Постанова від 25.02.2025 по справі 380/29381/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 380/29381/23 пров. № А/857/21316/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П., Обрізко І.М.,

розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 (головуючий суддя Гавдик З.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Львів у справі № 380/29381/23 за адміністративним позовом Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Червоноградська» до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

14.12.2023 Державне підприємство «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта «Червоноградська» (далі - Підприємство) звернулося в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області (далі - Управління), в якому просило: визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у прийняті заяви-розрахунку №26307813-2023-302 від 17.11.2023; зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийняти до оплати заяву-розрахунок №26307813-2023-302 від 17.11.2023 подану ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львіввугілля»; зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести оплату листків тимчасової непрацездатності згідно Додатку №1 до заяви-розрахунку №26307813-2023-302 від 17.11.2023.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року позов задоволено повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством (роботодавцем) - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості Підприємства по страховим внескам не може бути підставою для обмеження соціальних гарантій позивача.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року та в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачем при формуванні заяви-розрахунку №26307813-2023-302 від 17.11.2023 в кабінеті страхувальника на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України неправильно зазначено страховий стаж працівників за останні дванадцять місяців перед настанням страхового випадку, такий обчислений з порушенням норм статті 14 Закону №1105, що призвело до неправомірного визначення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності без застосування обмеження розміру зазначеної допомоги відповідно до норми пункту 1 частини четвертої статті 12 Закону №1105.

Зазначає, що страхувальником для отримання фінансування страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності подано відомості щодо набутого страхового стажу своїх працівників, які не відповідають даним, зазначеним у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду першої інстанції вважає законним та просить залишити його без змін.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що згідно даних інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України Позивачем на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України сформовано заяву-розрахунок №26307813-2023-302 від 17.11.2023 для отримання фінансування допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області не прийнята заява-розрахунок №26307813-2023-302 від 17.11.2023 про здійснення фінансування-оплати для надання матеріального забезпечення застрахованим особам, страхових виплат поданої ДП «Львіввугілля».

Позивач не погодившись із такою відмовою відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV).

Згідно пункту 3, 4, 11, 12, 14 частини 1 статті 1 Закону № 1105-XIV загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - соціальне страхування) - система прав, обов`язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення, страхові виплати та надання соціальних послуг застрахованим особам за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати і розміру єдиного внеску на соціальне страхування, встановлених законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

Страхові внески - кошти відрахувань на окремі види загальнообов`язкового державного соціального страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», кошти, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Страхові кошти - акумульовані страхові внески, суми від фінансових санкцій та інші надходження відповідно до законодавства для здійснення матеріального забезпечення, страхових виплат та надання соціальних послуг згідно з цим Законом.

Суб`єкти соціального страхування - застрахована особа, члени її сім`ї або інша особа у випадках, передбачених цим Законом, страхувальник та страховик.

Частиною 1ст. 4 Закону № 1105-XIV визначено, що уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 9 Закону № 1105-XIV застраховані особи мають право, зокрема, отримання у разі настання страхового випадку страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.

Згідно ст. 11 Закону № 1105-XIV, страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, зокрема які є резидентами Дія Сіті, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах, фізичні особи - підприємці, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності на інших підставах.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону № 1105-XIV визначено, що право на страхові виплати за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), зайняття підприємницькою та іншою діяльністю, якщо інше не передбачено законом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону № 1105-XIV за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, зокрема, як допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною, догляд за дитиною віком до 14 років або дитиною з інвалідністю віком до 18 років на весь період надання реабілітаційної допомоги, за наявності медичного висновку про необхідність стороннього догляду за дитиною.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 15 Закону № 1105-XIV допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків: 1) тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві; 2) догляд за хворою дитиною.

Частиною 4 ст. 12 Закону № 1105-XIV визначено, що застраховані особи, які протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку, за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, мають страховий стаж менше шести місяців, мають право на страхові виплати відповідно до цього Закону в таких розмірах: 1) допомога по тимчасовій непрацездатності - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку; 2) допомога по вагітності та пологах - виходячи з нарахованої заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, але не більше за розмір допомоги, обчислений із двократного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на час настання страхового випадку.

В розумінні ч. 1-3 ст. 14 Закону № 1105-XIV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено страхові внески в сумі не менше мінімального страхового внеску, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Страховий стаж обчислюється за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України »Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а за періоди до 1 липня 2000 року - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Страховий стаж обчислюється в місяцях.

Частиною 1 ст. 23 Закону № 1105-XIV врегульовано, що підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є сформований на основі медичного висновку про тимчасову непрацездатність або документа, що засвідчує факт усиновлення дитини, встановлення опіки над дитиною, листок непрацездатності. У разі роботи за сумісництвом, за трудовим договором (контрактом) одночасно із здійсненням підприємницької чи іншої діяльності підставою для призначення допомоги є копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою (за наявності) за основним місцем роботи. Для застрахованих осіб, які одночасно здійснюють підприємницьку та іншу діяльність і не працюють на умовах трудового договору (контракту), копію листка непрацездатності засвідчує установа охорони здоров`я, яка його видає. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за погодженням з уповноваженим органом управління.

Відповідно до ст. 25 Закону № 1105-XIV при обчисленні середньої заробітної плати (доходу) для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах враховуються всі види заробітної плати (доходу) в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески. Порядок обчислення середньої заробітної плати для надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, обґрунтовуючи свої аргументи відповідач вважає, що у зв`язку із наявною заборгованістю у страхувальника зі сплати єдиного соціального внеску, страховий стаж у переважній більшості працівників, включених позивачем у заяву-розрахунок №26307813-2023-302 від 17 11.2023 протягом розрахункового періоду згідно даних індивідуальних відомостей за формою ОК-5, відсутній. Відтак, розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності таким особам слід здійснювати із застосуванням обмежень, встановлених частиною 4 статті 12 Закону №1105 (6700грн. : 30,44 = 220,11 грн.). Страхувальником у заяві-розрахунку №26307813-2023-302 від 17.11.2023 в розрахунковому періоді страховий стаж працівників неправильно зазначено 12 календарних місяців та, відповідно, середньоденна заробітна плата для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності розрахована із фактично нарахованої заробітної плати, що суперечить нормам Закону.

Звертає увагу, що позивачем під час обчислення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам, положення частини 4 статті 12 Закону №1105 не застосовувались.

До заяви-розрахунку включено допомогу по тимчасовій непрацездатності, обчислену із нарахованої заробітної плати, що в розрахунку на місяць перевищує розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку, зокрема по заяві-розрахунок № 26307813-2023-302 від 17.11.2023. Застраховані особи зазначені у заяві-розрахунок № 26307813-2023-302 від 17.11.2023 перебувають у трудових відносинах з ВП «Шахта «Червоноградська» ДП Львіввугілля (ЄДРПОУ 26307813). Страхові випадки згідно поданих електронних листків непрацездатності настали в травні 2023 року (розрахунковий період з травня 2022 р. по квітень 2023 р.), у червні 2023 року (розрахунковий період з червня 2022 р. по травень 2023 р.), у липні 2023 року (розрахунковий період з липня 2022 р. по червень 2023 р.), у серпні 2023 року (розрахунковий період з серпня 2022 р. по липень 2023 р.) та у вересні 2023 року (розрахунковий період з вересня 2022 р. по серпень 2023 р.).

У заяву-розрахунок включено 123 застраховані особи по 243 листках непрацездатності на 1271 календарний день на суму 920144,04 грн. З них лише у 2 застрахованих осіб у розрахунковому періоді наявний страховий стаж більше шести місяців (всього 4 листки непрацездатності на 21 календарний день на суму 16129,33 грн.). У зв`язку із наявною заборгованістю у страхувальника зі сплати єдиного соціального внеску, страховий стаж всіх інших працівників протягом розрахункового періоду згідно даних індивідуальних відомостей за формою ОК-5 відсутній. Розрахунок слід проводити з врахуванням пункту 4 статті 12 Закону №1105 (6700,00:30,44 = 220,11*1250=275137,50).

Страхувальником у заяві-розрахунку №26307813-2023-302 від 17.11.2023 страховий стаж застрахованих осіб невірно зазначено 12 календарних місяців та, відповідно, середньоденна заробітна плата для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності розрахована із фактично нарахованої заробітної плати та становить 904014,71 грн. за 1250 календарних днів. Переплата по заяві-розрахунок становить 628877,21 грн. Дана заява-розрахунок подана засобами веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України та опрацьована в умовах екстериторіального розподілу за принципом "Єдиної черги". Зазначена обставина стала підставою відмови.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що обчислення середньоденної заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку страхових виплат проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженим постановою КМ України № 1266 від 26.09.2001р.

Згідно 3 Порядку №1266, середньоденна заробітна плата (дохід, грошове забезпечення) обчислюється шляхом ділення нарахованої за розрахунковий період (12 календарних місяців) заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на яку нарахований єдиний внесок та / або страхові внески на відповідні види загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - страхові внески), на кількість календарних днів зайнятості (відповідно до видів страхування - період перебування у трудових відносинах, виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами, проходження служби, провадження підприємницької або іншої діяльності, пов`язаної з отриманням доходу безпосередньо від такої діяльності) у розрахунковому періоді без урахування календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, - тимчасова непрацездатність, відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та шестирічного віку за медичним висновком, відпустка без збереження заробітної плати, призупинення дії трудового договору у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, період, протягом якого працівник проходив строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або проходив військову службу за контрактом, зокрема шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, і за ним не зберігався роботодавцем середній заробіток за такий період (далі - поважні причини). В такому ж порядку обчислюється середньоденна сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка є працівником або гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті, з якої фактично сплачено страхові внески.

Водночас, правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України № 2464 від 08.07.2010р. «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Згідно пункту 32, 33 Порядку № 1266 середня заробітна плата для розрахунку допомоги по вагітності та пологах і допомоги по тимчасовій непрацездатності, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця обчислюється роботодавцями на підставі відомостей, що включаються до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що подаються до ДФС.

У разі коли відомості про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування не містять усіх необхідних даних для обчислення середньої заробітної плати (винагороди за цивільно-правовими договорами), такі дані за відповідні періоди надаються роботодавцем протягом п`яти робочих днів за зверненням органів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або застрахованої особи за формою згідно з додатком.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що основою обчислення середньої заробітної плати (доходу) для цілей визначення розміру нарахування допомоги по вагітності та пологах є база нарахування єдиного внеску в межах граничної суми місячної заробітної плати (доходу), на яку нараховуються страхові внески на страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, та який фактично було сплачено.

Так, пунктом 29 вказаного Порядку передбачено, якщо протягом дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування застрахована особа має страховий стаж менше шести місяців, середня заробітна плата визначається для розрахунку: допомоги по тимчасовій непрацездатності (крім тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, що пов`язані з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням), оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця - виходячи з нарахованої заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески, але в розрахунку на місяць не вище за розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом у місяці настання страхового випадку.

У спірному випадку згідно відомостей Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є відсутніми дані про повну сплату ЄСВ в розрахунковому періоді (із дванадцяти місяців перед настанням страхового випадку оплачені не всі).

У даній справі, як це правильно констатував суд першої інстанції, має місце ситуація, коли сплачений страхувальником єдиний внесок зараховується в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення, що призводить до не зарахування сплаченого єдиного внеску за той місяць, за який його було нараховано, та водночас до відсутності персоніфікації відомостей про заробітну плату застрахованих осіб, як такої, з якої сплачено страхові внески, в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та, як наслідок, відсутності страхового стажу застрахованої особи за такий місяць.

Апеляційним судом встановлено, що відповідач не заперечує той факт, що позивач нараховує та сплачує поточні страхові внески разом із виплатою заробітної плати, проте наявність недоїмки зумовлює їх зарахування у порядку черговості виникнення платежів та виникнення поточної заборгованості.

Так, причиною відхилення заяви-розрахунку №26307813-2023-302 від 17.11.2023 відповідач зазначив те, що «По підприємству відсутня сплата ЄСВ. Середньоденну допомогу необхідно обмежувати мінімальною заробітною платою згідно п.4 ст.12 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, Порядок ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування врегульовує Закон України № 1058 від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування;

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058, сплачуються їх роботодавцями.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1, 3, 6, 10 статті 20 Закону № 1058, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно частини 12 статті 20 цього Закону страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 16 Закону №1058, застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.

Згідно ст.106 Закону № 1058, відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

З аналізу наведених норм слідує, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 242/4793/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №242/1484/17, від 04 червня 2019 року у справі №235/900/17, від 27 лютого 2019 року у справі № 242/1871/17 та № 423/3544/16-а, від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16).

Відтак, працівник не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством (роботодавцем) - страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для обмеження соціальних гарантій позивача.

Треті особи є найманими працівниками підприємства (позивача) та самостійно не сплачують єдиний внесок. Обов`язок щодо сплати ЄСВ покладено саме на позивача, який здійснив нарахування цього внеску та його сплату одночасно із виплатою заробітної плати працівникам. Водночас, позивач не має заборгованості із виплати заробітної плати найманим працівникам, а на виплачену заробітну плату був нарахований та сплачений ЄСВ, проте платіж зарахований пенсійним органом у порядку черговості погашення заборгованості.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції, що внаслідок несвоєчасного виконання роботодавцем свого обов`язку по сплаті внесків до ПФ України працівник позбавлений соціальної захищеності, що не може бути негативним наслідком для застрахованої особи - працівника Підприємства.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі №380/29381/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко