Рішення

від 25.02.2025 по справі 303/8374/24

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 року м. Мукачево Справа №303/8374/24

2/303/1740/24

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого судді Кость В.В.

секретар судового засідання Івашко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача ОСОБА_2

треті особи: (1) Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Кольчинської селищної ради

(2) Виконавчий комітет Кольчинської селищної ради

про позбавлення батьківських прав,

За участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_3

представника третьої особи Няговської Н.Б.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувсядо судуз позовомдо ОСОБА_2 про позбавленняїї батьківських праввідносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі Дитина).

Третьою особою по справі позивач зазначив орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Кольчинської селищної ради.

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що сторони по справі є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прізвище якого при народженні було зареєстровано відповідно до дівочого прізвища матері - « ОСОБА_5 ».

За доводами позивача, 10 жовтня 2015 року між ним та відповідачем було укладено шлюб, який в подальшому на підставі рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 березня 2024 року було розірвано (справа №303/621/24).

Позивач посилається на те, що він разом із сином проживає окремо від відповідача з 2021 року та самостійно виховує і утримує Дитину, натомість мати не виконує батьківських обов`язків та з 2023 року не виходить на зв`язок, її місцезнаходження невідоме.

Ухвалою суду від 17 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача та відповідача виконавчий комітет Кольчинської селищної ради.

На підставі ухвали суду від 26 грудня 2024 року суд закрив підготовче провадження у справі, призначив справу до розгляду по суті та задовольнив заяву позивача та його представника про виклик свідків.

У судовому засіданні позивач, його представник підтримали позовні вимоги та просили суд їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила.

Представник Виконавчого комітету Кольчинської селищної ради просила прийняти до уваги висновок від 23.12.2024 №02-9-6/1350.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомила суд, що є матір`ю позивача та вважає, що позбавлення батьківських прав відповідача є необхідним, оскільки це дасть можливість створити нову сім`ю позивачу.

Свідок ОСОБА_7 повідомив, що є сусідом та другом позивача та підтвердив, що Дитина дійсно проживає з батьком, який про неї піклується.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, заслухавши учасників справи, суд констатує наступне.

1. Судовим розглядом справи встановлено, що предметом спору, тобто правовим об`єктом з привиду якого виникла конфліктна ситуація між сторонами справи є сімейні правовідносини, пов`язані з виконанням батьківських обов`язків відповідачем по відношенню до дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.

Відповідно до даних свідоцтва про народження (повторно), виданого 27.08.2015 року, батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є мати ОСОБА_9 та батько - ОСОБА_10 (а.с. 10).

Згідно з даними свідоцтва про народження (повторно), виданого 17.08.2024 року, батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є мати ОСОБА_2 та батько ОСОБА_1 (а.с. 11).

В матеріалах справи міститься характеристика на учня 5 класу Кольчинського ЗЗСО І-ІІІ ступенів Кольчинської селищної ради Мукачівського району Закарпатської області ОСОБА_8 від 21.06.2024, у змісті якої, серед іншого, зазначено, що мати дитини ОСОБА_9 із Дитиною не спілкується та з сім`єю не проживає, у вихованні участі не бере, з класним керівником на зв`язок не виходила, на батьківські збори не з`являлася (а.с. 5).

Позивач проходить військову службу у Державній прикордонній службі України з 21 травня 2024 року, що підтверджується довідкою від 03.07.2024 №08/859, виданою військовою частиною НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13).

Відповідно до витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 16.07.2024 №513, виданого Відділом «Центр надання адміністративних послуг Кольчинської селищної ради», зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 (а.с. 14).

В матеріалах справи також міститься акт від 04. 10.2024, складений комісією у складі ОСОБА_11 - адміністратора центру надання адміністративних послуг, ОСОБА_12 в.о. начальника служби у справах дітей Кольчинської селищної ради, Фізер О.О. начальника відділу соціального захисту Кольчинської селищної ради, за присутності свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_13 про те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 фактично проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).

2. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 8 Конвенції передбачено, що: «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб».

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні від 7грудня 2006року за результатамирозгляду справи «Хант проти України»(Заява N 31111/04) (п.п. 54-55) зазначив, що: «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35 36, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків».

В іншомусвоєму рішеннівід 18грудня 2008року (справа«Савіни протиУкраїни»,Заява №39948/06, п.п. 47, 48) Європейський суд з прав людини вказав на те, що: «право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B).

Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).

Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC], N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).

Також, при вирішенні переданого на розгляд суду позову, слід врахувати те, що в Декларації прав дитини, яка проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, одним з принципових положень визначено те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.91 №789-XII в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, в ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-сторони забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

В свою чергу, в Конвенцією про контакт з дітьми, яка ратифікована Україною 20 вересня 2006 року (частина перша та друга ст. 4, п. «с» ст.7) передбачено, що дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним. Забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Відповідно до частини третьоїстатті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина першастатті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомоюстатті 7 Сімейного кодексу Українипередбачено, щодитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертоюстатті 150 Сімейного кодексу Українибатьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини,піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя,поважати дитину.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини (частина першастатті 151 Сімейного кодексу України).

Відповідно до частини першоїстатті 155Сімейного кодексуУкраїни здійснення батькамисвоїх правта виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з приписами пункту другого частини 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, зокрема якщо вона, він ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

По відношенню до спірної по справі ситуації слід зазначити, що одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної правової процедури.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Відповідно достатті 89Цивільного процесуальногокодексу Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приймаючи до уваги вищевказані обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом нормам права, суд приходить до висновку, що фактичними даними по справі належним чином не підтверджено обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 166 Сімейного кодексу України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

У переданому на розгляд суду позові, позивач пов`язує необхідність позбавлення відповідача батьківських прав з обставинами щодо ухилення її від виконання батьківських обов`язків, відсутністю спілкування з Дитиною, байдужістю. Позивач також посилається на те, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання сина.

По відношенню до наведеного, слід зазначити, що ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

З огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і за наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 29 листопада 2023 року по справі № 607/15704/22).

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20,від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 Сімейного кодексу України є усталеною.

Поряд зцим,слід зазначити,що занаслідками судового розглядуданої справи,судом невстановлено фактичнихданих,які бнадавали підставивважати,що поведінкувідповідача неможливо змінити.Не міститьтаких данихі поданийвисновок органуопіки та піклуваннявиконавчого комітетуКольчинської селищноїради від 23.12.2024№02-9-6/1350,у якомунаведено загальніформулювання щододоцільності позбавленнявідповідача батьківськихправ таякий не містить виключнихобставин,підтверджених відповіднимидоказами,які бсвідчили просвідоме нехтуванняматір`ю своїми обов`язками.

Посилання у висновку на те, що ОСОБА_2 відповідно до наданої інформації на даний час не бажає брати участь у вихованні та утриманні Дитини не підтвердженні фактичними доказами. Водночас, у судовому засіданні представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Кольчинської селищної ради зазначила, що спілкування з матір`ю Дитини відбувалось в телефонному режимі, тобто особисто участі у засіданні органу опіки та піклування відповідач не брала, а тому суд критично ставиться до таких тверджень.

Суд звертаєувагу нате,що згідноусталеної практикиВерховного Суду,висновок органуопіки тапіклування маєрекомендаційний характердля судута якдоказ підлягаєдослідженню йоцінці судомна основівсіх наявнихв матеріалахсправи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).

Згідно з частиною шостоюстаті 19 Сімейного кодексу Українисуд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Також суд критично оцінює показання свідків, оскільки вони перебувають у родинних та дружніх стосунках із позивачем і можуть бути зацікавленими в результатах розгляду справи.

Водночас, суд приходить до висновку, що сама по собі характеристика з навчального закладу від 21.06.2024, в якому навчається Дитина, подана позивачем не є достатнім доказом для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджує факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання обов`язків з виховання дитини.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду висловленими у постанові від 10 листопада 2023 року по справі № 401/1944/22.

У спірній по справі ситуації, суд, передусім, виходить з положень частини першої ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР № 789-ХХІІ від 21 лютого 1991 року, в яких зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

ЄСПЛ наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11)

Поряд з цим, розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49, № 39948/06).

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 зазначено, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

Матеріали справи не містять доказів, які негативно характеризують особу відповідача та є підставою для позбавлення її батьківських прав на підставі пункту 2 частини першоїстатті 164 Сімейного кодексу України, а тому відсутні достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав,як і гострої соціальної необхідності у цьому.

Суд також наголошує на тому, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам стосовно дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, у зв`язку з відсутністю підстав застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Водночас, суд вважає за доцільне звернути увагу відповідача щодо необхідності вжиття всіх заходів для належного здійснення нею батьківських обов`язків та налагодження особистісних відносин з Дитиною.

За такихобставин,суд попереджає ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання Дитини.

В своючергу, судпокладає на Виконавчий комітет Кольчинської селищної ради (органопіки тапіклування)контроль завиконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків по відношенню до дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

3. Питання про розподіл витрат зі сплати судового збору суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 124, 129, 1291 Конституції України, статтями ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області,

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

3. Покластина Виконавчийкомітет Кольчинськоїселищної ради (органопіки тапіклування)контроль завиконанням ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків по відношенню до дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

4. Судові витрати залишити за позивачем.

5. Рішення суду набирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

7. Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2

Представник позивача: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Треті особи: (1) Орган опіки та піклування в особі Служби у справах дітей Кольчинської селищної ради, селище Кольчино Мукачівського району, вул. Корятовича, буд. 13.

(2)Виконавчий комітетКольчинської селищноїради,селище КольчиноМукачівського району,вул.Корятовича,буд.13,код ЄДРПОУ 44309893.

Суддя В.В. Кость