Рішення

від 11.02.2025 по справі 910/9264/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2025Справа № 910/9264/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Олексюк О.В., розглянувши у загальному позовному провадженні господарську справу

за позовом Головного управління Державної податкової служби у місті Києві

до 1) Фермерського господарства «Отрадне Плюс»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Ордер Систем»

про визнання договору недійсним та стягнення 13 536 394,20 грн

за участю представників:

від позивача: Фіщук В.С.

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду м. Києва з позовом звернулося Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві, позивач) до Фермерського господарства «Отрадне Плюс» (далі - ФГ «Отрадне Плюс», відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Ордер Систем» (далі -ТОВ «Ордер Систем», відповідач-2) про визнання договору поставки № 14/06-2021НС від 14.06.2021 недійсним, стягнення 13 536 394,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між ФГ «Отрадне Плюс» та ТОВ «Ордер Систем» договір поставки № 14/06-2021НМ від 14.06.2021 є нікчемним, оскільки він не відповідає інтересам держави та суспільства, спрямований на безпідставне отримання податкового кредиту, про що свідчить безтоварність господарської операції та відсутність розрахунків між сторонами за поставлений товар. Тому, посилаючись на ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, ГУ ДПС у м. Києві у позові просить визнати недійсним договір поставки № 14/06-2021НМ від 14.06.2021 та застосувати наслідки недійсності такого правочину у вигляді стягнення з ФГ «Отрадне Плюс» в дохід держави 13 536 394,20 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.07.2024 за вказаним позовом було відкрите провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.

Відповідачі-1, 2 (ФГ «Отрадне Плюс» та ТОВ «Ордер Систем») належним чином повідомлені про розгляд справи, у строк, визначений законом, відзиву не надали, їх позиція щодо заявлених вимог суду невідома. Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ураховуючи, що відповідачі не скористались наданим їм правом у межах визначеного законом процесуального строку на подання відзиву, суд дійшов висновку про можливість вирішення спору за відсутності відзиву відповідачів-1, 2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва, занесеною до протоколу судового засідання від 12.11.2024, підготовче провадження у справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав та обґрунтував, просив їх задовольнити.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, клопотань про відкладення або про розгляд справи без їх участі до суду не подали. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідачів-1,2, на підставі положень ч. 3 ст. 202 ГПК України, за якими суд розглядає справу за відсутності учасника справи у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Розглянувши позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що у позові ГУ ДПС у м. Києві необхідно відмовити з наступних підстав.

Установлено, що ФГ «Отрадне Плюс» є юридичною особою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 18.12.2013, запис № 15221020000024020 та з 19.12.2023 перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у м. Києві. Основним видом діяльності ФГ «Отрадне Плюс» за КВЕД є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (01.11).

ТОВ «Ордер Систем» є юридичною особою, що зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 11.03.2021, номер запису: 1003541020000008427; з 12.03.2021 перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у м. Києві, основним видом діяльності за КВЕД є неспеціалізована оптова торгівля (46.90).

14.06.2021 між ФГ «Отрадне Плюс» (постачальник) та ТОВ «Ордер Систем» (покупець) був укладений договір поставки № 14/06-2021НС (далі - договір, спірний договір), за умовами якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця сільськогосподарську продукцію власного виробництва врожаю 2020 року (далі - товар), номенклатура якої вказується безпосередньо у первинних документах (видаткових накладних, рахунках-фактурах тощо), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити постачальникові його вартість (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 - 1.3 договору поставка товару відбувається на підставі видаткових накладних. Поставка товару здійснюється партіями. Партія товару - кількість товару, що поставляється постачальником на підставі однієї видаткової накладної або товарно-транспортної накладної. Ціна товару за цим договором визначається в розмірі, що зазначається у видаткових накладних (п. 2.1 договору).

Згідно з п. 2.3 договору оплата товару проводиться покупцем в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України - гривні шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 10 цього договору або в рахунку на оплату. Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 2.4 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору зобов`язання постачальника передати товар покупцю вважається виконаним в момент передачі товару покупцю у відповідності з умовами поставки, зазначеними в п. 3.1. договору. Датою поставки товару вважається дата відмітки покупця в документах, що супроводжують товар, про прийняття товару покупцем та відповідає даті, вказаній у видаткових документах постачальника, оформлених належним чином. Кожна поставка партії товару повинна супроводжуватися наступними документами: рахунок-фактура; видаткова накладна; товарно-транспортна накладна.

Договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками діє до 31 грудня 2021 року включно, але у будь-якому разі діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Матеріали справи свідчать, що на виконання договору поставки відповідач-1 (ФГ «Отрадне Плюс») поставив відповідачу-2 (ТОВ «Ордер Систем») насіння соняшнику на загальну 13 536 394,20 грн, у т.ч. ПДВ - 1 662 364,20 грн, що підтверджується видатковими накладними, підписаними обома сторонами, а також товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи.

У подальшому, за результатами здійснення господарських операцій з продажу товару, ФГ «Отрадне Плюс» в період з 16.06.2021 по 18.06.2021 оформило на адресу покупця ТОВ «Ордер Систем» податкові накладні: № 1 від 16.06.2021 на суму 816 832,80 грн; №2 від 16.06.2021 на суму 876 922,20 грн; № 3 від 16.06.2021 на суму 718 678,80 грн; № 4 від 16.06.2021 на суму 806 778,00 грн; № 5 від 16.06.2021 на суму 866 628,00 грн; № 6 від 16.06.2021 на суму 817 072,20 грн; №7 від 16.06.2021 на суму 769 192,20 грн; № 8 від 17.06.2021 на суму 825 451,20 грн; № 9 від 17.06.2021 на суму 842 688,00 грн; № 10 від 17.06.2021 на суму 864 234,00 грн; № 11 від 17.06.2021 на суму 864 234,00 грн; № 12 від 17.06.2021 на суму 893 919,60 грн; № 13 від 18.06.2021 на суму 846 039,60 грн; № 14 від 18.06.2021 на суму 1 012 901,40 грн; № 15 від 18.06.2021 на суму 897 510,60 грн; № 16 від 18.06.2021 на суму 817 311,60 грн та направило їх для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зазначені податкові накладні були прийняті податковим органом, але їх реєстрація зупинена відповідно до пункту 201.16 статті 201 Податкового кодексу України, що вбачається із квитанцій № 9163510318 від 18.06.2021, № 9163524389 від 18.06.2021, № 9163510952 від 18.06.2021, № 9163517224 від 18.06.2021, № 9163519987 від 18.06.2021, № 9163525504 від 18.06.2021, № 9163515320 від 18.06.2021, № 9163512232 від 18.06.2021, № 9163519764 від 18.06.2021, № 9163522851 від 18.06.2021, № 9163524886 від 18.06.2021, № 9163524454 від 18.06.2021, № 9163525474 від 18.06.2021, № 9163512221 від 18.06.2021, № 9163516093 від 18.06.2021, № 9163529238 від 18.06.2021, що містяться в матеріалах справи.

При цьому встановлено, що за результатами обробки вищевказаних податкових накладних контролюючим органом був зроблений висновок про те, що платник податку, яким подано для реєстрації ПН/РК в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідає п. 8 Критеріїв ризиковості платника податку, а тому ФГ «Отрадне Плюс» було запропоновано надати пояснення та копії документів на підтвердження інформації, зазначеної в ПН/РК для розгляду питання прийняття рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

25.06.2021 ФГ «Отрадне Плюс» (відповідач-1) листом № 10 надало контролюючому органу пояснення та копії документів на підтвердження реальності господарських операцій за спірним договором, за результатами розгляду яких комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у м. Києві прийнято рішення про відмову в реєстрації таких податкових накладних.

Звертаючись до суду з даним позовом, Головне управління ДПС у м. Києві вказує, що укладений відповідачами договір поставки є нікчемним, адже він завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки сторони цього правочину не мали наміру на його реальне виконання та прагнули настання протиправних наслідків.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення (відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палатою Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15).

Загальні підстави та наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтею 208 ГК України.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (ч. 5 п. 5 вказаної постанови).

Таким чином позивачем у справі про визнання договору недійсним може бути не тільки сторона (учасник) спірного правочину, але й інша особа, яка повинна довести суду належними та допустимими доказами факт порушення оспорюваним правочином її прав та охоронюваних законом інтересів, а суд в такому випадку повинен перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для задоволення позову.

Приписами підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Отже Головне управління ДПС у м. Києві наділене правом на звернення до суду з позовом про визнання недійсним правочину, оскільки обґрунтуванням даного позову є укладення відповідачами спірного договору з метою безпідставного включення ФГ «Отрадне Плюс» суми податку на додану вартість до податкового кредиту, що може вплинути на сплату податкового зобов`язання до Державного бюджету України або на право вимагати бюджетне відшкодування сплаченої суми податку, що порушує публічний порядок.

З урахуванням викладеного в даному випадку саме на позивача, який не є стороною договору поставки № 14/06-2021НС від 14.06.2021, покладається обов`язок доказування того, що цим договором порушені інтереси держави та суспільства.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правової позиції Великої Палати Верховного Суду (постанови від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18) під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Так, згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (ст. 656 ЦК України).

Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Дослідивши зміст договору поставки, що оскаржується позивачем, суд приходить до висновку, що він містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом: предмет та умови поставки (продажу), кількість, якість та ціну товару, порядок розрахунків, права, обов`язки та відповідальність сторін, інші умови, що узгоджується з вимогами ст. 638, 647, 655, 656, 712 Цивільного кодексу України.

У подальшому зазначений договір поставки був скріплений підписами представників сторін і печатками товариств.

Отже на час укладення спірного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов та цей договір був укладений у повній відповідності із вимогами законодавства, а у подальшому, як вже встановлено судом, мав своїм наслідком поставку товару.

У обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що спірний правочин має ознаки фіктивності, оскільки сторони не мали на меті реальне виконання договору поставки, про що свідчать відсутність підтвердженого джерела походження товару, реалізованого ФГ Отрадне Плюс», відсутність документів про якість та безпеку поставленого товару, відсутність документів на підтвердження проведення розрахунків між сторонами договору.

Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

Таким чином для визнання зобов`язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявність наступних умов:

- вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору;

- такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору;

- метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 909/330/16).

У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

У даному випадку на підтвердження виконання умов договору поставки товару в матеріалах справи містяться видаткові накладні та товарно-транспортні накладні, підписані представниками ФГ «Отрадне Плюс» та ТОВ «Ордер Систем», скріплені їх печатками. Відповідно до вказаних первинних документів ФГ «Отрадне Плюс» здійснило перевезення та поставку на адресу ТОВ «Ордер Систем» насіння соняшнику на загальну суму 13 536 394,20 грн (у т.ч. ПДВ 1 662 364,20 грн.),

Зі свого боку позивач вказав, що вказані документи не є достатніми доказами поставки товару, оскільки відсутні платіжні документи на підтвердження факту оплати поставленого насіння соняшнику.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).

Відсутність певного документу за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати зазначену господарську операцію (правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 904/887/18).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з положеннями ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, первинні документи для надання їх юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинних документів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Згідно з ч. 1 ст. 58-1 ГК України суб`єкт господарювання може мати печатки.

Системний аналіз Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та інших підзаконних нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку на підприємствах, свідчить про те, що у бухгалтерському обліку повинні відображатися господарські операції, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів на підставі первинних документів. Останні для надання їм юридичної сили доказовості в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України повинні мати крім обов`язкових реквізитів додаткові в залежності від характеру операції, зокрема, підставу для здійснення господарських операцій. Тобто в якості доказу первинні документи мають містити повні дані про конкретні господарські операції та підставу їх здійснення.

Виходячи з викладеного за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Як вбачається з видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, складених сторонами в межах спірного договору поставки, останні містять найменування товару, кількість, ціну без ПДВ, загальну вартість з урахуванням ПДВ, реквізити постачальника, найменування покупця, підписи уповноважених осіб та відтиски печаток підприємств. Доказів їх підробки позивачем до матеріалів справи не надано.

Наведене дає підстави суду для висновку, що видаткові та товарно-транспортні накладні, які містять підписи уповноважених осіб продавця та покупця, відтиски їх печаток, впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів сторін договору та свідчать про участь останніх у господарських операціях, а отже, вказані документи є належними та допустимими доказами у розумінні ст. 79 ГПК України, що підтверджують настання реальних наслідків від виконання сторонами умов договору поставки.

Стосовно доводів позивача про те, що визначальною ознакою господарської операції є реальний рух активів, суд зазначає, що дійсно в матеріалах справи відсутні платіжні документи про сплату покупцем вартості поставленого товару за спірним договором, проте, зі свого боку, позивачем не надано будь-яких документів фінансової звітності, відомостей про наявність рахунків у відповідачів-1, 2, банківських виписок з них, які б свідчили про нездійснення оплати ТОВ «Ордер Систем» за поставлений товар, а тому суд робить висновок про те, що позивач, на якого покладено відповідний тягар доказування, не довів факту відсутності руху коштів за спірним правочином.

При цьому згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19, сама по собі відсутність первинних документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Також позивач зазначив про таку ознаку фіктивності договору, як неможливість перевезення ФГ «Отрадне Плюс» товару (насіння соняшника), оскільки було встановлено, що з транспортних засобів, якими здійснювалося перевезення товару (з номерними знаками: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_20, НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 . НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 , НОМЕР_15 , НОМЕР_16 , НОМЕР_5 , НОМЕР_5 , НОМЕР_17 , НОМЕР_21), за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів та Моторного (транспортного) страхового бюро України за номерними знаками: НОМЕР_1 зареєстровано Mercedes-Benz Sprinter, НОМЕР_18 - мотоцикл Yamaha V-max, НОМЕР_17 - Hyundai H-l, НОМЕР_19 - ВАЗ 2109, що свідчить про неспроможність останніх перевозити товар.

А згідно з відомостями, наданими Головним управлінням Національної поліції в Черкаській області № 1820/2501/41-2023 від 23.08.2023 на запит ГУ ДПС у м. Києві, інформації щодо пересування усіх вищевказаних транспортних засобів з пункту навантаження: Черкаська обл., Канівський р-н, с. Камянка, до пункту розвантаження: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Центральна, 1, у період з 15.06.2021 по 20.06.2021 на території Черкаської області загальнообласною системою відеоспостереження та відеоаналітики «Безпечна Черкащина» не зафіксовано.

Щодо вказаних доводів позивача суд зазначає, що, по-перше, наведені докази є неналежними, оскільки вони не можуть свідчити про фактичне здійснення/нездійснення господарських операцій відповідачами, а по-друге, наявність відповідних обставин та підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2020 у справі № 177/1942/16-ц).

Відтак доводи позивача про відсутність доказів перевезення товару стосуються порядку виконання цього договору, а не наявності підстав для його недійсності, зокрема, нереальності господарської операції між ФГ «Отрадне Плюс» та ТОВ «Ордер Систем».

Ще одним твердженням позивача про фіктивність укладеного відповідачами договору є ті обставини, що:

- ФГ «Отрадне Плюс» не підтвердило походження поставленого ним товару (вирощування на відповідних земельних ділянках, закупівля у контрагентів), про що свідчить відсутність інформації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо наявності будь-яких земельних ділянок (власних, орендованих) у ФГ «Отрадне Плюс» або відповідних податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН;

- ФГ «Отрадне Плюс» не надало сертифікатів якості на товар, що був ним поставлений для ТОВ «Ордер Систем».

Проте вказані твердження суд відхиляє, оскільки саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 15.06.2021 у справі № 922/2495/21).

Разом з цим судом встановлено, що Окружним адміністративним судом міста Києва розглядалася справа № 640/33575/21 за позовом ФГ «Отрадне Плюс» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень ГУ ДПС у м. Києві про відмову в реєстрації податкових накладних, зобов`язання вчинити певні дії, предметом розгляду якої були обставини здійснення господарських операцій за спірним договором та реєстрації відповідних податкових накладних.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2021 у справі № 640/33575/21, яке набрало законної сили відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2024, визнано протиправними та скасовані рішення комісії Головного управління ДПС у м. Києві з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних про відмову в реєстрації податкових накладних (на які позивач посилався в даному позові) та зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, складені Фермерським господарством «Отрадне Плюс»: № 1 від 16.06.2021, № 2 від 16.06.2021, № 3 від 16.06.2021, № 4 від 16.06.2021, № 5 від 16.06.2021, № 6 від 16.06.2021, № 7 від 16.06.2021, № 8 від 17.06.2021, № 9 від 17.06.2021, № 10 від 17.06.2021, № 11 від 17.06.2021, № 12 від 17.06.2021, № 13 від 18.06.2021, № 14 від 18.06.2021, № 15 від 18.06.2021, №16 від 18.06.2021, датами їх фактичного подання.

У вказаному рішенні адміністративні суди, не надаючи оцінку реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, прийшли до висновку, що оскаржувані рішення не містять, а відповідачі не довели жодних обґрунтувань щодо наявності передбачених законодавством підстав для віднесення позивача (ФГ «Отрадне Плюс») до переліку платників податків з ознаками ризиковості, як і не надали доказів наявності податкової інформації, що свідчила б про наявність ознак здійснення ризикових операцій платником з посиланнями на відповідні документи.

Також у вказаній справі апеляційний адміністративний суд зазначив, що контролюючим органом не вказано ФГ «Отрадне Плюс» повного переліку документів (зокрема, первинних документів щодо здійснення спірної поставки), які мають бути подані платником податків, а наведено лише загальне найменування з вичерпного переліку без додаткової конкретизації, що позбавляє можливості встановити, які саме документи не надані позивачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином суд приймає до уваги ті обставини, що не підлягають повторному доведенню в даній справі, що були встановлені судом в адміністративній справі, а саме - що не зважаючи на наявність у позивача передбачених законодавством документів, які свідчать про проведення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, комісією регіонального рівня протиправно прийнято рішення про відмову у реєстрації податкових накладних, у зв`язку з чим контролюючий орган був зобов`язаний судом здійснити реєстрацію податкових накладних на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2021 у справі № 640/33575/21.

Отже за таких обставин, враховуючи наявність у справі доказів передачі товару покупцю, оформлення та подання відповідних податкових декларацій та зобов`язання контролюючого органу зареєструвати податкові декларації за спірною господарською операцією рішенням суду, а також зважаючи на недоведеність позивачем умислу сторін на уникнення правових наслідків за спірним договором, суд дійшов висновку про відсутність ознак фіктивності оспорюваного правочину, зокрема, наміру відповідачів на укладення договору без мети його реального виконання.

Щодо посилань позивача на те, що спірний правочин суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки порушує публічний порядок, а відтак підлягає визнанню недійсним на підставі статті 228 ЦК України, суд зазначає наступне.

За змістом ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 цієї статті).

Відповідно до наведеного законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак, сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 906/521/20 ).

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, визначені положеннями статті 228 ЦК України, відповідно яких правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Зміст наведених норм свідчить про те, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо) сторонами правочину або однією зі сторін, і повинна бути встановлена лише вироком суду, постановленим у кримінальній справі, що відповідає частині 1 статті 62 Конституції України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 17.08.2023 у справі № 904/3100/21.

Тобто визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників/виконавців) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду в складі Касаційного адміністративного суду від 20.12.2019 у справі № 826/13265/13-а, від 18.11.2020 у справі № 810/2287/17.

Разом з цим матеріали даної справи не містять вироку, яким завершено кримінальне провадження щодо ФГ «Отрадне Плюс», на яке посилався позивач у своєму позові, або вироку в іншому кримінальному провадженні, яким встановлено вину ФГ «Отрадне Плюс» чи ТОВ «Ордер Систем» у намірі порушити публічний порядок укладенням оскаржуваного договору поставки.

Зазначені обставини не підтверджують наявність умислу у відповідачів на вчинення правочину всупереч інтересам держави і суспільства, що виник у них до укладення цього правочину.

Отже, за висновком суду, відсутні правові підстави для визнання недійсним договору поставки № 14/06-2021НС від 14.06.2021, а тому позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.

Також не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення в дохід держави 13 536 394,20 грн, оскільки вона є похідною вимогою про визнання договору недійсним, у задоволенні якої судом відмовлено.

Відповідно до частини 1 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У даному випадку з огляду на приписи чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у позові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Головного управління Державної податкової служби у місті Києві до Фермерського господарства «Отрадне Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Ордер Систем» про визнання договору недійсним та стягнення 13 536 394,20 грн.

Вступна та резолютивна частини рішення оголошені в судовому засіданні 11 лютого 2025 року.

Повне рішення складене 21 лютого 2025 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного судового рішення.

Суддя Головіна К.І.