Рішення

від 24.02.2025 по справі 910/14861/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.02.2025Справа № 910/14861/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАВАНГЕР"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНА"

про стягнення 98769,79 грн

без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "СТАВАНГЕР" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНА" про стягнення 98769,79 грн, з яких: 57450,00 грн - основний борг, 2909,00 грн - 3% річних, 4930,82 грн - інфляційні втрати, 33479,97 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом №2911-1 від 29.11.2019.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 дану позовну заяву залишено без руху.

16.12.2024 через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.12.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/14861/24, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

30.12.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

06.01.2025 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Позиція позивача.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що на виконання умов договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом №2911-1 від 28.11.2019 надав відповідачу послуги з перевезення вантажів на суму 57450,00 грн, на підтвердження чого надав заявки, товарно-транспортні накладні та акти надання послуг: № 166 від 01.02.2022, № 537 від 21.02.2022, № 392 від 12.04.2022, № 431 від 19.04.2022, № 512 від 11.05.2022.

Оскільки, відповідач оплату наданих послуг за вказаними актами не здійснив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 57450,00 грн основного бору, 2909,00 грн 3% річних, 4930,82 грн інфляційних втрат та 33479,97 грн пені.

У клопотанні про долучення доказів від 06.01.2025 позивач повідомив про сплату відповідачем 47050,00 грн основного боргу.

Позиція відповідача.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що в межах договору позивач систематично надавав відповідачу послуги перевезення. В позовній заяві позивач вказує на відсутність факту оплати за актами надання послуг № 166 від 01.02.2022, № 537 від 21.02.2022, № 392 від 12.04.2022, № 431 від 19.04.2022, № 512 від 11.05.2022.

В той же час, відповідно до акту надання послуг № 248 від 11.02.2024 позивачем надано послуги на суму 6950,00 грн. в той час як відповідачем оплачено 6950,00 грн, тобто з переплатою в 200 грн.

Крім того, 18.02.2022 відповідач помилково двічі сплатив позивачу згідно акту наданих послуг № 2620 від 08.12.2021 на суму 10200,00 грн, внаслідок чого виникла переплата на суму 10200,00 грн.

Отже, сума переплати становить 10400,00 грн.

У період 04.12.2024 - 05.12.2024 відповідачем сплачено на користь позивача 47050,00 грн, таким чином, за доводами відповідача, заборгованість перед позивачем відсутня.

Крім того, відповідач з посиланням на приписи ст. 694 ЦК України зазначає, що мав законні підстави не здійснювати оплату заборгованості, оскільки мала місце заборгованість позивача перед відповідачем за втрачений вантаж.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних, інфляційних втрат, та пені то відповідач зазначає, що такі вимоги є неправомірними, оскільки відсутні підстави для стягнення суми основного боргу, а вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат є похідними. Крім того відповідач вказує на помилки в розрахунках позивача.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

29.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "СТАВАНГЕР" (далі - перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНА" (далі - замовник) укладено договір №2911-1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а перевізник приймає на себе обов`язки з доставки ввірених йому вантажів, що належать замовнику автомобільним транспортом на території України.

Згідно з п. 1.2 договору кількість і вид вантажу, маршрути прямування, вантажовідправники, графік подачі транспорту, сума фрахту обумовлюються разовими заявками додатково перед кожним конкретним перевезенням.

У п. 4.1 договору сторони погодили, що розрахунки за фактично виконані роботи проводяться після надання оригіналів документів (рахунків-фактур, актів виконаних робіт та копії третього примірника ТТН, які свідчать про здійснення перевезення вантажу) протягом 10 десяти банківських днів з моменту надання перевізником таких документів, але в будь-якому разі за умови здійснення перевізником у встановленому законодавством порядку реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, оформлених відповідно до вимог законодавства податкових накладних.

Відповідно до п. 5.2 договору у разі порушення термінів оплати або несплати за перевезення вантажу замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день відстрочки платежу.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє постійно до факту письмового розірвання цього договору обома сторонам.

Згідно із матеріалами справи, на умовах заявок позивач здійснив перевезення на замовлення відповідача вантажу, по маршруту м. Жашків - м. Одеса.

На виконання умов договору та заявок, позивачем були надані відповідачу послуги з перевезення вантажу на суму 57450,00 грн на підтвердження чого позивачем долучені до матеріалів справи:

- акти надання послуг: № 166 від 01.02.2022 на суму 6750,00 грн, № 537 від 21.02.2022 на суму 10200,00 грн, № 392 від 12.04.2022 на суму 13000,00 грн, № 431 від 19.04.2022 на суму 13000,00 грн, № 512 від 11.05.2022 на суму 14500,00 грн;

- товарно-транспортні накладні: ПРМ-20653 від 01.02.2022, НПЛ00005466 від 19.02.2022, НПЛ00005467 від 19.02.2022, НПЛ00003193 від 19.02.2022, НПЛ00003194 від 19.02.2022, НПЛ00003195 від 19.02.2022, НПЛ00003196 від 19.02.2022, НПЛ00003198 від 19.02.2022, НПЛ00003200 від 19.02.2022, НПЛ00003202 від 19.02.2022, НПЛ00003204 від 19.02.2022, НПЛ00005119 від 11.04.2022, НПЛ00005548 від 18.04.2022, НПЛ00005550 від 18.04.2022, НПЛ000007095 від 10.05.2022, НПЛ00007096 від 10.05.2022.

Позивачем сформовані рахунки на оплату № 166 від 01.02.2022, № 537 від 21.02.2022, № 392 від 12.04.2022, № 431 від 19.04.2022, № 512 від 11.05.2022.

За результатами здійснення перевезень, на виконання п. 4.1 договору позивач направив на адресу відповідача оригіналів вищезазначених документів, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 07.03.2023 та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 6507808323523. Відповідач отримав оригінали документів 13.03.2023.

Крім того, на виконання умов договору позивач здійснив реєстрацію податкових накладних в Єдиному державному реєстрі податкових накладних

Позивач зазначає, що відповідач у строки, встановлені договором, оплату наданих послуг не здійснив.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач просить стягнути з відповідача 57450,00 грн основного бору, 2909,00 грн 3% річних, 4930,82 грн інфляційних втрат та 33479,97 грн пені.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 916 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Як встановлено судом, на виконання умов договору, позивач надав, а відповідач прийняв послуги перевезення вантажу на суму 57450,00 грн, що підтверджується актами надання послуг№ 166 від 01.02.2022, № 537 від 21.02.2022, № 392 від 12.04.2022, № 431 від 19.04.2022, № 512 від 11.05.2022.

Відповідач не заперечує факту надання послуг на вказану суму та долучив до відзиву копії зазначених актів, які підписані обома сторонами без зауважень та заперечень та скріплені печатками підприємств.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 4.1 договору сторони погодили що розрахунки за фактично виконані роботи проводяться після надання оригіналів документів (рахунків-фактур, актів виконаних робіт та копії третього примірника ТТН, які свідчать про здійснення перевезення вантажу) протягом 10 десяти банківських днів з моменту надання перевізником таких документів, але в будь-якому разі за умови здійснення перевізником у встановленому законодавством порядку реєстрації в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, оформлених відповідно до вимог законодавства податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, оригінали документів відповідач отримав 13.03.2023.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечує факту надання позивачем послуг та факту отримання оригіналів документів для оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За таких обставин, кінцевою датою оплати наданих послуг було 27.03.2023.

Згідно із ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Позивачем заявлено про стягнення основної заборгованості у розмірі 57450,00 грн.

Як встановлено судом, 04.12.2024 - 05.12.2024 відповідачем сплачено на користь позивача 47050,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: від 05.12.2024 № S119516 на суму 6550,00 грн, від 05.12.2024 № S119483 на суму 14500,00 грн, від 04.12.2024 № S119404 на суму 13000,00 грн, від 04.12.2024 № S119405 на суму 13000,00 грн.

Отже, відповідачем було частково сплачено заявлену до стягнення позивачем суму основного боргу у розмірі 47050,00 грн, у зв`язку із чим предмет спору у цій частині відсутній.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

З огляду на наведене вище, оскільки на момент розгляду даної справи предмет спору в частині основного боргу в розмірі 47050,00 грн припинив своє існування, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі у цій частині позовних вимог згідно із п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо решти суми основного боргу у розмірі 10400,00 грн, то суд зазначає таке.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в цій частині, відповідач зазначає, що відповідно до акту надання послуг № 248 від 11.02.2024 позивачем надано послуги на суму 6950,00 грн. в той час як відповідачем оплачено 6950,00 грн, тобто з переплатою в 200 грн.

Крім того, 18.02.2022 відповідач помилково двічі сплатив позивачу згідно акту наданих послуг № 2620 від 08.12.2021 на суму 10200,00 грн, внаслідок чого виникла переплата на суму 10200,00 грн.

На переконання відповідача, наявність переплати у розмірі 10400,00 грн за попередні періоди свідчить про відсуніть заборгованості відповідача перед позивачем.

Суд відхиляє вказані доводи відповідача, з огляду на таке.

Умовами укладеного між сторонами договору не передбачено порядку та алгоритму дій перевізника у випадку надходження коштів у більшому розмірі, зокрема не зазначено, що перевізник має право самостійно зарахувати такі кошти в рахунок майбутніх платежів.

Крім того, платіжні інструкції відповідача містять чітке призначення платежу з посиланням на відповідний рахунок.

Матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивач з проханням зміни призначення платежу в платіжних інструкціях або з проханням зарахувати кошти в рахунок сплати заборгованості за іншим рахунком, ніж визначено у платіжній інструкції.

Також відповідач вказує, що помилково двічі сплатив позивачу згідно акту наданих послуг № 2620 від 08.12.2021, однак ні такого акту, ні рахунку, який зазначений у платіжних інструкціях № S18492 та № S18492, відповідач не надає, що позбавляє суд можливості взагалі встановити факт переплати.

Також суд враховує, що відповідно до п. 5.3.2 договору сторони дійшли згоди, що за ініціативою однієї із сторін проводиться звірка розрахунків шляхом підписання відповідних актів звірки. При цьому жодна із сторін не має права ухилитись від проведення звірки розрахунків та підписання відповідних актів звірки.

Таким чином, відповідач не був позбавлений права та можливості ініціювати звірку розрахунків між сторонами та надати суду відповідний Акт звірки розрахунків, в якому б відображався стан розрахунків між сторонами по договору, враховуючи, що правовідносини між сторонами тривають довгий час.

З урахуванням викладених обставин, суд зазначає, що відповідачем не доведено факту відсутності заборгованості за актами, що є предметом спору у цій справі, на суму 10400,00 грн.

При цьому, суд звертає увагу відповідача, що у випадку дійсної наявності переплати за договором, яка підтверджується відповідними доказами, останній не позбавлений права та можливості на повернення цих надлишково сплачених коштів (суми переплати).

Враховуючи викладене вище в сукупності, оскільки відповідачем здійснено часткову сплату заборгованості в розмірі 47050,00 грн, то з відповідача підлягає стягненню основний борг в розмірі 10400,00 грн.

Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач нарахував та заявив до стягнення 2909,00 грн 3% річних, 4930,82 грн інфляційних втрат та 33479,97 грн пені. Нарахування здійснені за період з 27.03.2023 по 02.12.2024.

Зазначаючи про невірність розрахунків, відповідач зазначає, що позивачем не враховано факт реалізації відповідачем права на притримання платежів.

Так, відповідач вказує, що у зв`язку із втратою позивачем вантажу мало місце існування заборгованості позивача перед відповідачем , що стало причиною для притримання платежів, відповідно до ст. 594 ЦК України.

Суд відхиляє вказані твердженні відповідача, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

В той же час, ні умовами укладеного між сторонами договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом №2911-1 від 29.11.2019, ні окремим правочином сторони не погодили між собою такий вид забезпечення виконання зобов`язання як притримання, а тому жодних правових підстав на притримання оплати наданих послуг у відповідача не було.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

Розрахунок 3% річних є невірним, оскільки позивач починає здійснювати нарахування з 27.03.2023, однак, як зазначено судом вище, 27.03.2023 було останнім днем, коли відповідач мав право виконати своє грошове зобов`язання, та з 28.03.2023 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

За перерахунком суду, здійсненим за період з 28.03.2023 по 02.12.2024 на суму 57450,00 грн, розмір 3% річних становить 2 904,35 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що сума інфляційних втрат є більшою, ніж заявлено позивачем до стягнення, проте, оскільки суд згідно із ч. 2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення не може виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат суд задовольняє в межах заявлених вимог, а саме у сумі 4930,82 грн.

За змістом з ч.2 ст.217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч.1 ст.230 ГК України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідальність у вигляді пені погоджена сторонами у п. 5.2 договору: у разі порушення термінів оплати або несплати за перевезення вантажу замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день відстрочки платежу.

Позивачем нараховано пеню за період з 28.03.2023 по 02.12.2024

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Приписом частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Одночасно, судом встановлено, що у п.5.2. договору сторони не погодили іншого строку нарахування пені, ніж передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України, а тому у позивача відсутні підстави для нарахування більше, ніж шість місяців.

За перерахунком суд, здійсненим за період з 28.03.2023 по 27.09.2023, розмір пені становить 13 813,18 грн, а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 47050,00 грн основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України та часткового задоволення позовних вимог в іншій частині, а саме в частині стягнення 10400,00 грн основного боргу, 2 904,35 грн 3% річних, 4930,82 грн інфляційних втрат та 13 813,18 грн пені.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Судовий збір відповідно до ст.129 ГПК України покладається на відповідача в частині задоволених позовних вимог.

При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

З урахуванням зазначених положень, оскільки позивачем було подано позовну заяву у даній справі в електронній формі, розмір судового збору за подання цього позову підлягає пониженню на коефіцієнт 0,8 та становить 2422,40 грн.

Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, тобто судовий збір внесений у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Ураховуючи наведене, суд роз`яснює позивачу, що він не позбавлений можливості звернутись до суду із клопотанням у порядку ст.7 Закону України "Про судовий збір" про повернення судового збору у зв`язку із сплатою судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Щодо судового збору в частині позовних вимог про стягнення 47050,00 грн, в якій судом закрито провадження у справі, то суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Ураховуючи наведене, суд роз`яснює позивачу, що сплачена ним сума судового збору за позовні вимоги, провадження за якими закрито, може бути повернута йому з Державного бюджету України за його клопотанням на підставі ст.7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі №910/14861/24 в частині позовних вимог про стягнення 47050,00 грн основного боргу.

В іншій частині позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВІ ПРОДУКТИ УКРАЇНА" (01033, місто Київ, СПОРТИВНА ПЛОЩА, будинок 3, ідентифікаційний код 36843876) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СТАВАНГЕР" (65026, Одеська обл., місто Одеса, вул.Приморська (Приморський р-н), будинок 18, ідентифікаційний код 38697652) 10400,00 грн основного боргу, 2 904,35 грн 3% річних, 4930,82 грн інфляційних втрат, 13 813,18 грн пені та 786,00 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24.02.2025.

Суддя С. О. Турчин