Ухвала

від 19.02.2025 по справі 916/2852/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"19" лютого 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2852/24

Господарський суд Одеської області у складі: суддя Волков Р.В.,

при секретарі судового засідання Чолак Ю.В.,

розглянувши заяву (вх. № 2-148/25 від 05.02.2025) представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» про відстрочення виконання судового рішення у справі № 916/2852/24

за позовом першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Монастирська, 33; код ЄДРПОУ 02909909)

в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради (21050, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Соборна, 59; код ЄДРПОУ 03084813)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» (65065, Одеська обл., м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, буд. 14; код ЄДРПОУ 39834775)

про визнання недійсним частини договору та стягнення 1 454 150,00 грн;

представники учасників справи:

від прокуратури Коломійчук І.О.,

від позивача Олексюк Т.С. (в режимі відеоконференції),

від відповідача Баган К.Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду перебувала справа № 916/2852/24 за позовом першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Виконавчого комітету Вінницької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» про визнання недійсним частини договору та стягнення 1 454 150,00 грн.

Рішенням від 15.01.2025 позов задоволено, визнано недійсним п. 3.2. Договору № 82/03-24 від 18.03.2024, укладеного між Виконавчим комітетом Вінницької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи», в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 1 454 150,00 грн, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» на користь Виконавчого комітету Вінницької міської ради грошові кошти у розмірі 1 454 150,00 грн, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» на користь Вінницької обласної прокуратури 24 840,25 грн витрат зі сплати судового збору.

На виконання рішення судом 14.02.2025 видано відповідні накази.

05.02.2025 до суду надійшла заява представника відповідача про відстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2025 у справі № 916/2852/24 на 12 місяців до 15.01.2026.

Ухвалою від 05.02.2025 прийнято до розгляду заяву представника відповідача про відстрочення виконання рішення, судове засідання з розгляду заяви призначено на 19.02.2025.

12.02.2025 до суду надійшла заява прокурора із письмовими запереченнями проти надання відповідачу відстрочки виконання рішення.

У судовому засіданні представник відповідача підтримала заяву про відстрочення виконання рішення та просила її задовольнити.

Представник прокуратури заперечувала проти задоволення заяви.

Представник позивача зазначила, що при розгляді заяви покладається на розсуд суду.

19.02.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши заяву представника відповідача про відстрочення виконання рішення, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні по справі Деркач та Палек проти України Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, даний пункт передбачає право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі Бурдов проти Росії).

В силу частин першої, п`ятої статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Частинами третьою, четвертою статті 331 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, надання відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є процесуальною дією суду, яка вчиняється останнім за встановлення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.

При цьому судом враховується, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, вказана норма процесуального закону не вимагає.

Законодавцем визначено чіткі критерії для застосування відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення, обмежено строк надання такого відстрочення (розстрочення) виконання, визначено можливість вжиття заходів забезпечення на період дії відстрочки (розстрочення) та не передбачено можливості настання наслідків щодо порушення конституційного принципу обов`язковості виконання судового рішення.

Аналогічну правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 16.10.2020 у справі № 905/2912/15.

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі Чижов проти України, заява № 6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (Корнілов та інші проти України, заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі Крапивницький та інші проти України, заява № 60858/00).

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Питання про відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.

Відстрочення виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.

Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Даний висновок господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.09.2020 у справі № 905/30/16, від 14.07.2020 у справі № 908/1884/19 та від 16.01.2020 у справі № 910/1820/19.

Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Водночас чинним законодавством України не передбачено вичерпного переліку обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки (розстрочення), натомість встановлено лише критерії для визначення таких обставин. Зокрема, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочення виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан; стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення; щодо як фізичних, так і юридичних осіб стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З огляду на вищезазначене, господарський суд зауважує на тому, що відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.

Заяву про відстрочення виконання судового рішення відповідач мотивує наступними обставинами.

Опираючись на роз`яснення Головного управління ДПС в Одеській області (вих. № 41825/6/15-32-04-03-06 від 29.09.2023 року), яке було досліджене судом в якості доказу, відповідач вважав господарську операцію такою, що підлягає оподаткуванню ПДВ, відповідно до вимог Податкового кодексу, з огляду на що зареєстрував податкове зобов`язання з ПДВ в розмірі 1 454 150,00 грн, подавши податкову декларацію. Відповідач не збагатився та не мав наміру збагатитися на цих коштах, тому що вони були перераховані в державний бюджет згідно з вимогами чинного податкового законодавства України.

Відповідач має план заходів щодо повернення коштів з Державного бюджету України та виконання рішення суду, наводить етапи вжиття відповідних заходів та зазначає, що така процедура повернення грошових коштів з бюджету може тривати понад 12 місяців.

В останні роки відповідач співпрацює з бюджетними організаціями, які на підставі укладених договорів здійснюють оплату за товар після його отримання. За власні кошти або залучені кредитні кошти відповідач закуповує комплектуючі деталі для збирання приладів, тому накопичених чи вільних коштів у відповідача наразі немає.

При цьому заявник вказує, що здійснив передоплату за імпортні комплектуючі, щоб їх отримати у січні-лютому 2025 року та надалі продовжувати господарську діяльність, мати змогу зібрати більше 200 одиниць приладів нічного бачення та тепловізійних приладів для постачання кінцевим отримувачам, якими є правоохоронні органи, Міністерство оборони України, Збройні Сили України та інші військові формування.

Відповідач просить врахувати, що його вина у виникненні спору відсутня, оскільки проєкт договору поставки з включенням ПДВ був наданий позивачем. Крім того, відповідач отримав податкову консультацію з досить чіткою позицією податкового органу відносно того, що операція підлягає оподаткуванню ПДВ.

Також, в обґрунтування своєї позиції відповідач доводить до відома суду специфіку своєї господарської діяльності, її напрями та важливість для країни станом на даний час.

При цьому зазначає, що виконання судового рішення без відстрочення може призвести до неможливості виконання відповідачем грошових зобов`язань у повному обсязі перед іншими кредиторами, а саме загроза неплатоспроможності, що в свою чергу може привести до визнання відповідача банкрутом.

Звертає увагу, що станом на день подання заяви у підприємства відсутні грошові кошти для виконання рішення суду, однак, вони з`являться наприкінці 2025 року, після отримання бюджетного відшкодування.

Додатково зазначає, що 31.01.2025 частково виконав рішення суду, сплативши на користь прокуратури витрати зі сплати судового збору у розмірі 24 840,25 грн.

Прокурор просить суд відхилити заяву про відстрочення виконання рішення, зазначаючи, що заява відповідача є необґрунтованою та не мотивованою.

Як вказує прокурор, така обставина як укладення нових договорів на поставку товарів взагалі не є такою, що унеможливлює чи ускладнює виконання судового рішення. На думку прокурора, факт нового виробництва товарів свідчить про здійснення діяльності й отримання доходу, а отже можливість виконання рішення суду. Також, на переконання прокурора, вказане спростовує твердження відповідача, що виконання рішення суду може призвести до визнання його банкрутом. Між тим, прокурор зазначає, що відповідач вже має підстави для подання податкової декларації щодо повернення йому ПДВ, отже повернення коштів ПДВ та невиконання рішення суду призведе лише до того, що відповідач отримає бюджетні кошти, які зможе використовувати на свої потреби, оскільки просить про повну відстрочку виконання судового рішення на 12 місяців.

Прокурор зауважує, що заявником не надано доказів, які би свідчили про здійснення ним всіх можливих заходів для покращення стану розрахунків із стягувачем чи інших заходів щодо покращення свого матеріально-фінансового стану. За ствердженнями прокурора, не містить така заява й обґрунтованого плану дій, яким би визначалося, за рахунок яких заходів та ресурсів відповідач збирається у разі відстрочення виконання рішення терміном на 12 місяців покращувати своє матеріально-фінансове становище та здійснювати виконання судового рішення по закінченню цього строку.

Разом з тим прокурор вказує, що надання відстрочення виконання рішення суду у даній справі може призвести до порушення майнових інтересів стягувача, як учасника господарських відносин, який належним чином виконав договірні зобов`язання, та позбавить його можливості використати кошти місцевого бюджету повторно для здійснення закупівлі товарів для потреб ЗСУ.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За умовами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями статті 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування вірогідності доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі Дж.К. та інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей, тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують її аргументи. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, втрачає сенс.

Так, спір у даній справі виник з підстав того, що операція з постачання тепловізійних прицілів для потреб ЗСУ та інших військових формувань за договором № 82/03-24 від 18.03.2024 звільняється від оподаткування, що свідчить про безпідставне включення до ціни, зазначеної в п. 3.2 договору, суми податку на додану вартість, чим порушено підпункт 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України, з огляду на що сплачені позивачем кошти в сумі 1 454 150,00 грн є безпідставно набутими ТОВ Меркурі Технолоджи.

Між тим, судом під час розгляду справи встановлено, що відповідач (заявник) звертався до уповноважених органів за роз`ясненням чи підпадає спірна закупівля звільненню від сплати ПДВ відповідно до п. 32 підр. 2 р. XX Перехідні положення ПК України, на які отримано відповідь, в т.ч. Головного управління ДПС в Одеській області від 29.09.2023 № 41825/6/15-32-04-03-06. Так, відповідач, опираючись на вказані роз`яснення ГУ ДПС в Одеській області, вважав господарську операцію з постачання тепловізійних прицілів для потреб ЗСУ та інших військових формувань згідно з договором № 82/03-24 від 18.03.2024 такою, що підлягає оподаткуванню ПДВ відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Господарський суд також враховує, що ТОВ Меркурі Технолоджи зареєструвало податкове зобов`язання з ПДВ у розмірі 1 454 150,00 грн, подавши податкову декларацію. Вказане свідчить про те, що відповідач (заявник) не збагатився на цих коштах, з огляду на те, що вказані грошові кошти у розмірі 1 454 150,00 грн були перераховані в державний бюджет згідно з вимогами чинного податкового законодавства України.

Приймаючи до уваги зазначене вище, господарський суд зауважує, що при визначенні ступеня вини ТОВ Меркурі Технолоджи у виникненні спору у даній справі слід врахувати те, що, по-перше, товариством були вжиті заходи, спрямовані на недопущення та запобігання правопорушення, зокрема, 14.09.2023 (до укладання договору поставки) направлений запит до Головного управління ДПС України в Одеській області про надання індивідуальної податкової консультації з метою правильного застосування норм податкового кодексу; по-друге, сума ПДВ у розмірі 1 454 150,00 грн перерахована відповідачем саме до Державного бюджету України, а не на користь іншої юридичної чи фізичної особи.

При цьому господарський суд враховує, що 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Президентом України підписаний Указ № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, який затверджено Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року. Воєнний стан в Україні введено з 5:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому дія воєнного стану неодноразово продовжувалася.

Очевидно, що в умовах воєнного стану господарюючі суб`єкти на всій території країни зазнали та зазнають на собі вплив від військової агресії, що викликане порушенням господарських ланцюгів із суміжними підприємствами, порушенням стабільності критично важливих питань діяльності у різних сферах.

Господарський суд зазначає, що загальновідомим та нормативно врегульованим є питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне здійснення господарської діяльності.

Так, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, господарський суд вбачає, що основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Меркурі Технолоджи є виробництво оптичних приладів і фотографічного устаткування.

Таким чином, ТОВ Меркурі Технолоджи є українським виробником тепловізійних приладів та приладів нічного бачення (монокуляри, бінокуляри та приціли) із сучасними характеристиками. При цьому товариство є одним із небагатьох виробників оптичних приладів в Україні та займається їх постачанням з 2016 року.

При цьому господарським судом встановлено, що, враховуючи специфіку товару та його важливість для України в умовах воєнного стану, відповідач з метою підтримки Збройних сил України, Міністерства оборони України та інших військових формувань продовжує працювати для підтримки та зміцнення Оборонно-промислового комплексу України.

Разом з тим господарський суд зауважує, що в умовах воєнного стану основним завданням є забезпечення безперебійного та стабільного функціонування підприємств оборонно-промислового комплексу та належне забезпечення потреб сил безпеки і сил оборони необхідним озброєнням, підвищення обороноздатності держави під час збройної агресії РФ.

З огляду на викладене господарський суд вважає, що безперебійна робота ТОВ Меркурі Технолоджи з виробництва тепловізійних приладів та приладів нічного бачення є надважливою умовою у забезпеченні реалізації завдань, що поставлені на виконання потреб держави, зокрема, у даному випадку постачання приладів нічного бачення та тепловізійних приладів кінцевим отримувачам - правоохоронним органам, Міністерству оборони України, Збройним Силам України та іншим військовим формуванням.

Господарський суд також враховує, що Товариство з обмеженою відповідальністю Меркурі Технолоджи має потенційне джерело для сплати на користь Виконавчого комітету Вінницької міської ради грошових коштів на виконання рішення суду у вигляді отримання доходу від реалізації приладів нічного бачення та тепловізійних приладів, що свідчить про реальну можливість боржника здійснити добровільне погашення заборгованості не негайно (одномоментно), а на умовах відстрочення.

Отже, надання відстрочення виконання судового рішення дозволить відповідачеві отримати дохід, який в подальшому спрямувати на погашення заборгованості перед позивачем, що відповідає інтересам обох сторін.

З огляду на викладене, суд вважає, що негайне звернення стягнення на кошти і майно відповідача хоча й може забезпечити виконання цього рішення, однак з великою вірогідністю не буде сприяти ефективному відновленню та може порушити господарську діяльність відповідача, яку останній здійснює, в тому числі з метою забезпечення вирішення соціально важливих питань.

Водночас господарський суд наголошує на тому, що відстрочення виконання рішення жодним чином не зменшує суму грошових коштів, яка має бути сплачена відповідачем на виконання рішення суду, натомість таке відстрочення забезпечить реальне виконання останнім цього рішення без накопичення боргів, тобто дозволить досягти мети виконання судового рішення з дотриманням балансу інтересів обох сторін (співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора), тим більше, що тривалість відповідного відстроченням для стягувача не є надмірною та підлягає визначенню з урахуванням дозволених процесуальним законом меж (1 рік з дня ухвалення такого рішення).

Додатково суд враховує, що відповідач 31.01.2025 частково виконав рішення суду у даній справі, сплативши на користь прокуратури 24 840,25 грн витрат зі сплати судового збору, що не може свідчити про ухилення відповідача від виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на відсутність заперечень позивача (стягувача) стосовно поданої відповідачем (боржником) заяви про відстрочення виконання рішення суду, не подання позивачем до господарського суду жодного доказу на підтвердження погіршення його фінансового стану, виникнення ускладнень у здійсненні його діяльності чи завдання останньому збитків в результаті відстрочення виконання судового рішення у даній справі, беручи до уваги зумовлені об`єктивними і надзвичайними обставинами (широкомасштабною військовою агресією РФ проти України) перешкоди у повноцінному здійсненні господарської діяльності відповідача, які зумовлюють погіршення фінансового становища останнього і недостатність у нього коштів для одномоментного погашення боргу перед Виконавчим комітетом Вінницької міської ради, враховуючи ступінь вини відповідача у виникненні спору, а також важливість господарської діяльності підприємства в умовах, що склалися в державі, з урахуванням вжиття відповідачем заходів з часткового виконання рішення суду, господарський суд, користуючись дискреційними повноваженнями, наданими положеннями чинного законодавства, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Меркурі Технолоджи про відстрочення виконання рішення суду та відстрочення виконання рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2025 у справі № 916/2852/24 строком на 12 місяців з дня ухвалення такого рішення, що є адекватним проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами законодавства, яке регулює порядок виконання судових рішень, у тому числі і можливість відстрочення їх виконання на строк, який не може перевищувати одного року з дня їх ухвалення.

Відстрочення виконання рішення суду в повній мірі буде відповідати принципам справедливого судового розгляду в контексті частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 14, 73, 74, 76-79, 86, 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву (вх. № 2-148/25 від 05.02.2025) представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» про відстрочення виконання судового рішення у справі № 916/2852/24 задовольнити.

2. Відстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 15.01.2025 у справі № 916/2852/24 щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурі Технолоджи» на користь Виконавчого комітету Вінницької міської ради грошових коштів у розмірі 1 454 150,00 грн до 15.01.2026.

Вступну та резолютивну частини ухвали оголошено у судовому засіданні 19 лютого 2025 р. Повну ухвалу складено та підписано 24 лютого 2025 р.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення та може бути оскаржена до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги в строк, визначений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Волков Роман Володимирович