Рішення

від 20.02.2025 по справі 926/919/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

20 лютого 2025 року Справа № 926/919/24

Суддя Господарського суду Чернівецької області Гушилик С.М., за участю помічника судді Петровської В.С., яка за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання, розглянувши справу №926/919/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (58001, м.Чернівці, вул.П.Целана, 6)

до відповідача Комунального підприємства "Чернівціводоканал" (58023, м.Чернівці, вул.Комунальників, 5)

про визнання договору №69 від 04.02.2021 року недійсним

За участю представників:

Від позивача: Шевчук В.А. (наказ № 183-к), Савка О.Т. (дов.№112 від 26.03.2024р.)

Від відповідача: Бузовська В.М. (витяг З ЄДР)

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Комунального підприємства "Чернівціводоканал" про визнання недійсним договору №69 від 04.02.2021 року про постачання електричної енергії споживачу.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що за результатами проведених відкритих торгів 04.02.2021 року між ТОВ "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" та КП "Чернівціводоканал" укладено договір про закупівлю електричної енергії №69, на думку позивача даний договір укладений з порушенням вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та Постанови НКРЕКП №312 від 14.03.2018 року "Про затвердження правил роздрібного ринку електричної енергії", а тому просить суд визнати його недійсним та застосувати двосторонню реституцію.

01.04.2024 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№919.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024 року позовну заяву за вх.№919 передано судді Гушилик С.М.

Ухвалою суду від 04.04.2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 24.04.2024 року.

18.04.2024 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх.№1077), в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що договір укладений у відповідності до вимог законодавства (а.с.31-34).

Від позивача надійшли клопотання про продовження процесуального строку для подачі відповіді на відзив (вх.№1026) та про об`єднання справ (вх.№1127) в одне провадження справ №926/919/24 та №926/407/24, в свою чергу від відповідача надійшли заперечення стосовно поданих клопотань (вх.№1130, №1134), які розглянуті судом, про що винесено ухвалу та підготовче засідання відкладено на 15.05.2024 року.

За клопотанням позивача суд ухвалою від 15.05.2024 року зупинив провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи №918/1043/21.

Ухвалою суду від 13.12.2024 року поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 24.12.2024 року, в якому було оголошено перерву до 08.01.2025 року.

08.01.2025 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№100).

Ухвалою суду від 08.01.2025 року продовжено строк підготовчого засідання та відкладено підготовче засідання на 23.01.2025 року.

22.01.2025 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№319) для ознайомлення відповідача з якими, у судовому засіданні 23.01.2025 року оголошено перерву до 04.02.2025 року.

Ухвалою суду від 04.02.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.02.2025 року.

Заслухавши в судовому засіданні, 20.02.2025 року вступне слово позивача та відповідача, з`ясувавши обставини, на які посилаються сторони, суд перейшов до дослідження доказів в порядку статей 209-210 Господарського процесуального кодексу України та після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд оголосив про перехід до судових дебатів, в яких представник позивача підтримав в повному обсязі заявлені позовні вимоги, в свою чергу представник відповідача заперечив проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення уповноважених представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд-

ВСТАНОВИВ:

Як свідчать матеріли справи, 2020 році КП "Чернівціводоканал" проведено відкриті торги щодо закупівлі " електричної енергії " ДК 021:2015:09310000-5 в обсязі 38400000 кВт/год з очікуваною вартістю 85003776,00 грн.

Оголошення про проведення відкритих торгів оприлюднено в мережі Інтернет на веб-сайті "Prozorro" за UA-2020-11-10-004610-с Єдиним критерієм вибору переможця є ціна (а.с.49-50).

За результатом проведення торгів переможцем вказаного аукціону визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" з ціновою пропозицією 65686256,00 грн (а.с.36-37).

За результатами проведених торгів між КП "Чернівціводоканал" та ТОВ "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" укладено договір на постачання електричної енергії споживачу №69 від 04.02.2021 року (далі договір) (а.с.8-12, 43-47).

У відповідності до вимог пунктів 1.1-1.2 договору, цей договір про постачання електричної енергії споживачу встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником. Код товару згідно ДК021:2015:09310000-5 електрична енергія та укладається сторонами на підставі ЗУ "Про публічні закупівлі". Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 року №312 (далі - ПРРЕЕ), та є однаковими для всіх споживачів.

За умовами п.2.1 договору постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору.

Пунктом 2.2 договору визначено, що обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії. Побутовий споживач використовує електричну енергію виключно на власні побутові потреби, у томі числі для освітлення, живлення електроприладів тощо, що не включає професійну або господарську діяльність. Малі непобутові споживачі можуть використовувати електричну енергію для професійної та підприємницької діяльності.

Згідно з п.п.3.1-3.3 договору початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до цього договору. Споживач має право вільно змінювати постачальника відповідно до процедури, визначеної ПРРЕЕ, та умов цього договору. Постачальник за цим договором не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена у комерційній пропозиції, яка є додатком 2 до цього договору.

Відповідно до п.5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.

Згідно з п.5.2 договору ціна електричної енергії за 1кВт/год, станом на дату укладання цього договору становить 1,12155298 грн без ПДВ, тариф на послуги постачальника становить 0,01 грн без ПДВ, тариф на послуги з передачі електроенергії становить 0,29393 без ПДВ.

Зміна ціни за одиницю товару та/або ціни договору допускається у випадку зміни складових цін електричної енергії за взаємною згодою сторін та відповідно до вимог ч.5 ст.41 ЗУ "Про публічні закупівлі" .

Постачальник зобов`язується надати документальне підтвердження, видане уповноваженим органом, щодо зміни складової ціни.

Зміна ціни 1кВт електроенергії в бік збільшення не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни електричної енергії на ринку, може відбуватись тільки відносно її фактичної вартості, не враховуючи при цьому тариф на послуги постачальника і тариф на передачу на послуги з передачі електричної енергії, встановлений НКРЕКП.

Зміна ціни 1кВт електроенергії в бік збільшення не більше ніж на 10 відсотків у разі збільшення тарифу на передачу на послуги з передачі електричної енергії, встановлений НКРЕКП може відбуватись тільки відносно його фактичної вартості, не враховуючи при цьому тариф на послуги постачальника і вартість електричної енергії.

Тариф на послуги постачальника не може змінюватись на протязі дії договору.

Ціна за 1 кВт/год є незмінною протягом розрахункового періоду 1 календарного місяця.

У відповідності до п.5.4 договору ціна електричної енергії має зазначатись постачальником у рахунках про оплату електричної енергії за цим договором, у тому числі у разі її зміни.

Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Обсяг споживання товару по кожному об`єкту споживання споживача визначається на підставі даних комерційного обліку. Організація порядку здійснення комерційного обліку споживання електричної енергії споживачем здійснюється відповідно до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року №311 та інших нормативно-правових актів України (п.5.5 договору).

Згідно з п.5.7 договору оплата за спожиту електричну енергію здійснюється споживачем шляхом 100% після оплати. Акт приймання-передачі електричної енергії надається постачальником споживачу не пізніше тринадцятого числа місяця, наступного за розрахунковим. Споживач зобов`язаний розглянути та підписати вказаний акт у строк, що не перевищує 5 робочих днів з дати отримання або дати вмотивовану відмову від підписання акту у цей же строк. Після підписання акту постачальник надає споживачу сформований для оплати рахунок, який має бути сплачений споживачем протягом 5 робочих днів від дня його отримання.

В п.5.10 договору сторони визначили, що споживач здійснює плату за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії або через постачальника, або безпосередньо оператору системи. Спосіб оплати за послуги з розподілу (передачі) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції, яка є додатком до цього договору.

Згідно з п.5.14 ціна договору становить 65686256,00 грн з урахуванням ПДВ 10948009,57 грн. Ціна договору складається з коштів місцевого бюджету в розмірі 38000000,00 грн в т.ч. ПДВ та власних коштів споживача в розмірі 27686256,00 грн в т.ч. ПДВ.

Права і обов`язки сторін договору викладені у розділі 6-7 договору.

Розділом 9 договору сторони погодили про відповідальність сторін.

Згідно п.11.1 договору, спори та розбіжності, що можуть виникнути із виконання умов цього договору, у разі якщо вони не будуть узгоджені шляхом переговорів між сторонами, або можуть бути вирішенні шляхом звернення споживача до Інформаційно-консультаційного центру по роботі із споживачами електричної енергії, що створюється постачальником згідно з Положенням про Інформаційно-консультаційний центр по роботі із споживачами електричної енергії, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики України, від 12.03.2009 року № 299, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.04.2009 року № 308/16324 (із змінами) (далі - Положення про ІКЦ).

Під час вирішення спорів сторони мають керуватися порядком врегулювання спорів, встановленим ПРРЕЕ та Положенням про ІКЦ.

За умовами п.13.1 договору він набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін (за наявності) і діє в частині постачання електричної енергії до 31.12.2021 року, а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Зміни і доповнення, додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін (п.13.3 договору).

Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: (передбачених умовами п.п.1-8 п.13.4 договору).

Дія договору може бути продовжена на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку (13.5 договору).

Невід`ємною частиною цього договору є: Заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток №1 до договору) та Комерційна пропозиція (додаток №2 до договору), в якій, серед іншого встановлені умови щодо порядку визначення обсягів споживання та їх коригування (а.с.13-16).

Договір на постачання електричної енергії споживачу №69 від 04.02.2021 року та додатки №1-№3 до договору №69 від 04.02.2021 року підписано сторонами та скріплено їх печатками без будь-яких зауважень. Сторонами у справі не надано доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про підробку підписів на спірному договорі, додатках та актів приймання передачі чи відсутність у представників сторін повноважень їх підписувати, або ж доказів втрати печаток, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі сторін.

Протягом дії договору на постачання електричної енергії споживачу №69 від 04.02.2021 року сторонами підписано ряд додаткових угод, а саме: №1 від 12.02.2021р., №2 від 22.02.2021р., №3 від 23.03.2021р., №4 від 09.04.2021р., №5 від 27.08.2021р., №6 від 23.09.2021р. (а.с.17-24).

Сторонами договору не заперечувався факт прийняття електричної енергії з подальшою оплатою згідно підписаних актів на загальну суму 25280118,01 грн.

В матеріалах справи наявний звіт про виконання договору про закупівлю UA-2020-11-10-004610-с, дата формування звіту 24 вересня 2021 року, з якого вбачається строк дії договору про закупівлю: 04.02.2021 - 01.10.2021, Сума оплати за договором про закупівлю: 25280118,01 UAH (в тому числі ПДВ 4213353,00 UAH) (а.с.40-41).

Позивач звертаючись з позовом про визнання недійсними в судовому порядку договору №69 від 04.02.2021 року укладеного між ним та відповідачем посилається на те, що останній укладено без включення істотних умов у розумінні ПРРЕЕ та ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Відповідач в свою чергу просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що договір укладений у повній відповідності до вимог законодавства, сторонами погоджено всі істотні умови договору, які виконані в повній мірі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 (п.75), від 22.06.2021 року у справі №334/3161/17 (п.55)).

Так, предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору про постачання електричної енергії споживачу №69 від 04.02.2021 року за результатами закупівлі UA-2020-11-10-004610-с, внаслідок укладення такого договору між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 п.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).

Згідно зі ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Закріпивши принцип свободи договору у ЦК України, законодавець разом із тим визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу 2 ч.3 ст.6 та ст.627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2019 року у справі № 914/1087/18).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства (ч.1 ст.180 ГК України).

У відповідності до вимог ч.ч.1-2 ст.275 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Закону України "Про ринок електричної енергії". Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Так, взаємовідносини учасників ринку електричної енергії регулюються, зокрема Законом України "Про ринок електричної енергії" та Правилами роздрібного ринку електричної енергії (ПРРЕЕ).

Закон України "Про ринок електричної енергії" (далі Закон) визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Згідно п.п.26, 68, 84 ч.1 ст.1 Закону, електрична енергія - це енергія, що виробляється на об`єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу; постачання електричної енергії - продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії; споживач - фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Положеннями ст.56 Закону передбачено, серед іншого, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Для забезпечення постачання електричної енергії споживачам електропостачальники здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та/або на ринку "на добу наперед", внутрішньодобовому ринку і на балансуючому ринку, а також шляхом імпорту. Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку. Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання електричної енергії споживачу. До укладення договору постачання електричної енергії споживачу електропостачальник має надати споживачу інформацію про істотні умови договору та про наявний вибір порядку та форм виставлення рахунка і здійснення розрахунків. Загальні положення та умови договору мають бути справедливими і прозорими, викладеними чітко і ясно, не містити процедурних перешкод, що ускладнюють здійснення прав споживача.

Відповідно до п.8 ч.7 ст.56 Закону, у договорі постачання електричної енергії споживачу визначаються, зокрема: порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії.

За визначенням пункту 1.1.2 ПРРЕЕ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір про постачання електричної енергії споживачу - домовленість двох сторін (електропостачальник і споживач), що є документом певної форми, яка передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником за вільними цінами.

Згідно з пунктом 3.2.5 ПРРЕЕ (у редакції, на час спірних правовідносин), якщо сторони дійдуть згоди на інших умовах, які не передбачені публічними комерційними пропозиціями відповідного електропостачальника, вони мають укласти договір у паперовій формі, зазначивши умови комерційної пропозиції.

Пунктом 3.2.6 ПРРЕЕ (у редакції, час спірних правовідносин) передбачено, що договір про постачання електричної енергії передбачено таку істотну умову договору, як порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії.

Як встановлено судом, згідно умов комерційної пропозиції сторони дійшли згоди щодо поставки електричної енергії в кількості 38400000 кВт/год по ціні 1,71057958 грн з ПДВ за 1 кВт/год на загальну суму 65686256,00 грн.

Слід наголосити, що причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним саме договору про закупівлю електричної енергії.

Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі" встановлено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія, ефективність та пропорційність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників та рівне ставлення до них; об`єктивне та неупереджене визначення переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі; запобігання корупційним діям і зловживанням. Учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом.

Відповідно положень ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі", договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачені цією статтею.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За умовами ч.ч.1-2 ст.640 ЦК України встановлено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч.2 ст.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як досліджено судом, спірний договір про закупівлю №69 від 04.02.2021 року був повністю виконаний і у продовж дії договору і до подання позову у даній справі жодною із сторін не піднімалось питання того, що укладений спірний договір не містить істотної умови щодо ціни та порядку організації комерційного обліку електричної енергії, хоча сторони щомісячно укладали додаткові угоди та вносили зміни до основного договору.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України (ч.8 ст.181 ГК України).

Разом з тим, якщо буде доведено, що спірний договір його сторонами виконується, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Зазначена обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин ч.8 ст.181 ГК України, відповідно до якої визнання договору неукладеним (таким, що не відбувся) може мати місце на стадії укладання господарського договору, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.10.2018 року у справі №922/189/18.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові №338/180/17 від 05.06.2018 року зазначила, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

У той же час, у постанові Верховного Суду України від 15.11.2021 року у справі №388/1298/16-ц суд дійшов висновку про те, що відсутність у договорі однієї чи більше з істотних умов не унеможливила виконання договору і сторони протягом певного часу виконували їх умови, отже незгода позивача з умовами виконання договорів не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договорів та визнання їх недійсним з цих підстав.

Положення ч.2 ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як регламентовано ч.3 ст.5 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою зі сторін і якою мірою виконано зобов`язання, а також з`ясувати наявність наміру (умислу), який означає, що сторони (сторона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б в однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3,15,16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 31.10.2023 року у справі №908/722/20, від 29.08.2023 року у справі №909/635/22 та від 27.06.2023 року справі №916/97/21.

Зміст зазначених вище положень закону свідчить про те, що наслідком відсутності в договорі однієї із істотних умов даного виду договорів є відсутність факту його укладення, тому в позові з цих підстав суд має відмовити, оскільки не можна визнавати недійсним те, чого не існує.

Водночас позивач вказує на те, що спірний договір не відповідає вимогам спеціального законодавства, що врегульовує відносини в сфері постачання електричної енергії, що в спірному договорі відсутні істотні умови такого виду договорів, які визначені для нього такі як ціна договору та порядок організації комерційного обліку електричної енергії та надання даних комерційного обліку електричної енергії відповідно до забезпечення послуг комерційного обліку, проте не обґрунтовує в чому саме полягає порушення його прав.

Як стверджує відповідач, на момент укладання спірного договору за результатами закупівлі за процедурою відкритих торгів позивачу було відомо про всі умови його укладення згідно змісту поданої тендерної пропозиції, він мав можливість скористатись правом відмовитись від укладення договору про закупівлю, а не підписувати його, окрім того, позивач сам запропонував саме такий проект договору, який в подальшому і був підписаний сторонами.

Положеннями ст.33 Закону України "Про публічні закупівлі" передбачено, що рішення про намір укласти договір про закупівлю приймається замовником у день визначення учасника переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі. Протягом одного дня з дати ухвалення такого рішення замовник оприлюднює в електронній системі закупівель повідомлення про намір укласти договір про закупівлю. Замовник укладає договір про закупівлю з учасником, який визнаний переможцем процедури закупівлі, протягом строку дії його пропозиції, не пізніше ніж через 20 днів з дня прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі. У випадку обґрунтованої необхідності строк для укладання договору може бути продовжений до 60 днів.

Згідно п.8 ч.2 ст.22 Закону України "Про публічні закупівлі", у тендерній документації зазначаються такі відомості, зокрема: 8) проект договору про закупівлю з обов`язковим зазначенням порядку змін його умов.

Під час розгляду справи у судових засіданнях, відповідач зазначив, ціна в договорі була визначена як в п.5.14 договору так і в комерційній пропозиції, а порядок організації комерційного обліку електричної енергії сторонами врегульовано у ч.2 п.5.5 договору розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Обсяг споживання товару по кожному об`єкту споживання споживача визначається на підставі даних комерційного обліку. Організація порядку здійснення комерційного обліку споживання електричної енергії споживачем здійснюється відповідно до вимог Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 року №311 та інших нормативно-правових актів України.

Отже, відсилка в умовах договору на нормативно-правовий акт, який регулює спірне питання, свідчить про факт узгодження сторонами спірної істотної умови, оскільки Кодекс комерційного обліку електричної енергії достатньо детально регулює спірне питання.

Слід відмітити, що положення цього Кодексу не зобов`язують сторін договору на постачання електричної енергії вказувати в умовах договору, хто саме надає послуги комерційного обліку споживачу та визначати особливості цього обліку, хоча в п.5 заяві-приєднання сторона відповідача прописала найменування оператора з яким споживач уклав договір розподілу електричної енергії.

Доводи позивача про те, що зміна роз`яснень у сфері публічних закупівель щодо розуміння ч.5 ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" призвело до іншого тлумачення можливості/неможливості зміни ціни визначеної договором, а отже порушила його права на зміну ціни, є суб`єктивним розумінням умов укладеного договору з боку позивача та не підтверджують порушення його прав.

Враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достовірні докази того, що у сторін по справі виникли проблеми з виконанням договору, а також підстав визнати його недійсним.

Окрім того, у матеріалах справи відсутні будь які належні, допустимі та достовірні докази, що позивач скористався своїм правом, як потенційного учасника правовідносин і звертався перед укладанням спірного договору до відповідача із запитом про отримання інформації щодо комерційного обліку та отримав відмову від останнього.

Також, позивач не скористався своїм правом відмови від укладення договору про закупівлю, а підписав його, виконуючи умови спірного договору та підписуючи у подальшому з відповідачем додаткові угоди, якими здебільшого піднімали ціну за електричну енергію.

Наведене вище в сукупності свідчить про недоведеність порушеного права або інтересу позивача за спірними обставинами.

Отже, вимога позивача про визнання недійсним договору №69 від 04.02.2021 року укладеного між КП "Чернівціводоканал" та ТОВ "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" задоволенню не підлягає.

Пропри викладене вище, суд звертає увагу на те, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 року у справі №209/3085/20 (пункт 24).

Згідно ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 року у справі №910/3009/18 дійшла висновку, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини у рішення від 15.11.1996 року у справі Чахал проти Сполученого Королівства зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права, або може скористатися можливістю вибору між декількома іншими способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальними нормами конкретні способи захисту не встановлені, то особа має право обрати спосіб із передбачених ст.16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у ч.2 ст.16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 11.09.2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 року у справі №469/1044/17).

У кожному конкретному спорі суд насамперед повинен оцінювати застосовувані способи захисту порушених прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та передбачені ст.13 ЦК України обмеження щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав будь-якою особою.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння (зокрема, на підставі ч.1 ст.216, ст.387, ч.1 та 3 ст.1212 Цивільного кодексу України).

При цьому, визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у ч.1 ст.2 ГПК України.

Означена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.29).

Враховуючи, що вимога про застосування реституції є похідною від вимоги про визнання недійсним договору №69 від 04.02.2021р., яка судом не задоволена, законних підстав для її застосування не встановлено, а відтак задоволенню не підлягає.

З урахуванням вищевикладеного суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, що здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020р. у справі №909/636/16).

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах.

Відповідно статей 13, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Враховуючи наведені законодавчі приписи та з огляду на позицію сторін, здійснивши відповідну юридичну оцінку всіх доказів, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

На підставі ст.129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статями 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 194, 232, 233, 236 238, 240 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівецька обласна енергопостачальна компанія" (58001, м.Чернівці, вул.П.Целана, 6) до Комунального підприємства "Чернівціводоканал" (58023, м.Чернівці, вул.Комунальників, 5) про визнання недійсним договору №69 від 04.02.2021 року відмовити.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне рішення складено та підписано 25.02.2025 року

Суддя Гушилик С.М.