Постанова

від 20.02.2025 по справі 910/19775/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 910/19775/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жайворонок Т. Є. - головуючої, Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання - Іщука В. В.,

представників:

позивача: Державного підприємства «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів» - Зєрова К. О., Змієвець О. П.,

відповідача: Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат "Зоря"» -

Короєда С. О., Саленка Я. Ю.,

третьої особи-1: Національної поліції України - Гайдука С. І.,

третьої особи-2: Міністерства внутрішніх справ України - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 (колегія суддів: Поляков Б. М. (головуючий), Остапенко О. М., Отрюх Б. В.) та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 (суддя Зеленіна Н. І.),

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 (колегія суддів: Поляков Б. М. (головуючий), Остапенко О. М., Отрюх Б. В.) та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 (суддя Зеленіна Н. І.)

у справі за позовом Державного підприємства «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів»

до Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат "Зоря"»

про захист порушених прав інтелектуальної власності

та за зустрічним позовом Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат "Зоря"»

до Державного підприємства «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат "Зоря"» - Національної поліції України та Міністерства внутрішніх справ України,

про визнання недійсним свідоцтва та визнання відсутнім авторських майнових прав на твір,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року Державне підприємство «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів» (далі - позивач, ДП «Україна») подало до господарського суду позов (з урахуванням заяв про зміну предмета позову від 12.01.2024 та від 23.04.2024), в якому просило:

- визнати дії Дочірнього підприємства «Поліграфічний комбінат "Зоря"» (далі - відповідач, ДП «Зоря») щодо використання службового твору - графічного зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) такими, що порушують майнові авторські права ДП «України» за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874 ;

- заборонити ДП «Зоря» використання службового твору - графічного зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874 шляхом виготовлення бланків службових посвідчень Національної поліції України без дозволу ДП «Україна»;

- стягнути з ДП «Зоря» до Державного бюджету України штраф у розмірі 10 % від суми, присудженої судом на користь ДП «Україна», та стягнути з ДП «Зоря» на користь ДП «Україна» кошти в розмірі 1 382 690,00 грн як упущену вигоду внаслідок порушення авторського права.

Позовні вимоги ДП «Україна» обґрунтовані тим, що відповідач при виготовлені бланків службових посвідчень для Національної поліції України використовує належний позивачу твір за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874 , що за відсутності згоди позивача на використання такого твору порушує його авторські майнові права.

У січні 2024 року ДП «Зоря» подало до господарського суду зустрічну позовну заяву, в якій просило визнати:

- недійсним свідоцтво від 01.03.2021 № 102874 про реєстрацію авторського права на твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти), авторські права на який належать ДП «Україна»;

- відсутніми у ДП «Україна» авторські майнові права на твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти).

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874 незаконно засвідчує факт, якого не існує, оскільки ДП «Україна» не належать авторські майнові права на твір - дизайн бланка службового посвідчення Національної поліції України з підстав його затвердження наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.04.2017 № 347, який за своїм характером є нормативно-правовим актом, після чого спірний дизайн став ознакою поліції як органу державної влади, а отже, втратив статус об`єкта авторського права, що охороняється в силу закону, відповідно, у ДП «Україна» відсутні авторські майнові права на твір.

В ухвалі від 19.03.2024 Господарський суд міста Києва, зокрема, залучив до участі в справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Національну поліцію України (далі - третя особа-1, Нацполіція) та Міністерство внутрішніх справ України (далі - третя особи-2, МВС).

Господарський суд міста Києва у рішенні від 19.06.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 04.11.2024, у задоволенні первісного позову відмовив повністю, а зустрічний позов задовольнив в повному обсязі.

Визнав недійсним свідоцтво від 01.03.2021 № 102874 про реєстрацію авторського права на твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти), авторські майнові права на який належать ДП «Україна». Визнав відсутніми у ДП «Україна» авторських майнових прав на твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти).

Суди вважали, що наявні підстави для визнання відсутніми у ДП «Україна» авторських майнових прав на службовий твір, оскільки позивач надав дозвіл (згоду) на використання бланка службового посвідчення Нацполіції у листі від 03.12.2015 № 83-12дск, а наказ МВС від 26.04.2017 № 347, згідно з яким затверджено зразок службового посвідчення Нацполіції та здійснюється виготовлення відповідних посвідчень ДП «Зоря», по суті є офіційним документом та актом органу державної влади, тобто є об`єктом, який за законом не охороняється авторським правом, відповідно, зображення зразка службового посвідчення Нацполіції в складі названого наказу МВС не може отримати правової охорони як об`єкт авторського права.

Як наслідок, суди дійшли висновку про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874 та про відмову в задоволенні первісного позову, вимоги якого ґрунтуються на належності ДП «Україна» майнових авторських прав на службовий твір за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874.

Господарський суд міста Києва у додатковому рішенні від 17.07.2024, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом згідно з постановою від 11.11.2024, стягнув з ДП «Україна» на користь ДП «Зоря» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн.

При ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції виходив з критеріїв співмірності, розумності, обґрунтованості та реальності витрат відповідача на професійну правничу допомогу.

У поданій касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також на наявність підстав касаційного оскарження за пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення по суті спору, додаткове рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, прийняту за результатами перегляду додатково рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Оскаржуючи судові рішення по суті спору з підстав касаційного оскарження за пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав, що:

- суди не врахували правових висновків Верховного Суду у постановах:

від 12.03.2020 у справі № 907/291/19, від 11.11.2020 у справі № 755/22219/14 щодо презумпції авторства та моменту виникнення авторських прав на твір та стосовного того, що факт надання автором своїх неопублікованих творів третій особі для ознайомлення не свідчить про вчинення автором дій, спрямованих на розпорядження авторськими майновими правами на цей твір;

від 17.02.2021 у справі № 357/13160/19, від 06.07.2022 у справі № 757/49265/19-ц, в результаті чого безпідставно задовольнили зустрічну вимогу про визнання відсутніми у ДП «Україна» авторських майнових прав на службовий твір, а також не звернули уваги, що ДП «Зоря», звертаючись до суду із зустрічною вимогою про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, обрало неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у її задоволенні;

від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 05.05.2019 у справі № 554/10058/17, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18 щодо наслідків заявлення вимоги до неналежного відповідача (у цьому випадку зустрічної позовної вимоги ДП «Зоря» про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір до ДП «Україна», а не національного органу інтелектуальної власності);

- відсутні висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах щодо питання застосування:

ст.ст. 418, 434 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у сукупності зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-ХІІ (далі - Закон № 3792-ХІІ) (з приводу автоматичного припинення прав інтелектуальної власності на об`єкт інтелектуальної власності, який потім було включено як додаток до об`єкта, який не охороняється авторським правом - акта органу державної влади);

ст.ст. 207, 1107 ЦК України (стосовно можливості укладення договору про розпорядження майновими права інтелектуальної власності у спрощений спосіб - шляхом обміну листами);

ст. 48 ГПК України (щодо обов`язкового залучення співвідповідача - національного органу інтелектуальної власності при оскарженні реєстрації об`єкта авторського права та визнанні недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір);

ст. 16 ЦК України (щодо можливості обрання такого способу захисту прав як визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права та, як наслідок, визнання права відсутнім і щодо ефективності таких способів захисту);

- не дослідили змісту наказу МВС від 26.04.2017 № 347, не надали належної оцінки листу ДП «Україна» від 03.12.2015 № 83-12дск, внаслідок чого дійшли безпідставних висновків, що наказ МВС автоматично припиняє авторське право позивача на службовий твір; що шляхом листування позивач надав дозвіл на використання твору як об`єкта авторського права.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження залишеного без змін апеляційним судом додаткового рішення суду першої інстанції за пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав, що:

- суди не врахували правової позиції Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц щодо питання застосування ст.ст. 126, 129 ГПК України;

- не дослідили доказів, наданих відповідачем для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд в ухвалі від 14.01.2025 відкрив касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

29.01.2025 до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від ДП «Зоря» та Нацполіції, в яких відповідач та третя особа-1 заперечили доводи касаційної скарги, просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Одночасно у відзиві на касаційну скаргу ДП «Зоря» навело попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, згідно з яким розмір таких витрат становитиме 50 000,00 грн, докази понесення яких будуть надані Суду у законодавчо встановлені строки. Просив покласти судові витрати, понесені в суді касаційної інстанції, на ДП «Україна».

10.02.2025 ДП «Україна» подала до Верховного Суду додаткові письмові пояснення, в яких навело заперечення на доводи відповідача та третьої особи-1 у відзивах на касаційну скаргу.

У судовому засіданні, яке відбулося 13.02.2025, Верховний Суд оголосив перерву до 20.02.2025.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі та додаткових поясненнях доводи позивача, врахувавши заперечення відповідача та третьої особи-1 у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 19.10.2015 ДП «Україна» у зв`язку з прийняття Закону України «Про Національну поліцію» та з метою розробки нового дизайну бланка службового посвідчення, що видається поліцейським та державним службовцям Нацполіції України, видало наказ про створення робочої групи для проведення робіт з розробки графічного зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» у формі пластикової картки.

До складу робочої групи увійшли, зокрема, головний художник - начальник відділу дизайну та провідний інженер відділу дизайну, які перебувають в трудових відносинах з ДП «Україна».

05.11.2015 ці члени робочої групи розробили службовий твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» у формі пластикової картки. За змістом договорів від 30.08.2013 та від 10.09.2013 працівники створюють об`єкти інтелектуальної власності, а підприємство набуває права інтелектуальної власності на такі об`єкти; усі майнові права інтелектуальної власності на об`єкти інтелектуальної власності, створені працівниками, належать підприємству.

05.11.2015 ДП «Україна» надало розроблений його працівниками дизайн бланків «Службове посвідчення поліцейського» та «Службове посвідчення для працівників Міністерства внутрішніх справи України» на затвердження МВС, після затвердження просило повернути дизайн бланків.

27.11.2015 Нацполіція повернула ДП «Україна» затверджений дизайн бланку службового посвідчення для поліцейських та державних службовців органів, підрозділів та установ Нацполіції.

03.12.2015 ДП «Україна» з листом № 83-12дск направила на розгляд Нацполіції технічні описи бланка службового посвідчення, що видається державним службовцям, іншим працівниками МВС, та бланка службового посвідчення, що видається поліцейським та державним службовцям органів, підрозділів та установ Нацполіції.

До названого листа ДП «Україна» додало бланк службового посвідчення (лицьовий та зворотний бік), що видається поліцейським та державним службовцям органів, підрозділів та установ Нацполіції, його схематичну діаграму та технічний опис, в якому представлено, зокрема, вид та розмір бланка, матеріал для виготовлення, спосіб друкування, лицьовий та зворотній бік бланка службового посвідчення з детальним описом використаних елементів, кольорів, захисних сіток, розташування емблем Нацполіції та написів тощо.

Одночасно у вказаному листі ДП «Україна» зазначило, що гриф ДСК (для службового користування) надається документу до моменту прийняття акта Кабміну про затвердження технічного опису та зразків бланків. З метою підготовки проєктів актів Кабміну, що розробляються МВС та Нацполіцією на основі надісланих документів, ДП «Україна» дозволило МВС та Нацполіції у разі потреби виготовляти копії надісланих документів та надало їх електронну версію на магнітних носіях інформації кожному з адресатів.

14.12.2015 МВС, керуючись ст. 17 Закону України «Про національну поліцію» (відповідно до якої поліцейський має, зокрема, посвідчення, зразок та порядок видання якого затверджується МВС), видало наказ № 1573 «Про організацію виготовлення та видачі службових посвідчень в органах, підрозділах та установах Національної поліції України», яким затвердило: (1) порядок оформлення, виготовлення, обліку, видачі, знищення службових посвідчень; (2) зразок бланка службового посвідчення; (3) опис бланка службового посвідчення.

21.12.2015 Нацполіція вказаний наказ № 1573 разом із затвердженим описом бланка службового посвідчення, що видається поліцейським та державним службовцям Нацполіції, надіслала ДП «Україна» для підготовки проєкту договору на закупівлю цих бланків.

26.04.2017 МВС, керуючись ст. 17 Закону України «Про національну поліцію», видало наказ № 347 «Про організацію виготовлення та видачі службових посвідчень Національної поліції України», яким затвердило: (1) порядок оформлення, виготовлення, обліку, видачі, знищення службових посвідчень з додатками; (2) зразок бланка службового посвідчення; (3) опис бланка службового посвідчення. З моменту видачі наказу МВС від 26.04.2017 № 347 наказ МВС від 14.12.2015 № 1573 втратив чинність.

05.02.2021 ДП «Україна» подало до ДП «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) заявку про реєстрацію авторського права на службовий твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) - твір образотворчого мистецтва. У заяві вказано, що датою остаточного завершення роботи над твором є 05.11.2015. Відомості про твір не оприлюднювалися.

У відомостях заяви про твір або частину твору, що включено до твору, права на який реєструються, значиться емблема Національної поліції України, яка розташована на лицьовому (варіант 1) та зворотному (варіант 2) боці службового посвідчення.

Згідно з технічним описом емблемою Нацполіції вважається: на лицьовій стороні службового посвідчення - стилізоване зображення слова «POLICE» з літерами UA, на зворотній стороні - геральдичний знак «восьмикутна зірка» з малим Державним Гербом України по центру.

01.03.2021 Укрпатент на підставі свого рішення про реєстрацію авторського права ДП «Україна» на службовий твір видав заявнику свідоцтво № 102874 про реєстрацію авторського права на твір графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти).

У період 2016- 2021 років Нацполіція здійснювала замовлення та закупівлю бланків службових посвідчень за зразком та технічним описом, затверджених наказами МВС, у ДП «Україна», зокрема, за договором від 07.04.2021.

10.09.2020 Нацполіція, використовуючи затверджені наказом МВС від 26.04.2017 № 347 зразок та технічний опис бланків службового посвідчення (що вбачається з тендерної документації 2020 року), уклала договір про закупівлю з ДП «Зоря».

Надалі Нацполіція відмовилася від закупівлі бланків свого службового посвідчення у ДП «Україна» і продовжила співпрацю з ДП «Зоря» за договорами про закупівлю від 24.06.2022 та 10.02.2023, додатками до яких є технічні характеристики товару - технічні описи бланка службового посвідчення згідно з наказом МВС від 26.04.2017 № 347.

У 2023 році ДП «Україна» звернулося до Нацполіції та ДП «Зоря» з листами про забезпечення прав правовласників у сфері авторського права, в яких, посилаючись на належне йому авторське право на службовий твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) за свідоцтвом від 01.03.2021 № 102874, розроблений на прохання МВС від жовтня 2015 року, просило забезпечити дотримання прав ДП «Україна» як власника авторських майнових прав, який згоди на використання зареєстрованого службового твору третім особам не надавав.

Посилаючись на пп. «в», «г» ч. 1 ст. 10 Закону № 3792-ХІІ та на те, що зразки бланків службового посвідчення Нацполіції та їх технічні описи затверджені наказом МВС від 26.04.2017 № 347, до того ж до моменту видачі свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874, Нацполіція та ДП «Зоря» заперечили проти порушення ними авторських майнових прав ДП «Україна» на службовий твір, що послугувало причиною для звернення ДП «Україна» до суду з позовом до ДП «Зоря», а позиція ДП «Зоря» щодо відсутності у ДП «Україна» таких авторських майнових прав взагалі - стала підставою для подачі зустрічного позову.

Під час вирішення спору судами попередніх інстанцій ДП «Зоря» вказувало, що в межах технічного опису бланку службового посвідчення Нацполіції, затвердженого наказом МВС від 26.04.2017 № 347, самостійно розробляло дизайн таких посвідчень, використовуючи власні відтінки кольорів, направленість та розташування сіток та інших захисних елементів, натомість ДП «Україна» стверджувало, що ДП «Зоря» при виготовленні та постачанні бланків службового посвідчення Нацполіції використало саме службовий твір за свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874 .

Для підтвердження своїх доводів як ДП «Україна», так і ДП «Зоря» надали висновки експертів у сфері інтелектуальної власності, підготовлені для подання до суду, а саме:

позивач -

висновок експерта від 08.12.2023 № 1363, згідно з яким розроблений ДП «Україна» технічний опис бланка службового посвідчення, що видається поліцейським та державним службовцям органів, підрозділів та установ Нацполіції, частково використовується в описі бланка службового посвідчення Нацполіції, затвердженого наказом МВС від 26.04.2017 № 347, оскільки затверджений наказом опис дослівно збігається з текстом такого опису ДП «Україна» за винятком відсутності заголовків у тексті затвердженого наказом МВС від 26.04.2017 № 347 опису, незначних відмінностей у деяких пунктах, які не впливають на зміст текстів;

висновок експерта від 17.01.2024 № 1363/2, відповідно до якого:

на лицьовій стороні зображення, затвердженого наказом МВС від 26.04.2017 № 347, використано усі охоронювані елементи форми вираження твору «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (варіант 1), права на який належать ДП «Україна» (свідоцтво від 01.03.2021 № 102874), шляхом їх відтворення у незмінному вигляді;

на зворотній стороні використано неохоронювані елементи форми вираження твору «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (варіант 2), права на який належать ДП «Україна» (свідоцтво від 01.03.2021 № 102874), шляхом їх відтворення у незмінному вигляді;

відповідач -

висновок експерта від 07.02.2024 № 176-01, в якому зазначено, що графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"», розроблене ДП «Зоря», не є копією графічного зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"», розробленого ДП «Україна», оскільки:

хоча у дизайні лицьової сторони зразка такого посвідчення, розробленого ДП «Зоря», використано усі елементи орнаменту, графічні зображення, словесні елементи та їх розташування з лицьової сторони зразка, розробленого ДП «Україна», однак різниця полягає у кольорі виконання елементів орнаменту, графічних зображень та словесних елементів, а також поєднанні кольорів при виконанні цих елементів; також на зразку ДП «Зоря» повздовж лівої сторони відсутній напис щодо серії та номера бланка, реквізитів виготовлювача, як на зразку ДП «Україна»;

хоча у дизайні зворотної сторони зразка такого посвідчення, розробленого ДП «Зоря», використано сітчастий візерунок, геральдичний знак «восьмикутна зірка» з Державним Гербом України по центру, словесні елементи за гарнітурою шрифту та розташуванням у складі композиції, як це реалізовано у дизайні ДП «Україна», проте різниця полягає у відтінках кольорів виконання Державного Герба України, словесного елемента «Поліція», а також у контрастності виконання восьмикутної зірки та інтенсивності виконання засвітлення фону.

Встановивши такі обставини, суди попередніх інстанцій виснували, що в цьому випадку має місце використання графічного зображення, що відображає дизайн бланка службового посвідчення Нацполіції, розробленого ДП «Україна», проте позивач надав дозвіл (згоду) на використання бланка службового посвідчення Нацполіції у листі від 03.12.2015 № 83-12дск.

Врахувавши що форма вираження твору «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» відтворена у зображенні «Зразок бланка службового посвідчення Національної поліції України», затвердженого наказом МВС від 26.04.2017 № 347, а ДП «Зоря» повинно здійснювати виготовлення службових посвідчень Нацполіції в межах нормативно-технічної документації, затвердженої цим наказом МВС, суди насамперед вдалися до вирішення зустрічної позовної вимоги про визнання відсутнім у ДП «Україна» авторських майнових прав на спірний твір як самостійної вимоги, в межах якої надали оцінку наказу МВС від 26.04.2017 № 347 та здійснили дослідження його правової природи.

За результатами такої оцінки суди попередніх інстанцій виснували, що наказ МВС від 26.04.2017 № 347 по суті є офіційним документом, актом органу державної влади, а за ст. 434 ЦК України, ст. 10 Закону № 3792-ХІІ та ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 01.12.2022 № 2811-ІХ (далі - Закон № 2811-ІХ) акти органів державної влади та їх офіційні документи не є об`єктами, що охороняються авторським правом, відповідно, зображення зразка службового посвідчення Нацполіції в складі названого наказу МВС не може отримати правової охорони за ст. 8 Закону № 3792-ХІІ та ст. 7 Закону № 2811-ІХ як об`єкт авторського права.

При цьому суди погодилися з доводами ДП «Україна», що наказ МВС від 26.04.2017 № 347 не є нормативно-правовим актом, втім, вказали, що законодавство України не обмежує перелік об`єктів, які не підпадають під правову охорону авторського права, лише нормативно-правовими актами, поширюючи відсутність такої охорони й на інші акти органів державної влади, у зв`язку з чим вважали, що зміст названого наказу, в тому числі в частині зображення зразка службового посвідчення Нацполіції, не може охоронятися як об`єкт авторського права.

З огляду на такі висновки суди вказали, що обраний ДП «Зоря» спосіб захисту - визнання відсутнім у ДП «Україна» авторського права на твір за свідоцтвом від 01.03.2021 № 102874 у цьому випадку є ефективним та належним, відповідає змісту відповідного права та характеру його порушення.

Наведене стало наслідковою підставою для:

- визнання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874 недійсним з огляду на те, що не може існувати свідоцтво, що засвідчує об`єкт авторського права, який на дату видачі такого свідоцтва не охоронявся і не може охоронятися як об`єкт авторського права в силу закону;

- відмови у задоволенні первісного позову ДП «Україна», доводи якого ґрунтуються саме на належності позивачу майнового авторського права на твір за свідоцтвом про реєстрацію авторського права від 01.03.2021 № 102874.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 300 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зміст чч. 3, 4 ст. 300 ГПК України суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, і не розглядає вимог, що не були предметом розгляду місцевого господарського суду.

Як вбачається, предметом розгляду зустрічного позову ДП «Зоря» є вимоги про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) від 01.03.2021 № 102874 та визнання відсутніми у ДП «Україна» авторських майнових прав на твір - графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти).

Тобто, заявляючи зустрічні позовні вимоги саме в такому порядку, ДП «Зоря» фактично просить визнати недійсною реєстрацію авторського права ДП «Україна» на спірний твір шляхом видачі свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір від 01.03.2021 № 102874 , що, на думку дочірнього підприємства, автоматично зумовить відсутність у ДП «Україна» майнових авторських прав.

Згідно з позицією ДП «Зоря» звернення з такими зустрічними позовними вимогами зумовлено необхідністю спростування доводів ДП «Україна», що йому належать авторські майнові права на спірний твір за свідоцтвом від 01.03.2021 № 102874, для чого це свідоцтво потрібно визнати недійсним та, як наслідок, визнати відсутніми у позивача майнових авторських прав на спірний твір, і такі способи захисту порушених існуючим свідоцтвом від 01.03.2021 № 102874 прав та інтересів ДП «Зоря» на участь в майбутніх процедурах закупівель і укладення договорів з Нацполіцією є ефективним у цьому випадку, з чим погодилися суди попередніх інстанцій.

У контексті наведеного, ураховуючи доводи касаційної скарги в частині, що стосуються задоволення зустрічного позову ДП «Зоря», колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про задоволення зустрічного позову є передчасними з огляду на таке.

Зі змісту первісного позову (з урахуванням заяв про зміну предмета позову) вбачається, що ДП «Україна» порушення своїх авторських прав на твір обґрунтовувало наявністю у нього авторського права на графічне зображення «Дизайн бланка "Службове посвідчення Національної поліції України"» (2 варіанти) в цілому з моменту створення та порушенням його ДП «Зоря» з огляду на неправомірне використання розробленого позивачем бланка при виготовленні службових посвідчень, тобто без дозволу ДП «Україна», оформленого відповідно до закону. При цьому позивач під час розгляду цієї справи наголошував на тому, що після затвердження зразка бланка наказом МВС від 26.04.2017 № 347 твір позивача не перестав бути об`єктом авторського права.

У ч. 1 ст. 437 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що авторське право виникає з моменту створення твору, що кореспондується з ч. 2 ст. 11 Закону № 3792-ХІІ (який був чинний до 01.01.2023), відповідно до якої авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

За ч. 2 ст. 8 Закону № 3792-ХІІ правова охорона поширюється як на оприлюднені, так і на не оприлюднені, як на завершені, так і на не завершені твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, і тільки на форму вираження твору (ч. 3 цієї статті).

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону № 3792-ХІІ суб`єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах. Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, здійснюється національним органом інтелектуальної власності (далі - НОІВ) відповідно до затвердженого Кабміном порядку. НОІВ складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій.

У пп. 6, 17 Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затвердженого постановою Кабміну від 27.12.2001 № 1756 (в редакції від 30.12.2020, що діяла станом на 05.02.2021, коли ДП «Україна» звернулося з відповідною заявкою до НОІВ) було визначено, які документи обов`язково повинна містити заявка на реєстрацію авторського права на твір, зокрема, образотворчого мистецтва.

Заявка про реєстрацію авторського права або договору, який стосується права автора на твір, приймається до розгляду після одержання НОІВ усіх документів, визначених, зокрема, в п. 6. Розгляд заявки і прийняття рішення про реєстрацію авторського права на твір та реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, здійснюється протягом місяця від дати надходження до НОІВ правильно оформлених документів заявки. Під час розгляду заявки НОІВ не проводить експертизи твору і не встановлює факту виникнення авторства.

Усталеним у цивілістичній доктрині є те, що авторське право на твір виникає з моменту об`єктивізації твору. Для набуття авторського права не вимагається реєстрації твору чи будь-якого спеціального його оформлення, а також виконання яких-небудь інших формальностей.

Тобто в сфері авторського права одним з принципів є принцип автоматичної охорони: охорона твору надається автоматично (фактом створення твору) і не залежить від його реєстрації, депонування, проведення експертиз та інших дій.

Отже, авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об`єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової, електронної, речової форми). Якщо не доведено інше, результат інтелектуальної діяльності вважається створеним творчою працею.

Ураховуючи наведене, висновки судів попередніх інстанцій в частині задоволення зустрічного позову та, як наслідок, відмови в задоволенні первісного позову суперечать наведеним нормам права, оскільки право на твір у суб`єкта авторського права виникає з моменту його створення і для виникнення авторського права / його набуття не вимагається реєстрація твору, а суб`єкт може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах, однак не зобов`язаний.

Також колегія суддів вказує, що при розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права / інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.

Якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право / інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Однак, якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права / інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 431 ЦК України порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Відповідно до ст. 432 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 ЦК України. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів; вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь; застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об`єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Аналіз норм цивільного законодавства свідчить, що недійсність реєстрації покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Правовим наслідком недійсності реєстрації в сфері інтелектуальної власності по своїй суті є «нівелювання» правового результату, породженого такою реєстрацією (тобто вважається, що не відбулося виникнення / переходу виключних прав взагалі).

Тому застосування недійсності реєстрації у сфері інтелектуальної власності як способу захисту ефективне для тих випадків, за яких для набуття виключного права застосовується реєстраційна система набуття прав (наприклад, для набуття прав на торговельну марку, що передбачає проведення формальної та кваліфікаційної експертизи), а в інших випадках такий спосіб захисту не присікає порушення цивільних прав та інтересів та не відновлює їх.

Подібні правові висновки щодо способу судового захисту у сфері захисту прав інтелектуальної власності викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.07.2022 у справі № 757/49265/19-ц з урахуванням висновків суду касаційної інстанції у постанові від 17.02.2021 у справі № 357/13160/19, на які покликається скаржник, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.06.2021 у справі № 760/20855/16-ц.

Наведеного суди попередніх інстанцій не врахували, в результаті чого, зосередившись на вирішенні зустрічних позовних вимог, не надали належної оцінки заявленим зустрічним позовним вимогам з погляду обрання ДП «Зоря» належного та ефективного способу захисту.

До того ж, розглядаючи зустрічну позовну вимогу про визнання відсутнім авторського права у позивача як самостійну вимогу, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що ДП «Зоря» фактично звернулося про захист своїх інтересів як учасника закупівель та контрагента Нацполіції, а не захистом своїх прав як таких, що порушені ДП «Україна», а тому має захищати себе під час розгляду судами спору про право, тобто в межах вирішення первісного позову, заперечуючи проти доводів і вимог позивача, внаслідок чого суди не дослідили належним чином чи призведене задоволення названої зустрічної позовної вимоги до бажаного для ДП «Зоря» результату за встановлених у справі обставин (чи є ця вимога ефективною за таких обставин).

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 430 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на об`єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об`єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту ст.ст. 15, 31 Закону № 3792-ХІІ вбачається, що майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі згідно з положеннями ст. 31 цього Закону за авторським договором, після чого ця особа стає суб`єктом авторського права.

Відповідно до ст. 7 Закону № 3792-ХІІ суб`єктами авторського права є автори творів, зазначених у частині першій статті 8 цього Закону, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Стаття 435 ЦК України поділяє суб`єктів авторського права на дві групи - первинних і похідних. До першої групи відносяться автори твору, якими можуть бути лише фізичні особи, до другої групи - інші фізичні, а також юридичні особи, до яких авторське право перейшло на підставі договору або чинного закону.

Згідно зі ст. 1 Закону № 3792-ХІІ службовий твір - це твір, створений автором у порядку виконання службових обов`язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

Основні особливості правового режиму службових творів полягають у такому.

По-перше, за загальним правилом особисті немайнові права інтелектуальної власності залишаються за працівником, який створив цей об`єкт права інтелектуальності власності (твір) в порядку виконання трудового договору (ч. 1 ст. 429 ЦК України, ч. 1 ст. 16 Закону № 3792-ХІІ).

По-друге, нормами чинного ЦК України, на відміну від Закону України «Про авторське право і суміжна права», передбачено розподіл майнових прав інтелектуальної власності на об`єкт, створений працівником у зв`язку з виконанням трудового договору, між працівником і роботодавцем. Якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов`язків і за службовим завданням роботодавця, то особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними. Майнові права інтелектуальної власності на об`єкт, створений у зв`язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об`єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 429 ЦК України).

По-третє, за створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем (ч. 3 ст. 16 Закону № 3792-ХІІ).

Якщо в трудовому або цивільно-правовому договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений вказаний об`єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об`єкта. Порядок здійснення майнових прав на такий об`єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором. У разі передання (відчуження) працівником роботодавцю всіх майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового договору, працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих немайнових прав.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначається обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходить при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Крім того, унормовано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При ухвалені рішення суд вирішує питання, зокрема, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Обмежившись встановленням підстав для задоволення зустрічного позову, за наслідками чого у первісному позові відмовили, суди попередніх інстанцій фактично взагалі не розглянули первісних позовних вимог по суті з:

(1) дослідженням підстав позову ДП «Україна», наведених для обґрунтування наявності у нього майнових авторських прав на спірний твір та порушення відповідачем таких прав, та заперечень учасників справи проти цього;

(2) врахуванням правового режиму об`єкта авторського права, яким є службовий твір;

(3) встановленням обставин створення спірного твору на замовлення іншої особи та визначенням у зв`язку з цим підстав для можливості надання правової охорони такому об`єкту авторського права, як дизайн бланка в цілому;

(4) з`ясуванням відповідного виду та обсягу охорони, та наданням оцінки цим обставинами;

(5) наведенням мотивів прийняття чи відхилення аргументів учасників справи в межах вирішення первісних позовних вимог відповідно до ст.ст. 236- 238 ГПК України;

(6) наданням оцінки наявним в матеріалах справи доказам у їх сукупності відповідно до ст. 86 ГПК України.

Тому суд касаційної інстанції з огляду на положення чч. 2, 3 ст. 300 ГПК України позбавлений можливості переглянути рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог в межах цього касаційного провадження та, відповідно, не перевіряє наявності підстав касаційного оскарження судових рішень в цій частині за пп. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Також, ураховуючи вказане, Суд не надає юридичного аналізу висновкам Верховного Суду у постановах від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц, від 05.05.2019 у справі № 554/10058/17, від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 13.10.2020 у справі № 640/22013/18 щодо наслідків заявлення вимоги про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір до неналежного відповідача та з цієї ж підстави не робить висновків щодо питання застосування ст. 48 ГПК України у подібних правовідносинах.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, оскаржувані судові рішення по суті спору підлягають скасуванню повністю з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи судам попередніх інстанцій необхідно врахувати викладене, дослідити зібрані у справі докази, дати їм та вагомим (визначальним) аргументам учасників справи належну правову оцінку і залежно від встановленого вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Щодо оскарження додаткового рішення суду першої інстанції від 17.07.2024, залишеного без змін апеляційним судом у постанові від 11.11.2024, Суд зазначає, що за змістом ст. 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Отже, додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 904/8884/21).

Ураховуючи висновки колегії суддів за результатами перегляду справи в суді касаційної інстанції, додаткове рішення суду першої інстанції від 17.07.2024, залишене без змін апеляційним судом у постанові від 11.11.2024, також належить скасувати, незалежно від наведених ДП «Україна» у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження додаткового рішення за пп. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів» задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.06.2024 у справі № 910/19775/23 скасувати повністю.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2024 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 у справі № 910/19775/23 скасувати.

4. Справу № 910/19775/23 передати новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т. Є. Жайворонок

Судді: І. В. Булгакова

І. Б. Колос

З окремою думкою.