Постанова

від 25.02.2025 по справі зд/380/1/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № ЗД/380/1/25 пров. № А/857/3489/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Затолочного В.С.,

суддів:Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судового засіданняХомин Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» та Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року про забезпечення позову у справі № ЗД/380/1/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БіНП ЛТД» до Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Комунальне підприємство «Адміністративно-технічне управління» про демонтаж конструкції (ухвала суду першої інстанції прийнята суддею Гавдиком З.В. в м. Львові 09.01.2025 року о 11:10 год., повний текст ухвали складено 13.01.2025), -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «БІНП ЛТД» (далі ТОВ «БІНП ЛТД», позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову (до подання позовної заяви) у якій просить вжити заходів забезпечення позову, а саме: заборонити Комунальному підприємству «Адміністративно-технічне управління» (ЄДРПОУ 13804591) та Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради (ЄДРПОУ 34857473) вчиняти будь-які дії щодо демонтажу конструкцій відкритого літнього майданчика на проспекті Свободи, 16-18 у місті Львові (загальною площею 738 м.кв.), що використовується ТОВ «БІНП ЛТД» (ЄДРПОУ 19329381), до набрання законної сили рішенням суду у адміністративній справі..

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «БІНП ЛТД» про вжиття заходів забезпечення позову до позовної заяви від 06.01.2025 року задоволено частково.

Зупинено дію вимоги Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради №24/Б-0421 від 30.12.2024 року, до набрання законної сили рішення у справі.

В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржили відповідач та третя особа, яка покликаючись на те, що ухвала є незаконної та неоґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просять ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року про забезпечення позову скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні заяви відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог відповідач зазначає, що термін паспорту відкритого літнього майданчика закінчився. Звернень ТОВ «БІНП ЛТД» про поновлення дії вказаного паспорту на адресу Львівської міської ради не надходило. Окрім того, ТОВ «БІНП ЛТД» не проведено самостійно демонтаж літнього майданчика після закінчення дії паспорту відкритого літнього майданчика.

Також, відповідно пункту 7 ухвали Львівської міської ради від 26.05.2023 № 3250 «Про затвердження Порядку розміщення відкритих літніх майданчиків біля об`єктів ресторанного господарства на території Львівської міської територіальної громади» передбачено, що ухвала міської ради від 05.03.2009 № 2452 «Про затвердження порядку отримання паспортів відкритих літніх майданчиків у м. Львові біля об`єктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності», на положення якої посилається позивач, втратила чинність.

В даному випадку вимога департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад від 30.12.2024 № 24/Б-0421 не є ні нормативно-правовим актом, ні індивідуальним актом органу місцевого самоврядування.

Третя особа в обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що вимога Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради від 30.12.2024 року № 24/Б-0421 не містить обов`язку примусово демонтувати відкритий літній майданчик КП «Адміністративно-технічне управління», отже заява про забезпечення позову щодо зупинення дій щодо демонтажу є передчасною.

Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційні скарги, просив у задоволенні таких відмовити, оскаржувану ухвалу залишити без змін.

В судовому засіданні представники апелянтів наполягали на задоволенні апеляційних скарг, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії вимоги Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради від 30.12.2024 року № 24/Б-0421 може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має на меті звернутися.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою-третьою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

При цьому, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку з урахуванням конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частинами четвертою-шостою статті 154 КАС передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти таких висновків.

Під час розгляду заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Одночасно заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням положень статті 150 КАС.

Отже, під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є

У постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/10756/22 Верховний Суд констатував відповідність вжитих заходів забезпечення позову меті застосування такого інституту, спрямованості таких заходів на попередження можливих невідворотних негативних наслідків для прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, за захистом яких він звернувся до суду позовом і відновлення яких, у разі незастосування відповідних заходів, буде неможливим або значно ускладненим, з предметом спору і вимогами, які заявляються позивачем, а також те, що вказані заходи не порушують прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

При цьому, предметом оскарження у цій справі є вимога Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради від 30.12.2024 року № 24/Б-0421 щодо демонтажу літнього майданчика.

Щодо твердження апелянтів про те, що сам факт прийняття оскаржуваної вимоги без застосування процедури його реалізації не заподіює негативних наслідків, а також те, що вимога не є адміністративним актом, а лише процедурним документом, апеляційний суд зазначає наступне.

Вимога встановлює юридичні наслідки для позивача, оскільки: вимагає демонтажу у визначені відповідачем строки та передбачає примусовий демонтаж за кошти позивача, а також передбачає можливість застосування адміністративного стягнення (стаття 152 КУпАП).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» (далі Закон № 2073-ІХ) адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

Частиною одинадцятою статті 92 Закону № 2073-ІХ передбачено, що адміністративний акт є обов`язковим до виконання з дня набрання ним чинності, а в ч.2 статті визначено, що адміністративний орган, який прийняв адміністративний акт, може визначити порядок його виконання.

В частині першій статті 93 Закону № 2073-ІХ передбачено, що виконання адміністративного акта, спрямованого на виконання будь-якої дії чи утримання від будь-яких дій, може бути забезпечено адміністративним органом шляхом застосування до особи заходів впливу, передбачених частиною другою цієї статті, крім випадків, якщо виконання адміністративного акта здійснюється примусово в порядку, визначеному законодавством про виконавче провадження.

Частиною другою статті 93 Закону № 2073-ІХ передбачено наступні заходи впливу: 1) вчинення дій за рахунок зобов`язаної особи; 2) накладення грошового стягнення за невиконання адміністративного акта у порядку, визначеному статтею 96 цього Закону; 3) безпосередній вплив, що здійснюється з підстав та у порядку, визначених законом.

У разі якщо адміністративний акт добровільно не виконано зобов`язаною особою - адресатом адміністративного акта, адміністративний орган приймає рішення про застосування заходу впливу (частина четверта статті № 2073-ІХ).

Таким чином, помилковим є твердження, що адміністративним актом є лише наказ про примусовий демонтаж, який видає Департамент природних ресурсів, будівництва та розвитку громад ЛМР на підставі пункту 8.6. ухвали Львівської міської ради від 26.05.2023р. № 3250 та скеровує його до комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» до виконання, оскільки, як вбачається із наведеного вище, такий наказ відповідача є одночасно адміністративним актом та заходом впливу, котрий застосовується відповідачем якщо вимогу (адміністративний акт) добровільно не виконано зобов`язаною особою.

Відповідно до статті 4 КАС України вимога є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке можна оскаржити, оскільки, відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Верховним Судом (постанова від 05.10.2020 р. в справі № 755/12736/17) сформульовано правовий висновок, відповідно до якого предметом оскарження в адміністративному судочинстві може бути рішення суб`єкта владних повноважень, яке на підставі статті 4 КАС України приймається у формі нормативно-правового акту або акту індивідуальної дії. При цьому, не є актом індивідуальної дії у розумінні цієї статті та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню документ, який не визначає обов`язкових правил поведінки та безпосередньо не породжує правових наслідків для особи, а також не є обов`язковим для виконання без прийняття іншого рішення суб`єкта владних повноважень. Таким чином, оскаржувана вимога породжує правові наслідки для позивача, оскільки: вимагає демонтажу у визначені відповідачем строки та передбачає примусовий демонтаж за кошти позивача, а також є обов`язковою до виконання без прийняття іншого рішення відповідачем (частина перша статті 92 Закон України «Про адміністративну процедуру»).

Щодо зупинення дії вимоги Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради від 30.12.2024 р. № 24/Б-0421 до набрання законної сили рішення у справі, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Відповідно до частини четвертої статті 150 КАС подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення може призвести до примусового демонтажу літнього майданчика, який позивачем використовується.

Вищенаведене призведе до значних фінансових витрат позивача. Зазначені обставини суттєво ускладнюють відновлення прав позивача та вказують на загрозу унеможливлення захисту його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Забезпечення позову у цій справі направлено на захист права власності є єдиним дієвим засобом для збереження майна до вирішення в судовому порядку питання щодо законності дій відповідача.

Крім того, є побоювання позивача про можливість завдання шкоди та невідворотних наслідків його правам є об`єктивними та реальними виходячи з фактичних обставин справи та позиції сторін.

В протилежному випадку, не задовольнивши заяву позивача шляхом прийняття оскаржуваної ухвали істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення його прав і законних інтересів у разі визнання їх судом порушеними.

Таке втручання відповідача в права позивача може бути обґрунтованим виключно у разі його правомірності, тобто після надання судом оцінки правомірності оскаржуваних рішень.

Невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного позивачем рішення може призвести до порушення його конституційного права на підприємницьку діяльність, суттєво вплинути на майнове становище, що істотно ускладнить або навіть унеможливить здійснення ефективного захисту та поновлення його прав і законних інтересів у разі визнання його судом порушеним.

В постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/10756/22 Верховний Суд констатував відповідність вжитих заходів забезпечення позову меті застосування такого інституту, спрямованості таких заходів на попередження можливих невідворотних негативних наслідків для прав та охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду з позовом, і відновлення яких, у разі незастосування відповідних заходів, буде неможливим або значно ускладненим, з предметом спору і вимогами, які заявляються позивачем, а також те, що вказані заходи не порушують прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Колегія суддів у вищевказаній справі звернула увагу на висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладені у постанові від 23 січня 2020 року у справі № 1840/2909/18, у якій предмет спору стосувався оскарження рішень органу місцевого самоврядування щодо звільнення земельних ділянок від незаконно встановлених тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, їх знесення. У цій справі Верховний Суд зазначав, що оскільки предметом оскарження у цій справі було рішення відповідача про демонтаж тимчасової споруди, у якій позивач здійснював підприємницьку діяльність, то наявні підстави вважати, що реалізація такого рішення могла істотно ускладнити виконання судового рішення, а тому визнав, що суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано прийняли рішення про забезпечення позову. Крім того, колегія суддів зауважила, що вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення, не є вирішенням спору по суті й не свідчить про фактичний дозвіл на розміщення тимчасових споруд без дотримання норм у сфері архітектури та містобудування.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 19 жовтня 2021 року у справі № ЗД/380/67/20, у подібних правовідносинах, де предметом спору як і у справі, що розглядається, охоплювалось схоже за змістом рішення органу місцевого самоврядування (також Виконавчого комітету Львівської міської ради) про демонтаж тимчасової споруди на території міста Львова, Верховий Суд за обставин і обґрунтувань, подібних до тих, які є у справі, що розглядається, проаналізувавши положення процесуального закону з питання застосування інституту забезпечення позову, наголошував на існуванні очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, оскільки дії по демонтажу тимчасової споруди призведуть до значних фінансових витрат позивача. Зазначені обставини суттєво ускладнюють відновлення прав позивача та вказують на загрозу унеможливлення захисту його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Відтак, вжиття судом першої інстанції вищезазначеного забезпечувального заходу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища у правовому статусі сторін до розгляду справи по суті заявлених вимог.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірних висновків про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки наявні правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову.

Зупинення оскаржуваного рішення відповідача жодним чином не є вирішенням справи по суті.

Одночасно апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу учасників справи на наступні положення КАС України.

Згідно частини другої статті 153 КАС України у разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову.

Відповідно до пункту 1 частини восьмої статті 157 КАС України заходи забезпечення позову, вжиті судом до подання позову, скасовуються судом у разі неподання заявником відповідної позовної заяви згідно з вимогами частини другої статті 153 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою, тому відсутні підстави для її скасування.

Згідно з статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 250, 308, 310, 312, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» та Департаменту природних ресурсів, будівництва та розвитку громад Львівської міської ради залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 09 січня 2025 року про забезпечення позову у справі № ЗД/380/1/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар Повне судове рішення складено 25.02.25