Ухвала

від 24.02.2025 по справі 620/976/25

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

24 лютого 2025 року ЧернігівСправа № 620/976/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И ЛА:

23.01.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 17.06.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року;

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у нарахуванні та виплаті йому індексації грошового забезпечення за період з 17.06.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 17.06.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації (базового місяця) - січень 2008 року;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати йому індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у відповідності до положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078) із обов`язковим застосуванням буквального способу тлумачення указаних положень, закріпленого у висновках Верховного Суду у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 та від 10.07.2024 у справі №360/727/23;

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови йому у нарахуванні та виплаті індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у відповідності до положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 із обов`язковим застосуванням буквального способу тлумачення указаних положень, закріпленого у висновках Верховного Суду у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 та від 10.07.2024 у справі №360/727/23;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому індексацію-різницю за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у відповідності до положень абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 із обов`язковим застосуванням буквального способу тлумачення указаних положень, закріпленого у пунктах 105 - 109 постанови Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 та у пунктах 36 - 42.1 постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі №360/727/23, у тому числі шляхом встановлення розміру підвищення доходу у березні 2018 року (без урахування складових разового характеру) як різниці між сумою грошового забезпечення, виплаченого за березень 2018 року і сумою грошового забезпечення, виплаченого за лютий 2018 року, та з урахуванням суми можливої індексації в березні 2018 року, що дорівнює 4463, 15 грн.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 24.01.2025 прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Перевіряючи наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без руху.

Змістом частини тринадцятої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Так, спеціальним законодавством, не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак такі питання регулює Кодекс законів про працю України.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Разом з тим, згідно статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Так, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку.

Відтак, обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Відповідно до пункту першогоглави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП Українипід час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).

Таким чином, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначенихстаттею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

У цій справі, на момент звернення позивача до суду, а саме 23.01.2025 з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 17.06.2016 по 28.02.2018 та індексації-різниці за період з 01.03.2018 по 31.12.2022, в Україні не діє карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що вказує на необхідність застосування до спірних правовідносин строків, встановленихстаттею 233 КЗпП України, та відповідно про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 29.01.2025 у справі № 500/6880/23, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23 та від 27 грудня 2024 року у справі № 420/15311/23.

Згідно з частиною третьою статті 166 КАС України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктами 6 та 7 частини першої статті 167 КАС України серед загальних вимог до форми та змісту письмового клопотання встановлено, що таке клопотання повинно містити перелік документів та інших доказів (за наявності), що до нього додаються, а також інші відомості, які вимагаються цим Кодексом.

Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку, що при зверненні до суду з письмовим клопотанням щодо вирішення певного питання заявник повинен надати відповідні докази (за наявності), які підтверджують викладені у клопотанні обставини.

У свою чергу, наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовано положеннями статті 123 КАС України, відповідно до частини першої якої, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно із частинами другою та третьою статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Таким чином судом встановлено, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом та не подав заяву про його поновлення із зазначенням підстав для його поновлення та з наданням доказів поважності причин пропуску такого строку.

З урахуванням викладеного, вказані недоліки позивач може усунути у десятиденний строк з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, подавши до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із вказанням підстав для його поновлення та з наданням доказів поважності причин такого пропуску.

У разі неусунення позивачем наведених вище недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, його позовна заява буде залишена без розгляду (частина п`ятнадцята статті 171 КАС України).

Керуючись статтями 123, 123, 161, 171, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И ЛА:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.

Надати позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків його позовної заяви.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк позовна заява у частині позовних вимог буде залишена без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Марія ДУБІНА