Постанова

від 10.02.2025 по справі 910/10886/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2025 р. Справа№ 910/10886/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,

за участю представників:

від позивача - Чабан І.А.,

від відповідача - Суплік М.В.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі №910/10886/24 (суддя Плотницька Н.Б.) за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" про стягнення 904 194 грн 55 коп. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про визнання недійсним договору.

ВСТАНОВИВ наступне.

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" про стягнення 12 615 552 грн 84 коп. заборгованості, 36 911 грн 68 коп. 3 % річних, 13 374 грн 30 коп. інфляційних втрат, 319 901 грн 11 коп. пені (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Свої вимоги позивач обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо оплати послуг.

До Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" з вимогами до Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про визнання недійним договору про надання послуг, пов`язаних з обробкою контейнерів від 24.06.2024 № 70/д.

В обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" посилається на те, що договір про надання послуг, пов`язаних з обробкою контейнерів від 24.06.2024 №70/д є недійсним, оскільки зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" правочин підписаний директором без належних на те повноважень.

До Господарського суду міста Києва від Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" та шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" в межах суми стягнення 32 742 045 грн 85 коп., які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках, інформація про які буде виявлена в процесі виконання ухвали про забезпечення позову.

В обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову заявник посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" в порушення норм чинного законодавства та умов договору на теперішній час не проводить розрахунки з позивачем, проте продовжує здійснювати господарську діяльність, тому може наразі вільно витрачати кошти на власний розсуд та в разі перерахування відповідачем всіх коштів з поточних рахунків, здійснення розрахунків з позивачем значно ускладниться та фактично унеможливиться виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Також заявник зазначає, що згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" немає зареєстрованого майна, що виключає задоволення вимог позивача у разі задоволення позовних вимог, за рахунок такого майна. Крім того, відповідач після настання строку виконання зобов`язань за договором №70/д від 24.06.2024, став здійснювати продаж рухомого майна, що підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантікінвест" №20-09 від 20.09.2024 про придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" майна.

Тому, на переконання позивача, існують правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 у справі №910/10886/24 у задоволенні заяви Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" про забезпечення позову відмовлено.

При прийнятті вказаної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано доказів на підтвердження реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду з боку відповідача у разі задоволення позовних вимог.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга мотивована аналогічними доводами що й заява про забезпечення позову.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, до якого долучено додатковий доказ - лист ТОВ "Атлантікінвест" від 28.11.2024 №10.

Так, за приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли заявник просить долучити доказ, якого не існувало на момент постановлення судом оскаржуваної наразі ухвали.

У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі № 922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. Так, у тій справі касаційний суд підтвердив дотримання процесуальних процедур судом попередньої інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Отже, вказаний доказ не приймається судом, та справа переглядається без його врахування.

В судове засідання прибув представник апелянта - позивача у справі та надав пояснення, якими підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник відповідача надав пояснення, якими заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 зазначала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Колегія суддів звертається до правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, у пунктах 46-48 якої зазначено, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Отже, колегія суддів виходить з того, що статті 138, 136 ГПК України передбачають право особи у разі існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову подати до суду заяву про забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи.

Втім, під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. У спорах майнового характеру про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК України, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду і чинними нормами ГПК України, вирішуючи питання про забезпечення позову, суди перевіряють, а заявник відповідно повинен навести суду достатні підстави для застосування того чи іншого виду забезпечення позову, надати відповідні докази на їх підтвердження та відповідність основним критеріям.

Отже, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання майбутнього судового рішення (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2023 у справі № 910/6804/23, від 18.10.2023 у справі №922/1864/23).

Таким чином, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Заявником заявлено про застосування заходів забезпечення позову з урахуванням майнової вимоги про стягнення коштів та вказано в обґрунтування необхідності їх вжиття про те, що відповідач не проводить розрахунки з позивачем.

Ураховуючи сталу та актуальну практику Верховного Суду, відповідно до якої законодавством на заявника покладено обов`язок обґрунтування підстав, які можуть утруднити чи унеможливити виконання судового рішення у разі задоволення позову. Близька за змістом правова позиція визначена у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, від 04.10.2024 у справі № 913/289/24.

Отже, проаналізувавши положення, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, можно зробити висновок, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Колегія суддів не погоджується із доводами позивача щодо наявності підстав для забезпечення позову у зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за договором, оскільки такі обставини є безпосередньо предметом позову у даній справі, а факт ухилення відповідача від виконання зобов`язань станом на момент винесення оскаржуваної наразі ухвали не був встановленим та підлягав доведенню під час вирішення справи по суті, і взагалі сам по собі не може свідчити про майбутнє ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.

Крім цього, слід зазначити, що посилання на можливість перерахування всіх коштів з рахунків відповідача ґрунтуються на формальних припущеннях.

Стосовно доводів скаржника про те, що відповідач після настання строку виконання зобов`язань за договором №70/д від 24.06.2024, став здійснювати продаж рухомого майна, що підтверджується листом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлантікінвест" №20-09 від 20.09.2024 про придбання у Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Крентон Україна" майна, колегія суддів вказує наступне.

Так, Суд вказує, що зміст наведеного листа не свідчить про те, що відповідач саме після укладення з позивачем договору (на підставі якого пред`явлено первісні позовні вимоги у даній справі) або після подання даного позову здійснив відчуження певного рухомого майна на користь іншої особи.

У наведеному листі лише вказується про придбання ТОВ "Атлантікінвест" певного рухомого майна у відповідача, проте дати вказаної обставини не зазначено.

Отже, наданий позивачем доказ, не може підтвердити обставин щодо вчинення відповідачем дій по відчуження майна після настання строку виконання ним своїх зобов`язань за договором (як про це вказує позивач).

Таким чином, заявником суду не наведено жодних достатніх підстав які б свідчили, що невжиття обраного позивачем заходу забезпечення позову ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у даній справі.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів, які б могли підтвердити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника - позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Морський торговельний порт "Чорноморськ" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 про відмову у забезпеченні позову у справі №910/10886/24 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова (враховуючи перебування судді Руденко М.А. у відпустці з 17.02.2025 по 21.02.2025) складена: 24.02.2025 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна