Рішення

від 25.02.2025 по справі 520/34600/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2025 року № 520/34600/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

-визначити протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , у нарахуванні та невиплати грошової допомоги на оздоровлення за період проходження військової служби з 24.05.2020р. по 26.06.2022р. з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017року №704 та без урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 із застосуванням з 24 травня 2020року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018року для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_2 , здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення, відповідно до положень Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017року №704 та з урахування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим званням) за період 24.05.2020р. по 31.12.2022р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021р., з 01.01.2022р. по 31.12.2021р., із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2021, з 01.01.2021р. по 26.06.2022р. із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022р. з урахуванням раніше виплачених сум;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив що в результаті протиправних дій військовою частиною НОМЕР_2 , нарахування та виплата грошової допомоги на оздоровлення, не було враховано розмір грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020року, на 01.01.2021року, на 01.01.2022року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017року №704. Вважаючи свої права порушеними звернувся до суду.

По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана сторонам та отримана ними.

Відповідачем надано відзив на позов у якому він позовні вимоги не визнав, посилаючись на їх безпідставність, оскільки жодних бюджетних призначень для оплати грошового забезпечення військовослужбовців, обчисленого із прожиткового мінімуму для працездатної особи понад 1 762,00грн. у Державному бюджеті України за 2021-2022рр. не передбачалось.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить із наступного.

Довідкою військової частини від 25.10.2025р. за №5043 встановленно, що ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 з 27.05.2020р. по 26.06.2022р. та приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України.

На звернення до НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 11.12.2024р. представника позивача повідомлено, що при нарахуванні грошового забезпечення ОСОБА_1 за час проходження служби застосовувався прожитковий мінімум у відповідності до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017року №704. Розміри посадових окладів, окладів за військовим званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коєфіціент згідно з додатками 1,12,13 і 14.

У позовній заяви позивач посилається на те, що у період з 24.05.2020р. по 31.12.2021р. та з 01.01.2022р. по 26.06.2022р. виплачувалась у неналежному розмірі, без застосування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, на 01.01.2021р. та 01.01.2022р., без врахування пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017року №704

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі по тексту - Закон України №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону України №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами частини першої статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно частин другої, третьої статті 9 Закону України №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

З 01.01.2008р. розміри грошового забезпечення військовослужбовців були установлені Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294.

У подальшому, Кабінетом Міністрів України 30.08.2017р. з питання визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було прийнято постановою "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 (далі по тексту - Постанова Кабінету Міністрів України №704). Згідно пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 згадане рішення набирало чинності з 01.01.2018р..

Згідно пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Таким чином, Урядом України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 №1052 до пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України №704 були внесені зміни у частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено з 01.01.2018 на 01.01.2019.

Таким чином, станом на 01.01.2018р. Постанова Кабінету Міністрів України №704 не діяла, а питання розмірів грошового забезпечення військовослужбовців було регламентовано постановою Кабінету Міністрів України №1294.

При цьому, пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції Постанова Кабінету Міністрів України №103 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 01.03.2018 Урядом України було запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладом за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Пункт 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України №103 діяв до моменту скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 у межах справи №826/6453/18 (постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020), тобто до 29.01.2020.

З 29.01.2020 була відновлена юридична дія пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, де передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Проте, згідно пункту 3 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017р.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.

Відтак, під час розв`язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України №1774-VІІІ та пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, у редакції до внесення змін Постановою Кабінету Міністрів України №103, перевагу належить віддати положенням закону як акту вищої юридичної сили.

З вказаного слідує, що з 29.01.2020р., настала подія підвищення розміру винагороди за службу діючого військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб`єкта владних повноважень органу фінансового забезпечення обов`язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто станом на 01.01.2020р., а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018р.

З 01.10.2020р. набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020р. №1038, котра також внесла зміни до порядку обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Приписами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.

Суд зауважує, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18. тобто з 30.01.2020, набула чинності попередня редакція пункту 4 Постанови №704. яка була чинною до внесення змін Постановою № 103 та яка визначає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1,12,13,14, тобто без прив`язки саме до 2018 року.

Слід зазначити, що пунктом 3 розділу 11 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIІІ визначено: «Установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій».

Оскільки пункт 3 розділу 11 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIІІ не втратив чинності і за юридичною силою с вищою за положення пункту 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, то правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням із використанням норми «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на І січня календарного року», тобто застосування величини мінімальної заробітної плати підстав немає. З огляду на зазначене, вважаю, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

На підставі постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та приписів ч. 2 ст. 265 КАС України, саме з 30.01.2020 змінився нормативно-правовий підхід, та військовослужбовці знову отримали право на збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військове звання, а отже і грошового забезпечення, у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 рік встановлено на рівні 1720 грн, законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» - станом на 01.01.2019 рік встановлено на рівні 1921 грн, законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - станом на 01.01.2020 рік - 2102 грн, законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» - станом на 01.01.2021 рік - 2270 грн, законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» - станом на 01.01.2022 рік - 2481 грн..

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 р. №704 та законів України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік» і «Про Державний бюджет України на 2023 рік» тому грошове забезпечення, у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, за період з 30.01.2020 по теперішній час підлягають перерахунку та доплати різниці від фактично виплачених розмірів.

Щодо посилання відповідача на те, що починаючи з 01 січня 2018 року по теперішній час законодавство України, щодо нарахування та виплати військовослужбовцям Збройних Сил України грошового забезпечення не змінилося, суд виходить з наступного.

З даного предмету існує судова практика Верховного суду України, а саме Постановою Верховного Суду від 12 вересня 2022 року но справі №500/1813/21 визначено (VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ):

« 49. Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України права, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на І січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

62. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-ІХ, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-1711 обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не виливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховуються як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.»

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом також у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, у постанові від 16 листопада 2022 року у справі №120/648/22-а, у постанові від 4 січня 2023 року у справі №640/17686/21, у постанові від 10 січня 2023 року у справі №440/1185/21, у постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, у яких викладено висновок стосовно того, що з 01січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленийзакономна 01 січня календарного року.

Поряд з цим, суд зауважує, що у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», яка набрала чинності 20.05.2023 року, пункт 4 Постанови № 704 викладено у наступним чином: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно здодатками 1,12,13і14», втім це не впливає на правове регулювання спірних правовідносин, які закінчились до наведених змін.

За загальним правилом, встановленим ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відтак, з 20.05.2023 року правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін, а розмір посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно здодатками 1,12,13і14.

Поряд із цим, суд звертає увагу на те, що як зазначалось вище відповідно до ст. 9 Закону № 2011-XII, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX, не встановлюють застережень відносно застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого для визначення посадових окладів працівників державних органів на відповідний рік, та водночас з 29.01.2020 року відновлено дію первинної редакції п. 4 Постанови № 704, то визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців у 2020, 2021, 2022 роках та до 20.05.2023 року здійснюється відповідно до п. 4 Постанови № 704, в редакції чинній на момент прийняття означеної постанови, тобто із застосуванням у якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленогозакономна 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджено Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (надалі Порядок №260).

Відповідно до п. 1 розділу I. «Загальні положення» Порядку №260, цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Цей Порядок розроблено відповідно до Законів України«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року№ 704«Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Відповідно до п. 2 розділу I. «Загальні положення» Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п. 3 розділу I. «Загальні положення» Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до п. 4 розділу I. «Загальні положення» Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби.

Відповідно до п. 6 розділу XXIII. «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку №260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до п. 1, абз. 1 п. 2 розділу XXIII. «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.

Відповідно до п. 3 розділу XXIII. «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку №260, військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, грошова допомога для оздоровлення виплачується за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.

Відповідно до абз. 2 п. 2 розділу XXIII. «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку №260, військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Відповідно до п. 6 розділу XXIII. «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку №260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Статтею 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частиною 2статті 2 Кодексу адміністративного судочинства Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що гарантоване ст. 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Конституційний Суд України у рішенні 19-рп/2011 від 14.12.2011, зокрема, зазначив: Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Тобто, Конституційний Суд України визначив залежність виникнення права особи на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України, виключно із існуванням порушення, створенням перешкод для реалізації конкретних прав і свобод такої особи. Наведене підтверджується також положеннями частин третьої-п`ятої статті 55 Конституції України, у яких чітко вказано про захист своїх прав і свобод.

Ряд положень Конвенції отримали своє відтворення у нормах Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАСУ), що регулює судовий захист публічно-правових прав, свобод, інтересів фізичних та юридичних осіб. Такими положеннями є, наприклад, право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом (ст. 6 Конвенції), право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції) тощо.

Отже, адміністративний суд, отримавши позовну заяву, повинен встановити наявність факту порушення права та застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 18.06.2018 у справі 800/587/17.

Також, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі 522/3665/17 (провадження К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статтей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б доводили наявність порушеного права. Якщо право особи не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

Таким чином, з огляду на наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 122, 139, 243-246, 250, 255, 264, 295, 297 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Заічко О.В.