Постанова

від 24.02.2025 по справі 640/16352/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/16352/22 Суддя (судді) першої інстанції: Балаклицький А. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року м. Київ

Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Кузьменка В.В.,

суддів: Ганечко О.М., Сорочка Є.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в м. Києві в особі Ліквідаційної комісії про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Головного управління МВС України в м. Києві в особі Ліквідаційної комісії на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління МВС України в м. Києві в особі Ліквідаційної комісії, в якому просив:

- стягнути з Головного управління МВС України в м. Києві в особі Ліквідаційної комісії на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.01.2015 по 19.05.2021 у розмірі 293 078, 80 грн.

На виконання положень Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто з Головного управління МВС України в м. Києві в особі Ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.01.2015 по 19.05.2021 у розмірі 293 078, 80 грн

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головним управлінням МВС України в м. Києві в особі Ліквідаційної комісії подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Доводи апелянта обґрунтовані зокрема тим, що позивач проходив службу в УДАІ ГУМВС України в місті Києві, яке нараховувало і виплачувало грошове забезпечення, а тому виплачувати/стягувати грошове забезпечення за час вимушеного прогулу можливо тільки з цієї юридичної особи, позаяк в протилежному випадку це призведе до порушення вимог бюджетного законодавства щодо бюджетних зобов`язань ГУМВС України в місті Києві та законодавства щодо оплати праці.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, у лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 30 січня 2015 року № 59 о/с; визнання незаконним звільнення позивача з посади; зобов`язання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Управління Державної автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві поновити позивача на займаній посаді.

19.05.2021 Окружним адміністративним судом міста Києва прийнято рішення, яким вирішено адміністративний позов задовольнити повністю, та визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 30 січня 2015 року № 59 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення прапорщика міліції ОСОБА_1 , інспектора дорожньо-патрульної служби 3-го взводу роти з обслуговування стаціонарних постів полку дорож автомобільної інспекції, підпорядкованого Головному управлінню, визнати протиправним звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора дорожньо-патрульної служби 3-го взводу роти з обслуговування стаціонарних постів полку дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції, підпорядкованого Головному управлінню Головного управління МВС України в місті Києві, поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора дорожньо-патрульної служби 3-го взводу роти з обслуговування стаціонарних постів полку дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції, підпорядкованого Головному управлінню Головного управління МВС України в місті Києві, з 30 січня 2015 року, допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора дорожньо- патрульної служби 3-го взводу роти з обслуговування стаціонарних постів полку дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції, підпорядкованого Головному управлінню Головного управління МВС України в місті Києві.

Окружний адміністративний суд міста Києва від 19.05.2021 у справі №826/1643/15 зобов`язав відповідача поновити позивача на вказаній посаді, однак судом не вирішувалося питання оплати вимушеного прогулу у справі № 826/1643/15 і при поновленні його на роботі відповідачем оплата вимушеного прогулу не проведена. Відтак, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Позивача звільнено 30 січня 2015 року (останній робочий день), відповідно, сума виплат за два календарні місяці роботи, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна обчислюватись виходячи з виплат за листопад та грудень 2014 року.

Так, відповідно до довідки про доходи від 13.09.2022 № 92, виданої Управлінням Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в м. Києві (Ліквідаційною комісією), середня заробітна плата позивача, листопад 2014 року складає 2 497, 50 грн, за грудень 2014 року - 5509,00 грн. Середня заробітна плата за два останні повні календарні місяці, що передували звільненню позивача складає 8006,50 грн (8 006,50 грн/43 робочі дні=186,20 грн.)

Виходячи із поняття вимушеного прогулу, кількість днів вимушеного прогулу визначається з дня звільнення та до винесення судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, в даному випадку з 31 січня 2015 року по 19 травня 2021 року.

Так, відповідно до листа Мінсоцполітики від 20 липня 2015 року № 10846/0/14-15/13, кількість робочих днів з 31 серпня по грудень 2015 року становить 231 день.

Відповідно до листів Міністерства соціальної політики України від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13, а також розрахунку на 2018 рік згідно з роз`ясненням Міністерства від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103-17/214, кількість робочих днів у 2016 - 251 день, у 2017 - 249 днів, у 2018 - 250 днів, у 2019 - 250 днів, у 2020 році - 251 день, що за цей період складає 750 днів.

Враховуючи день прийняття рішення суду 19.05.2021, кількість робочих днів в 2021 року складає 92 дні.

Отже, загальна кількість робочих днів з дати, наступної за днем звільнення позивача та по день прийняття рішення про поновлення на роботі складає: 231 + 251 +249 +250 + 250 +251+92 = 1 574 днів вимушеного прогулу.

Отже, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу позивачу становить 293078, 80 грн (186,20 грн х 1 574 днів).

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта стосовно того, що позивач проходив службу в УДАІ ГУМВС України в місті Києві, яке нараховувало і виплачувало грошове забезпечення, а тому виплачувати/стягувати грошове забезпечення за час вимушеного прогулу можливо тільки з цієї юридичної особи, адже вказана обставина не може позбавляти позивача права отримати середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Поряд з цим, судом першої інстанції правильно враховано, що відповідачем є саме Головне управління МВС України в місті Києві, оскільки відділ УДАІ ГУ МВС України в м. Києві, де проходив службу позивач, підпорядкований Головному управлінню МВС України в м. Києві, а в трудовій книжці підставою для внесення записів про прийом на службу та звільнення зі служби в органах внутрішніх справ вказано накази Головного управління МВС України в місті Києві, записи в трудовій книжці засвідчені печаткою Головного управління МВС України в місті Києві і прийнятий на роботу позивач теж був Головним управлінням МВС України в м. Києві.

Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню, про що вірно вказано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів вказує, що апеляційна скарга не містить суттєво інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.

Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права ухвалив рішення повно і всебічно з`ясувавши обставини справи.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління МВС України в м. Києві в особі Ліквідаційної комісії на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в м. Києві в особі Ліквідаційної комісії про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко

Судді: О. М. Ганечко

Є. О. Сорочко