Рішення

від 05.02.2025 по справі 522/15388/24-е

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/15388/24-Е

Провадження № 2/522/2354/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої судді - Косіциної В.В.,

розглянувши на підставі наявних матеріалів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області та Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі про зняття арешту,-

ВСТАНОВИВ:

13 вересня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 про зняття арешту, у якій заявник просив зняти арешт з нерухомого майна, що перебуває у власності ОСОБА_1 , та який було накладено в рамках кримінальної справи №058200500305.

19 вересня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача адвоката Грищук Катерини Петрівни надійшло клопотання, у якому заявник просить залучити в якості позивачів Головне управління ДПС України в Одеській області та нотаріат Одеської області в якості співвідповідачів.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 вересня 2024 року провадження у справі відкрито. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку окремого провадження. Залучено в якості співвідповіда у справі ГУ ДПС України в Одеській області та Приморську державну нотаріальну контору у місті Одесі. Підготовче засідання по справі призначено на 16.10.2024 року.

07 жовтня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника ГУ ДПС України в Одеській області про виключення зі складу відповідачів у справі.

07 жовтня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника ГУ ДПС України в Одеській області надійшло клопотання про долучення доказів, у якому заявник просив долучити до матеріалів справи докази направлення клопотання про виключення зі складу відповідачів учасникам справи.

У підготовче засідання, призначене на 16 жовтня 2024 року з`явився представник позивача та представник ГУ ДПС України в Одеській області. Інші учасники справи у підготовче засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання прийнято рішення про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду на 18 листопада 2024 року.

Судове засідання, призначене на 18 листопада 2024 року не відбулося, у зв`язку із відсутністю в приміщенні суду електропостачання, що підтверджується довідкою, засідання по справі відкладено на 17 грудня 2024 року.

17 грудня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника ГУ ДПС України надійшло клопотання про розгляд справи без участі, у якому, зокрема, заявник просив виключити ГУ ДПС України зі складу відповідачів у справі.

17 грудня 2024 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі.

У судове засідання, призначене на 17 грудня 2024 року учасники справи не з`явилися. У зв`язку із відсутністю відомостей про належне сповіщення Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання прийнято рішення відкласти розгляд справи на 05 лютого 2025 року.

24 січня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла заява Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса про розгляд справи без участі, у якій, заявник зокрема вказував на те, що заперечення щодо ухвалення рішення відсутні.

05 лютого 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі.

У судове засідання, призначене на 17 грудня 2024 року учасники справи не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Будь-яких інших заяв або клопотань від учасників справи не надходило.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи те, що від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі, а в судове засідання, призначене на 05 лютого 2025 року учасники справи не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання прийнято рішення здійснити розгляд справи за відсутності сторін на підставі доказів, наявних в матеріалах справи.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Постановою слідчого прокуратури Приморського району м. Одеси Стерницького М.А. про накладення арешту на майно від 18 грудня 2005 року, з метою забезпечення можливого позову і відшкодування заподіяних збитків, а також конфіскації майна, було накладено арешт на майно ОСОБА_1 , де б таке майно не знаходилося і в чому б воно не виражалося (а.с.12).

Постанову направлено до виконання в Першу нотаріальну контору міста Одеси.

12 січня 2006 року реєстратором Першої нотаріальної контори м. Одеси, на виконання постанови слідчого прокуратури Приморського району м. Одеси Стерницького М.А. про накладення арешту на майно від 18 грудня 2005 року було зареєстровано обтяження у вигляді арешту нерухомого майна на все майно ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 16.09.2024 року №394978377 (а.с.24).

Вироком Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2007 року ОСОБА_1 визнано винним у вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п.6, 12, ч.2 ст.115 та ч.4 ст.187 КК України та призначено йому покарання у вигляді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна (а.с.13).

Згідно довідки про звільнення, ОСОБА_1 відбував покарання в установі ПВК-51 м. Одеси у період з 17.12.2005 року по 22.09.2016 року, звідки звільнений у зв`язку із відбуттям строку покарання (а.с.19).

Щодо юрисдикції спору, то суд зазначає наступне.

Позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

У постанові ВП ВС від 24.04.2019 по справі № 2-3392/11 вказано, що Вирішуючи питання щодо юрисдикційної належності спору, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що згідно з п. 9 розд. XI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Кримінальне провадження за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення було розпочато та закінчено на підставі КПК 1960 року.

Тому, суд вважає, що зазначена справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо належних відповідачів, суд зазначає наступне.

У заяві ГУ ДПС України в Одеській області про розгляд справи без участі, відповідач зазначає про те, що на сьогоднішній день у ГУ ДПС України в Одеській області відсутній обов`язок відповідати за пред`явленим позовом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37). Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний податковий орган, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. Такий саме висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року (провадження № 11-680апп19).

Проте у випадках, коли арешт майна проводиться для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо відповідної участі у справі відповідного територіального органу Державної фіскальної служби України, правнаступником якого є ГУ ДПС України.

При визначенні процесуального правонаступництва суд відповідно до п.9 Пленуму Вищого адміністративного суду України №2 від 06.03.2008 року Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ виходить з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховує, що якщо під час розгляду адміністративної справи встановлено, що орган державної влади, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов`язку відновлення порушених прав до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

При цьому, державні органи, хоча і є юридичними особами, але норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про перетворення юридичних осіб не можуть бути підставою для вирішення питання про правонаступництво для органів державної влади, оскільки ЦК України передбачає перехід при правонаступництві об`єктів цивільних та майнових прав, а в адміністративному праві мова йде про перехід специфічних, владних прав. Норма ж про те, що ліквідація юридичної особи не тягне за собою переходу прав та обов`язків у порядку правонаступності, стосовно державних органів не може діяти, оскільки ліквідація органу публічної влади обов`язково повинна тягнути за собою перехід його прав та обов`язків у порядку правонаступництва іншому органу.

Згідно пункту 51 рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 у справі «Чуйкіна проти України» (Заява № 28924/04) Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих».

Саме тому, у разі ліквідації (реорганізації) органу публічної влади, яким мав би відповідати за позовом, належним відповідачем у справі буде саме той орган публічної влади, до якого перейшли повноваження, під час реалізації яких, ліквідованим (реорганізованим) органом публічної були порушені, оспорені або невизнані права позивача.

Відповідно до п.66 ч.4 Положення про Державну фіскальну службу України», що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 236, ДФС, зокрема, організовує роботу з виявлення, обліку, зберігання, оцінки, розпорядження безхазяйним майном, а також іншим майном, що переходить у власність держави, та з обліку, попередньої оцінки, зберігання майна, вилученого, конфіскованого за порушення митного та податкового законодавства .

Зазначеному положенню кореспондує повноваження, визначене п.23 ч.4 Положення про Державну податкову службу України, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 6 березня 2019 р. № 227, де зазначено, що ДПС України організовує роботу з виявлення, обліку, зберігання, оцінки, розпорядження безхазяйним майном, а також іншим майном, що переходить у власність держави, та з обліку, попередньої оцінки, зберігання майна, вилученого та конфіскованого за порушення податкового законодавства

Тому, суд вважає, що ГУ ДПС України в Одеській області є належним відповідачем у справі.

Щодо Приморської державної нотаріальної контори міста Одеси, то згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 16.09.2024 року №394978377, з якого вбачається, Перша одеська державна нотаріальна контора, правонаступником якої наразі є Приморська державна нотаріально контора у місті Одесі є реєстратором, що здійснив реєстрацію обтяження у вигляді арешту щодо нерухомого майна ОСОБА_1 .

Як вже зазначалося, 24 січня 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника Приморської державної нотаріальної контори у місті Одесі надійшла заява, у якій заявник зазначив про те, що будь-які заперечення проти ухвалення рішення по справі відсутні.

Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.97, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , засуджений вироком Апеляційного суду Одеської області від 23.05.2007 року на строк 13 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна відбував покарання в установах ДКВС з 17.12.2005 року по 22.09.2016 року, звідки звільнений ПВК-51 м. Одеса у зв`язку із відбуванням строку покарання, що підтверджується довідкою про звільнення (а.с.19).

Із вироку Апеляційного суду Одеської області від 23 травня 2007 року вбачається, що цивільний позов заявлений потерпілою відшкодований у повному обсязі (а.с.13).

Згідно листа Приморського ВДВС у місті Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) від 26.12.2023 року №195624 вбачається, що відкритих виконавчих проваджень щодо ОСОБА_1 надано інформаційну довідку з Єдиного реєстру боржників від 26.12.2023 року, з якого вбачається, що відомості щодо відкритих виконавчих проваджень де ОСОБА_1 є боржником не знайдено. В листі зазначено, що відкритих або завершених виконавчих проваджень де боржником є ОСОБА_1 у Приморському ВДВС у м. Одесі ПМУМЮ (м. Одеса) немає (а.с.21).

Виходячи із викладеного, суд вбачає, що арешт майна порушує права позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі розпоряджатися ним на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21) викладено правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Тому, враховуючи те, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 завершено ухваленням вироку, що виконаний, а відомості в Єдиному реєстрі боржників про наявність відкритих виконавчих проваджень, за якими ОСОБА_1 є боржником відсутні, беручи до уваги наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту майна позивача та відсутності відкритого виконавчого провадження, що на думку суду є невиправданим втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном, суд доходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.131,210,223,247,255-256,353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну ОСОБА_1 доГоловного управлінняДержавної податковоїслужби Українив Одеськійобласті таПриморської державноїнотаріальної конториу містіОдесі прозняття арешту задовольнити.

Скасувати арешт, накладений на майно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 , що накладений на підставі постанови слідчого прокуратури Приморського району м. Одеси Стерницького М.А. про накладання арешту на майно від 18.12.2005 року, реєстраційний номер обтяження 2782800, що зареєстрований 12.01.2006 року Першою одеською державною нотаріальною конторою.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 24 лютого 2025 року.

Суддя Косіцина В.В.

05.02.2025