Вирок

від 26.02.2025 по справі 466/525/25

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/525/25

Провадження № 1-кп/466/491/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2025 року Шевченківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

з участю прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023080020000080 від 17 лютого 2023 року про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Турка Львівської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, одруженого, раніше не судимого, військовослужбовця за контрактом ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини по особовому складу від 24 грудня 2020 року №460 призначеним на посаду командира інженерно-саперного взводу мотопіхотного батальйону, відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків. У порушення вимог ст.ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, які зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника), старший лейтенант ОСОБА_5 ,діючи умисно, бажаючи тимчасово ухилитися від проходження військової служби , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, в умовах воєнного стану, не отримавши дозволу відповідного командира, 16.01.2023 самовільно залишив розташування військової частини в районі населеного пункту АДРЕСА_2 , та перебував поза межами військової частини до моменту добровільної явки в ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області, а саме до 02.12.2024. У період з 16.01.2023 по 02.12.2024 старший лейтенант ОСОБА_5 проводив час на власний розсуд, обов`язки військової служби не виконував, свою належність до Збройних Сил України, а також той факт, що він незаконно перебуває за межами місця служби , приховував. Під час незаконного перебування за межами військової частини старший лейтенант ОСОБА_5 до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об`єктивно мав можливість це вчинити.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю та пояснив, що дійсно має звання старшого лейтенанта ЗСУ, був призваний на військову службу, однак через свій психологічний стан, боязнь участі у військових діях 16.01.2023 самовільно залишив в районі населеного пункту Новоіванівка Новомиколаївського району Запорізької області розташування військової частини, самовільно поїхав додому в м. Турка, де перебував до 02.12.2024, проживав за місцем реєстрації та працював у ТОВ «Леоленд» альпіністом. Однак, потім сам добровільно з`явився у ВП №1 ЛРУП №1 ГУНП у Львівській області і повідомив про вчинене кримінальне правопорушення. Під час незаконного перебування за межами військової частини до органів місцевої влади та військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався. У вчиненому розкаюється, просить його суворо не карати, готовий продовжити службу у ЗСУ.

Враховуючи те, що обвинувачений не заперечував фактичні обставини та судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, переконавшись у добровільності та істинності його позиції, суд, роз`яснивши всім учасникам судового провадження правові наслідки ч.3 ст. 349 КПК України та отримавши на це їх згоду, визнав недоцільним дослідження інших доказів у справі, обмежився допитом обвинуваченого та оголошенням характеризуючих матеріалів.

Крім повного визнання обвинуваченим своєї винуватості, його вина у вчиненні кримінального правопорушення повністю і об`єктивно стверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення доведена повністю, його дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України за кваліфікуючими ознаками - нез`явлення вчасно військовослужбовця на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

У той же час згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2015 року, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

У справі №205/7091/16-к від 17.10.2019 ВС розтлумачив судову дискрецію у кримінальному судочинстві та звернув увагу на міжнародно-правове регулювання зазначеного інституту. Так, поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду, принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_5 покарання, суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не притягався до кримінальної відповідальності, визнав свою вину, за місцем проживання характеризується позитивно.

Обставиною, що пом`якшує покарання - є щире каяття .

Обставин, що обтяжують покарання, суд не вбачає, і такі не зазначені в обвинувальному акті.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_5 покарання в межах санкції, передбаченої ч. 5 ст. 407 КК України, у виді позбавлення волі та звільнити його від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України, з випробуванням, з покладенням на нього обов`язків у відповідності до вимог ст. 76 КК України.

Суд вважає, що саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст.65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових злочинів.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 у даній справі у виді застави слід залишити до набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.ст. 349, 368, 370, 373, 374, 615 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо він протягом 1 (одного) року іспитового строку не вчинить злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_5 :

- не пізніше як за 72 години з моменту набрання вироком законної сили з`явитись у територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання або інші військові формування ЗСУ для вирішення питання про продовження військової служби;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця перебування,

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_5 у виді застави залишити до набрання вироком законної сили.

Заставу в розмірі 116800 грн (сто шістнадцять тисяч вісімсот гривень), визначену ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 12.12.2024 внесену за ОСОБА_5 на рахунок ТУ ДСА у Львівській області UА 598201720355219002000000757 ЄДРПОУ 26306742, відкритий в Державній Казначейській службі України ( МФО 820172) - повернути заставодавцю ОСОБА_6 .

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги встановленого ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

Суддя ОСОБА_1