Постанова

від 21.02.2025 по справі 161/13415/15-ц

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/13415/15-ц Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/216/25 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2025 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Федонюк С. Ю.,

суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Губарик К. А.,

розглянувши у місті Луцьку цивільну справу за заявою боржника ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Ліпкевича І. В. звернулась до суду із заявою про визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа, виданого Луцьким міськрайонним судом на виконання рішення від 21.10.2013 року у справі №161/13415/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого було Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Ліга Колекшн», та правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 623794,43 грн заборгованості за кредитним договором та по 1827 грн судового збору з кожного відповідача.

В обґрунтування заяви зазначає, що 31 липня 2024 року кредитор та іпотекодержатель ТОВ «Цикл Фінанс» у порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку» уклав договір купівлі-продажу предмета іпотеки - земельної ділянки площею 0,1998 га, яка розташована в с. Забороль Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722881800:01:001:2470, на суму 260000 грн.

Боржник вважає, що оскільки кредитор задовольнив свої вимоги у позасудовому порядку, відсутні правові підстави для стягнення з неї заборгованості за рішенням суду, а тому просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню, вказаний виконавчий лист.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви.

Не погодившись із цією ухвалою суду, ОСОБА_1 через свого представника Ліпкевича І. В. подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання. Вказувала, що при винесенні ухвали суд виходив з того, що стягувач у досудовому порядку задовольнив свої вимоги на суму 260 000,00 грн із 623 794,43 грн, які стягнуті рішенням суду, тому суд вважав, що рішення суду залишається невиконаним на суму 363 794,43 грн, а саме по собі звернення стягнення на предмет іпотеки не припиняє її солідарний обов`язок відшкодувати решту заборгованості, яка стягнута рішенням суду. Однак, вважає, що вказане твердження суду суперечить ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» та правовим позиціям, що зазначені у постановах Верховного Суду, зокрема від 07 вересня 2022 року у справі № 161/9633/20, від 15 березня 2018 року у справі № 927/84/16, від 20 червня 2018 року № 756/31271/15, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19. Покликається на те, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Єдиним способом захисту прав боржника виконавчого провадження є звернення до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, що убезпечить боржницю від повторного пред`явлення до виконання виконавчого листа про стягнення боргу із неї на користь ТОВ «Цикл Фінанс», зобов`язання за яким припинене в силу закону.

Вказує, що в даному випадку на час подання заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (станом на 22.08.2024р.) питання про сплату виконавчого збору в даній справі ніяк не впливають на вимоги заявника та не мають відношення до даної справи. Також звертає увагу суду на те, що боржницею отримано від ТОВ «Цикл Фінанс» довідку від 31.07.2024р. вих. № 48-Ц про відсутність заборгованості у зв`язку із застосуванням позасудового способу звернення стягнення на іпотечне майно, що регулюється ст. 36 38 Закону України «Про іпотеку».

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

В судове засідання сторони не з`явились, хоча були належним чином повідомленими про дату та час розгляду даної справи, тому апеляційним судом вирішено проводити розгляд справи за їх відсутності, відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки наразі рішення суду не виконане у повному обсязі, а також враховуючи, що боржник не сплатила виконавчого збору та витрат виконавчого провадження та не оскаржила відповідні постанови державного виконавця, суд дійшов висновку, що відсутні правові підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з цим у задоволенні заяви необхідно відмовити.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом установлено, що заочним рішенням суду від 27 жовтня 2015 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційного банку «Надра» заборгованість за кредитним договором № РЕФ 895820/ФО/11 від 31.10.2013 року в розмірі 623794 гривні 43 копійки, з яких: 622211 гривень 70 копійок заборгованості за кредитом, 292 гривні 12 копійок заборгованості за процентами, 1290 гривень 61 копійка пені за прострочення сплати кредиту. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в доход держави по 1827 гривень судового збору з кожного.

Ухвалою суду від 02 березня 2021 року замінено сторону - стягувача у справі №161/13415/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Стрюкової І. О. до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн».

Ухвалою суду від 15 листопада 2022 року замінено сторону - стягувача у цій справі №161/13415/15-ц, а саме - Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум Лігал Колекшн» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс».

Постановою головного державного виконавця ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ від 13 вересня 2024 року ВП №51298070 виконавчий лист стосовно боржника ОСОБА_1 повернуто стягувачу без виконання згідно із його заявою, на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». В постанові зазначено, що залишок нестягнутої суми за виконавчим документом становить 623794,43 грн. Виконавчий збір у сумі 52026,07 грн та витрати на проведення виконавчих дій у сумі 200 грн виділено в окреме виконавче провадження.

Разом з тим, встановлено, що 31 липня 2024 року кредитор та іпотекодержатель ТОВ «Цикл Фінанс» у порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку», уклав договір купівлі-продажу предмета іпотеки, а саме земельну ділянку площею 0,1998 га, яка розташована в с. Забороль Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722881800:01:001:2470, за ціною 260000,00 грн.

Таким чином, суд першої інстанції правильно вказав, що стягувачем у досудовому порядку задоволено його вимоги на суму 260000,00 грн із загальної суми заборгованості 623794,43 грн, які були стягнуті рішенням суду. Тобто, рішення суду залишається невиконаним на суму 363794,43 грн.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Частиною 1 ст. 432 ЦПК України передбачено, що суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню.

Підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, зазначені у ч. 2 ст. 432 ЦПК України, відповідно до якої суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотека є видом застави (стаття 575 ЦК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 591 ЦК України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України «Про іпотеку», якщо сума, одержана від реалізації предмета застави (іпотеки), не покриває вимоги заставодержателя (іпотекодержателя), він має право отримати суму, якої не вистачає (решту суми).

Вказані правові висновки сформовані у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 761/17280/16-ц.

Відповідно до договору купівлі-продажу предмета іпотеки від 31 липня 2024 року, укладеного між кредитором та іпотекодержателем ТОВ «Цикл Фінанс» в порядку ст.38 Закону України «Про іпотеку» земельна ділянка площею 0,1998 га, яка розташована в с. Забороль Луцького району Волинської області, кадастровий номер 0722881800:01:001:2470, була реалізована за ціною 260000,00 грн.

Як установлено судом, постановою головного державного виконавця ВДВС у м. Луцьку ЗМУ МЮ від 13 вересня 2024 року ВП №51298070 виконавчий лист стосовно боржника ОСОБА_1 повернуто стягувачу без виконання згідно із його заявою, на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчий збір у сумі 52026,07 грн та витрати на проведення виконавчих дій у сумі 200 грн виділено в окреме виконавче провадження. Це дає право стягувачу у встановлений законом строк повторно подати до примусового виконання цей виконавчий документ.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що стягувач у досудовому порядку задовольнив свої вимоги на суму лише 260000,00 грн із загальної суми боргу в розмірі 623794,43 грн, які стягнуті за рішенням суду. Таким чином, рішення суду не виконане на суму 363794,43 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстави, на які посилається ОСОБА_1 у своїй заяві, є необґрунтованими.

У свою чергу, доводи заявника про застосування судом першої інстанції норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №161/9633/20, від 15 березня 2018 року у справі №927/84/16, від 20 червня 2018 року у справі №756/31271/15, від 17 квітня 2019 року у справі №204/7148/16-ц та від 20 листопада 2019 року у справі №295/795/19, суд апеляційної інстанції відхиляє з таких підстав.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Посилання на загальні висновки у постановах Верховного Суду щодо застосування норм права не підтверджують доводів апеляційної скарги про те, що суд неправильно застосував норми матеріального права чи порушив норми процесуального права під час ухвалення оскаржуваного рішення, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тієї, що установлені судом у розглядуваній справі, так як у даній справі вже було ухвалене рішення суду про стягнення заборгованості в сумі 623794,43 грн, яке звернуте до примусового виконання .

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14 (провадження № 14-43цс22)).

На предмет подібності належить оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

Отже, обставини у наведених постановах Верховного Суду відрізняються від обставин у цій справі, що переглядається в апеляційному порядку, тому немає підстав вважати, що суд ухвалив рішення без урахування правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Враховуючи наведене та за відмінності фактично встановлених обставин у справі, яка переглядається апеляційним судом, з наведеними апелянтом справами, в яких були ухвалені рішення судом касаційної інстанції, колегія суддів не вбачає обґрунтованих підстав для їх врахування під час вирішення даної справи.

З огляду на викладене апеляційний суд доходить висновку про необґрунтованість наведеної в апеляційній скарзі підстави апеляційного оскарження судового рішення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, відмовивши у задоволенні заяви ОСОБА_1 , враховуючи те, що судом не встановлено обставин щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

З урахуванням наведеного апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як таку, що відповідає обставинам, що мають значення для справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2024 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий

Судді