Постанова

від 19.02.2025 по справі 320/49037/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/49037/23 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Файдюка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., за участі представника позивача Матвійчука В.О., представника відповідача Удода І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстарч Україна" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстарч Україна" до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи.

26.12.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерстарч Україна» (надалі - ТОВ «Інтерстарч Україна») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.08.2023 №01615040106 (форми «В4»), яким зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 175 056,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято безпідставно з огляду на те, що посадовими особами контролюючого органу не були взяті до уваги всі обставини і висновки відповідача спростовуються первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які були надані позивачем.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13.11.2024 р. у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Приймаючи таке рішення суд першої інстанції констатував відсутність доказів на підтвердження факту транспортування та розвантаження товарів за договорами позивача з його контрагентами.

Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.

Крім того, апелянт наголосив, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини у справі і не у повному обсязі оцінив надані позивачем докази, зокрема, довідка щодо знаходження у контрагента ФОП ОСОБА_1 в оренді земельних ділянок і можливість здійснення цим контрагентом господарських операцій з питання купівлі-придбання кукурудзи.

Також, апелянтом наведено судову практику Верховного Суду з приводів доводів податкового органу щодо висновків про відсутності у перевізника власних транспортних засобів під час перевезення товару, як недоведеність безтоварності чи нереальності господарської операції.

Крім того, апелянт мотивує свої вимоги тим, що надані первинні документи оформленні належним чином, і з огляду на доведеність позиції позивача вважає, що ці документи є належними та допустимими доказами, оскільки у сукупності вони спростовують висновок податкового органу та суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2024 відкрито апеляційне провадження та витребувано справу зі суду першої інстанції.

Після надходження справи до апеляційного суду, ухвалою від 03.02.2025 слухання справи призначено у відкрите судове засідання.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено на правильності висновків суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Обставини встановлені судом.

Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Інтерстарч Україна» (код ЄДРПОУ 38307757) з питання законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 000 грн по декларації з податку на додану вартість за вересень 2022 року (реєстраційний номер №99300576719 від 20.01.2023) з урахуванням періодів декларування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків, у порядку контролю за правильністю висновків акта документальної позапланової перевірки ТОВ «Інтерстарч Україна» (код ЄДРПОУ 38307757) від 02.01.2023 №4/Ж5/31-00-04-01-03/38307757.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, пп. 198.1, п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 ПК України, Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року № 21, в результаті чого завищено суму від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 175 056 грн.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 14 липня 2023 року №1527/Ж5/31-00-04-01- 06/38307757.

На підставі висновків акта перевірки Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків прийнято податкове повідомлення-рішення від 09 серпня 2023 року №01615040106, яким встановлено завищення від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 175 056 грн.

Вказані обставини підтверджені належним, достатніми та допустимими доказами, та не є спірними.

Нормативно-правове обґрунтування.

Відповідно до положень ч.1-4 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно вимог ч.1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Так, відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

За приписами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком: товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 ПК України звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.219 пункту 14.1 статті 14 ПК України ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах.

Згідно з частиною другою статті 9 Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України № 88 від 24.05.1995 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Отже, з системного аналізу приписів Закону № 996-ХІV та Положення № 88 від 24.05.1995 вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Звітним (податковим) періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Кодексом, календарний квартал, з урахуванням таких особливостей, зокрема: якщо особа реєструється як платник податку з іншого дня, ніж перший день календарного місяця, першим звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня такої реєстрації та закінчується останнім днем першого повного календарного місяця (п.п. «а» п. 202.1 ст. 202 Податкового кодексу України).

Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пункт 203.1 статті 203 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Висновки суду.

Отже, системний аналіз вищенаведених норм дає підстави дійти висновку, що певна позиція податкового органу щодо нереальності (безтоварності) здійснення підприємством господарської операції з конкретними контрагентами повинна бути обґрунтованою, з глибоким аналізом первинної документації підприємства з цими контрагентами, іншої документації та зі співставленням додаткової інформації, наявної у відповідача, а рішення податкового органу, як суб`єкта владних повноважень, на якого покладається доводити правоту свого рішення, повинно відповідати положенням ч.2 ст.2 КАС України.

Крім того, слід наголосити, що платники податку отримують бюджетне відшкодування за умови узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, а у випадках, визначених пунктом 200.11 статті 200 ПК України, за результатами документальної перевірки. При цьому, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. При цьому, право на бюджетне відшкодування частини від`ємного значення виникає лише у разі фактичної сплати податку на додану вартість в ціні придбаного товару (робіт, послуг) отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг.

Матеріалами справи підтверджено, що взаємовідносини між ТОВ «Інтерстарч Україна» та ФОП ОСОБА_1 відбувались на підставі договору поставки с/г продукції № ІС-12089 від 23 жовтня 2020 року.

Відповідно до п. 2.3 Договору поставки постачання партії товару підтверджується оригіналами наступних документів: видатковою накладною (складається на підставі протоколу узгодження ціни); товарно-транспортними накладними (далі також ТТН); рахунком-фактурою продавця з точним зазначенням кількості, ціни товару без ПДВ. загальної суми без ПДВ, суми ПДВ, всього до сплати.

Отже, приймаючи спірне рішення відповідач виходив з того, що перевізниками не здійснювалась виплати доходу працівникам і згідно наданих ТТН у перевізника відсутній власний автотранспорту, тобто відсутні достатні ресурси (транспортні засоби і водії) для виконання взятих зобов`язань, та через неможливість ФОП ОСОБА_1 зрошувати сільськогосподарську продукцію, тому що у останнього відсутні у власності земельні ділянки.

Проте, з цього приводу слід наголосити наступне.

Так, суд першої інстанції зазначає: «Хоч товарно-транспортна накладна не є первинним документом, коли спір стосується встановлення реальності господарської операції, її наявність та належне оформлення є належним доказом переміщення товару, враховуючи, що перевезення є одним із етапів поставки. Це стосується й інших документів, які повинні супроводжувати поставку відповідно до правових норм, умов договору або загальної практики. Відсутність такого документа або суттєві недоліки в його оформленні може ставити під сумнів реальний характер господарської операції, особливо з урахуванням інших обставин, які свідчать про її безтоварність, наприклад, об`єктивна неможливість здійснення господарських операцій контрагентом, враховуючи податкову інформацію щодо характеру його діяльності; не встановлення джерела походження товару за результатами аналізу ланцюга постачання за даними Єдиного реєстру податкових накладних (так званий «обрив» ланцюга постачання); не відповідність предмета поставки видам господарської діяльності контрагентів у ланцюгу постачання; наявність кримінальних проваджень щодо контрагента; відсутність документів бухгалтерського обліку, складення яких передбачено правовими нормами або є загальноприйнятим за звичаями ділового обороту, та/чи суттєві недоліки в їх оформленні, тощо.».

Проте, колегія суддів вважає, що поза уваги суду першої інстанції було залишено первинні документи, які були надані позивачем на підтвердження здійснення господарської операції, в тому числі довідка щодо знаходження у контрагента ФОП ОСОБА_1 в оренді земельних ділянок і можливість здійснення цим контрагентом господарських операцій з питання купівлі-придбання кукурудзи (а.с.57).

Так, 23.10.2020 позивач (покупець) уклав договір з ФОП ОСОБА_1 (продавець) договір № ІС-12089 про поставку товару, який передається продавцем і приймається покупцем на складі ПрАТ «Дніпровський крохмалепатоковий комбінат» (п.п.1.1, 2.1 договору, а.с.44).

На підтвердження здійснення господарської операції позивач надав документи: специфікацію до договору від 23.10.2020 № ІС-12089, договір на давальницьку переробку зерна укладений з ПрАТ «Дніпровський крохмалепатоковий комбінат» з додатковими угодами (а.с.37), акти прийому-передачі товару, накладні, платіжні інструкції, реєстр накладних, товарно-транспортні накладні, відомості про відвантаження, довідка щодо знаходження у контрагента ФОП ОСОБА_1 в оренді земельних ділянок і можливість здійснення цим контрагентом господарських операцій з питання купівлі-придбання кукурудзи (а.с.51-128).

Податковий орган не має зауважень щодо правильності оформлення первинної документації.

Довідка щодо знаходження у контрагента ФОП ОСОБА_1 в оренді земельних ділянок підтверджує можливість здійснення цим контрагентом господарських операцій з питання зрошування сільськогосподарських культур.

Відсутність у перевізників у власності транспортних засобів і водіїв не є підставою для визнання господарської операції нереальною, оскільки інші документи спростовують такі висновки.

Крім того, Верховним Судом (зокрема, у справах №120/847/20-а, № 640/18984/18 тощо) було сформовано практику щодо аналізу товарно-транспортних накладних, зокрема зроблено висновок, що за своєю правовою природою, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. Товарно-транспортні накладні чи подорожні листи не є винятковими первинними бухгалтерськими документами, які підтверджують факт реальності здійснення господарської операції за договором та за відсутності яких платник позбавляється права на формування податкового кредиту, а також віднесення до складу доходів і витрат сум за договорами у разі наявності інших первинних бухгалтерських документів, оформлених відповідно до положень чинного законодавства, а саме: договорів, видаткових накладних, податкових накладних, регістрів бухгалтерських документів, платіжних доручень, відомостей про рух активів, товару та інших документів. Транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Отже, за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій та бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач на підтвердження реальності здійснення господарської операції надав первинну документацію, яка була досліджена судом апеляційної інстанції.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів належними, достатніми та допустимими доказами правомірність спірного рішення, оскільки висновки податкового органу про безтоварність господарської операції позивача з його контрагентами ґрунтуються виключно на припущенням без аналізу первинної документації наданої позивачем, зокрема щодо подальшої реалізації товару.

При цьому, колегія суддів наголошує, що перелік наданих первинних документів у їх сукупності, підтверджують реальність здійснення господарських операцій, оскільки позивач укладав з контрагентами угоди, первинні документи підтверджують здійснення цієї операції і доцільність її укладення через подальшу реалізацію товару.

Крім того, посилання апелянта на податкову інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними тому, що така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону.

Належними та допустимими доказами є первинна документація підприємства, яка повинна відповідачем перевірятися під час перевірки і аналізуватися з використанням додаткової інформації лише у сукупності.

Аналогічна правова позиція щодо можливості використання податкової інформації була неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема в постановах від 24 вересня 2020 року у справі № 820/329/17, від 17 вересня 2020 року у справі № 826/16705/17 та інших.

Таким чином, в межах спірних правовідносин доводи податкового органу зводяться фактично до використання наявної податкової інформації та недоліки деяких документів без врахування інших первинних документів, наданих позивачем.

Колегія суддів вважає, що така позиція відповідача ґрунтується на припущенням, суду не було наведено жодних переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та/або суперечливі.

Отже, враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з контрагентами.

Апелянтом не надано відповідних доказів щодо спростування вищевикладеного. Крім того, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів у останніх тощо, оскільки позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх податкових зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань.

Отже, висновки податкового органу про нереальність господарської операції спростовуються наданими позивачем документами, внаслідок чого позовні вимоги про визнання протиправним та скасування спірного податкового повідомлення-рішення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Проте, в адміністративних справах про протиправність рішення обов`язок доказування правомірності свого рішення покладено на відповідача.

Крім того, у рішеннях ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Таки чином, доводи апелянта заслуговують уваги, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його скасування, та прийняття нової постанови про задоволення позовних вимог.

Статтею 317 КАС України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні рішення.

Згідно з ч. 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

За приписами частини 1 п. 1 частини 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з положеннями п. 4 ч. 1 статті 322 КАС України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням, зокрема розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 6 статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2684 грн (платіжна інструкція № 1 від 15.11.2023), а за подання апеляційної скарги - 4026 грн (платіжна інструкція № 412060058 від 06.12.2024), що разом складає 6 710 (шість тисяч сімсот десять) грн 00 коп.

Повний текст виготовлено 24.02.2025.

Керуючись ст.ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстарч Україна" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 р. - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстарч Україна" до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування рішення - скасувати.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерстарч Україна» задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків №01615040106 від 09 серпня 2023 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ 44082145) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерстарч Україна» (ЄДРПОУ 38307757) - судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги по справі № 320/49037/23, що складає 6 710 (шість тисяч сімсот десять) грн 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Файдюк