Постанова

від 12.02.2025 по справі 926/5615/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 926/5615/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

офісу ГП - Шапка І.М.

позивача - не з`явився

відповідача - 1 - не з`явився

відповідача - 2 - не з`явився

відповідача - 3 - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Агролідер-Дністер"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 (у складі колегії суддів: Зварич О.В. (головуючий), Малех І.Б., Панова І.Ю.)

та рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.06.2024 (суддя Марущак І.В.)

за позовом Керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області

до: 1. Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області,

2. ОСОБА_1 ,

3. Фермерського господарства "Агролідер-Дністер"

про скасування державної реєстрації права оренди та зобов`язання повернути в комунальну власність земельні ділянки

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 29.12.2023 Керівник Чернівецької окружної прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом в інтересах держави в особі Кострижівської селищної ради Чернівецького району Чернівецької області (далі - Позивач, Кострижівська селищна рада) до Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (далі - Відповідач-1, ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2, ОСОБА_1 ), Фермерського господарства "Агролідер-Дністер" (далі - Відповідач-3, ФГ "Агролідер-Дністер", Скаржник) та просив суд:

1) припинити право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7321555400:02:004:0002 площею 45,4981 га шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди земельної ділянки за договором оренди землі від 12.06.2015, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23050360;

2) припинити право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7321555400:02:004:0003 площею 51,5837 га шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди земельної ділянки за договором оренди землі від 12.06.2015, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23048858;

3) припинити право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7321555400:02:005:0001 площею 77,6063 га шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди земельної ділянки за договором оренди землі від 12.06.2015, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23045732;

4) припинити право оренди ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 7321555400:02:006:0032 площею 50,9402 га шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди земельної ділянки за договором оренди землі від 12.06.2015, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 23051257;

5) зобов`язати ФГ "Агролідер-Дністер" повернути Кострижівській селищній раді Чернівецького району земельну ділянку сільськогосподарського призначення із кадастровим номером 7321555400:02:004:0002 площею 45,4981 га, яка знаходиться в адміністративних межах Кострижівської селищної ради (за межами населеного пункту) по акту приймання-передачі у стані, придатному для подальшого використання;

6) зобов`язати ФГ "Агролідер-Дністер" повернути Кострижівській селищній раді Чернівецького району земельну ділянку сільськогосподарського призначення із кадастровим номером 7321555400:02:004:0003 площею 51,5837 га, яка розташована в адміністративних межах Кострижівської селищної ради (за межами населеного пункту) по акту приймання-передачі у стані, придатному для подальшого використання;

7) зобов`язати ФГ "Агролідер-Дністер" повернути Кострижівській селищній раді Чернівецького району земельну ділянку сільськогосподарського призначення із кадастровим номером 7321555400:02:005:0001 площею 77,6063 га, яка знаходиться в адміністративних межах Кострижівської селищної ради (за межами населеного пункту) по акту приймання-передачі у стані, придатному для подальшого використання;

8) зобов`язати ФГ "Агролідер-Дністер" повернути Кострижівській селищній раді Чернівецького району земельну ділянку сільськогосподарського призначення із кадастровим номером 7321555400:02:006:0032 площею 50,9402 га, яка знаходиться в адміністративних межах Кострижівської селищної ради (за межами населеного пункту) по акту приймання-передачі у стані, придатному для подальшого використання.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договори оренди від 12.06.2015 на спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення між ГУ Держкомзему в Чернівецькій області (розпорядник на момент укладення договору) та ОСОБА_1 укладені за відсутності правових підстав (рішення відповідного органу виконавчої влади, що вказує на порушення статті 16 Закону України "Про оренду землі"), без проведення земельних торгів та без дотримання загальних вимог до укладення правочину, передбачених статтею 203 Цивільного кодексу України.

1.3. Кострижівська селищна рада визначена Прокурором Позивачем у справі з огляду на те, що вона з 18.06.2018 є власником спірних земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Виходячи з наведеного Прокурор просить суд зобов`язати Відповідача-3 повернути саме їй зазначені земельні ділянки.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 14.06.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024, позов Прокурора задоволено частково.

Відмовлено у задоволенні позову до ГУ Держгеокадастру, інші позовні вимоги задоволено повністю.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що при передачі спірних земельних ділянок в оренду не було дотримано обов`язкових умов, встановлених законом, а безпідставно застосовано спрощену процедуру без проведення земельних торгів. Враховуючи, що спірні договори оренди землі укладені без дотримання конкурентних засад, передбачених частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, тобто спрямовані на незаконне відчуження земельних ділянок державної власності, суди дійшли висновку про їх нікчемність з огляду на норми частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України. Як наслідок, ФГ "Агролідер-Дністер" використовує земельні ділянки без правових підстав.

Також суди виходили з того, що обраний Прокурором спосіб захисту порушеного права Позивача - припинення права оренди ОСОБА_1 на земельні ділянки шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди вказаних земельних ділянок - відповідає способам захисту, передбаченим частиною третьою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З огляду на те, що право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано за Кострижівською селищною радою 18.06.2018, суди виснували про правомірність вимог Прокурора повернути їй вказані ділянки.

З цих же підстав суди зазначили, що строк позовної давності Прокурором не пропущено, додатково зазначивши про можливість заявити негаторний позов упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця.

2.3. З такими судовими рішеннями ФГ "Агролідер-Дністер" не погодилося та оскаржило їх у касаційному порядку.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 21.01.2025 на підставі пунктів 1, 2, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У своїй касаційній скарзі Відповідач-3 просить Суд скасувати постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду і ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

3.3. Підставами касаційного оскарження ФГ "Агролідер-Дністер" визначає:

- невірне застосування судами норм частини другої статті 134 Земельного кодексу України, а саме щодо необхідності відчуження права оренди земельних ділянок виключно на конкурсній основі при наявності відповідної заяви лише від однієї особи;

- відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування судами норм частини другої статті 134 Земельного кодексу України при наявності заяви про отримання в оренду земельної ділянки від однієї особи (при відсутності інших невирішених заяв);

- посилання судів на правові висновки Верховного Суду у справах, які, на думку Скаржника, не є подібними до цієї справи № 926/5615/23 (постанови від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16 щодо продажу права на земельні ділянки на конкурентних засадах, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16 та від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 щодо розмежування негаторного та віндикаційного позовів);

- необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14;

- незастосування судами наслідків пропуску строку звернення до суду, нерозмежування таких строків окремо для Прокурора та для Позивача;

- обрання Прокурором неналежного способу захисту;

- непропорційне втручання у право Скаржника на мирне володіння своїм майном.

3.4. Також Скаржник просить стягнути з Прокурора та Позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 46 000 грн та на сплату судового збору в сумі 80 000 грн.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор просить залишити її без задоволення.

3.6. Відповідач-1 та Відповідач-2 правом надати Суду відзив на касаційну скаргу не скористалися.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. 11.11.2014 ГУ Держземагенства у Чернівецькій області видано накази №97-од, №99-од, №100-од, №101-од "Про визначення переліку земельних ділянок для продажу прав на них на земельних торгах", відповідно до яких земельні ділянки з кадастровими номерами 7321555400:02:005:0001, 7321555400:02:006:0032, 7321555400:02:004:0003, 7321555400:02:004:0002 (далі - спірні земельні ділянки) включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах.

4.2. 23.12.2014 відділом Держземагенства у Заставнівському районі укладено з Чернівецькою регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру" договори про підготовку лотів до продажу права оренди спірних земельних ділянок державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані за межами населеного пункту на території Кострижівської селищної ради Заставнівського району Чернівецької області з наступним відшкодуванням витрат виконавцю земельних торгів за рахунок коштів, що сплачуються покупцем лота.

4.3. 30.01.2015 до ГУ Держгеокадастру у Чернівецькій області звернувся ОСОБА_2 з клопотаннями про надання в оренду строком на 25 років спірних земельних ділянок.

4.4. 02.04.2015 Заставнівська районна рада прийняла рішення №433-31/2015 "Про затвердження технічних документацій по нормативній грошовій оцінці земельних ділянок", яким затверджено технічні документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної власності, право оренди на які підлягає продажу на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Кострижівської сільської ради Заставнівського району Чернівецької області:

- загальною площею 51,5837 га;

- загальною площею 50,9402 га;

- загальною площею 77,6063 га;

- загальною площею 45,4981 га.

4.5. 10.03.2015 ГУ Держземагенства у Чернівецькій області направило до Держземагенства України проекти землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок шляхом продажу права оренди на земельних торгах для проведення державної землевпорядної експертизи.

4.6. 03.04.2015 ГУ Держземагенства у Чернівецькій області повідомило ОСОБА_2 про відмову у наданні земельних ділянок в користування у зв`язку з тим, що право оренди на земельні ділянки підлягає продажу на конкурентних засадах.

4.7. 24.04.2015 проекти землеустрою разом з висновками державної експертизи повернені на доопрацювання та передані представнику Чернівецької регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК".

4.8. У подальшому (20.05.2015 та 28.05.2015) з листом про надання в тимчасове користування спірних земельних ділянок до ГУ Держземагенства зверталося також ТОВ "Хрещатик-Агро".

4.9. Проте вже 12.06.2015 були укладені договори оренди цих ділянок між ГУ Держкомзему в Чернівецькій області та ОСОБА_1 на строк 21 рік.

4.10. Право оренди на вказані земельні ділянки за ОСОБА_1 зареєстровано 21.07.2015 на підставі рішень державного реєстратора.

4.11. У подальшому 08.08.2015 зареєстроване ФГ "Агролідер Дністер", засновниками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

4.12. Суди встановили, що 17.08.2015 ОСОБА_1 проведено оплату за договорами про підготовку лотів до продажу права оренди спірних земельних ділянок.

4.13. У матеріалах справи наявні документи з кримінального провадження № 12015260000000642, зареєстрованого 31.07.2015 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України за фактом зловживання посадовими особами ГУ Держземагенства у Чернівецькій області своїм службовим становищем при передачі спірних земельних ділянок в оренду терміном на 21 рік, внаслідок чого державі було спричинено тяжкі наслідки.

У подальшому правову кваліфікацію кримінального правопорушення було змінено на частину першу статті 366, на частину першу статті 367 Кримінального кодексу України, а 31.01.2022 кримінальне провадження закрито.

4.14. Як вбачається з матеріалів справи, право власності на спірні земельні ділянки 24.06.2015 зареєстровано за державою в особі ГУ Держземагенства у Чернівецькій області.

4.15. У подальшому 18.06.2018 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" від 25.04.2018 та відповідного акта приймання-передачі право на спірні земельні ділянки зареєстровано за територіальною громадою в особі Кострижівської селищної ради.

4.16. Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, Прокурором з дотриманням вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позов в інтересах Кострижівської селищної ради про поновлення її порушених прав.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні Прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Верховний Суд у постановах від 17.01.2023 у справі №910/20309/21, від 01.05.2024 у справі № 910/9635/22 зазначив, що касаційне провадження у справі залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.

5.4. Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

5.5. У статті 203 Цивільного кодексу України унормовано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.6. Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.7. Разом з тим статтею 204 Цивільного кодексу України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

5.8. Отже, вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, поки це не буде спростовано, зокрема на підставі судового рішення.

5.9. Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 904/10956/16).

5.10. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, постанови Верховного Суду від 04.04.2023 у справі № 924/1351/20, від 16.04.2024 у справі № 916/913/22).

5.11. Цивільний кодекс України передбачає поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані. Так, за ступенем недійсності правочину правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов.

5.12. Нікчемний правочин як завідомо недійсний не підлягає виконанню. На нікчемність правочину мають право посилатися і вимагати в судовому порядку застосування наслідків його недійсності будь-які заінтересовані особи.

5.13. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодексу України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.

5.14. Отже, оспорюваним є правочин, який недійсний в силу визнання його таким судом на вимогу сторони чи заінтересованої особи. Оспорювані правочини викликають передбачені ними правові наслідки до тих пір, доки вони не оскаржені, однак якщо вони заперечуються (оскаржуються) стороною чи заінтересованою особою, то суд за наявності відповідних підстав визнає їх недійсними з моменту їх вчинення.

5.15. На відміну від нікчемного оспорюваний правочин на момент вчинення породжує для його сторін цивільні права та обов`язки, тому припускається дійсним. Водночас порушення умов дійсності правочинів в момент вчинення, як вже зазначалося, надає можливість одній зі сторін чи заінтересованій особі звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним. Тобто якщо правочин не оспорюється, то є дійсним і створює відповідні юридичні наслідки.

5.16. Отже Верховний Суд звертає увагу на необхідність чіткого розмежування нікчемного правочину та оспорюваного правочину про відчуження права оренди земельної ділянки, оскільки кожен з видів недійсності правочинів передбачає різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів, і залежно від підстав визнання правочину недійсним настають різні правові наслідки.

5.17. Застосовуючи норми частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, слід враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині першій ідеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині третій ідеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним.

5.18. Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.

5.19. Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них.

Кожен член суспільства, як колективного носія цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси.

5.20. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

5.21. З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

5.22. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок. До таких висновків Верховний Суд дійшов у численних постановах, зокрема від 26.11.2024 у справі № 910/10936/22, від 10.12.2024 у справі № 911/3337/21, від 28.01.2025 у справі № 924/1330/23.

5.23. Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14 Конституції України) тощо.

5.24. Неодноразово Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, порушує публічний порядок і є нікчемним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16).

5.25. Суд зауважує, що нікчемність договору має місце у випадках, коли правочин з моменту його укладення суперечить імперативним нормам законодавства або порушує публічний порядок. Це, зокрема, обумовлено порушенням конкурентних засад при передачі земельної ділянки, як передбачено статтями 134 та 135 Земельного кодексу України, що робить договір недійсним без потреби у його додатковому судовому підтвердженні. Тобто недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Аналогічний висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

5.26. Оскільки спірні земельні ділянки передані Відповідачу-2 без дотримання конкурсної процедури, передбаченої статтею 134 Земельного кодексу України, такі правочини суди оцінили саме як укладені з порушенням установленого законом порядку, що передбачає обов`язкове проведення земельних торгів відповідно до статей 124, 134 та 135 Земельного кодексу України.

5.27. Дослідивши такі висновки судів на предмет відповідності чинному законодавству та усталеній практиці суду касаційної інстанції колегія суддів звертає увагу на наступне.

5.28. Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах при вирішенні справ у спорах про визнання недійсними договорів відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, зокрема частини третьої цієї норми, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

5.29. Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін.

5.30. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність договору, що укладається, і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру у юридичної особи не може вважатися встановленою (зокрема постанови Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20, від 15.12.2021 у справі № 910/6271/17, від 20.07.2022 у справі № 911/2961/19).

5.31. Господарські суди попередніх інстанцій, розглядаючи зазначену справу № 926/5615/23 та встановивши, що відносно спірних земельних ділянок уповноваженим органом було прийнято рішення про їх передачу в оренду на конкурентних засадах та відмовлено на цій підставі в їх передачі громадянину ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства та ТОВ "Хрещатик-Агро", фактично дійшли суперечливих висновків щодо порушення публічного порядку внаслідок відчуження права на земельні ділянки ОСОБА_1 .

5.32. Як вбачається з матеріалів справи, останній звернувся до органів Держкомзему за отриманням земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку реалізації свого права, передбаченого статтею 134 Земельного кодексу України, яке потенційно могло бути реалізовано у спосіб, визначений чинним на момент звернення законодавством.

5.33. Отже висновки господарських судів про застосування до спірних правовідносин положень статті 228 Цивільного кодексу України є передчасними, оскільки ними не в повній мірі досліджено укладені між сторонами договори оренди на предмет їх оспорюваності та/або нікчемності.

5.34. За таких обставин судам необхідно було проаналізувати, які саме порушення допущено при наданні спірних земельних ділянок в оренду: отримання їх ОСОБА_1 без проведення конкурсу, який був обов`язковим для такого отримання, чи порушення порядку надання земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства. В залежності від цього може мати місце недійсність правочину, зумовлена або його оспорюванням, або нікчемністю.

5.35. В такий спосіб судам необхідно з`ясувати дійсний дефект правочинів, за якими спірні земельні ділянки були надані ОСОБА_1 , а сам їх нікчемність чи їх недійсність, при цьому врахувавши, що Відповідач-2 мав право звернутися до органів Держкомзему з метою отримання в користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

5.36. Зважаючи на викладене, до остаточного з`ясування характеру спірних правовідносин у Суду відсутні підстави для формування висновку щодо застосування до них норм статті 134 Земельного кодексу України, тому Суд відхиляє доводи касаційної скарги, передбачені пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.37. Водночас, встановивши договірний (зобов`язальний) характер відносин між сторонами, суди зазначили про пред`явлення Прокурором негаторного позову.

З такими висновками Суд погодитися не може та зазначає, що наявність між сторонами обумовлених договором прав та обов`язків (тобто зобов`язальних правовідносин, врегульованих Книгою П`ятою Цивільного кодексу України) виключає вжиття позадоговірних заходів захисту порушених прав (передбачених Книгою Третьою цього ж кодексу), якими є негаторний та віндикаційний позови.

5.38. Як наслідок, суди прийшли до хибного висновку про те, що на спірні правовідносини не поширюється позовна давність та не дослідили питання поважності пропуску Прокурором строку звернення до суду. Також суди не врахували, що згідно з частиною третьою статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання, тобто наслідки пропуску строку звернення до суду поширюються також і на правовідносини щодо застосування наслідків такої нікчемності.

5.39. Додатково колегія суддів звертає увагу, що зміна розпорядника (уповноваженого органу) та реєстрація права власності 18.06.2018 на спірні земельні ділянки за Кострижівською селищною радою не може бути підставою для обрахування строку звернення до суду саме з вказаної дати з огляду на наступне.

5.40. Загальний порядок передачі земель з державної у комунальну власність визначено статтею 117 Земельного кодексу України. Така передача здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями відповідно до повноважень, визначених Земельним кодексом України. Такими суб`єктами є Головні управління Держгеокадастру та міські, селищні, сільські ради, що представляють об`єднані територіальні громади, відповідно до частини першої статті 12 Земельного кодексу України.

У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.

На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.

5.41. Згідно з частинами першою та п`ятою статті 148-1 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень з розпорядження земельними ділянками державної власності від одного органу до іншого, а також при переході права власності на земельні ділянки від держави до територіальної громади і навпаки та при переході права власності на земельні ділянки від однієї територіальної громади до іншої.

Відповідно до абзаців 1-5 пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України із дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Перехід земельних ділянок із державної власності у комунальну власність згідно з вимогами цього пункту не є підставою для припинення права оренди та інших речових прав, похідних від права власності, на такі земельні ділянки.

5.42. З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

5.43. Наведені норми земельного законодавства узгоджуються з положеннями частини четвертої статті 32 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

5.44. Отже, чинне законодавство передбачає, що у договорі оренди землі може бути замінено як орендаря, так і орендодавця, і зміст наведеного законодавчого регулювання є спрямованим на збереження попередніх існуючих орендних відносин при переході права власності на земельну ділянку чи реорганізації орендаря. При відчуженні орендованої земельної ділянки попередній власник вибуває із орендних відносин, а новий власник має право і водночас зобов`язаний стати орендодавцем за договором оренди.

5.45. Таким чином, спірні земельні ділянки, які є об`єктом оренди за спірними договорами, були передані з державної у комунальну власність, а їх орендодавцем, тобто особою, що представляє місцеву територіальну громаду в орендних правовідносинах, в силу законодавчих приписів стала Кострижівська селищна рада.

5.46. Тобто після зміни власника земельної ділянки спірні договори не припинили свою дію, натомість селищна рада в силу вимог закону набула статусу орендодавця в триваючих правовідносинах оренди разом із усіма належними орендодавцеві за договором правами та обов`язками.

5.47. Водночас у пунктах 22-24, 27, 28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 сформульовано такі загальні правові висновки щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи (прав та обов`язків юридичної особи):

"Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника). Для вирішення проблеми процесуального правонаступництва, означеної в ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020, у світлі обставин справи № 264/5957/17 Велика Палата Верховного Суду зауважує, що поняття "правонаступництво юридичної особи", "правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи" і "процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі" мають різний зміст.

Правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України). У такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 Цивільного кодексу України). Тому правонаступництво юридичної особи, так само як і спадкове правонаступництво (стаття 1216 Цивільного кодексу України), завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106-109 Цивільного кодексу України) і прав та обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації (пункти 37, 38, 40-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17).

Натомість правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи не завжди є наслідком правонаступництва юридичної особи. А тому перше може бути не тільки універсальним (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України), але й сингулярним, тобто таким, за якого до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника.

Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов`язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов`язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов`язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов`язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 Цивільного кодексу України), дарування (частина друга статті 718 Цивільного кодексу України), факторингу (глава 73 Цивільного кодексу України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України) чи спадкування (стаття 1216 Цивільного кодексу України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 Цивільного кодексу України). Зобов`язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк (висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 598 і частини четвертої статті 1281 Цивільного кодексу України, сформульовані у постановах від 17.04.2018 у справі № 522/407/15, від 13.03.2019 у справі № 520/7281/15, від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17.

За універсальним правонаступництвом має місце перехід усієї сукупності прав та обов`язків певної особи. При цьому майно особи як сукупність прав і обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника (правонаступників) як єдине ціле, причому у цій сукупності єдиним актом переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва праводателю, незалежно від того, виявлені вони на момент правонаступництва чи ні. Універсальне правонаступництво має місце у випадках припинення юридичної особи та спадкового наступництва у випадку смерті фізичної особи.

Сингулярне правонаступництво, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов`язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін або вказівку закону".

5.48. Враховуючи зазначені правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування універсального та сингулярного правонаступництва юридичної особи, зважаючи на те, що норми статті 148-1 та пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України не містять жодних застережень чи винятків щодо допустимості переходу до місцевих територіальних громад прав орендодавця за договорами оренди земельних ділянок, Верховний Суд у постанові від 08.07.2024 у справі № 911/1580/23 прийшов до висновку, що до місцевої ради в порядку сингулярного правонаступництва та в силу прямої вказівки закону перейшли всі права та обов`язки орендодавця за укладеним раніше з органом державної влади договором оренди.

5.49. Згідно зі статтею 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

5.50. Відповідно до частини першої статті 334 Господарського процесуального кодексу України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

5.51. За таких обставин процесуальне правонаступництво допускається на будь-якій стадії судового процесу або виконавчого провадження, що, в свою чергу, спростовує відповідні доводи Прокурора та висновки судів попередніх інстанцій про необхідність обрахування початку перебігу строку звернення до суду з 18.06.2018.

5.52. Зважаючи на вищевикладене, перехід до Позивача у справі прав та обов`язків власника спірних земельних ділянок не тягне за собою переривання строків звернення до суду за захистом своїх прав.

5.53. Водночас суди в залежності від обставин справи можуть визнавати поважними причини пропуску строків позовної давності, зокрема якщо новим власником земельної ділянки будуть виявлені випадки зловживань чи інших порушень при відчуженні прав на неї, які виникли внаслідок протиправних дій сторін та/або рішень посадових осіб.

5.54. Разом з тим суди попередніх інстанцій, пославшись на такий спосіб переходу права на земельні ділянки та на негаторний характер відносин сторін, не досліджували початок перебігу вказаних строків з урахуванням статусу Прокурора у спірних правовідносинах та не вирішили по суті його клопотання про поновлення такого строку, яке по суті є клопотанням про визнання поважними причин його пропуску.

5.55. З огляду на вищевикладене доводи Скаржника про недослідження судами обставин пропуску Прокурором строку звернення до суду у цій справі, початку обрахунку такого строку для Позивача знайшли своє підтвердження та є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

5.56. Колегія суддів додатково зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з нормами частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доведення тієї обставини, що зазначений строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17.

5.57. Водночас Суд враховує те, що з матеріалів справи вбачається, що хоча Прокурор вважав, що ним не пропущено строк позовної давності, однак зазначив у додаткових поясненнях, що якщо суд не погодиться з його позицією, він просить визнати поважними причини такого пропуску з тих підстав, що Позивач став власником спірних земельних ділянок 18.06.2018 і лише з вказаної дати мав можливість вживати заходи для поновлення своїх порушених прав.

Проте доводи відповідачів про необхідність обрахунку строку позовної давності для Прокурора з урахуванням статусу Позивача у спірних правовідносинах залишилися поза увагою судів, внаслідок чого не було вирішено і зазначене клопотання Прокурора про визнання поважними причин його пропуску.

5.58. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду, а в разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Близька за змістом правова позиція неодноразово викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц, від 26.11.2019 у справі №904/841/18, від 20.01.2020 у справі №924/774/18, від 07.04.2021 у справі №911/2669/19, від 13.10.2021 у справі №914/687/20 та інших.

5.59. Наведене судами попередніх інстанцій не враховано та, як наслідок, правову оцінку як наявності правових підстав для застосування позовної давності, так і підстав для визнання поважними причин її пропуску надано не було.

5.60. У свою чергу, аналіз норм глави 19 Цивільного кодексу України щодо інституту позовної давності в сукупності із нормами Господарського процесуального кодексу України (які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині здійснення додаткової оцінки доказів та обставин) не дає Верховному Суду підстав та можливостей для самостійного дослідження такої заяви щодо визначення обставин початку перебігу строку позовної давності та наявності обставин з якими пов`язується поважність причин її пропуску.

5.61. Крім цього, питання про визнання поважними причин пропуску позовної давності лежить у межах процесуальних повноважень судів попередніх інстанцій, а касаційний суд має право лише здійснити перевірку застосування судами правових норм глави 19 Цивільного кодексу України на предмет відповідності такого застосування встановленим обставинам.

Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 910/14469/18, від 22.10.2019 у справі № 910/2968/18, від 23.01.2020 у справі № 916/2128/18, від 15.06.2021 у справі № 910/13969/18.

5.62. Щодо інших доводів касаційної скарги Суд зазначає наступне.

5.63. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, від 03.10.2023 у справі № 910/5075/21, від 30.08.2023 у справі № 914/2944/22, від 11.04.2023 у справі № 923/1137/21).

5.64. Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред`явлені, не допускається.

5.65. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, але не виключно, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18.

5.66. З урахуванням викладеного доводи Скаржника щодо обрання Прокурором неналежного способу захисту в частині скасування державної реєстрації права Відповідача-2 на спірні земельні ділянки також не були належним чином досліджені судами при розгляді спору по суті та повинні бути враховані під час нового розгляду справи.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При цьому зі змісту частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що у разі, якщо суд касаційної інстанції дійде висновку про допущення судами попередніх інстанцій порушень норм процесуального права, заявлених в касаційній скарзі, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (зокрема, якщо суди не дослідили зібраних у справі доказів або встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів тощо), справа підлягає направленню на новий розгляд.

5.67. Одним з доводів Скаржника є необхідність відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14.

При цьому ФГ "Агролідер-Дністер" не обґрунтовує необхідності такого відступу, не зазначає, як саме, на його думку, необхідно застосовувати норми права у спірних правовідносинах та не заявляє клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Одночасно з цим Скаржник посилається на безпідставне врахування судами висновків у вищевказаній справі № 487/10128/14 як на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, передбачені пунктом 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.68. З огляду на вищевикладене Верховний Суд доходить висновку про те, що доводи касаційної скарги ФГ "Агролідер-Дністер" знайшли своє часткове підтвердження під час касаційного перегляду справи та, як наслідок, про наявність підстав для скасування прийнятих у справі рішень судів попередніх інстанцій.

5.69. Зважаючи на те, що суд касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений процесуальної можливості з`ясовувати та встановлювати вищевказані обставини, що мають значення для справи, а їх відсутність перешкоджає прийняттю законного та обґрунтованого рішення, колегія суддів приходить до висновку про необхідність направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

5.70. Всі зазначені Судом обставини підлягають повному та об`єктивному з`ясуванню під час нового розгляду справи, оскільки мають значення для прийняття законного рішення по суті спору. Такі вказівки Верховного Суду є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи (частина перша статті 316 Господарського процесуального кодексу України).

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

При ухваленні оскаржуваних у справі судових рішень зазначені вимоги судами не дотримані.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом частини третьої статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

6.4. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення - скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

6.5. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, всебічно, повно, об`єктивно та безсторонньо дослідити наявні у справі докази, встановити усі обставини, що входять до предмета доказування такого позову і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством прийняти відповідне рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314- 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства "Агролідер-Дністер" задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 14.06.2024 скасувати, а справу № 926/5615/23 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко