Рішення

від 24.02.2025 по справі 120/8917/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 лютого 2025 р. Справа № 120/8917/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому проваджені за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Агрономічної сільської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язати вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що представник позивача звернувся до відповідача з клопотанням про надання ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення в оренду земельної ділянки терміном на 20 років орієнтованою площею 0,12 га для городництва на території Агрономічної сільської ради. До клопотання були додані в тому числі графічні матеріали із зображенням місцезнаходження бажаної земельної ділянки.

Рішенням № 3050 від 21.05.2024 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення городництва на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області гр. ОСОБА_1 " відповідач надав відмову, враховуючи те, що рішеннями 23 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради від 23.02.2022 на дану земельну ділянку надано дозволи на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення її у власність гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позивач з вказаним рішенням не погоджується та з посиланням на норми земельного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також на судову практику, звертає увагу на те, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є одним з початкових етапів передбаченої законом процедури передачі земельної ділянки у власність (користування) і на цьому етапі орган виконавчої влади або місцевого самоврядування не має права визначати пріоритетність того чи іншого заявника та відмовляти у наданні дозволу, навіть якщо за його отриманням звернулися декілька замовників.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Ухвалою суду витребувано у відповідача належним чином завірені копії матеріалів, що слугували підставою для прийняття рішення від 21 травня 2024 року № 3050, яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою для відведення в оренду земельної ділянки для городництва.

26.12.2024 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що підставою для відмови стало те, що на дану земельну ділянку 23 сесією 8 скликання 23.02.2022 року надано дозволи на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення її у власність для індивідуального садівництва, площею 0,06 га гр. ОСОБА_2 . (Рішення Агрономічної сільської ради №2032) та гр. ОСОБА_3 (Рішення Агрономічної сільської ради №2038). При цьому було враховано правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у справі № 688/2908/16-ц, згідно з якою надання дозволу територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин на розробку проекту землеустрою двом окремим громадянам щодо однієї і тієї ж земельної ділянки, є таким, що суперечить вимогам землеустрою та сприяє позбавлення одного з них можливості завершити розпочату ним відповідно до вимог чинного законодавства процедуру отримання у власність земельної ділянки.

Інших заяв (клопотань) від сторін до суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені сторонами доводи на підтримку своїх вимог та заперечень, суд при вирішенні спору керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень (ч. 1 ст. 20 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

За змістом ч. 1 ст. 36 ЗК України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. Площа земельної ділянки, що надається громадянину в оренду для городництва, не може перевищувати 0,6 гектара.

Отже, законом передбачено право громадян України на отримання у строкове платне користування (оренду) земельних ділянок для ведення городництва із земель державної і комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права врегульовано статтею 124 ЗК України. Так, частинами першою-третьою цієї статі визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до абз. 16 ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: передачі громадянам земельних ділянок для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм висновується, що передача земельних ділянок в оренду для городництва здійснюється без застосування процедури земельних торгів та в порядку, що передбачений статтею 123 ЗК України.

У свою чергу частиною першою зазначеної статті установлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

В силу приписів ч. 3 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що представник позивача звернувся до відповідача з клопотанням про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення в оренду земельної ділянки терміном на 20 років орієнтованою площею 0,12 га для городництва на території Агрономічної сільської ради.

Рішенням "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення городництва на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області гр. ОСОБА_1 " відповідач надав відмову, враховуючи те, що на дану земельну ділянку 23 сесією 8 скликання 23.02.2022 року надано дозволи на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення її у власність для індивідуального садівництва, площею 0,06 га гр. ОСОБА_2 . (Рішення Агрономічної сільської ради №2032) та гр. ОСОБА_3 (Рішення Агрономічної сільської ради №2038).

Позивач не заперечує факту надання дозволу на одну й ту саму земельну ділянку інші особі, але разом з тим вважає, що ця обставина не перешкоджає надати йому дозвіл та не є законною підставою для відмови у наданні такого дозволу.

Натомість позиція відповідача полягає у неможливості надання дозволу двом особам щодо однієї земельної ділянки, а відтак, якщо такий дозвіл вже наданий, відсутні підстави для його надання іншому заявнику, який звернувся пізніше.

Отже, ключовим правовим питанням, щодо якого виник спір, є можливість надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на яку претендує декілька осіб.

Водночас вказане питання вже неодноразово було предметом оцінки при вирішенні справ цієї категорії Верховним Судом.

Так, у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 815/6942/17, від 28.09.2021 у справі № 462/4395/17, від 22.10.2020 у справі № 815/7279/16, від 11.12.2019 у справі № 814/1241/16, від 15.09.2020 у справі № 815/3055/17 та інших cформульовано правовий висновок про вичерпність переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК України.

У постанові від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 Верховний Суд погодився з тим, що чинним законодавством не передбачено право сільської ради відступати від положень ст. 118 ЗК України, в тому числі не передбачено й прийняття сільською радою рішення про відмову у задоволенні вимоги, порушеної в заяві про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв`язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.

Згодом цей висновок було застосовано в багатьох інших справах. Узагальнено його суть зводиться до того, що дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки треба надавати усім, хто звернувся. Як наслідок, проект можуть розробляти одночасно декілька замовників, а хто з них отримає ділянку, визначатиметься на стадії затвердження проекту та надання її у власність.

Вищенаведена позиція також була підтримана Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка у постанові від 18.05.2022 у справі № 154/3345/16 підтвердила, що загалом при вирішенні подібних публічно-правових спорів підлягає застосуванню правовий висновок про вичерпність переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК України, та про незаконність відмови у наданні дозволу у зв`язку з відведенням земельної ділянки іншій особі.

Обставини адміністративної справи, що розглядається, та наявні у ній докази не дають суду достатніх підстав для відступу від означеного висновку Верховного Суду щодо застосування релевантних норм матеріального права.

При цьому такий висновок суд вважає застосовним навіть незважаючи на те, що позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянку в оренду, а не у власність.

Щодо посилань відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у цивільній справі № 688/2908/16-ц, то, на думку суду, відповідач неправильно тлумачить наведені у ній висновки та інтерпретує їх на свою користь.

У пунктах 39-41 вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду сформулювала загальні підходи до вирішення таких спорів, зазначивши наступне:

"Як недобросовісна може кваліфікуватися така поведінка власника земельної ділянки (в особі органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування), коли він необґрунтовано зволікає з наданням дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не повідомляє чи несвоєчасно повідомляє про відмову у наданні дозволу або не наводить вичерпні мотиви такої відмови, надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду, необґрунтовано зволікає з розглядом проєкту землеустрою щодо відведення, безпідставно відмовляє у його затвердженні і у той же час надає дозвіл на розробку проєкту землеустрою та затверджує цей проєкт щодо іншої особи.

З іншого боку, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Не вважатиметься добросовісною і поведінка особи, яка отримала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробила проєкт та подала його на затвердження, завідомо знаючи про перешкоди у наданні земельної ділянки в оренду.

Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неможливо надати єдину універсальну відповідь на питання про те, чи є поведінка органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який надав дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кільком особам, правомірною чи неправомірною. Відповідь на це питання залежить від оцінки такої поведінки як добросовісної чи недобросовісної, і така оцінка має здійснюватися у кожній справі окремо виходячи з конкретних обставин справи".

У світлі наведених висновків суд враховує, що Агрономічна сільська рада відмовила позивачу у наданні дозволу лише зіславшись на те, що відповідний дозвіл вже наданий особам. Будь-якими іншими обставинами таке рішення не обґрунтовується, ба більше, залишено поза увагою той факт, що з часу надання дозволу іншим особам минуло вже понад два роки і що, як слідує з матеріалів справи, відповідний проект не розроблявся та на затвердження до сільської ради не подавався.

Крім того, було проігноровано відповідачем і статус заявника, який є учасником бойових дій та згідно з п. 14 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Отже, висновки Верховного Суду у справі № 688/2908/16-ц не можуть бути поширені на оскаржуване рішення та не свідчать про його правомірності.

Щодо кримінального провадження, про яке у своїх поясненнях згадує відповідач, то в цьому аспекті суд, перш за все, звертає увагу на те, що факт розслідування даного кримінального провадження та прийняті в його рамках процесуальні рішення/дії не були підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою, і зазначеними обставинами відповідач не обґрунтовує прийнятого рішення.

Також суду не надано належних й допустимих доказів, які б підтверджували накладення арешту на земельну ділянку, щодо якої позивачем подано клопотання, і що саме це стало на перешкоді надання позивачу дозволу.

Відтак суд констатує протиправність рішення Агрономічної сільської ради від 21.05.2024 № 3050 про відмову у наданні позивачу дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення городництва на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Позивач просить суд захистити його порушені права у спірних правовідносинах шляхом зобов`язання відповідача надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою для передачі в оренду терміном на 20 років під городництво земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га згідно з поданим клопотанням.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд враховує, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб`єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника, у даному випадку про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі земельної ділянки в оренду під городництво.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Перевіривши доводи сторін, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання, що оспорюване рішення Агрономічної сільської ради № 3050 від 21.05.2024 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення городництва на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області гр. ОСОБА_1 " є протиправним та підлягає скасуванню.

Водночас, з огляду на встановлені обставини справи, зокрема факт розслідування детективами НАБУ кримінального провадження № 5202100000000569 від 06.12.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, у зв`язку з чим не виключається накладення арешту на земельні ділянки Агрономічної сільської ради, в тому числі бажану для позивача, що з матеріалів справи перевірити неможливо, а також беручи до уваги, що питання про надання громадянам в оренду земельних ділянок комунальної власності для городництва є виключною компетенцією відповідача як уповноваженого органу місцевого самоврядування, суд приходить до переконання, що належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання Агрономічної сільської ради з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи повторно розглянути клопотання представника позивача про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для передачі ОСОБА_1 в оренду терміном на 20 років під городництво земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради за графічними матеріалами, що надаються додатково.

Отже, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат пов`язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 55 сесії 8 скликання Агрономічної сільської ради № 3050 від 21.05.2024 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для ведення городництва на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області гр. ОСОБА_1 ", яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою з метою відведення в оренду під городництво земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області.

Зобов`язати Агрономічну сільську раду з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду за наслідками розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_4 про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду терміном на 20 років під городництво земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га, що розташована на території Агрономічної сільської ради Вінницького району Вінницької області за графічними матеріалами, що надаються додатково.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Агрономічна сільська рада Вінницького району Вінницької області (23227, Вінницька область, Вінницький район, с. Агрономічне, вул. Центральна, 12, код ЄДРПОУ 04525998)

СуддяВільчинський Олександр Ванадійович