Рішення

від 25.02.2025 по справі 910/14951/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2025Справа № 910/14951/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу

за позовом Приватного підприємства «Галактика»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднання «Віват»

про стягнення 98 799,58 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Галактика» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБ`ЄДНАННЯ «ВІВАТ» про стягнення заборгованості у розмірі 98 788,58 грн, з яких: 39 304,87 грн основного боргу, 3 204,69 грн 3% річних, 40 532,77 грн пені та 15 757,25 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем його зобов`язань за Договором поставки товару № ВИ-Д-61 від 07.09.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

16.12.2024 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2024 відкрито провадження у справі № 910/14951/24, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень, а також встановлено строк для подання додаткових письмових доказів, клопотань, заяв, пояснень.

Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення сторін про розгляд справи судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.12.2024 була направлена до електронного кабінету позивача у порядку, визначеному законом, та рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету позивача та поверненням на адресу поштового конверту, у зв`язку з відсутністю адресату, надісланого на адресу відповідача.

При цьому, частиною 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, враховуючи підставу повернення конверту із ухвалою суду від 18.12.2024, з урахуванням наведених приписів ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, слід вважати, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи.

Відповідно до положень ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

07.09.2021 між Приватним підприємством «Галактика» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Об`єднання «ВІВАТ» (покупець) було укладено Договір поставки товару № ВИ-Д-61 (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов?язується передати відповідачу товар, а відповідач зобов?язується прийняти й оплатити даний товар, відповідно до умов даного договору.

Згідно з п. 1.2 Договору умови про найменування, асортимент, термін поставки, ціну товару, що може бути поставлений за даним Договором, інші умови за узгодженням сторін, вказуються в Додатку 1 (Специфікації) до даного Договору, який являється невід?ємною частиною Договору.

Позивач поставляє товар відповідачу на умовах DDP пункт поставки, вказаний у Замовленні, відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 року (п. 2.1 Договору)

Згідно з п. 2.2 Договору датою поставки товару є дата фактичної передачі товару від позивача до відповідача й оформлення сторонами накладних на товар.

Перехід права власності на товар від позивача до відповідача і ризиків його випадкової загибелі чи ушкодження здійснюються з дати поставки товару (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору відповідач оплачує вартість поставленого по даному Договору товару в порядку, розмірі й у терміни, що зазначені в Додатку 1 (Специфікації) до даного Договору.

Додатком № 1 до Договору сторони узгодили найменування товару, який передбачається поставити за Договором, його вартість та термін поставки. Також сторони погодили, що оплата за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок позивача в сумі, еквівалентній вартості відвантаженого відповідачу товару з відтермінуванням платежу 28 календарних днів від дати підтвердженого відвантаження товару (п. 5 додатку № 1 до Договору).

Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх обов`язків за договором (п. 9.3. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв товар на загальну суму в розмірі 42 892,08 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 22R00-0095256 від 02.02.2022, № 22R00-0099458 від 03.02.2022, № 22R00-0100767 від 03.02.2022, № 22R00-0103814 від 04.02.2022, № 22R00-0105546 від 04.02.2022, № 22R00-0122858 від 10.02.2022, № 22R00-0122814 від 10.02.2022, № 22R00-0127957 від 11.02.2022, № 22R00-0127970 від 11.02.2022, № 22R00-0129341 від 11.02.2022, № 22R00-0129343 від 11.02.2022, № 22R00-0146247 від 17.02.2022, № 22R00-014700 від 17.02.2022, № 22R00-0151060 від 18.02.2022, № 22R00-0151063 від 18.02.2022, № 22R00-0153329 від 18.02.2022, № 22R00-0151138 від 18.02.2022, № 22R00-0081428 від 28.01.2022, № 22R00-0081433 від 28.01.2022, № 22R00-0168695 від 23.02.2022, № 22R00-0154065 від 18.02.2022, № 22R00-0154452 від 18.02.2022.

Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач частково оплатив поставлений товар в сумі 2089,62 грн та повернуто товар на суму 1497,59 грн, а відтак заборгованість, яка залишається несплаченою, становить 39 304,87 грн, яка у добровільному порядку відповідачем не сплачена. Оскільки останній товар відвантажено 23.02.2022, то останнім днем оплати товару є 09.03.2022, а відтак з 10.03.2022 розпочалось порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим позивач заявив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднання «Віват» за даним позовом, крім суми основного боргу в розмірі 39 304,87 грн, 3 204,69 грн 3% річних, 40 532,77 грн пені та 15 757,25 грн інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов`язань.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Внаслідок укладення Договору поставки товару №ВИ-Д-61 від 07.09.2021 між сторонами згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд встановив, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 42 892,08 грн з ПДВ, а відповідач, відповідно, прийняв такий товар, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними. Будь-яких доказів відмови відповідача від поставленого товару чи звернення до позивача із претензіями щодо його якості, кількості чи інших характеристик, матеріали справи не містять.

Водночас, позивачем зазначено, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар, сплативши позивачу 2089,62 грн та повернув товар на суму 1497,59 грн.

Як визначено у ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 39 304,87 грн, строк оплати якої з урахуванням погоджених сторонами у Додатку № 1 до Договору умов є таким, що настав.

Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 39 304,87 грн. Викладених у позові обставин під час розгляду справи відповідачем не спростовано.

Отже, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату отриманого товару в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги про стягнення 39 304,87 грн суми основної заборгованості підлягають задоволенню.

Також при зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 10.03.2022 по 25.11.2024 у розмірі 3204,69 грн, інфляційні втрати у розмірі 15 757,25 грн та пеню у розмірі 40 532,77 грн.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та трьох процентів річних від простроченої суми.

При цьому суд зважає, що дана норма підлягає застосовуванню за порушення грошового зобов`язання незалежно від того, чи передбачили її сторони у договорі.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, встановив його помилковість, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду прострочення відповідача. Так, незрозумілим суду є зазначення позивачем в позові, що повний розрахунок відповідачем мав бути проведений протягом 14-ти календарних днів з дати останньої поставки, тоді як умовами п. 5 Додатку № 1 до Договору визначено, що відповідач має оплатити товар протягом 28 календарних днів від дати підтвердженого відвантаження товару. Оскільки позивач здійснює нарахування 3% річних та інфляційних втрат на всю суму простроченого зобов`язання, що не суперечить законодавству, то з урахуванням дати останньої поставки та визначеного Договором строку оплати товару, прострочення відповідача настає з 24.03.2022, а не з 10.03.2022.

Таким чином, суд, здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних втрат, за період прострочення з 24.03.2022 по 25.11.2024, який не виходить за межі визначеного позивачем у позові періоду, встановив, що обґрунтованими розмірами 3% річних є 3 156,55 грн, а інфляційних втрат - 14 387,28 грн. Отже, позовні вимоги у даній частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 40 532,77 грн за період прострочення з 04.03.2022 по 01.11.2024, суд зазначає таке.

Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" №14 від 17.12.2013 року).

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що за порушення термінів розрахунків за даним Договором, відповідач зобов?язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасно перерахованих коштів, за кожний день прострочення виконання зобов`язання.

При цьому, умовами Договору сторони не передбачили іншого періоду нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Разом з тим, відповідно до п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався та є відміненим з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651.

З аналізу п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України вбачається, що продовжені цим пунктом строки, закінчуються із відміною/скасуванням на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Таким чином, продовжений за приписом п. 7 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України строк, визначений ст. 232 Господарського кодексу України, закінчився із відміною/скасуванням на всій території України карантину з 01.07.2023.

З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошових зобов`язань перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є вимоги про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 22 689,14 грн за період прострочення з 24.03.2022 по 30.06.2023.

Отже, позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Таким чином, з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБ`ЄДНАННЯ «ВІВАТ» на користь Приватного підприємства «Галактика» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 39 304,87 грн, 3% річних у розмірі 3 156,55 грн, інфляційні втрати у розмірі 14 387,28 грн та пеня у розмірі 22 689,14 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі № 914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОБ`ЄДНАННЯ «ВІВАТ» (вул. Ушинського, 40, оф. 302, м. Київ, 03151; ідентифікаційний код 44278331) на користь Приватного підприємства «Галактика» (проспект Полтавський, 281, м. Кременчук, Полтавська область, 39600; ідентифікаційний код 32860442) заборгованість у розмірі 39 304,87 грн, 3% річних у розмірі 3 156,55 грн, інфляційні втрати у розмірі 14 387,28 грн, пеню у розмірі 22 689,14 грн та судовий збір у розмірі 2 437,54 грн.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного рішення: 25.02.2025.

Суддя Т. Ю. Трофименко