Рішення від 25.02.2025 по справі 500/224/25

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/224/25

25 лютого 2025 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону) (далі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону), щодо не звільнення з військової служби старшого солдата ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) звільнити з військової служби старшого солдата ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач 30.10.2025 та 29.11.2024 подав рапорти про звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п.2 ч.4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи. Проте, листом від 05.12.2024, командування Військової частини НОМЕР_1 відмовило позивачу у задоволенні реалізації його права на звільнення. Позивач не погоджується із відмовою відповідача, оскільки, враховуючи положення ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» для звільнення його з військової служби у зв`язку із здійсненням постійного догляду за дружиною з інвалідністю ІІ групи достатньо окрім наданих документів, також одного із документів, що підтверджує інвалідність дружини, яким в даному випадку є довідка до акта огляду МСЕК за формою, визначеною МОЗ, а тому просить прийняти рішення про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Ухвалою суду від 21.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, у відзиві від 05.02.2025, заперечив проти позовних вимог з огляду на те, що поданий позивачем висновок від 04.10.2024 №611 «Про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та довідка до акта огляду МСЕК від 29.06.2011 серія ТЕР №0026670, не відповідають вимогам статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», котра регламентує підставу звільнення з військової служби у потребі військовослужбовцем здійснення постійного догляду. Також вказують на недоліки оформлення заключення ЛКК від б/д № 4, тому вважають, що підстави для звільнення Позивача з військової служби відсутні.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило. Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.

Дослідивши матеріали справи та з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийняті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

Позивач, ОСОБА_1 проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонному загоні) на посаді навідника третьої групи реактивних систем залпового вогню першого вогневого відділення першої прикзаз третього впс.

Не бажаючи надалі продовжувати проходити військову службу та, з огляду на наявність підстав для звільнення, позивач 30.10.2024 та 29.11.2024 звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортами про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г», пункту 2, частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Разом із рапортами ОСОБА_1 було надано наступні документи: нотаріально завірені копії паспорта ОСОБА_1 , ідентифікаційного коду ОСОБА_1 , свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , довідки до акта огляду МСЕК серії ТЕР №0026670 ОСОБА_3 , заключення ЛКК №611, висновку ЛКК №611 від 04.10.2024 р., посвідчення серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 , свідоцтва про народження ОСОБА_3 , пенсійного посвідчення ОСОБА_4 та пенсійного посвідчення ОСОБА_5 .

За наслідком розгляду рапорту позивача, рішенням в.о. начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, оформленого листом №08/11279-24 від 04.122024, позивачу було відмолено у звільненні з військової служби з посиланням на те, що у довідці до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії ТЕР № 002667 від 29.06.2011, ОСОБА_3 встановлено 2 групу інвалідності, однак у висновку про умови та характер праці не встановлено, що їй необхідний постійний догляд, а також надано заключення ЛКК не встановленої форми.

Позивач, вважаючи таку відмову відповідача протиправною, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відносини між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII).

Частинами 1, 2, 4 - 6 статті 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII і залежать від виду військової служби.

За змістом підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно ч. 12 Закону №2232-XII такими сімейними обставинами є, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Частиною 7 ст. 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортух зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.

Відповідно до пункту 12.11 розділу XIІ Інструкції перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Згідно вказаного додатку звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи:

- копія свідоцтва про шлюб;

- один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, визначеною МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

- висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді (для осіб з інвалідністю II групи) (підпункт 23 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції).

Отже, Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою або висновок медико-соціальної експертної комісії, або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Суд зазначає, що спір у цій справі виник у зв`язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю ІІ групи (підпункт 10 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону).

Підставою для такої відмови стало ненадання військовослужбовцем (позивачем у справі) до рапорту про звільнення документів, які підтверджують необхідність здійснення постійного догляду за дружиною.

Надаючи оцінку такій відмові, суд зазначає, що визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.

У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.

У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров`я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв`язку погіршення стану здоров`я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров`я виконувати роботу.

Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.

Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.

В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 (далі - Положення №1317).

Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.

Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.

Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.

З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).

Так, Положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:

ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов`язане ушкодження здоров`я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків;

потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;

потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;

ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;

причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім`ї померлого;

медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.

У наведеному переліку прав та обов`язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.

При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.

Однак, в межах розгляду даної адміністративної справи, судом встановлено, що позивач являється єдиною особою, котра може здійснювати такий догляд за дружиною.

Батьки дружини позивача є непрацездатними, а її батько також є особою з інвалідністю ІІ групи, у зв`язку з чим вони не можуть здійснювати за нею постійний догляд і саме на позивача як чоловіка покладається обов`язок щодо необхідності здійснення догляду за своєю дружиною.

В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.06.2021 №1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).

За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:

1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;

2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;

3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;

4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб`єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб`єкта господарювання).

Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:

форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв`язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;

висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».

Згідно з п.3 цієї Інструкції даний висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги.

Пунктами 4 та 5 цієї Інструкції визначено, що висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації № 027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974. Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.

У пункті 4 висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома, отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (пункт 8 Інструкції).

Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.

Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням №1317, є підстави для висновку, що така визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.

Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то суд приходить до переконання, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Вищезазначене повністю узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.02.2024 у справі №120/1909/23.

Із досліджених норм чинного законодавства, судом встановлено, що Міністерством охорони здоров`я України не затверджено форми первинної облікової документації, а саме форми висновку МСЕК, який видається для підтвердження потреби постійної сторонньої допомоги в осіб з інвалідністю ІІ групи.

Суд враховує, що за умови невиконання МОЗ України обов`язку щодо затвердження форми висновку, який підтверджував би потребу особи у постійному догляді для повнолітніх осіб з інвалідністю ІІ групи, висновок лікарсько-консультативної комісії підлягає врахуванню разом з іншими доказами.

До подібного висновку щодо врахування висновку ЛКК під час дослідження питання про звільнення військовослужбовця зі служби дійшов Верховний Суд у постанові від 15.11.2019 у справі №П/811/1375/16.

Таким чином, поданий Позивачем до рапорту про звільнення з військової служби висновок ЛКК, є належним і достатнім документом для підтвердження того, що ОСОБА_3 у зв`язку з хворобою потребує постійного догляду та є достатнім для звільнення з військової служби.

В контексті викладених у листі відповідача підстав відмови у задоволенні рапорту позивача на звільнення щодо правомірності врахування наданих позивачем доказів й чіткої вказівки в спеціальних нормах законодавства необхідних документів, що можуть слугувати підтвердженням права на звільнення з військової служби, суд зауважує, що наказом МОУ №577 від 30.07.2012 "Про затвердження форм первинної облікової документації, що використовується в медико-соціальних експертних комісіях, не передбачено такої форми як «висновок медико-соціальної експертної комісії про потребу в постійному сторонньому догляді». Вказаний наказ взагалі не передбачає будь-якого формулювання висновку окрім «Висновок про час настання інвалідності».

Щодо такої правової невизначеності суд зазначає, що із наявних в матеріалів справи вбачається, що позивач просить звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з потребою здійснення постійного догляду за дружиною інвалідом ІІ групи. До рапорту позивачем долучений пакет документів, які в повній мірі дають відповідачу можливість встановити всі необхідні питання, а саме: наявність у дружини позивача інвалідності ІІ групи та її потреба у догляді.

Більше того, суд зазначає, що сама по собі наявність у дружини військовослужбовця статусу особи з інвалідністю II групи надає йому безспірне право на звільнення з військової служби у відповідності до ст.26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 05.09.2024.

В свою чергу, ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК Серії ТЕР №0026670, висновком ЛКК за формою №080-4/о №611 та заключенням ЛКК №611 від 04.10.2024.

Як зазначалося судом, в підтвердження того, що дружина позивача ОСОБА_3 потребує здійснення постійного догляду позивач разом із рапортами надав відповідачу висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №611 від 04.10.2024 (форма 080-4/о), та заключення ЛКК №611 від 04.10.2024 про потребу ОСОБА_3 у сторонньому догляді. У зазначених документах описано діагноз ОСОБА_3 (дитячий церебральний параліч, змішана фома), а також у заключенні ЛКК, котре трактується як висновок до протоколу ЛКК вказано, що вона «потребує стороннього догляду».

Тому, в розумінні вимог пп.10 п.3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІI, подані позивачем до рапорту про звільнення з військової служби медичний висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватись і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №611 від 04.10.2024 (форма 080-4/о) та заключення ЛКК №611 від 04.10.2024 про потребу ОСОБА_3 у сторонньому догляді є належними і достатніми документами для підтвердження того, що дружина позивача таки потребує постійного стороннього догляду.

Враховуючи вищевикладене, під час розгляду справи, знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином, відмова Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону) у звільненні старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи є протиправною.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи обсяг наданих позивачем документів, приписи законодавства, доводи сторін, а також те, що інших критеріїв невідповідності рапорту та доданих документів позивача вимогам законодавства відповідачем не визначено, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 відповідно до пп. "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи.

З наведених вище обставин, проаналізувавши вищенаведені положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач не навів належних обґрунтувань, які б свідчили про правомірність його дій по відношенню до позивача, відтак позов, враховуючи попередні висновки, підлягає до задоволення.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону), щодо не звільнення з військової служби старшого солдата ОСОБА_1 на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) прийняти рішення про звільнення з військової служби старшого солдата ОСОБА_1 на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 25 лютого 2025 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5 );

відповідач:

- Військова частина НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 );

Головуючий суддяОсташ А.В.