Постанова

від 25.02.2025 по справі 420/32863/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/32863/24

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Осіпова Ю.В.,

Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Єфіменко К.С. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року адвокат Демчук Юлія Миколаївна в інтересах ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) за допомогою системи «Електронний суд» подала до Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) (далі Відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) в якому просила суд:

- визнати протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.07.2023 року по 20.01.2024 року;

- стягнути з ВЧ НОМЕР_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні в сумі 565 432 грн..

Вимоги адміністративного позову обґрунтовано тим, що на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ВЧ НОМЕР_1 , а саме 20.07.2023 року, Відповідачем не було проведено усіх розрахунків, зокрема Позивачу не було виплачено кошти, на які мав право за час проходження військової служби за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року, що стало підставою для звернення до суду. На виконання судового рішення від 27.06.2024 року по справі № 420/10434/24, Відповідачем здійснено перерахунок грошового забезпечення Позивача та здійснено виплату недоотриманих коштів у сумі 81 053, 70 грн. 30.08.2024 року.

Отже, оскільки Позивача було виключено зі списків особового складу 20.07.2023 року, а крайню виплату здійснено 30.08.2024 року, то Відповідачем затримано розрахунок при звільненні з 21.07.2023 року по 20.01.2024 року (піврічний термін), що стало підставою для звернення Позивача до Відповідача із заявою від 09.10.2024 року про нарахування й виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку в сумі 565 432 грн., проте листом Відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування й виплати середнього заробітку.

За таких обставин Позивач вважає, що має право, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.07.2023 року по 20.01.2024 року (піврічний термін).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 року позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.07.2023 року по 20.01.2024 року;

- зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.07.2023 року по 20.01.2024 року у розмірі 306 974, 56 грн., з урахуванням обов`язкових відрахувань;

- в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, Відповідач звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати його в цій частині та постановити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона зазначає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо наявності підстав для виплати Позивачу середнього заробітку за час затримки виплати грошового забезпечення у належному розмірі за час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року, оскільки у межах спірних правовідносин Позивач не був звільнений з військової служби та продовжив проходження військової служби в іншому структурному підрозділі Збройних Сил України, з подальшим отримання відповідного грошового забезпечення. Між тим, у положеннях ст. 117 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за період, який розпочинається у день звільнення працівника (день для остаточного розрахунку відповідно до ст. 116 КЗпП України) і закінчується днем фактичного розрахунку зі звільненим працівником. Однак, у межах спірних правовідносин Позивач не отримав статусу звільненого працівника у розумінні положень ст. 117 КЗпП України, відтак не отримав права на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог скасуванню, з огляду на таке.

Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, Позивач з 12.10.2016 року по 20.07.2023 року включно проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ).

20.07.2023 року Позивача виключено зі списків особового складу управління та всіх видів забезпечення у зв`язку із переміщенням для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) на підставі наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) за № 213 від 20.07.2023 року.

Однак, у період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року Відповідач нараховував та виплачував грошове забезпечення не у повному обсязі, на яке Позивач мав право за час проходження військової служби, що стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 року по справі № 420/10434/24, яке 30.07.2024 року набрало законної сили, яким зокрема:

- зобов`язано Відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення Позивача за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020» рік на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано Відповідача здійснити перерахунок всіх належних за період з 29.01.2020 року по 31.12.2020 року додаткових видів грошового забезпечення Позивача (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та інших) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано Відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення Позивача за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано Відповідача здійснити перерахунок всіх належних за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року додаткових видів грошового забезпечення Позивача (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та інших) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано Відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення Позивача за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано Відповідача здійснити перерахунок всіх належних за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року додаткових видів грошового забезпечення Позивача (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та інших) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано Відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення Позивача за період з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язано Відповідача здійснити перерахунок всіх належних за період з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року додаткових видів грошового забезпечення Позивача (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та інших) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного судового рішення, 30.08.2024 року Відповідачем було нараховано та виплачено Позивачу грошові кошти у загальному розмірі 81 053, 70 грн., що вбачається та підтверджується банківською випискою.

Таким чином, Позивача було виключено зі списків особового складу 20.07.2023 року, а останню виплату Відповідачем здійснено 30.08.2024 року, тобто остаточний розрахунок при звільненні було затримано з 21.07.2023 року по 20.01.2024 року (піврічний термін).

Зважаючи на те, що після виключення зі списків особового складу 20.07.2023 року останню виплату здійснено в серпні 2024 року, то ІНФОРМАЦІЯ_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) затримано розрахунок при звільненні на цей період, що зумовило ОСОБА_1 звернутися до суду із даним позовом задля присудження йому середнього заробітку за час затримки при звільненні відповідно до Порядку № 100.

Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову з огляду на те, що на день звільнення Позивача з військової служби, йому не було виплачено у повному обсязі грошове забезпечення, при цьому, такий розрахунок в повній мірі був здійснений 30.08.2024 року на виконання судового рішення, за таких підстав Відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. При цьому, суд погодився із заявленим періодом, за який підлягає нарахуванню й виплаті середній заробітку за час затримки, а саме з з 21.07.2023 року (наступний день після звільнення) по 20.01.2024 року (шість місяців відповідно до вимог ст. 117 КЗпП), що складає 184 дня, проте не погодився із розрахунком розміру середнього заробітку за цей період, тому позов задовольнив частково, виходячи з власного розрахунку.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вказаного висновку суд дійшов без належного з`ясування обставин по справі, у зв`язку з чим допустив невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

За правилами ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, з огляду на наступне.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як встановлено колегією суддів, в межах даної справи спірним питанням є право Позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виплатою Відповідачем грошового забезпечення після виключення Позивача зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) та всіх видів забезпечення, на виконання рішення суду.

Перевіряючи правомірність та законність дій Відповідача у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими Позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія враховує наступне.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу.

За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму..

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а саме:

- частиною 1 встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

- частиною 2 передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч 1 цієї статті.

Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин Позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, так як Позивачу станом на останній день проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) не було виплачено кошти, на які він мав право за час проходження військової служби за період з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року.

В даному випадку, Позивач вважає, що він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, тому звернувся до суду з даним позовом, в якому як на правову підставу посилається на частину 1 статті 116, частину 1 статті 117 КЗпП України.

В свою чергу, суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що за приписами статті 117 КЗпП України Позивач має право на виплату такого середнього заробітку. З урахуванням того, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, допускається поширення норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті суд зауважує, що приписи частини 1 статті 47, частини 1 статті 116, частини 1 статті 117 КЗпП України установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції частини 1 статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

З аналізу вищевикладених нормативно-правових актів вбачається, що військовослужбовцю, станом на день виключення зі списку особового складу військової частини, за наслідком звільнення з військової служби, мають бути виплачені усі належні йому кошти, пов`язані з проходженням військової служби.

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що згідно наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) № 213 від 20.07.2023 року Позивача виключено з 20.07.2023 року зі списків особового складу управління та всіх видів забезпечення у зв`язку із переміщенням для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ).

Тобто, у межах спірних правовідносин Позивач не був звільнений з військової служби та продовжив проходження військової служби в іншому структурному підрозділі Збройних Сил України, з подальшим отримання відповідного грошового забезпечення.

Таким чином, обставини цієї справи свідчать про те, що Позивач не звільнявся з ІНФОРМАЦІЯ_1 і Відповідач не мав статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день звільнення Позивача з військової служби.

Отже, фактичні обставини цієї справи не відповідають гіпотезі частини 1 статті 117 КЗпП України, а відтак ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

За таких обставин слушними є доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 року по справі № 520/1897/22, і такі висновки відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог Позивача та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Проте, суд першої інстанції приведені обставини та правове регулювання спірних правовідносин не врахував під час розгляду справи по суті, у зв`язку із чим дійшов до протилежного висновку, з яким колегія суддів не може погодитись.

Як визначено п.п. 1 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у вказаній частині.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Враховуючи викладене, оскільки в апеляційній скарзі оскаржується рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки висновкам суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог, у зв`язку з чим у вказані частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 139, 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії скасувати в частині задоволення позовних вимог.

Прийняти нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Суддя-доповідач:М.П. Коваль

Суддя:Ю.В. Осіпов

Суддя:В.О. Скрипченко