Ухвала

від 28.01.2025 по справі 757/56589/24-к

НЕ ВКАЗАНО

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №757/56589/24-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-сс/824/1252/2025 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року про накладення арешту на тимчасово вилучене майно у кримінальному провадженні № 62024000000000691 від 05.08.2024 року,

за участю:

прокурора ОСОБА_8 ,

представника власника майна ОСОБА_7 ,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року задоволено клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні 62024000000000691 від 05.08.2024 року.

Накладено у кримінальному провадженні № 62024000000000691 від 05.08.2024 року арешт на майно, яке вилучено під час проведення обшуку 28.11.2024 року за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- мобільний телефон марки «Iphone 13 Promax», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , який належать ОСОБА_6 .

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6

- адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року про накладення арешту на майно та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання сторони обвинувачення про накладення арешту на тимчасово вилучене під час обшуку майно - мобільний телефон ОСОБА_6 - відмовити та зобов`язати сторону обвинувачення негайно повернути тимчасово вилучене під час обшуку майно «мобільний телефон» власнику ОСОБА_6 .

Обгрунтовуючи скаргу, апелянт посилається на те, що оскаржуване судове рішення є незаконним, необґрунтованим та несправедливим, винесеним з істотним порушенням вимог ст. ст. 98, 170-173 КПК України.

Посилається на те, що у ньому відсутні законні підстава та мета накладення арешту на вказане майно, а саме обґрунтування необхідності арешту не є належним.

Зазначає про те, що на адресу слідчої судді ОСОБА_1 адвокатом власника майна подано письмові заперечення на клопотання про арешт тимчасово вилученого майна - мобільного телефону.

У письмових запереченнях звернуто увагу слідчого судді на те, що клопотання сторони обвинувачення є безпідставним, належно необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Своє клопотання прокурор обгрунтовує тим, що мобільний телефон ОСОБА_6 , який вилучений у ході обшуку, має значення речового доказу у кримінальному провадженні №62024000000000691.

Проте з такими аргументами не можна погодитись, оскільки мобільний телефон ОСОБА_6 , який вилучений під час обшуку, належить їй на праві приватної власності.

ОСОБА_6 одразу під час обшуку надала повний доступ до огляду свого мобільного телефону, повідомивши код доступу до нього.

Під час огляду телефону працівники правоохоронних органів не виявили жодної інформації, яка б мала інтерес для органу розслідування, адже не озвучували на відеозапис жодних відомостей, які містив телефон.

Коли було повідомлено, що мобільний телефон вилучається, то ОСОБА_6 на місці обшуку звернула увагу правоохоронців, що в ухвалі слідчого судді ОСОБА_10 на обшук її помешкання не надано дозволу на вилучення мобільного телефону. Лише вказано наступне: «Надати дозвіл на виявлення та зняття копії інформації з мобільних телефонів, якщо у їх пам`яті зберігається листування, аудіо-, відеозаписи або інші електронні документи, які містять в собі інформацію щодо видобутку, переробки та збагачення вугілля та тонких відходів вуглезбагачення, продажу вугілля та тонких відходів вуглезбагачення, а також будь-яких фінансово-господарських взаємовідносин між ПАТ «Львівська вугільна компанія», ТОВ «Еко-Промтех» та ТОВ «ВК «Енергопромгруп», ТОВ «Львівська генерація» та з іншими суб`єктами підприємницької діяльності».

У протоколі обшуку помешкання ОСОБА_6 власноручно зробила зауваження, вказавши, що її мобільний телефон вилучено незаконно, адже в ухвалі слідчого судді на обшук не надано дозволу на вилучення мобільного телефону. Під час обшуку слідча ДБР, яка проводила обшук, пообіцяла ОСОБА_6 , що до кінця наступного дня її мобільний телефон оглянуть правоохоронці та повернуть їй назад телефон, але цього зроблено не було.

Згідно ч. 6 ст. 236 КПК України, слідчий, прокурор під час проведення обшуку має право відкривати закриті приміщення, сховища, речі, долати системи логічного захисту, якщо особа, присутня при обшуку, відмовляється їх відкрити чи зняти (деактивувати) систему логічного захисту або обшук здійснюється за відсутності осіб, зазначених у частині третій цієї статті.

Проте, ОСОБА_6 надала свій код доступу до мобільного телефону під час обшуку і правоохоронці прямо на місці оглядали цей телефон, що зафіксовано на відео та аудіо записах проведення даного обшуку.

Якщо під час обшуку слідчий, прокурор виявив доступ чи можливість доступу до комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, для виявлення яких не надано дозвіл на проведення обшуку, але щодо яких є достатні підстави вважати, що інформація, що на них міститься, має значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні, прокурор, слідчий має право здійснити пошук, виявлення та фіксацію комп`ютерних даних, що на них міститься, на місці проведення обшуку.

Під час обшуку слідчим фіксація чи копіювання інформації з мобільного телефону ОСОБА_6 не проводилась і відповідний спеціаліст для цього залучений не був.

Адвокат посилається на те, що забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп`ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об`єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов`язаний з подоланням системи логічного захисту.

Апелянт вказує, що у клопотанні про арешт тимчасово вилученого майна не вказано, що є необхідність у призначенні будь-якої судової експертизи, об`єктом дослідження якого є мобільний телефон ОСОБА_6 .

Крім того, ОСОБА_6 надала код доступу до мобільного телефону одразу на місці обшуку і жодних обмежень до телефону не здійснювала.

Щодо процесуального статусу ОСОБА_6 , то слідчим ДБР ОСОБА_11 вона допитувалась в якості свідка. Вона не є засновником чи директором жодного СПД, що фігурує у кримінальному провадженні. З ОСОБА_12 взагалі не спілкувалась.

Підозра у вчиненні будь-якого злочину їй не вручалась, отже, до неї відсутні будь-які претензії з боку правоохоронних органів.

Апелянт вважає, що докази про обставини, які описано в клопотанні, відсутні і до клопотання не долучені. Це надумані обставини, які стосовно ОСОБА_6 жодним чином не відповідають дійсності.

Вказує, що з 28.11.2024 року по 09.12.2024 року, а це понад 10 днів, сторона обвинувачення з моменту вилучення мобільного телефону мала усі можливості із залученням спеціаліста оглянути даний мобільний телефон та відкопіювати усю наявну в ньому інформацію, оформити це відповідним протоколом огляду, а сам мобільний телефон повернути власнику.

Очевидно, що в теперішній час сучасній людині важко обійтись без мобільного телефону, в якому зберігається інформація особистого та робочого характеру і вилучення та арешт мобільного телефону надмірно обмежує та по суті позбавляє конституційного права особи на користування та володіння своїм приватним майном.

Звертає увагу, що мобільний телефон ОСОБА_6 не має та не може мати значення речового доказу. Слідчий у своєму клопотанні про арешт не вказав, які конкретно ознаки речового доказу має цей мобільний телефон відповідно до ст. 98 КПК України, або, яка інформація чи відомості з телефону становить інтерес для слідства.

Вказує, що звертаючись до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на мобільний телефон з метою збереження речових доказів, прокурором належним чином не обґрунтовано, яке має доказове значення у вказаному кримінальному провадженні вилучений мобільний телефон та не доведено законної необхідності накладення арешту на зазначене майно.

З огляду на це, представник власника майна просив слідчого суддю в задоволенні клопотання прокурора про арешт мобільного телефону ОСОБА_6 , вилученого у ході обшуку, відмовити.

Крім цього, вказує на те, що у клопотанні сторони обвинувачення про арешт тимчасово вилученого майна не вказано про те, що є необхідність у призначенні будь-якої судової експертизи, об`єктом дослідження якої є мобільний телефон ОСОБА_6 , а ОСОБА_6 надала код доступу до мобільного телефону одразу на місці обшуку і жодних обмежень до телефону не здійснювала.

Таким чином, представнику не зрозуміло, звідки та на підставі чого слідча суддя вказала у оскаржуваному рішенні, що інформація яка міститься у вказаному мобільному телефоні має значення для кримінального провадження та забезпечення проведення ряду судових комп`ютерно-технічних експертиз.

В судове засідання власник майна ОСОБА_6 не з`явилась, про дату, час та місце судового засідання її повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити ухвалу слідчого судді без змін, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.

Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.

Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.

Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.

До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об`єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.

Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що розгляд клопотання про арешт майна відбувся за відсутності власника майна та її представника.

Копію оскаржуваної ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року представник ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 не отримав, а ознайомився з її змістом в ЄДРСР лише 01 січня 2025 року.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи представника власника майна про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, відтак пропущений апелянтом процесуальний строк підлягає поновленню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів судового провадження, у провадженні слідчих відділу Управління Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань перебувають матеріали кримінального провадження № 62024000000000691 від 05.08.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні здійснюється прокурорами Офісу Генерального прокурора.

Досудовим розслідуванням встановлено, що на території Львівської області функціонує стійка організована група, яка здійснює вплив на виробничі процеси видобування та реалізації вугільної продукції.

Згідно з наявною інформацією встановлено, що організатором вказаної групи є ОСОБА_13 .

За допомогою своїх зв`язків з представниками органів державної влади різних рівнів, а також деякими політичними силами ОСОБА_13 налагодив контроль над рядом підприємств вугільнодобувної галузі України.

Так, встановлено, що одним із підприємств, яке входить до його сфери впливу, являється ПАТ «Львівська вугільна компанія» (код ЄДРПОУ 35879807) - далі «ПАТ «ЛВК» - співзасновником з часткою 37 відсотків є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області. ПАТ «ЛВК» надає послуги з переробки, збагаченню рядового вугілля та продажу сумішей вугілля. До його структури входить цілісний майновий комплекс Центральної збагачувальної фабрики «Червоноградська» із спеціальною гідротехнічною спорудою хвостосховищем, фактично розташована за адресою: Львівська область, Сокальський район, с. Сілець. З 2015 року ПАТ «ЛВК» перебуває в стані санації.

При цьому, фактичний контроль над діяльністю ПАТ «ЛВК» та ЦЗФ «Червоноградська», здійснюють довірені особи ОСОБА_13 , а саме: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка щомісячно готує звіти для ОСОБА_13 , щодо кількості відвантаженої продукції. Також, отримано інформацію, що ОСОБА_13 отримує грошові кошти в сумі 5 доларів США з однієї тони відвантаженої вугільної продукції.

Крім того, в ході розслідування встановлено, що «правою рукою» ОСОБА_6 , щодо здійснення контролю за діяльністю цілісно-майнового комплексу є ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який являється керівником та співзасновником у ТОВ «ВК «Енергопромгруп» (код ЄДРПОУ 41159948), ТОВ «Львівська генерація» (код ЄДРПОУ 41402072) та ТОВ «НВП «Хілл Корпорейшн - Юкрейн» (код ЄДРПОУ 42832830).

Так, на даний час встановлено, що ОСОБА_13 , використовуючи свій контроль над діяльністю ПАТ «ЛВК» та ЦЗФ «Червоноградська», організував та впровадив злочинну схему, яка полягає у незаконному видобутку відходів вуглезбагачення вугільної продукції зі хвостосховищ та їх подальшою реалізацією суб`єктам господарської діяльності державного та приватного секторів економіки під виглядом суміші вугілля різних марок.

До злочинної схеми залучено ряд суб`єктів господарської діяльності, які здійснюють видобування та реалізацію вугільної продукції, а саме: ПАТ «Львівська вугільна компанія» (код ЄДРПОУ 35879807) в т.ч. його структурний підрозділ ЦЗФ «Червоноградська», ТОВ «Еко-Промтех» (код ЄДРПОУ 39274775), Просте підприємство, створене в рамках «Договору про спільну діяльність» (далі ПП «Договір» (код 100001167)), укладеного між ПАТ «Львівська вугільна компанія» та ТОВ «Еко-Промтех» від 20.05.2015 № 200515, ТОВ «Львівська генерація» (код ЄДРПОУ 41402072), ТОВ «ВК «Енергопромгруп» (код ЄДРПОУ 41159948) та ін.

Так, 20.05.2015 року було укладено договір про спільну діяльність між ПАТ «Львівська вугільна компанія» та ТОВ «Еко-Промтех» № 200515, згідно з яким ПАТ «ЛВК» передає тонкі відходи вуглезбагачення для переробки ПП «Договір» у кількості 8 243 681,15 т. загальною вартістю 824 368,12 грн. (за балансовою вартістю 0,10 грн./1т.), забезпечує ПП «Договір» електроенергією протягом дії вказаного договору.

При цьому, ТОВ «Еко-Промтех» надає ПП «Договір» обладнання по переробці тонких відходів вуглезбагачення, його монтаж та зобов`язується покривати всі витрати, погоджені сторонами. Також, на ТОВ «Еко-Промтех» покладаються обов`язки по веденню спільних справ згідно договору. Виконавчим директором ПП «Договір» являється директор ТОВ «Еко-Промтех» - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , іпн: НОМЕР_3, проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Також, згідно з договором спільної діяльності у бухгалтерській звітності сторін відображаються фінансові та інші результати сумісної діяльності, що належать відповідно до умов договору кожній із сторін. Всі фінансові операції по сумісній діяльності сторін здійснюються через розрахунковий рахунок ТОВ «Еко-Промтех».

Грошові та майнові вклади сторін згідно договору, а також майно, створене або придбане сторонами в результаті сумісної діяльності, є спільною частковою власністю ПП «Договір». Переробка відходів не повинна перешкоджати виробничій діяльності ПАТ «ЛВК», першочергово здійснюється переробка відходів розташованих в хвостосховищі № 2.

Підбиття підсумків сумісної діяльності і розподіл продукції між сторонами здійснюється з періодичністю 10 днів про що складається відповідний акт. Продукція, що є результатом сумісної діяльності, що залишились після покриття погоджених сторонами витрат даного договору розподіляється між ПАТ «ЛВК» та ТОВ «Еко-Промтех» порівну, по 50 відсотків кожній із сторін на складі в місці переробки сировини, згідно акту приймання-передачі, після передачі, після проведення розподілу продукції, згідно акту передбаченого договором.

Термін дії договору набирає чинності з моменту його підписання та діє до моменту повної переробки тонких відходів вуглезбагачення в кількості 8 243 681,15 т., та проведення взаємних розрахунків та покриття збитків ПП «Договір». У випадку припинення договору, після відшкодування сторонами у встановленому порядку боргів, майно, що залишилось (відходи вуглезбагачення, що належали на праві власності ПАТ «ЛВК»; обладнання для переробки відходів, що належало на праві власності ТОВ «Еко-Промтех») розподіляються між учасниками: ПАТ «ЛВК» - відходи вуглезбагачення, ТОВ «Еко-Промтех» - обладнання за залишковою вартістю. Майно, набуте під час спільної діяльності розподіляється між сторонами пропорційно їх часткам в загальному майні за залишковою вартістю.

За порушення умов договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки, в тому числі втрачену вигоду, в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Крім того, в ході аналізу посадових осіб підприємств задіяних у вищевказаній злочинній схемі було встановлено, що одним із засновників ТОВ «Еко-Промтех» являється син ОСОБА_6 - ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , головним бухгалтером ТОВ «Еко-Промтех» являється ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Останній, також, є головним бухгалтером ТОВ «Львівська Генерація», а директором вказаного підприємства являється дружина директора ТОВ «Еко-Промтех» ОСОБА_15 - ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, прослідковується прямий зв`язок між усіма підприємствами та їх посадовими особами, які задіяні у злочинній схемі.

Крім того, в ході аналізу податкової звітності та інформації з єдиного реєстру податкових накладних ДПС України було встановлено, що ПП «Договір» здійснює реалізацію вугільної суміші, хоча згідно договору спільної діяльності повинно здійснювати переробку тонких відходів вуглезбагачення.

Також встановлено, що середня ціна реалізації суміші вугілля відрізнялась в залежності від контрагента. Продаж продукції за найнижчою ціною здійснювався на адресу пов`язаних підприємств, які задіяні у злочинній схемі. Так, на адресу ТОВ «ЛЬВІВСЬКА ГЕНЕРАЦІЯ» було здійснено продаж суміші вугілля у кількості 800 тис. тон на суму 28 928 200 грн. (з ПДВ) (30 грн/тона), яке в подальшому реалізувало це вугілля за 900 грн/тону на адресу цих самих підприємств.

Аналогічна ситуація прослідковується при подальшій реалізації ТОВ «Еко-Промтех» та ТОВ «Енергопромгруп».

Окремо встановлено, що підприємства, які задіяні в злочинній схемі здійснюють реалізацію товару, придбання якого відсутнє, а також обліковуються залишки вугільної продукції.

Також, в ході аналізу податкової звітності ПАТ «Львівська вугільна компанія» (код ЄДРПОУ 35879807), ТОВ «Еко-Промтех» (код ЄДРПОУ 39274775) та ПП «Договір» (код 100001167), було встановлено, що вказані підприємства здійснили нарахування, проте не сплатили відповідні податки та збори до державного та місцевого бюджетів на суму близько 200 млн. гривень, тим самим завдали збитків державі в особливо великих розмірах.

Крім того, службовими особами ТОВ «ЛЬВІВСЬКА ГЕНЕРАЦІЯ» за період 2023 рік, в порушення п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134; п. 135.1 ст. 135; п. 137.1 ст. 137, ст.ст. 185.1, 188.1, 193.1, 194.1.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року№2755-v (із змінами та доповненнями) здійснено завищення валових витрат за рахунок подання помилкових даних в Податковому розрахунку сум доходів, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку та декларації з податку на прибуток на загальну суму 66 201 304,65 грн, що призвело до ненадходження в бюджет коштів в сумі 11 916 234,84 грн. з податку на прибуток підприємства (66 201 304,65грн.*18% ПнП).

В свою чергу, посадові особи ДПС та ГУ ДПС, зловживаючи своїм службовим становищем, в інтересах вказаних товариств, за неправомірну винагороду, не вживають відповідних заходів контролю.

Зважаючи на викладені обставини вчинення злочину, а також враховуючи специфіку та методи документування і доказування такої категорії злочинів, у сторони обвинувачення є необхідність у проведенні ряду обшуків з метою відшукання та вилучення речей, предметів і документів, що свідчать про вищеописану злочинну діяльність.

28.11.2024 року на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 08.11.2024 року проведено обшук за місцем мешкання ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення майна, яке здобуте у результаті його вчинення, а також знаряддя кримінального правопорушення - речей та документів, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості про обставини його вчинення.

Під час проведення обшуку у ОСОБА_6 вилучено мобільний телефон марки «Iphone 13 ProМax», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , що є тимчасово вилученим майном.

29.11.2024 року прокурор другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 62024000000000691 від 05.08.2024 року, а саме на вищевказаний мобільний телефон ОСОБА_6 .

В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що 28.11.2024 року вищевказаний мобільний телефон визнано речовим доказом.

Таким чином, метою накладення арешту є забезпечення збереження речових доказів у даному кримінальному провадженні.

Підставою накладення арешту на майно є сукупність підстав та розумних підозр вважати, що воно є доказом вчинення злочину із наведених у клопотанні обставин.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року задоволено клопотання прокурора другого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №62024000000000691 від 05.08.2024 року.

Накладено у кримінальному провадженні № 62024000000000691 від 05.08.2024 року арешт на майно, яке вилучено під час проведення обшуку 28.11.2024 року за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

- мобільний телефон марки «Iphone 13 Promax», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , який належать ОСОБА_6 .

Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №62024000000000691 від 05.08.2024 року, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речового доказу та запобігання його приховуванню, пошкодженню, знищенню, перетворенню, відчуженню.

При цьому, слідчим суддею прийнято до уваги, що інформація, яка міститься у вказаному мобільному телефоні, має значення для кримінального провадження та забезпечення проведення ряду судових комп`ютерно-технічних експертиз, враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення.

З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Згідно з ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Згідно з ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.

На переконання колегії суддів, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на вилучене майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 28.11.2024 року.

При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні слідчого правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.

Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.

Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.

Доводи апелянта про те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладався арешт, а ОСОБА_6 жодного процесуального статусу в рамках вказаного кримінального провадження не має, оскільки підозра їй не вручалась, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні. Прокурором при розгляді клопотання було доведено, що вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки вилучений мобільний телефон може зберегти на собі сліди вчинення злочинів, або містити інші відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 , як власника арештованого майна, не порушує.

Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.

Отже, сукупність долучених до клопотання прокурора матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.

Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що вилучене майно не відповідає критеріям речових доказів, та прокурором не доведено необхідність арешту такого майна, є безпідставними, оскільки встановлені прокурором фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що мобільний телефон міг зберегти на собі сліди вчинення злочинів, або містити інші відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінальних правопорушень, а отже, відповідають ознакам речових доказів, зазначеним в ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для їх арешту як речових доказів з метою збереження.

При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Посилання представника в апеляційній скарзі на ту обставину, що ухвалою слідчого судді було надано дозвіл на виявлення та знаття копій інформації з мобільних телефонів, а не на їх вилучення, не є визначеною законом підставою для відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна з цих підстав.

Як убачається з положень ч. 7 ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

У відповідності до ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.

З урахуванням наведеного, відсутність мобільного телефону у переліку, щодо якого прямо було надано дозвіл на відшукання та вилучення в ухвалі слідчого судді Печерського районного суду міста Києва про дозвіл на обшук за адресою: АДРЕСА_1 , не є перешкодою для тимчасового вилучення такого майна та звернення у подальшому з клопотанням про його арешт, тому доводи апеляційної скарги у цій частині є безпідставними.

Посилання представника власника майна на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України до уваги колегією суддів не приймаються, враховуючи наступне.

Так, як убачається із клопотання слідчого, у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що вилучене майно могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення або містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, за умови доведеності прокурором наявності беззаперечних підстав для накладення арешту на вилучене майно, порушення органами слідства вимог ст. 168 КПК України не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.

Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.

Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.

При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду

п о с т а н о в и л а:

Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року.

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_19 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2024 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4