Ухвала

від 25.02.2025 по справі 240/9065/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

25 лютого 2025 року

м. Київ

справа №240/9065/24

адміністративне провадження № К/990/4676/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року

у справі №240/9065/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в здійсненні перерахунку та виплаті пенсії за віком ОСОБА_1 , призначеної згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 20 березня 2024 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , призначеної згідно із Законом №1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, з якої сплачені страхові внески, що передували року звернення за призначенням пенсії, починаючи з 20 березня 2024 року.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року, позов задоволено.

Не погодившись з рішеннями судів першої і апеляційної інстанцій, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 03 лютого 2025 року, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Розглядаючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження у цій справі, колегія суддів виходить із наступного.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини другої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності або інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Згідно з пунктом 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Аналіз наведених норм в контексті правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі, свідчить про те, що в даному випадку оскаржуються судові рішення, постановлені у справі незначної складності.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

За правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Водночас обов`язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини третьої статті 2 та частині першій статті 13 КАС України, а також частині першій статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини п`ятої статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Скаржником наведено наступні підстави для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги у справі незначної складності №240/9065/24, які передбачені частинами четвертою і п`ятою статті 328 КАС України: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2022 року у справі №560/4589/21; касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; справа має виняткове значення для відповідача.

Так, Судом встановлено, що у справі, зазначеної відповідачем з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, фізичній особі первинно було призначено пенсію за віком відповідно Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (далі - Закон №3723-XII). У подальшому, позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. У цій справі Суд дійшов висновку про те, що мало місце призначення одного й того ж самого виду пенсії (пенсії за віком), але за іншим законом, а тому показник середньої заробітної плати при переведенні з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час первинного призначення пенсії за віком.

Натомість у справі, рішення у якій пропонується переглянути в касаційному порядку, фізичній особі первинно було призначено пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII). У подальшому, позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. У цій справі суди дійшли висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV на інший вид пенсії у межах одного закону, а тому при обчисленні пенсії необхідно застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком.

Таким чином, колегія суддів вважає нерелевантними посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29 листопада 2022 року у справі №560/4589/21, оскільки обставини цієї справи та справи, зазначеної скаржником з метою обґрунтування підстав касаційного оскарження, виникли за різних фактичних обставин, у різні періоди часу з урахуванням різного законодавчого регулювання та його застосування.

З огляду на недостатнє обґрунтування скаржником у касаційній скарзі посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а також враховуючи те, що наведений скаржником висновок Верховного Суду та оскаржуване судове рішення, прийняте з урахуванням різних фактичних обставин справи, колегія суддів вважає недоведеною наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що, оскільки, мало місце призначення нового виду пенсії (пенсії за віком), а тому має враховуватись показник середньої заробітної плати.

На думку колегії суддів, висновки судів першої і апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №876/5312/17 та правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 лютого 2024 року у справі №500/1216/23.

Колегією суддів не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

Колегія суддів також відхиляє твердження скаржника про те, що справа має для нього виняткове значення, оскільки оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Проте, в касаційній скарзі скаржник належних обґрунтувань не наводить.

Крім того, використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", або "суспільний інтерес" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

З огляду на вищевказане, Суд дійшов висновку що касаційна скарга не містить вагомих аргументів, які б вказували на те, що розгляд такої справи матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення ухвалені у справі незначної складності, а передбачені статтею 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень та виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку належним чином не обґрунтовані скаржником у касаційній скарзі, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічного висновку стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності дійшов Верховний Суд, зокрема, в ухвалах від 21 червня 2023 року у справі №500/4387/22, від 10 липня 2023 року у справі №500/4388/22, від 25 січня 2024 року у справі №580/3805/22.

Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у справі №240/9065/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

2. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді С.М. Чиркін

В.М. Шарапа