Рішення

від 24.02.2025 по справі 600/5066/24-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року м. Чернівці Справа № 600/5066/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати неправомірними дії Чернівецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати йому суддівської винагороди в період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік;

стягнути з Державної судової адміністрації України на його користь 391761,87 грн суддівської винагороди в порядку, визначеному частиною 1 статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05 червня 2012 року № 4901-VI.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 Чернівецьким апеляційним судом йому виплачено суддівську винагороду з обмеженням, передбаченими статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Позивач вважає, що відповідно до рішення Конституційного суду України №10-р/2020 від 28.08.2020, за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівська винагорода виплачена йому не в повному обсязі, що й стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Чернівецький апеляційний суд (далі - відповідач) подав до суду відзив, в якому заперечував проти позову в частині визнання неправомірними дії апеляційного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за спірний період. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддям Чернівецького апеляційного суду виплачувалась суддівська винагорода відповідно до правил ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", яка була чинною на той час. Крім того, відповідач вказав, що голова суду чи інша службова особа Чернівецького апеляційного суду не видавала будь-якого наказу чи розпорядження щодо обмеження у виплаті позивачу чи іншому судді грошового утримання, а наведене обмеження здійснювалось виключно на підставі діючої на той час ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Державна судова адміністрація України (далі - відповідач) подала до суду відзив, в якому вказувала, що суддівська винагорода позивача з 18.04.2020 по 28.08.2020 виплачена з обмеженнями, передбаченими ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Зазначене питання було предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, що відбулось 24.04.2020 за результатами якого прийнято відповідне рішення від 24.04.2020 № 22. Відповідач зазначає про відсутність правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік". Крім того, відповідач вважає, що рішення Конституційного суду України №10-р/2020 від 28.08.2020 не має ретроактивної дії та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати його ухвалення. З огляду на наведене, відповідач наполягав, що рішення Конституційного Cуду України №10-р/2020 від 28.08.2020 не впливає на спірні правовідносини з 18.04.2020 по 28.08.2020. З урахуванням наведеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

З`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Позивач працює на посаді судді Чернівецького апеляційного суду та не заперечувалося учасниками справи.

З матеріалів справи видно, що у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 Чернівецький апеляційний суд нараховував та виплачував позивачу суддівську винагороду відповідно до ст. 29 Закону України Про Державний бюджет України із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, з урахуванням виплат за дні щорічної основної відпустки, що підтверджується довідкою Чернівецького апеляційного суду № 34 від 17.02.2021. Загальна сума обмежень суддівської винагороди у зазначений період з урахуванням суми податків і зборів складає 391761,87 грн, що не заперечується сторонами.

Наведена обставина також підтверджується розрахунком обмеження суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за рішенням Конституційного суду за період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року.

Згідно довідки Чернівецького апеляційного суду від 20.11.2024 за вих. № 05-22/46/2024 вих, за 2020 рік у Чернівецькому апеляційному суді наказ про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди суддям Чернівецького апеляційного суду, на підставі ст. 29 Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2020 рік") керівництвом суду не видавався.

Не погоджуючись з діями відповідачів щодо нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII, в редакції чинній на час виникненні спірних правовідносин) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків; більше 5 років 20 відсотків; більше 10 років 30 відсотків; більше 15 років 40 відсотків; більше 20 років 50 відсотків; більше 25 років 60 відсотків; більше 30 років 70 відсотків; більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч. 8 ст. 135 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч. 1 ст. 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч. 1 ст. 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

З огляду на зазначене видно, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватися виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.

18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29.

Так, ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у ч. 1 цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч. 2 цієї статті).

На всій території України карантин був встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" на період з 12.03.2020 до 03.04.2020. Надалі дію карантину неодноразово продовжено постановами Кабінету Міністрів України та фактично діяв по 30.06.2023.

Матеріалами справи підтверджується, що установлене ст. 29 Закону №294-IX обмеження щодо нарахування суддівської винагороди, розмір якої визначено Законом №1402-VIII, застосоване відповідачем у період з 18.04.2020 по 28.08.2020.

Судом встановлено, що з вказаних підстав, зміни до ст. 135 Закону №1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди не вносилося, а тому встановлене обмеження нарахування суддівської винагороди є протиправним, оскільки не узгоджується зі змістом ст. 130 Конституції України, ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII та не відповідає положенням ст. 48 цього Закону щодо механізмів забезпечення незалежності судді.

Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11.03.2020 № 4-р/2020 у справі №1-304/2019(7155/19) неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці, зокрема у рішеннях від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, що встановлено ч. 1 ст. 124 Конституції України.

Відповідно до Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10.07.1998 рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі і поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1).

Такі ж висновки містяться і у Висновку №1(2001) Консультативної ради європейських суддів (КРЄС) для Комітету міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів від 01.01.2001. Навіть у часи економічної кризи законодавча та виконавча влади різних держав-членів повинні зрозуміти, що серйозне скорочення зарплат суддів є потенційною загрозою їх незалежності та належному здійсненню правосуддя і може піддати небезпеці (об`єктивно і суб`єктивно) роботу суддів.

Конституція України встановлює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Основного Закону України).

Отже, положення Закону № 553-ІХ про обмеження максимального розміру місячної суддівської винагороди є фактичною зміною гарантій, передбачених спеціальним законом. Право на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи до формування бюджету.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року №294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II Прикінцеві положення Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

У вказаному рішенні Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294-ІХ, виходив із юридичної позиції, що оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.

Згідно з п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 у контексті змісту конституційного принципу верховенства права Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону №294-ІХ), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Відповідно до п. 4.3 рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 вказано, що обмеження передбачених оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, з встановленням чітких часових строків та у жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також має застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії, втрачені, у зв`язку з цим обмеженням, кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Крім того, оскільки предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п.1 ч. 2 ст. 92 Конституції України, у рішенні від 27.02.2020 №3-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення ч. 1 та ч. 3 ст. 29 Закону №294-ІХ суперечать ст.ст.1, 6, ч. 1 та ч.2 ст.8, ч.2 ст. 19, ч. 1 та ч.2 ст. 55, ч.1 та ч.2 ст. 126, ст. 130 Конституції України.

Отже, оскільки ст.29 Закону №294-ІХ зі змінами в частині застосування обмежень при нарахуванні суддівської винагороди не відповідає Конституції України, то до спірних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України як норми прямої дії.

Зважаючи на те, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано ст. 135 Закону № 1402-VIII, який є спеціальним у спірних правовідносинах, то це виключає можливість застосовувати інші закони до правовідносин щодо суддівської винагороди. З урахуванням наведеного, з квітня 2020 року позивачу протиправно проведено виплату суддівської винагороди не на підставі спеціального Закону України "Про судоустрій та статус суддів", а на основі прийнятого Закону від 13.04.2020 № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Спеціальним Законом України "Про судоустрій та статус суддів" № 1402-VIII, зокрема ст. 135, визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суд вважає, що обмеження розміру суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам ч. 2 ст.130 Конституції України та ст. 135 Закону №1402-VIII, призвело до порушення прав та гарантій судді.

Однак, з дати ухвалення Конституційним Судом України рішення №10-р/2020, а саме з 28.08.2020, таке порушення припинено, а положення Закону №294-ІХ, зі змінами Закону №553-ІХ, визнані неконституційними та втратили чинність.

З урахуванням наведеного відповідачі не врахували вимоги спеціального законодавства при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди, а тому такі дії є протиправними і належать до судового захисту.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч. 1 ст. 2 КАС України, згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положення ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За результатами судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що зменшення нарахування та виплати суддівської винагороди позивачу у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 включно, із застуванням обмеження нарахування у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, визначеного ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", є протиправними.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 05.06.2012 № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог позивача.

Посилання Державної судової адміністрації України щодо необхідності застосування до спірних правовідносин постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 990/253/23, суд відхиляє, оскільки вказаною постановою викладено правову позицію щодо обмеження нарахування та виплати винагороди члена ВРП за період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року, та не стосується обмеження на нарахування та виплати суддівської винагороди. Велика Палата Верховного Суду зокрема, зазначила, що у ст. 21 Закону № 1798-VIII йдеться про інший вид винагороди, а саме: винагороду члена ВРП, яка йому встановлюється на час виконання його повноважень. Повноваження судді, визначені Законом № 1402-VІІI, та повноваження члена ВРП, якими він наділений відповідно до Закону № 1798-VIII, є різними як є різними за своєю правовою природою суддівська винагорода і винагорода члена ВРП.

Стосовно доводів відповідачів про пропущення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1, 2 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 5 КАС України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 року, внесено зміни, зокрема до КЗпП України.

Норма ст. 233 викладена у новій редакції, передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати або складової заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Предмет спору стосується нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, тобто регулюється законодавчими нормами та у часі, дійсними на період 2020 року.

На момент обмеження виплати позивачу суддівської винагороди (2020 рік) ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Таким чином, у межах заявлених позовних вимог відсутнє обмеження строку звернення до суду з даним позовом.

Аналогічна правова позиція застосована Верховним Судом у постанові від 20.11.2023 року у справі № 160/5468/23, у постанові від 30.07.2024 року у справі № 160/17314/23.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 241 246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Чернівецького апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди в період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік.

3. Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 391761,87 грн суддівської винагороди в порядку, визначеному частиною 1 статті 3 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень від 5 червня 2012 року № 4901-VI.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Чернівецький апеляційний суд (Центральна площа, 9, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 42255464);

відповідач - Державна судова адміністрація України (вул. Липська 18/5, м. Київ, код ЄДРПОУ 26255795).

Суддя В.К. Левицький