повно з`ясовано обставин, які мають значення для справи; не доведено і не підтверджено належними і допустимими доказами обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, а викладенні у рішенні висновки не відповідають обставинам справи.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, Комітет зазначав, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач діяв у межах своїх повноважень, а також у порядку та спосіб, встановлений законом; висновки, викладені у Рішенні, відповідають фактичним обставинам справи та є обґрунтованими; Комітетом надано належну оцінку обставинам справи та прийнято законне та обґрунтоване рішення про встановлення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та про притягнення позивача як порушника до визначеної Законом відповідальності.

Оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного Кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Приписами процесуального права також визначено (стаття 4 Господарського процесуального кодексу України), що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 року у справі №910/1972/17, від 23.05.2019 року у справі №920/301/18, від 25.06.2019 року у справі №922/1500/18, від 24.12.2019 року у справі №902/377/19).

Спірне рішення Комітету обґрунтовано встановленням під час розгляду справи обставин, які, на думку відповідача, свідчать про вчинення позивачем антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, а саме відповідачі узгоджували між собою умови участи в торгах, що підтверджується, зокрема, таким:

- засновник та кінцевий бенефіціарний власник позивача, зокрема й у період проведення торгів, отримував доходи від обох відповідачів;

- надання відповідачами грошової позики та безвідсоткової фінансової допомоги один одному в період проведення торгів;

- наявність сталих господарських відносин між відповідачами, що свідчить про єдність економічних інтересів та відсутність конкуренції між ними, у тому числі і під час проведення торгів;

- наявність спільного працівника у відповідачів;

- використання відповідачами однієї і тієї ж IP-адреси, яка належить позивачу, для входу до інтернет-банкінгу, для входу в аукціон та для подання тендерної пропозиції під час участі у торгах;

- спільна підготовка до участі у торгах (синхронність дій під час оплати майданчика та завантаження тендерної пропозиції, замовлення та оплата витягу з ЄДР, виготовлення файлів, завантажених у тендерній пропозиції, для одного з відповідачів працівником іншого;

- комунікація між відповідачами у період участі в торгах.

Отже, за твердженням Комітету, така координація економічної поведінки відповідачів призвела до усунення між ними конкуренції під час проведення аукціону.

За приписами статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

Водночас згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим фактичне настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.

Недосягнення суб`єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого статтею 6 Закону.

Таким чином, у розгляді справ про оскарження рішень АМК щодо визнання дій суб`єктів господарювання антиконкурентними узгодженими для кваліфікації цих дій не є обов`язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб`єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.

Отже, для визнання органом АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб`єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі.

Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами).

Узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу.

Змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст статей 1, 5, 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов`язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією.

Близька за змістом правова позиція висловлена у низці постанов Верховного Суду, в тому числі в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № 924/381/17, від 12.06.2018 року у справі № 922/5616/15, від 18.10.2018 року у справі № 916/3214/17, від 18.12.2018 року у справі № 922/5617/15, від 05.03.2020 року у справі № 924/552/19, від 11.06.2020 року у справі № 910/10212/19, від 22.10.2019 року у справі № 910/2988/18, від 05.08.2018 року у справі № 922/2513/18, від 07.11.2019 року у справі № 914/1696/18, від 02.07.2020 року у справі № 927/741/19..

Верховним Судом неодноразово наголошувалося на тому, що господарським судам під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів та накладення штрафу, належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від !спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції». Цілком зрозуміло, що така «домовленість» навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв`язок, у відповідності до статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Зазначена правова позиція Верховного Суду є сталою та послідовною. Про необхідність врахування наведеної правової позиції у застосуванні приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначалося у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 22.10.2019 року у справі № 910/2988/18, від 05.08.2019 року у справі № 922/2513/18, від 07.11.2019 року у справі № 914/1696/18, від 11.06.2020 року у справі № 910/10212/19, від 02.07.2020 року у справі № 927/741/19, від 26.01.2021 року у справі № 910/2576/20, від 04.02.2021 року у справі № 910/17126/19, від 23.03.2021 року у справі № 910/4542/20.

Суд при розгляді цього спору, в контексті заявлених позовних вимог, враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.01.2020 року у справі № 910/6507/19, відповідно до якого: «кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині».

Положеннями ст. 7 та ст. 16 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що Комітет має повноваження, зокрема, приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції рішення за заявами і справами. Державний уповноважений Антимонопольного комітету України має повноваження розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу, надання попередніх висновків стосовно узгоджених дій, концентрації, приймати розпорядження про початок розгляду справи або надавати мотивовану відповідь про відмову в розгляді справи. Відповідно до пункту 20 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням Комітету від 19 квітня 1994 року № 5, у разі невиявлення ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції державний уповноважений відмовляє у розгляді справи, про що письмово повідомляється заявнику.

Законом України «Про захист економічної конкуренції», який визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин, саме і встановлено інший порядок судового вирішення спорів за участю органів Комітету.

У частині першій статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

У статті 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зазначено, що узгодженими діями є укладення суб`єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об`єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб`єктів господарювання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб`єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

З урахуванням приписів частини третьої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» для кваліфікації дій (бездіяльності) суб`єктів господарювання на ринку товарів як антиконкурентних узгоджених дій у вигляді схожих дій (бездіяльність) на ринку товару (і які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції) не вимагається обов`язкове встановлення та доведення факту чи фактів формального узгодження зазначених дій, в тому числі укладення відповідної угоди (угод).

Це порушення установлюється за результатами такого аналізу органом Антимонопольного комітету України ситуації на ринку товару, який: свідчить про погодженість конкурентної поведінки суб`єктів господарювання; спростовує наявність об`єктивних причин для вчинення зазначених дій.

Пов`язані з наведеним обставини з`ясовуються і доводяться відповідним органом Антимонопольного комітету України.

Ознаки схожості в діях (бездіяльності) суб`єктів господарювання не є єдиним достатнім доказом наявності попередньої змови (антиконкурентних узгоджених дій). Антиконкурентна узгоджена поведінка підлягає встановленню та доведенню із зазначенням відповідних доказів у рішенні органу Антимонопольного комітету України. При цьому схожість має бути саме результатом узгодженості конкурентної поведінки, а не виявлятися у простому співпадінні дій суб`єктів господарювання, зумовленим специфікою відповідного товарного ринку.

Висновок же органу Антимонопольного комітету України щодо відсутності у суб`єкта господарювання об`єктивних причин для вчинення схожих дій (бездіяльності) має ґрунтуватися на результатах дослідження усієї сукупності факторів, що об`єктивно (незалежно від суб`єкта господарювання) впливають на його поведінку у спірних відносинах, а не бути наслідком обмеженого кола факторів (наприклад, тільки ціни придбання товару).

Зокрема, положеннями частини першої статті 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено право заявника, відповідача, третьої особи оскаржити рішення органів Комітету повністю або частково саме до господарського суду.

В оскаржуваному рішенні Комітетом встановлено узгодження між відповідачами умов участі у торгах, при цьому, встановлені в межах розгляду справи обставини дають підстави для висновку до позиціонування таких суб`єктів господарювання не як конкурентів, а як партнерів, які зацікавлені у господарській діяльності один одного, а сама по собі відповідність дій суб`єктів господарювання цивільному, господарському законодавству не може автоматично свідчити про дотримання ними норм та вимог антимонопольного законодавства.

Суд відзначає, що усе наведене в спірному рішенні у сукупності підтверджує наявність у учасників спірного аукціону спільних інтересів та взаємозв`язків, обізнаність та системність поведінки останніх під час підготовки та проведення аукціону свідчать про те, що вказані юридичні особи мали можливість узгодити та узгодили свою поведінку під час проведення аукціону, замінивши ризик, який породжує конкуренція, на координацію своєї економічної поведінки, і така координація економічної поведінки таких учасників призвела до усунення між ними конкуренції під час проведення аукціону.

В свою чергу, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки Комітету, викладені у спірному рішенні, а наведені Комітетом доводи у спірному рішенні підтверджені більш вірогідними доказами, які в сукупності свідчать про те, що позивачем вчинено порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону, за яке Комітетом обґрунтовано застосовано до позивача штраф у розмірі 3 655 226,00 грн.

Верховний Суд звертав увагу на те, що господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб`єкта господарювання на ринку. При цьому господарські суди під час розгляду справ мають перевіряти правильність застосування органами АМК відповідних правових норм, зокрема, Методики.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 910/6999/17, від 19.06.2018 року у справі № 910/3047/17, від 11.06.2019 року у справі № 915/523/18, від 05.03.2020 року у справі № 910/2921/19, господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень органів АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами АМК.

Встановивши обставини даної справи та надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам із застосуванням стандарту доказування, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що належних, допустимих та достатніх доказів на спростування висновків відповідача позивачем не надано, а всі заперечення проти викладених у рішенні висновків зводяться до переоцінки встановлених відповідачем обставин, подій та фактів. При цьому, здійснення переоцінки висновків Комітету в процесі оскарження прийнятого ним рішення в судовому порядку, нормами чинного законодавства не передбачено.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи відповідача та повноту їх встановлення в оскаржуваному рішенні, суд дійшов висновку про те, що відповідачем дотримано вимоги Закону України «Про захист економічної конкуренції», у зв`язку з чим всебічно, повно і об`єктивно розглянуто обставини справи, досліджено подані документи, належним чином проаналізовано відносини сторін.

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтевро» відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 24.02.2025.

Суддя В.П. Босий