Постанова

від 18.02.2025 по справі 336/9312/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 18.02.2025 Справа № 336/9312/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/9312/24

Провадження №22-ц/807/332/25

Головуючий в 1-й інстанції Боєв Є.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.суддів:Кочеткової І.В.,Полякова О.З.,секретарВолчанова І.М.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні впорядку спрощеногопозовного провадженняцивільну справуза апеляційноюскаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Фельського Сергія Леонідовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2024 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом ОСОБА_1 в особі представника адвоката Фельського Сергія Леонідовича до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про стягнення суми страхового відшкодування,-

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТДВ «Страхова компанія «Кредо», за яким просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду (страхове відшкодування), пов`язану з пошкодженням транспортного засобу у розмірі 156800 грн., а також 3% річних у розмірі 1272,39 грн., інфляційні втрати у розмірі 4411,10 грн., пеню у розмірі 11040, 26 грн., а всього стягнути 173523,75 грн. Крім того просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати: судовий збір у розмірі 1388, 20 грн. та витрат на послуги адвоката 15000 грн. В обґрунтування вимог позивач зазначав, що 16 вересня 2023 року приблизно об 11 годині 45 хвилин ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «ЗАЗ 11022», реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух по проїзній частині вул. Рекордної зі сторони вул. Лобановського в напрямку пр. Металургів в м. Запоріжжі. В цей час водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «VOLKSWAGEN JETTA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , здійснював рух по проїзній частині вул. Рекордної зі сторони пр. Металургів в напрямку вул. Лобановського в м. Запоріжжі, тобто, у зустрічному для ОСОБА_2 напрямку. Під час руху ОСОБА_2 виїхав на регульоване перехрестя вул. Рекордної та вул. Портової на зелений сигнал світлофора, після чого маючи об`єктивну можливість виявити автомобіль «VOLKSWAGEN JETTA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався у зустрічному напрямку на зелений сигнал світлофора, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та не надавши переваги в русі зустрічному автомобілю, почав виконувати маневр повороту ліворуч на вул. Портову, внаслідок чого допустив зіткнення передньої лівої частини автомобіля «ЗАЗ 11022», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з лівою передньою частиною автомобіля «VOLKSWAGEN JETTA», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Після зіткнення транспортних засобів автомобіль «VOLKSWAGEN JETTA», реєстраційний номер НОМЕР_2 , продовжуючи рух у некерованому стані, скоїв наїзд на правий бордюр. На момент ДТП в автомобілі «VOLKSWAGEN JETTA» знаходилася малолітня донька ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В результаті ДТП автомобілі отримали механічні ушкодження, а пасажир автомобіля «VOLKSWAGEN JETTA», реєстраційний номер НОМЕР_2 малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, що встановлено вироком суду. Так, згідно вироку Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.02.2024 року своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги пунктів 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк один рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання у вигляді обмеження волі звільнено з іспитовим строком один рік.Позивач також вказував, що внаслідок ДТП його автомобіль був ушкоджений, відповідно до звіту оцінювача матеріальні збитки, спричинені позивачу діями відповідача, дорівнюють 364069,28 грн. Цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля «ЗАЗ 11022», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент ДТП була застрахована у ТДВ «Страхова компанія «КРЕДО», максимальний розмір страхової виплати 160000 грн., франшиза за договором складає 3200 грн., таким чином потерпілий має право отримати від страхової компанії 156800 грн. страхового відшкодування. Звернувшись 07.03.2024 року до ТДВ «Страхова компанія «КРЕДО» з заявою на виплату страхового відшкодування, позивач отримав 03.04.2024 року лист, в якому ТДВ «СК «КРЕДО» повідомила його про відмову у здійсненні страхової виплати з тих підстав, що водій автомобіля «ЗАЗ 11022», реєстраційний номер НОМЕР_1 був позбавлений права керування транспортними засобами, тобто, на момент ДТП він не мав права керувати автомобілем, а тому підстави для виплати страхового відшкодування відсутні. Не погоджуючись з такими висновками страхової компанії, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, посилаючись на приписи підпункту 38.1.1. пункту 38.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», просив суд стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду (страхове відшкодування), пов`язану з пошкодженням транспортного засобу у розмірі 156800 грн., а також 3% річних у розмірі 1272,39 грн., інфляційні втрати у розмірі 4411,10 грн., пеню у розмірі 11040,26 грн., а всього стягнути 173523,75 грн. та судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 1388, 20 грн.та витрати на послуги адвоката в розмірі 15000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» про стягнення суми страхового відшкодування відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Фельського Сергія Леонідовича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що при ухвалення рішення суд першої інстанції оцінював правомірність експлуатації автомобіля, натомість відповідно до чинного законодавства, правомірним має бути саме володіння, що не є тотожним експлуатації. Випадок заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, проте не має права керування, є страховим.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ТДВ СК «КРЕДО» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 16.09.2023 року приблизно об 11 годині 45 хвилин у м. Запоріжжі на перехресті вулиці Рекордної та вулиці Портової мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ЗАЗ 11022», реєстраційний номер НОМЕР_1 (під керуванням ОСОБА_2 ) та автомобіля «VOLKSWAGEN JETTA», реєстраційний номер НОМЕР_2 (під керуванням водія ОСОБА_1 ). На момент ДТП в автомобілі «VOLKSWAGEN JETTA» знаходилася малолітня донька ОСОБА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В результаті ДТП автомобілі отримали механічні ушкодження, а пасажир автомобіля «VOLKSWAGEN JETTA», реєстраційний номер НОМЕР_2 малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, що встановлено вироком суду.

Так, згідно вироку Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 05.02.2024 року своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги пунктів 10.1, 16.13 Правил дорожнього руху. ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України та призначено покарання у виді обмеження волі на строк один рік з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання у вигляді обмеження волі звільнено з іспитовим строком один рік.

Внаслідок ДТП автомобіль позивача був ушкоджений. Матеріальні збитки, спричинені позивачу діями відповідача, дорівнюють 364069,28 грн., що підтверджено доданим до позовної заяви звітом № 17-05-24 від 10.06.2024 року, що виконаний оцінювачем СПД ОСОБА_4 .

Цивільно-правова відповідальність осіб, які на законних підставах експлуатують транспортний засіб марки автомобіля «ЗАЗ 11022», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами, на момент скоєння ДТП, була застрахована ТДВ «СК «КРЕДО» згідно з полісом № 211166302 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 21.09.2022 року. В графі «Страхувальник» вказана наступна особа: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .Згідно з полісом максимальний розмір страхової виплати 160000 грн., франшиза за договором складає 3200 грн.

Звернувшись 07.03.2024 року до ТДВ «Страхова компанія «КРЕДО» з заявою на виплату страхового відшкодування, позивач отримав 03.04.2024 року лист, в якому ТДВ «СК «КРЕДО» повідомила його про відмову у здійсненні страхової виплати.

Листом від 03.04.2024 року ТДВ «СК «КРЕДО» повідомила ОСОБА_1 про відмову у здійсненні страхової виплати, посилаючись при цьому на приписи ст. 6; п. 32.1 ст. 32; п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зазначивши, що страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до цього закону. Оскільки водій автомобіля «ЗАЗ 11022», реєстраційний номер НОМЕР_1 , взагалі не мав права керування транспортним засобом на законних підставах (за відсутності посвідчення водія), то підстави для виплати страхового відшкодування відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент ДТП водій автомобіля «ЗАЗ 11022», реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 не мав посвідчення водія, тобто, не мав законних підстав для керування автомобілем, тому він не може бути віднесений до осіб, відповідальність яких застрахована згідно з полісом № 211166302 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 21.09.2022 року. Отже підстави для стягнення страхового відшкодування із страхової компанії відсутні, оскільки за страховим полісом № 211166302 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 21.09.2022 року була застрахована цивільно-правова відповідальність осіб, які правомірно експлуатували транспортний засіб, однак ОСОБА_2 до таких осіб не відноситься - у зв`язку з відсутністю у нього посвідчення водія відповідної категорії, а тому вказана ДТП не є страховим випадком.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Майно, що перебуває у володінні особи, перебуває під її впливом. Користуючись, розпоряджаючись чи управляючи майном, особа здійснює певний вплив на майно, адже, реалізуючи ці права, особа здійснює певні активні дії. Для володіння характерною є не динаміка, а статика відносин. Володіння - це певний фактичний стан закріплення майна за певним суб`єктом.

Для того, щоб бути володільцем, особі не треба постійно перебувати у матеріальному контакті з річчю. У володільця лише повинна бути можливість у потрібний момент поставити себе в таке становище щодо речі, щоб реалізувати матеріальний контакт із нею. Отже, важлива ознака володіння полягає у тому, що такий матеріальний зв`язок має бути реальним чи дійсно можливим, а особа, яка володіє річчю, повинна мати реальні можливості в будь-який момент розпочати дійсне володіння річчю, користування та розпоряджання нею.

На відміну від володіння, експлуатація транспортного засобу за чинним правовим регулюванням пов`язується з наявністю у експлуатанта певного дозволу на здійснення такої діяльності. Відносини з експлуатації транспортних засобів регулюються імперативними нормами публічного права, такі відносини не регулюються цивільним законодавством, оскільки не відповідають критеріям, визначеним у статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Згідно з пунктом 1.10 Правил дорожнього руху водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Розмежовуючи категорії власника транспортного засобу і його експлуатанта (тобто особи, яка має право користуватися ним як водієм за правилами дорожнього руху), потрібно виходити з того, що не кожен власник (володілець) транспортного засобу має право його експлуатувати. Лише особа, яка має водійське посвідчення, або інші документи, встановлені законом та видані визначеним державою органом, має право керувати транспортним засобом за правилами дорожнього руху.

Тобто, «правомірна експлуатація транспортного засобу» - це право особи, яка має водійське посвідчення або інший документ, встановлений законом, експлуатувати транспортний засіб, тоді як «правомірне володіння транспортним засобом» надає особі лише право щодо володіння транспортним засобом як річчю, але за відсутності в особи водійського посвідчення, або іншого документа встановленого законом, у такої особи відсутнє право на експлуатацію автомобіля.

Відповідно до змісту частини першої статті 397 ЦК України володільцем майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Статтею 398 ЦК України встановлено, що право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Тобто правомірність володіння майном виникає на підставі певного юридичного факту, зокрема, укладення відповідного договору. Такий договір може укладатися як усно, так і письмово. Якщо власник майна передає іншій особі у володіння певне майно добровільно, проте без відповідного письмового оформлення договірних відносин (за винятком випадків, коли законом встановлена обов`язкова письмова форма такого правочину), то за загальним правилом вважається, що власник правомірно передав майно у володіння іншої особи.

За пунктом 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Відповідно фактична передача транспортного засобу разом із реєстраційним документом на цей транспортний засіб є правомірним способом набуття володіння такою особою (фактичним володільцем) щодо набутого у такий спосіб автомобіля. Таке володіння вважатиметься правомірним навіть за відсутності будь-яких документів, виданих від імені власника (доручення, договору тощо), допоки протилежне не буде встановлено судом або не зміниться воля власника, який вправі зажадати повернення власної речі від володільця.

Під неправомірним заволодінням майна потрібно розуміти заволодіння особою чужим майном усупереч волі його власника. Тож умовою, яка визначає відмінність між правомірним та неправомірним володінням особою майном, є наявність відповідної волі власника на передання володіння таким майном іншій особі.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що у разі наявності волі власника щодо передання іншій особі транспортного засобу, доказом якої є наявність у володільця реєстраційного документа на цей транспортний засіб, відсутні підстави вважати, що така особа володіє транспортним засобом неправомірно. При цьому будь-яке фактичне володіння має розглядатися як правомірне, допоки протилежне не буде встановлено судом.

Отже, власником, володільцем транспортного засобу може бути будь-яка правоздатна фізична особа. Вона вправі реалізовувати будь-які повноваження щодо такого автомобіля, безпосередньо не заборонені законом.

Проте експлуатація транспортного засобу перебуває у сфері регулювання норм публічного права, оскільки стосується прав невизначеного кола осіб та суспільства і держави в цілому, й можлива в силу наявності певного дозволу від держави.

Експлуатація оцінюється у сфері дорожнього руху, регулюється нормами публічного права. Натомість володіння оцінюється за загальними правилами цивільного права, виходячи з презумпції правомірності будь-якого фактичного володіння.

Фактична передача власником транспортного засобу іншій особі навіть із порушенням публічно-правових норм, зокрема, особі, яка не має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, тим не менше породжує правомірне володіння, з огляду на наявність волі власника транспортного засобу. У такому випадку має місце неправомірна експлуатація особою транспортного засобу, що не є тотожним неправомірному володінню особою транспортним засобом, а тому у розумінні пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» особа не може вважатися такою, відповідальність якої не застрахована.

Враховуючи наведене, у випадку заподіяння шкоди третім особам під час ДТП особою, яка правомірно володіє забезпеченим транспортним засобом, проте не має посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, такий випадок є страховим і, як наслідок, у страховика виникає обов`язок здійснити страхову виплату за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.

При цьому, права страховика у такому випадку захищені підпунктом «б» підпункту 38.1.1 пункту 38.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яким передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії.

При визначенні наявності підстав для здійснення страховою компанією відшкодування у разі настання страхового випадку, визначальним є настання події, яка є страховим випадком. Під правомірним володінням транспортним засобом для цілей страхуванням потрібно розуміти таке володіння, яке виникло з волі власника, або іншої уповноваженої особи в результаті передачі у фактичне володіння та/або управління транспортним засобом. Передача транспортного засобу в управління особі, яка не має права керування таким транспортним засобом (що суперечить Правилам дорожнього руху України), є порушенням публічного права, що не впливають на оцінку події ДТП як страхового випадку.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2021 року у справі № 610/2229/18, постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 733/1046/21.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції залишив поза увагою вказані норми матеріального права та дійшов помилкового висновку, що відсутність у ОСОБА_2 посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язань.

При безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу страхувальника зобов`язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 526, частина друга статті 625 ЦК України).

Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Крім того, у пункті 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Відповідно по п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов`язаний прийняти рішення та здійснити страхове відшкодування не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. Таким чином, Відповідач має сплатити Позивачу страхове відшкодування з врахуванням індексу інфляції, 3% річних та пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ.

Матеріальні збитки, спричинені позивачу діями відповідача, дорівнюють 364069,28 грн., що підтверджено доданим до позовної заяви звітом № 17-05-24 від 10.06.2024 року, що виконаний оцінювачем СПД ОСОБА_4 .

Заява про виплату страхового відшкодування отримана відповідачем 11.03.2024 року. Здійснити виплату відповідач був зобов`язаний до 10.06.2024 року. Тобто, з 11.06.2024 Відповідач прострочив виконання свого зобов`язання.

Цивільно-правова відповідальність осіб, які експлуатують транспортний засіб марки автомобіля «ЗАЗ 11022», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перед третіми особами, на момент скоєння ДТП, була застрахована ТДВ «СК «КРЕДО» згідно з полісом № 211166302 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 21.09.2022 року. Згідно з полісом максимальний розмір страхової виплати 160000 грн., франшиза за договором складає 3200 грн.

Таким чином, сума страхового відшкодування (заборгованості) складає 156800,00 грн.

Інфляційні витрати 156 800,00 x 1.02813200 - 156 800,00 = 4 411,10 грн.

Пеня: 156 800,00 (Сума боргу) x (2 x 13,50 : 366 ) x 3 днів (прострочення) : 100 = 347,02 грн.; 156 800,00 (Сума боргу) x (2 x 13,00 : 366 ) x 96 днів (прострочення) : 100 = 10 693,25 грн. Всього штрафних санкцій за період: 11 040,26 грн.

3% річних: 156 800,00 x 3 % x 99 : 366 : 100 = 1 272,39 грн.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі, з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сума страхового відшкодування пов`язана з пошкодженням транспортного засобу автомобіля «VOLKSWAGEN JETTA», реєстраційний номер НОМЕР_2 у розмірі 156800,00 грн., а також 3% річних у розмірі 1272,39 грн., інфляційні втрати у розмірі 4411,10 грн., пеню у розмірі 11040,26 грн., а всього 173523,75 грн.

Щодо судових витрат.

Згідно з ч. ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважуючи на задоволення вимог позову та апеляційної скарги з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по оплаті судового збору за подання позову у розмірі 1388,20 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 2082,30 грн., а всього 3470,50 грн.

Частинами 1, 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги від 17.09.2024 року; акт приймання передачі наданих послуг за надання правової допомоги від 17.09.2024 року на суму 15000,00 грн.; рахунок б/н від 17.09.2024 року на оплату послуг за договором про надання правової допомоги на суму 15000,00 грн.; квитанцію до прибуткового касового ордеру б/н від 17.09.2024 року на суму 15000,00 грн.; ордер серія АР №1127518, відповідно до якого адвокат Фельський С.Л. надає правничу допомогу ОСОБА_1 (а.с.67-71).

Таким чином, позивачем заявлено до стягнення витрати на правничу допомогу понесені в суді першої інстанції у розмірі 15000,00 грн.

Згідно ст.137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку про обґрунтованість та доведеність таких вимог та необхідність вирішення питання щодо їх відшкодування.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір витрат на правничу допомогу, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Зважуючи на складність справи, участь адвоката в судовому розгляді, ціну позову, категорію справи, а також співмірність та пропорційність як одних із основних засад цивільного судочинства, колегія суддів вважає за необхідне відшкодувати позивачу витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 10000,00 грн.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Фельського Сергія Леонідовича задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13 листопада 2024 року у цій справі скасувати. Ухвалити нову постанову наступного змісту.

Позов ОСОБА_1 вособі представника адвокатаФельського СергіяЛеонідовича доТовариства здодатковою відповідальністю«Страхова компанія«Кредо» простягнення сумистрахового відшкодування задовольнити.

Стягнути з Товариства здодатковою відповідальністю«Страхова компанія«Кредо» (м.Запоріжжя,пр.Моторобудівників,буд.34,ЄДРПОУ 13622789)на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , суму страхового відшкодування пов`язану з пошкодженням транспортного засобу автомобіля «VOLKSWAGEN JETTA», реєстраційний номер НОМЕР_2 у розмірі 156800,00 грн., а також 3% річних у розмірі 1272,39 грн., інфляційні втрати у розмірі 4411,10 грн., пеню у розмірі 11040,26 грн., а всього 173523,75 грн.

Стягнути з Товариства здодатковою відповідальністю«Страхова компанія«Кредо» (м.Запоріжжя,пр.Моторобудівників,буд.34,ЄДРПОУ 13622789)на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 витрати по оплаті судового збору за подання позову у розмірі 1388,20 грн, за подання апеляційної скарги у розмірі 2082,30 грн., а всього 3470,50 грн.

Стягнути з Товариства здодатковою відповідальністю«Страхова компанія«Кредо» (м.Запоріжжя,пр.Моторобудівників,буд.34,ЄДРПОУ 13622789)на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 25 лютого 2025 року.

Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар

судді: І.В. Кочеткова

О.З.Поляков