Рішення

від 17.02.2025 по справі 525/1227/24

ВЕЛИКОБАГАЧАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 525/1227/24

Провадження №2/525/62/2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.02.2025 селище Велика Багачка

Великобагачанський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Прасол Я.В.,

секретаря судового засідання Корж Т.Ю.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Велика Багачка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Я Р Д» про стягнення заробітної плати,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Великобагачанського районного суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Я Р Д» про стягнення заробітної плати.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги посилається на те, щоміж ним та ТОВ «Я Р Д» було укладено строковий трудовий договір з 01.08.2024 по 31.08.2024 про виконання робіт на посаді підсобного робітника на будівництві фортифікаційних споруд на території Сумського району Сумської області. За умовами договору робота виконувалась щоденно, протягом 10,5 годин з оплатою 945 грн. за робочий день з додатковою виплатою 250 грн. в день коштів на відрядження. Договір був укладений в письмовій формі, другий примірник позивачу не було повернуто. Фактичний допуск до роботи відбувся 05.08.2024, що може вважатися укладенням трудового договору в усній формі. 17.08.2024 уповноваженою особою відповідача було повідомлено, що у зв`язку зі зміною виробничих обставин позивачу пропонують припинити дію строкового трудового договору достроково за угодою сторін та повідомлено, що провести розрахунок неможливо через відсутність коштів, але він буде здійснений найближчого тижня. У ході дострокового припинення дії строкового трудового договору позивачем був письмово поданий розрахунок заборгованості із заробітної плати та додаткових виплат у розмірі 14590 грн. Зазначає, що у зв`язку з тим, що заробітна плата не була виплачена вчасно існують підстави до застосування ст. 117 КЗпП щодо виплати заробітної плати за час, що залишився до закінчення строку дії трудового договору, тобто до 31.08.2024 в розмірі 15712 грн. Пунктом 5.4 трудового договору передбачається надання оплачуваної відпустки, розмір виплати якої може складати 1890 грн. З метою досудового врегулювання спору позивач двічі письмово звертався до відповідача з вимогою надати копію строкового трудового договору та наказу про звільнення, а також виплатити заборгованість по заробітній платі. Письмових відповідей на звернення не надходило, заборгованість по заробітній платі виплачена не була.

На підставі вищевикладеного, позивач просив сягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 32192 грн., а саме: невиплачену заробітну плату за період з 05.08.2024 по 17.08.2024 в розмірі 14590 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати з 18.08.2024 у розмірі 15712 грн. та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1890 грн.

27.09.2024 судом відкрито спрощене позовне провадження по справі з повідомленням сторін, справу призначено до судового розгляду на 29.10.2024 (а.с. 21). У подальшому розгляд справи неодноразово відкладався, з поважних причин.

13.12.2024 через підсистему «Електронний суд» надійшли пояснення по справі від представника відповідача ТОВ «Я Р Д», у яких останній зазначає, що у серпні 2024 року між ТОВ «Я Р Д» та гр. ОСОБА_1 велися перемовини, що стосувалися оформлення трудових відносин між сторонами, однак трудовий договір укладений не був, трудові правовідносини у ТОВ «Я Р Д» з позивачем відсутні (а.с. 39-40).

17.12.2024 судом були витребувані додаткові докази у справі (а.с. 54).

09.01.2025 на адресу суду надійшли пояснення ТОВ «Я Р Д» про неможливість надати суду докази, що свідчать про працевлаштування позивача, оскільки трудові відносини між сторонами укладені не були (а.с. 61-62).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити. Суду пояснив, що люди з якими він їздив на роботу зв`язалися з представником Сумської ОВА, потім представником ТОВ «Я Р Д», він особисто ні з ким не говорив. Він разом з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 приїхав на місце поблизу с. Ульянівка, там він заповнював проєкт договору, 05.08.2024 його було фактично допущено до роботи, чи було працевлаштування офіційним, чи видавався наказ про прийняття на роботу, чи був підписаний трудовий договір йому невідомо. Між ним та ОСОБА_4 ( ім`я та посаду він не знає) була усна домовленість про те, що оплата за роботу буде здійснюватися у розмірі 945 грн. за день роботи та 250 грн. за відрядження, працював він 12 днів по 10,5 годин.

Свідок ОСОБА_2 суду повідомив, що він є батьком позивача, 29.07.2024 на підставі домовленості з Сумською ОВА, він з позивачем та ОСОБА_3 поїхали до Сумської області для виконання робіт на будівництві фортифікаційних споруд. Представники ТОВ «Я Р Д» обіцяли зарплату у розмірі 90 гривень за 1 годину праці з 10,5 годинним робочим днем та 250 гривень в день за відрядження. 05.08.2024 їх, у тому числі позивача, допустили до роботи. 17.08.2024 керівництво ТОВ «Я Р Д» повідомило про дострокове припинення строкових трудових договорів, на що позивач погодився. Позивач був у відрядженні 12 днів, з яких 11 днів працював, він особисто бачив його на об`єкті. Йому відомо про те, що заробітна плата позивачу виплачена не була.

Свідок ОСОБА_3 суду пояснив, що знає позивача, вони працювали у ТОВ «Я Р Д», чи були трудові відносини оформлені йому не відомою. Зі слів позивача йому відомо про заборгованість по заробітній платі, точний розмір не пам`ятає, коли працювали точно не пам`ятає.

Представник відповідача ТОВ «Я Р Д» у судове засідання не з`явився, подав на адресу суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 42-43, 74-75, 78-79).

Суд, заслухавши пояснення позивача, свідків, дослідивши матеріали справи, в їх сукупності та взаємозв`язку, приходить до наступних висновків.

У відповідності дост. 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров`я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною третьоюстатті 94 КЗпП Українивстановлено, що питання державного і договірного регулювання праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цимКодексом, Законом України «Про оплату праці»та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини першоїстатті 21 Закону України «Про оплату праці»,працівник маєправо наоплату своєїпраці відповіднодо актівзаконодавства іколективного договоруна підставіукладеного трудовогодоговору.

Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Підставою виплати заробітної плати є наявність трудових відносин між сторонами, які в свою чергу виникають шляхом укладення між сторонами трудового договору.

Відповідно до ч. 1ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначеною цією угодою з підляганням внутрішньому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Згідно ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до ч. 1ст. 24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема при укладенні трудового договору з фізичною особою.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Таким чином, за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Відповідних вимог позивачем заявлено не було.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України).

Згідно ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1, 5ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч.1, ч. 2ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 3ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається на позивача, а не реалізується шляхом спростування відповідачем наведених позивачем доводів, як беззаперечних.

Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх не спростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно відповідний принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Закон не визначає правила спеціальної допустимості для підтвердження факту трудових відносин, як і не встановлює пріоритету одних доказів над іншими для доведення існування вказаного факту, тому вирішення питання про належність, допустимість і достатність таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці

За правилами статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Згідно положень ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців ( ч. 1 ст. 117 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду 03 лютого 2021 року справа № 639/3491/18 міститься висновок про те, що за змістом положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

На переконання суду, позивачу недостатньо просто заявити про наявність заборгованості по виплаті зарплати з боку відповідача без пред`явлення достатніх доказів наявності у нього права на отримання відповідних грошових коштів.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачем у справі у трудових відносинах (як то, копія наказу про прийняття на роботу, копія трудової книжки, трудовий договір), відсутні докази, які підтверджують наявність заборгованості відповідача по виплаті заробітної плати позивачу, докази, що підтверджують нарахування заробітної плати відповідачем позивачу ( довідка про нараховану та невиплачену заробітну плату, розрахункові листи).

Копія заяви ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «Я Р Д» від 30.07.2024 про прийняття на роботу, копія заяви ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «Я Р Д» від 17.08.2024 у якій він погоджується на припинення строкового трудового договору, проєкт строкового трудового договору, який не підписаний роботодавцем та не містить всіх істотних умов, зокрема умов оплати праці, квитки, фототаблиця (а.с. 45, 447, 49-50, 65, 66-67, 83-88) у своїй сукупності не підтверджують перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем, періоду таких трудових відносин, умов праці, її оплати та наявності заборгованості по заробітній платі. Факт наявності заборгованості по заробітній платі, її розмір не може бути підтверджений показами свідків.

Розрахунок заборгованості по заробітній платі здійснений позивачем не ґрунтується на належних та допустимих доказах. Позивач у судовому засіданні розмір заборгованості не обґрунтував.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними та задоволенню не підлягають, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 4, 11, 12, 13, 76-80, 81, 83, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Я Р Д» про стягнення заробітної плати, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення судунебуловручено уденьйогопроголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня врученняйому повногорішеннясуду.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України судом зазначається повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Я Р Д», код ЄДРПОУ 40157494, юридична адреса: вул. Левандовська, 3-В, каб №203, м. Київ;

представник відповідача: Метлін Денис Олегович, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: провулок Новопечерський, 19/3, корп. 3, оф. 2, м. Київ.

Повне рішення суду складено 24.02.2025.

Суддя Я.В. Прасол