Ухвала

від 24.02.2025 по справі 911/606/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"24" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/606/25

Господарський суд Київської області у складі судді Христенко О.О., розглянувши заяву б/н від 20.02.2025 (вх. № 1686/25 від 20.02.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський машинобудівний завод «Тісер» про забезпечення позову

встановив:

17.02.2025 через канцелярію господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський машинобудівний завод «Тісер» надійшла позовна заява вх. № 254/25) до Білоцерківської міської ради, в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Білоцерківської міської ради № 6676-65-VIII від 28.11.2024 «Про розгляд заяви про поновлення договору оренди землі від 30.12.2013 № 29 (зі змінами), зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як інше речове право 24.03.2014 № 5147647" та визнати поновленим Договір оренди землі від 30.12.2013 № 29 (зі змінами), зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як інше речове право 24.03.2014 № 5147647 на строк 5 років та на тих самих умовах, починаючи з 27.04.2024.

В обґрунтування позовної заяви, заявник зазначає про те, що 30.12.2013 між Білоцерківською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський машинобудівний завод «Тісер» був укладений Договір оренди земельної ділянки № 29, за умовами якого заявник отримав в оренду земельну ділянку державної форми власності площею 3,8112 га з кадастровим номером 3220489500:02:026:0036, яка знаходиться в адміністративних межах Шкарівської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин, з 27.05.2021 всі земельні ділянки державної власності за межами населених пунктів перейшли в комунальну власність.

Тож, 12.02.2024 до закінчення дії строку речового права, заявник звернувся через Центр надання адміністративних послуг Білоцерківської міської ради до нового власника земельної ділянки площею 3,8112 га з кадастровим номером 3220489500:02:026:0036 із заявою про поновлення Договору оренди земельної ділянки № 29 від 30.12.2013.

Однак, згідно з рішенням Білоцерківської міської ради № 6676-65-VIII від 28.11.2024 «Про розгляд заяви про поновлення договору оренди землі від 30.12.2013 № 29 (зі змінами), зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як інше речове право 24.03.2014 № 5147647", було відмовлено в поновленні Договору № 29 від 30.12.2013.

У зв`язку зі зазначеним, заявник звернувся до господарського суду із відповідним позовом.

Разом з цим, заявником надана заява б/н від 20.12.2024 (вх. № 1686/25), в порядку ст. ст. 136 - 140 Господарського процесуального кодексу України, в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:

- заборонити Білоцерківській міській раді Київської області та іншим органам державної влади, місцевого самоврядування, фізичним особам вчиняти будь-які дії щодо відчуження, передачі в оренду чи емфітевзис земельної ділянки площею 3,8112 га з кадастровим номером 3220489500:02:026:0036.

В обґрунтування своєї заяви позивач зазначає про те, оскільки рішення Білоцерківської міської ради № 6676-65-VIII від 28.11.2024 набрало законної сили, а отже рада в будь-який момент може вчинити дії спрямовані на відчуження або передачу в оренду означеної земельної ділянки.

Згідно з частиною 1 статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд зазначає, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) 119961 ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом наведеної норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язане вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.

При вирішенні питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України). Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому, під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частини 2, 5, 6, 7 статті 137 ГПК України), про що зазначено в постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 також висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Аналогічна права позиція висловлена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №910/7511/19, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19, від 23.12.2020 у справі № 911/949/20.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, згідно зі статтями 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що заява не містить обґрунтованих мотивів, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову.

Так, у поданій заяві заявник посилається лише на потенційну можливість виникнення наведених у заяві обставин. Зокрема, позивач зазначає про те, що у разі відчуження відповідачем земельної ділянки площею 3,8112 га з кадастровим номером 3220489500:02:026:0036 та одночасне задоволення позовних вимог, позивач належним чином не зможе захистити або поновити свої права та має докласти значних зусиль для відновлення свого порушеного права.

Однак, суд зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів та необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

Твердження позивача про ймовірне відчуження земельної ділянки, що унеможливить виконання рішення суду базуються лише на побоюваннях заявника, його припущеннях та оцінці, так само як і посилання у заяві на право учасника справи передбаченого ст. 136 ГПК України також не є достатньою та самостійною підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.

Суд зауважує, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідворотності додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.

З огляду на вищевикладене та зміст заяви в сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви б/н від 20.02.2025 (вх. № 1686/25 від 20.02.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський машинобудівний завод «Тісер» про забезпечення позову, оскільки така не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Враховуючи наведене вище, суд відмовляє в задоволенні заяви б/н від 20.02.2025 (вх. № 1686/25 від 20.02.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський машинобудівний завод «Тісер» про забезпечення позову.

Частиною 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Враховуючи, що заяву про забезпечення позову судом розглянуто, тому витрати по сплаті судового збору за положеннями статті 129 ГПК України та Закону України «Про судовий збір» відшкодуванню та поверненню не підлягають.

Враховуючи наведене вище, керуючись ст.ст. 129, 136, 140, 234 ГПК України, суд -

постановив:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Білоцерківський машинобудівний завод «Тісер» в задоволенні заяви б/н від 20.02.2025 (вх. № 1686/25 від 20.02.2025) про забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили у порядку визначеному Господарським процесуальним кодексом України та може бути оскаржена у встановленому порядку.

Ухвалу підписано - 24.02.2025

Суддя О.О. Христенко