Постанова

від 06.02.2025 по справі 305/1521/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 305/1521/19

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 лютого 2025 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді Джуги С.Д.,

суддів Фазикош Г.В., Собослоя Г.Г.,

з участю секретаря судових засідань: Чичкало М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 11 травня 2022 року у складі судді Марусяк О.Б. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області в особі Виконавчого комітету Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Рахівського нотаріального округу Закарпатської області Маріна Алла Степанівна, Центр надання адміністративних послуг Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, Рахівська державна нотаріальна контора Закарпатської області, про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсною і скасування виписки із погосподарської книги, скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в :

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 , Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області в особі Виконавчого комітету Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Рахівського нотаріального округу Закарпатської області Маріна Алла Степанівна, Центр надання адміністративних послуг Великобичківської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, Рахівська державна нотаріальна контора Закарпатської області, про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання недійсною і скасування виписки із погосподарської книги, скасування рішення державного реєстратора та визнання права власності на спадкове майно.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_3 , як спадкодавцем, було складено на ім`я ОСОБА_2 заповіт, який було посвідчено 01.11.2007 приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області Маріна А.С. за №4578, згідно якого належний їй на праві приватної власності житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з присадибною ділянкою та надвірними спорудами остання заповіла позивачу.

Того ж дня, спадкодавець ОСОБА_4 склав на ім`я ОСОБА_2 заповіт, який було посвідчено приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Маріна А.С. за №4579, згідно якого усе майно, що буде належати на день його смерті, де б воно не знаходилося і з чого б не складалось, в тому числі, житло за адресою: АДРЕСА_1 з присадибною ділянкою загальною площею 0,22 га та земельну ділянку площею 0,60 га спадкодавець заповів ОСОБА_2 .

Вказував, що після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у відповідності до ч.ч.1-2 ст.1220 ЦК України, відкрилася спадщина на все спадкове майно, належне їй на праві приватної власності, зокрема на те, на яке вона має відповідне право. До такого майна входить, зокрема, житловий будинок АДРЕСА_1 .

Зазначав, що як спадкоємець за заповітом позивач у відповідності до положень ч.1 ст. 1269 ЦК України, подав нотаріусу за місцем розташування спадкового майна заяву про прийняття спадщини за заповітом та проконсультувався щодо порядку отримання ним свідоцтва про право на спадщину за заповітом по закінченню строку, визначеного ст.1270 цього ж Кодексу.

Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , у зв`язку з чим позивачем було подано до нотаріальної контори відповідну заяву про прийняття спадщини за заповітом. Зазначав, що після подання вказаної заяви позивач дізнався, що за свого життя ОСОБА_4 вчинив заповіт на ім`я ОСОБА_1 , згідно якого заповів йому все майно, що належало йому за життя на праві власності, позбавивши відповідно ОСОБА_2 права на 1/2 частину майна

15 травня 2019 року через свого представника, ОСОБА_2 звернувся із заявою для проведення державної реєстрації права власності на 1/2 частку спадкового майна, належного йому за заповітом, укладеним 01.11.2007 заповідачкою ОСОБА_3 на його ім`я.

Однак, 20.05.2019 ним було отримано рішення про відмову у державній реєстрації права власності. Крім цього, йому стало відомо, що 07.03.2019 Державним реєстратором Рахівської РДА Закарпатської області, ОСОБА_5 зареєстровано житловий будинок АДРЕСА_1 за власником ОСОБА_4 в розмірі 1\1 частки. Підставою виникнення права власності стала виписка із погосподарської книги Верхньоводянської сільської ради, яку видав секретар виконкому Верхньоводянської сільської ради та технічний паспорт серія та номер 10/02 18 від 22.02.2018.

Таким чином, на думку позивача, відповідач ОСОБА_1 ввів в оману Державного реєстратора Рахівської РДА, ОСОБА_5 та приватного нотаріуса Рахівського районного нотаріального округу Маріна А.С., зареєструвавши спірний спадковий будинок за померлим ОСОБА_4 в 1\1 частині та 23.05.2019 отримав на своє ім`я свідоцтво про право на спадщину за заповітом за №796.

Відповідно до довідки Рахівської державної нотаріальної контори №150/02-14 від 13.05.2019 спадкоємцем на майно гр. ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянин ОСОБА_2 , мешканець АДРЕСА_2 . До складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві, ОСОБА_3 на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок її смерті. Заповіт складений 01.11.2007 від імені ОСОБА_3 на ОСОБА_2 , який посвідчений та зареєстрований в реєстрі з №4578 приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області, на даний час є чинним, що підтверджується Витягом зі Спадкового реєстру № 27882686 від 25.08.2011. Спадщина, в порядку вимог статті 1268 ЦК України, позивачем ОСОБА_2 прийнята. Звернення до суду із вимогою про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна зумовлене порушенням права ОСОБА_2 на оформлення власності в порядку спадкування за заповітом, зокрема у видачі йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом в його користь.

Згідно зведеного акту оцінки будівель та споруд, зокрема будинку АДРЕСА_1 , спадковий будинок, на сьогоднішній час технічно придатний для його використання за цільовим призначенням.

Відповідно до запису в погосподарській книзі Верхньоводянської сільської ради за ОСОБА_4 , 1931 року народження та його дружиною ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно запису в погосподарській книзі Верхньоводянської сільської ради, числився в рівних частинах житловий будинок, господарські будівлі та споруди, земельна ділянка, загальною площею 0,82 га, з них - 0,22 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 та 0,60 га для ведення особистого селянського господарства в селі Верхнє Водяне Рахівського району (довідка № 393 від 23.08.2011).

Виходячи з наведеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив:

1) скасувати рішення Державного реєстратора Рахівської РДА Закарпатської області Делятинчука Андрія Івановича від 07.03.2019 про реєстрацію житлового будинку з надвірними та господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 в 1/1 частці за ОСОБА_4 ;

2) визнати недійсним в 1/2 частині свідоцтво про право на спадщину за заповітом №796, видане 23.05.2019 приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Закарпатської області Маріна А.С.;

3) визнати за громадянином ОСОБА_2 , право власності 1/2 частину на житловий будинок АДРЕСА_1 разом з надвірними будівлями та господарським спорудами та пропорційно земельними ділянками, цільовим призначенням яких являється обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 11 травня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним в 1/2 частині свідоцтво на право на спадщину за заповітом видане на ім`я ОСОБА_1 приватним нотаріусом Рахівського нотаріального округу Закарпатської області, Маріна А.С.

Скасовано рішення Державного реєстратора Рахівської РДА Закарпатської області Делятинчука Андрія Івановича, індексний номер 40097938 від 14.03.2018 про реєстрацію житлового будинку з надвірними господарськими спорудами по АДРЕСА_1 в 1/2 частині за ОСОБА_4 .

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами та присадибними ділянками по АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не було надано доказів, що будинок та земельна ділянка перебували у спільній сумісній власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вказує, що заповіт ОСОБА_4 що спірного житлового будинку та земельної ділянки, складений ним на користь ОСОБА_1 від 31.07.2013, скасовує раніше складений ОСОБА_4 07.11.2007 заповіт на користь ОСОБА_2 щодо 1/2 цього ж будинку та земельної ділянки. Стверджує, що на момент посвідчення заповіту (31.07.2013) ОСОБА_4 являвся повноцінним власником майна, що заповідалося відповідачу, що підтверджується матеріалами спадкової справи, у зв`язку з чим посвідчення цього заповіту відповідає Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, чинній на момент посвідчення даного заповіту, та ст.1254 ЦК України, а тому підстави для визнання його недійсним, на думку апелянта, відсутні, як і для визнання недійсним виданого на його виконання свідоцтва про право власності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Сойма Іван Юрійович просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися. Про дату, час, місце розгляду справи належним чином повідомлені. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи частково заявлений позов суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом ст.ст.12,81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом установлено та з матеріалів справи вбачається, що громадяни ОСОБА_4 та ОСОБА_3 проживали у зареєстрованому шлюбі, який між ними було укладено 02 лютого 1962 року у Верхньоводянській сільській раді Рахівського району Закарпатської області за актовим записом №5, що стверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням відомостей про другого з подружжя №00021073794 від 26.09.2018.

З технічного паспорта виготовленого на замовлення ОСОБА_4 , вбачається, що 1970 році побудовано житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами за АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (чинного на день виникнення спірних правовідносин), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Тлумачення статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Відповідачем ОСОБА_1 , як спадкоємцем ОСОБА_4 під час розгляду справи в суді не спростовано презумпцію правового режиму спільного сумісного майна подружжя, яким являється житловий будинок з господарськими спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Більше того, з виписки з погосподарської книги №18 Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області за №832 від 28.11.2018 вбачається, що житловий будинок з господарськими спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка загальною площею 0,82 га (з них - 0,22 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та 0,60 га - для ведення особистого селянського господарства перебували у користуванні громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема, відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів.

Якщо право власності на житловий будинок, споруду підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на будівлі, споруди, органи місцевого самоврядування зобов`язані видати довідку про належність житлового будинку на праві приватної власності спадкодавцеві, оскільки до компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад. Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Країні (УРСР) із 1979 року, в яких при визначення року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку, тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

З врахуванням наведеного судом першої інстанції правильно встановлено, що оскільки спірний будинок побудований ОСОБА_4 та ОСОБА_3 під час перебування у шлюбі, відповідачем цей факт не спростовано, тому житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Щодо земельних ділянок, які розташовані на території Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області, загальною площею 0,82 га (з них - 0,22 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та 0,60 га - для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Згідно з положеннями частини першої статті 81, частини третьої статті 116 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

У пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року №2) судам роз`яснено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2019 року по справі №199/2099/17 провадження № 61-35533св18.

Матеріалами справи встановлено, що громадянин ОСОБА_4 , у порядку приватизації отримав державні акти на право приватної власності на землю серії ІV-ЗК №019398 - 29.01.2002 та серії ІV-ЗК №001990 - 03.09.2002. Станом на момент приватизації гр. ОСОБА_4 земельних ділянок, такі, згідно норм Сімейного кодексу України, не вважались особистою приватною власністю одного з подружжя.

З врахуванням наведеного судом обґрунтовано визнано безпідставними та не взято до уваги доводи відповідача, що земельні ділянки були особистою власністю ОСОБА_4 , а ОСОБА_3 , немала жодних прав на дане нерухоме майно.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 померла, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 04.07.2011.

Після її смерті відкрилася спадщина на все належне їй майно, в тому числі і на 1/2 частину житлового будинку за АДРЕСА_1 з присадибною ділянкою та надвірними спорудами.

Згідно із ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків(спадщини) від фізичної особи, яка померла(спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. (ст. 1223 ЦК України).

Згідно із ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті .

Згідно із ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. (ч.ч.3,5 ст. 1268 ЦК України)

Матеріалами справи встановлено, що 01 листопада 2007 року, ОСОБА_3 , склала заповіт, відповідно до якого, на випадок своєї смерті, заповіла належний їй на праві приватної власності житловий будинок за АДРЕСА_1 з присадибною ділянкою та надвірними спорудами позивачу по справі - ОСОБА_2 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Маріна А.С. та зареєстрований в реєстрі за №4578. Вказаний заповіт є чинним та ніким не скасований.

Позивач, ОСОБА_2 , як спадкоємець за заповітом, у відповідності до ч.1 ст.1269 ЦК України, прийняв спадщину, після смерті ОСОБА_3 , оскільки 25.08.2011, подав у строк, передбачений ч.1 ст.1270 ЦК України, до Рахівської ДНК заяву про прийняття спадщини, що стверджується заявою про прийняття спадщини зареєстровану в реєстрі за №1-976 та інформаційною довідкою зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) №66884345 від 19.10.2021.

Звернення позивача до суду з вимогою визнання права власності на спадкове майно зумовлене порушенням його права на отримання власності в порядку спадкування за заповітом згідно відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у його користь, в зв`язку з реєстацією Державним реєстратором Рахівської РДА, ОСОБА_5 права власності в цілій частині на житловий будинок за АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .

Матеріалами справи встановлено, що 07.03.2018 гр. ОСОБА_4 , звернувся до державного реєстратора Рахівської РДА, Делятинчука А.І. із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Рішенням державного реєстратора Рахівської РДА, Делятинчука А.І. від 14.03.2018 про реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40097938, зареєстровано за ОСОБА_4 в цілій частині житловий будинок з надвірними та господарськими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .

Оскільки рішення державного реєстратора Рахівської РДА, Делятинчука А.І. від 14.03.2018 про реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 4009793 порушує законне право позивача, ОСОБА_2 на отримання права власності в порядку спадкування за заповітом після смерті громадянки ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що таке підлягає скасуванню.

Також встановлено, що 01 листопада 2007 року, ОСОБА_4 , склав заповіт, відповідно до якого, на випадок своєї смерті, заповів належний йому на праві приватної власності житловий будинок за АДРЕСА_1 з присадибною ділянкою та надвірними спорудами позивачу по справі - ОСОБА_2 .

Однак, 31 липня 2013 року ОСОБА_4 склав заповіт, відповідно до якого, на випадок своєї смерті, заповів належний йому на праві приватної власності житловий будинок за АДРЕСА_1 , а також те, на що він за законом буде мати право - відповідачу по справі ОСОБА_1 . Вказаний заповіт є чинним та ніким не скасований.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст.1254 ЦК України, заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

У зв`язку з наведеним, заповіт ОСОБА_4 складений 01.11.2007 на користь позивача ОСОБА_2 є скасованим.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , помер що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 10.10.2018.

Відповідач ОСОБА_1 , як спадкоємець за заповітом, у відповідності до ч.1 ст.1269 ЦК України, прийняв спадщину, після смерті ОСОБА_4 , оскільки 04.12.2018, подав у строк, передбачений ч.1 ст.1270 ЦК України, до приватного нотаріуса Рахівського районного нотаріального округу, Маріна А.С. заяву про прийняття спадщини, що стверджується заявою про прийняття спадщини зареєстровану в реєстрі за №255.

23 травня 2019 року, приватний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу, Маріна А.С. видала відповідачу ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого ОСОБА_1 , являється спадкоємцем майна ОСОБА_4 , а саме житлового будинку з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно положень ст.1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Оскільки померлий ОСОБА_4 мав право власності лише на частину житлового будинку за АДРЕСА_1 з присадибною ділянкою та надвірними спорудами, а іншу 1/2 частину набув незаконним шляхом, суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що спадкоємець померлого ОСОБА_1 має право на спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , лише на 1/2 частину вказаного майна, а тому правомірно визнав свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане 23.05.2019 ОСОБА_1 приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу Маріна А.С. недійсним в 1/2 частині.

За вказаних обставин, враховуючи, що позивач по справі є спадкоємцем за заповітом, він прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , суд обґрунтовано дійшов висновку, що позовна вимога позивача про визнання за ним права власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку АДРЕСА_1 , разом із пропорційними частками надвірних споруд, господарських будівель, прибудов та пропорційною часткою присадибних земельних ділянок, на якій дане нерухоме майно розташоване, підлягає задоволенню.

Таким чином суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно задовольнив заявлений позов. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, ґрунтуються на помилковій оцінці фактичних обставин справи та неправильному тлумаченні вище наведених норм матеріального права, а тому не заслуговують на увагу.

Рішення судом ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для його скасування чи зміни не має.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.374,375,382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 11 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 17 лютого 2025 року.

Головуючий:

Судді: