Рішення

від 24.02.2025 по справі 640/1327/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2025 року справа №640/1327/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України в м. Києві про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Фонду соціального страхування України в м. Києві (далі - відповідач, НПУ), в якій позивач просить суд:

- зобов`язати Фонд соціального страхування України в м. Києві здійснити призначення, нараховувати та проводити страхові виплати втраченого заробітку з моменту звернення позивача з заявою від 22.07.2019 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування в м. Києві;

- зобов`язати Фонд соціального страхування України в м. Києві здійснити призначення, нараховувати та провести страхову виплату одноразової допомоги;

- зобов`язати Фонд соціального страхування України в м. Києві відшкодувати моральний збиток згідно з Законом України №1105 абзац 2 пункт 8 статті 36 у розмірі 50 000,00 грн. (п`ятдесят тисяч гривень).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 29.09.1988 він отримує пенсію як інвалід II групи по трудовому каліцтву в розмірі фактичного збитку відповідно до постанови СРСР від 03.07.1984 року № 690 «Про затвердження Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями збитків, заподіяних робітникам і службовцям каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаного з виконанням ними трудових обов`язків».

01.04.2001 Законом № 1105-ІІІ від 23.09.1999 встановлено, що відповідальність за відшкодування шкоди, завданої працівнику відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасного випадку на виробництві і профзахворювань.

У зв`язку з чим позивач неодноразово звертався до Лівобережного відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування в м. Києві та Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування в м. Києві з заявами щодо нарахування страхових виплат, однак позивачу було відмовлено.

Позивач вважає таку відмову протиправною, з огляду на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, інвалідом II групи у зв`язку з трудовим каліцтвом пов`язаним з аварією на ЧАЕС і користуюсь пільгами, передбаченими Законом № 796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який є спеціальним законом, який спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру. За вказаним законом держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На державу покладаються обов`язки щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Стверджує, що вільги для інвалідів по трудовому каліцтву передбачені також законом України № 1105 від 23.09.1999 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набув чинності з 01.01.2001.

Проте в Закон України № 1105-14 в Закон № 2272 від 22.02.2001 внесено наступні доповнення: «Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов`язаних з виконанням ними трудових обов`язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону».

Отже, на думку позивача, відповідно до Закону № 2272, він має право на строкові виплати на підставі пункту 7 статті 36 Закону №1105-14.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.01.2021 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.

19.10.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 19.10.2023 справа розподілена судді Горобцовій Я.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 справу прийнято до свого провадження суддею Горобцовою Я.В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою суду встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 від 16.01.1996.

Згідно трудової книжки НОМЕР_2 позивач з 04.07.1978 по 29.09.1988 рік працював на Чорнобильській атомній електростанції.

Відповідно до висновку ВТЄК ВТЕ-24 № 039389 від 30.05.1989 та посвідчення серії НОМЕР_3 від 27.12.2019 позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії.

Згідно витягом з акта огляду МСЕК № 039389 позивач є інвалідом II групи з 29.09.1988 у зв`язку з трудовим каліцтвом пов`язаним з аварією на ЧАЕС.

Відповідно до експертного висновку від 25.04.1989 № 54 захворювання позивача пов`язано з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

16.05.1989 стосовно позивача був складений акт форми Н-1 № 3 (про нещасний випадок на виробництві) під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 26.04.1986.

Встановлені судом фактичні обставини справи сторонами не оспроюються.

22.07.2019, 02.09.2019, 25.10.2019 позивач звернувся до Лівобережного відділення Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування в м. Києві з заявою та доданими документами про призначення страхових виплат відповідно до статті 45 Закону України № 1105 від 23.09.1999 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Листами від 09.08.2019 № 2388-02, від 27.09.2019 № 2777-02, від 06.11.2019 № 2-07-С-826з-828, від 19.12.2019 № № 2-07-С-867з-887 відповідачем відмовлено у задоволенні вказаних заяв з огляду на те, що дія Закону України № 1105 від 23.09.1999 «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині призначення страхових виплат по загальнообов`язковому державному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійному захворюванню, які спричинили втрату працездатності не розповсюджується на громадян, які мають ушкодження здоров`я внаслідок виконання робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача позивач і звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з преамбулою Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (тут і надалі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, а саме звернення позивача до відповідача вперше з заявою - 22.07.2019) цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за:

1) пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

2) втрату годувальника, якщо його смерть пов`язана з Чорнобильською катастрофою;

3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім`ї у зв`язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

На державу покладаються також зобов`язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали особами з інвалідністю внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали особами з інвалідністю внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім`ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою.

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям з інвалідністю, інвалідність яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році.

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно з статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Після 1 січня 2015 року додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що відповідно до статей 48 - 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за шкоду, заподіяну здоров`ю, позивач, як інвалід 2 групи, має право та фактично отримав та отримує:

- одноразову компенсацію;

- щорічну допомогу на оздоровлення;

- державну пенсію;

- додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Отже Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII є спеціальним законом, який спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного та соціального характеру.

За вказаним законом держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи, тощо. На державу покладаються також зобов`язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильський АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (тут і надалі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин - 22.07.2019) цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я.

Згідно статті 1 зазначеного Закону:

нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть;

професійне захворювання - захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов`язаних з роботою.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Фонд, якщо інше не передбачено законами України, не може займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої його створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов`язані з цією діяльністю.

Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.

До коштів Фонду застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.

Бюджет Фонду затверджує Кабінет Міністрів України.

Відповідно до положень статті 9 Закону України «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-12 відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Відповідно до статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є:

1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків;

2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт;

4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Аналіз встановлених обставин справи та наведених вище норм законодавства України, дає підстави суду дійти висновку, що захворювання, яке отримав ОСОБА_1 під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, пов`язано з виконанням ним трудових обов`язків.

Вказане підтверджується: трудовою книжкою позивача НОМЕР_2 , згідно якої позивач з 04.07.1978 по 29.09.1988 рік працював на Чорнобильській атомній електростанції; висновком ВТЄК ВТЕ-24 № 039389 від 30.05.1989; витягом з акта огляду МСЕК № 039389; експертним висновком від 25.04.1989 № 54; актом форми Н-1 № 3 (про нещасний випадок на виробництві) від 16.05.1989 під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 26.04.1986.

Отже, оскільки позивач отримав захворювання в результаті ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що пов`язано з виконанням ним трудових обов`язків, то на ОСОБА_1 поширюється дія Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV.

За наведених обстави суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині зобов`язання здійснити призначення, нараховувати та проводити страхові виплати втраченого заробітку з моменту звернення позивача з заявою від 22.07.2019 та зобов`язання здійснити призначення, нараховувати та провести страхову виплату одноразової допомоги.

Стосовно позовної вимоги в частині стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Позивач, крім іншого, просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн., спричинену протиправними діями з боку відповідача.

В обґрунтування моральної шкоди позивач вказує, що такі незаконні дії відповідача завдали позивачу моральної шкоди та завдало моральних страждань.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування …".

Згідно частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму ВС України № 4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п.3 постанови).

Проте, позивачем не зазначено, в чому саме виразились його моральні страждання, не доведено причинного зв`язку між стражданнями позивача та діями відповідача, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, не надано відповідних доказів.

Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації за завдану моральну шкоду суд вважає, що мова йде про справедливе та розумне відшкодування, а не про покарання відповідача за його неправомірні дії, що не відповідає принципам та завданням Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, зі змісту наведених норми випливає, що основною умовою відшкодування моральної шкоди є те, що остання повинна бути заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин та полягати у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/2252/14, від 31.01.2018р. у справі № 813/5138/13-а та в рішеннях Верховного Суду від 12.02.2018р. у справі № 800/500/16, від 01.03.2018 у справі № 9901/377/18.Суд зазначає, що така моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Проте позивач не виконав свого обов`язку щодо доказування та не надав суду жодного доказу на підтвердження моральних страждань у зв`язку з саме протиправними діями відповідача, а також не надав жодного обґрунтування щодо заявленого розміру моральної шкоди.

Оскільки під час розгляду справи позивачем не представлено належних доказів заподіяння йому неправомірними та винними діями відповідача шкоди, що є необхідною умовою відшкодування моральної шкоди, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Отже позовна вимога в цій частині не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин суд, за правилами, встановленими статті 90 КАС України перевіривши наявні у справі докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати неправомірною відмову Фонду соціального страхування України в м. Києві щодо не здійснення призначення, нараховування та виплати втраченого заробітку ОСОБА_1 з моменту звернення з заявою від 22.07.2019.

3. Зобов`язати Фонд соціального страхування України в м. Києві (03062, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 92/2, 2-й поверх; код ЄДРПОУ 41312290) здійснити призначення, нарахування та проводити страхові виплати втраченого заробітку ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) з моменту звернення з заявою від 22.07.2019 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування в м. Києві.

4. Зобов`язати Фонд соціального страхування України в м. Києві (03062, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 92/2, 2-й поверх; код ЄДРПОУ 41312290) здійснити призначення, нарахування та провести ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) страхову виплату одноразової допомоги.

5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.