Постанова

від 25.02.2025 по справі 440/7214/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 р. Справа № 440/7214/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 2 державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 (ухвалене суддею Сич С.С.) по справі № 440/7214/24

за позовом ОСОБА_1

до 2 державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі; зобов`язати 2 Державний пожежно-рятувальний загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 26.11.2019 по 18.07.2022 у повному обсязі, з 19.07.2022 по 27.05.2024 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100; визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов`язати 2 Державний пожежно-рятувальний загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 позов задоволено частково, а саме: визнано протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнуто з 2 Державного пожежно-рятувального загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 99872,25 грн.; визнано протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з січня 2016 року по день фактичної виплати індексації; зобов`язано 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з січня 2016 року по день фактичної виплати індексації; в іншій частині позовних вимог відмовити.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 та прийняти нове рішення, яким зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та скасувати в частинні зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з січня 2016 року по день фактичної виплати індексації.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача не підлягають задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у 2 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області та наказом Головного управління ДСНС у Полтавській області (з особового складу) № 195 від 26.11.2019 "Про особовий склад" старшого прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 , старшого водія 17 державної пожежно-рятувальної частини (м. Горішні Плавні) 2 державного пожежно-рятувального загону (м. Кременчук) Головного управління ДСНС у Полтавській області звільнено зі служби у запас (з постановкою на військовий облік), з виключенням з кадрів ДСНС, за пунктом 176 підпунктом 3 (за станом здоров`я) Положення, 26.11.2019 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі № 440/10736/23 адміністративний позов ОСОБА_1 , з урахуванням ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2024, про виправлення описки рішенні у справі № 440/10736/23, задоволено, зокрема, зобов`язано 2 Державний пожежно-рятувального загін Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця січень 2008 року, із урахуванням раніше виплаченої суми та зобов`язано 2 Державний пожежно-рятувального загін Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2019 із застосуванням базового місяця березень 2018 року, із урахуванням раніше виплаченої суми.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03.04.2024 у справі № 440/10736/23, з урахуванням ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2024 про виправлення описки в постанові у справі № 440/10736/23, апеляційну скаргу 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області - задоволено частково: рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 по справі № 440/10736/23 скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дії 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 та з 27.11.2019 по 30.11.2019 із застосуванням базового місяця березень 2018 року та зобов`язання 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 та з 27.11.2019 по 30.11.2019 із застосуванням базового місяця березень 2018 року. Прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ; в іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 по справі № 440/10736/23 залишено без змін.

27.05.2024 на виконання рішення суду у справі № 440/10736/23 2 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області перераховано ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в сумі 68732,83 грн., що підтверджується витягом з картки позивача та копією платіжної інструкції № 792 від 27.05.2024.

Не погодившись із бездіяльністю відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та не виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивача звільнено зі служби 26.11.2019, а виплату належної йому при звільненні суми індексації грошового забезпечення в 68732,83 грн. за період з 01.01.2016 по 27.11.2019 проведено лише на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі № 440/10736/23 - 27.05.2024, у зв`язку з чим при виплаті 27.05.2024 суми індексації грошового забезпечення відповідач протиправно не виплатив позивачу, відповідно до положень статті 117 КЗпП України суму середнього заробітку за весь час затримки виплати суми індексації грошового забезпечення 99872,25 грн., а також відповідач зобов`язаний здійснити нарахування позивачеві компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008, визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 р. № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 р. № 4-рп/2012 за ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч. 2 ст. 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, чинний з 19.07.2022 внесені зміни, зокрема в статті 116, 117, 233 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Судовим розглядом, що позивача звільнено з військової служби 26.11.2019, а виплату належної йому при звільненні суми індексації грошового забезпечення в 68732,83 грн. за період з 01.01.2016 по 27.11.2019 проведено лише на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі № 440/10736/23 - 27.05.2024.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у постанові від 20.06.2024 р. у справі № 120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст ч. 1 ст. 117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 р. шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми ч. 1 ст. 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022 р. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст.117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 р. у справі № 480/3105/19.

Викладене, згідно з позицією Верховного Суду у справі № 120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів ст. 117 КЗпП України у редакції чинній з 19.07.2022 р.

У зв`язку із чим, Верховний Суд зазначив, що судам варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Разом з тим, Судова Палата Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 р. по справі № 440/6856/22 відступила від висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 20.06.2024 р. по справі № 120/10686/22.

Зокрема, у постанові від 06.12.2024 р. по справі № 440/6856/22 Судова Палата зазначила, що у межах цієї справи належить враховувати норми ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р. із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм ст.117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р., а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції ст. 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022 р., яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Таким чином, у зв`язку із звільненням позивача зі служби з 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області, у відповідача припинився обов`язок виплачувати ОСОБА_1 починаючи з 27.11.2019 р. грошове забезпечення, проте, як у роботодавця, залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні правовідносини публічної служби).

Враховуючи, що на дату звільнення ОСОБА_1 відповідачем не проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, а такий розрахунок здійснено на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі № 440/10736/23, що набрало законної сили 03.04.2024, наявні підстави для застосування до відповідача наслідків статті 117 КЗпП України.

Спеціальний нормативно-правовий акт, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовців, відсутній.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (в подальшому- Порядок № 100), відповідно до підпункту л пункту 1 якого визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно із п. 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно із абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.

Щодо застосування положень статті 117 КЗпП України в редакції, яка діяла до 19.07.2022, при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Верховним Судом була сформована усталена практика, зокрема, у постанові від 23.05.2024 у справі № 580/9003/23.

Так, Верховний Суд зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

Верховний Суд у постановах від 23.05.2024 у справі №580/9003/23 та від 18.04.2024 у справі № 380/4205/23, зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Разом із тим, відповідно до статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на відповідний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За висновком Верховного Суду у вказаних справах у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 і після цього.

Із урахуванням вищевикладеного, спірний період з 27.11.2019 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 по 27.05.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права, викладений у постановах Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 580/9003/23, від 18.04.2024 у справі № 380/4205/23.

Водночас, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також застосувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню розраховується за два періоди, а саме, з 27.11.2019 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 27.05.2024 (шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).

Судовим розглядом встановлено, що днем звільнення позивача зі служби є 26.11.2019, тобто двома попередніми місяцями перед звільненням є вересень 2019 року (30 календарних днів) та жовтень 2019 року (31 календарний день).

Довідкою 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області від 08.07.2024 № 2-ДВ161-39-05 підтверджено, що розмір грошового забезпечення позивача за вересень 2019 року складав 10858,40 грн., а за жовтень 2019 року 10858,40 грн., всього 21716,80 грн., отже середньоденне грошове забезпечення позивача складає 356,01 грн. (21716,80 грн./61 календарний день за два попередні місяці перед звільненням).

Період затримки розрахунку при звільненні з 27.11.2019 по 18.07.2022 становить 965 днів, а з 19.07.2022 по 19.01.2023 - 184 дні (шість місяців відповідно до ст. 117 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022).

З наявної в матеріалах довідки 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області від 07.07.2023 №61-39-32-490/61-39-04 про нараховане та виплачене грошове забезпечення встановлено, що ОСОБА_1 за листопад 2019 року було нараховано грошове забезпечення в сумі 103139,11 грн., а недоплачена сума індексації при звільненні складає 68732,82 грн.

Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат у листопаді 2019 року склав 171871,93 грн. (103139,11 грн.+68732,82 грн.), з яких частка суми доплати одноразового грошового забезпечення, виплаченого за рішенням суду (68732,82 грн.), становить 39,99% = (68732,82 грн. * 100 /171871,93 грн. ).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

При цьому, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного, відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19.

Суд враховує розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки виплати заборгованості, наявність між сторонами спору про суми, належні позивачу при звільненні з військової служби, факт того, що позивач тривалий час (більше трьох років) не звертався до суду для вирішення спору щодо виплати індексації, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, а також враховує те, що сума середнього заробітку повинна бути співрозмірною та адекватною відносно суми невиплаченої індексації при звільненні.

Із урахуванням вищевикладеного, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат з індексації за період з 27.11.2019 по 18.07.2022 у сумі 34366,41 грн. (1/2 суми своєчасно невиплаченої індексації при звільненні).

Водночас, за період затримки розрахунку з 19.07.2022 по 19.01.2023 (184 дні) на користь позивача підлягають стягненню кошти у розмірі 65505,84 грн. (184 * 356,01 грн.).

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що загальний розмір коштів, що підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за весь період затримки розрахунку при звільненні становить 99872,25 грн. (34366,41 грн. + 65505,84 грн.).

Щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, (в подальшому Закон № 2050-ІІІ) визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: -пенсії; - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно із ст. 6 Закону № 2050-III, компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Відповідно до п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно із п. 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Із урахуванням вищевикладених норм, суд апеляційної інстанції зазначає, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що умовами для виплати суми компенсації у справі, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Отже, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

Таким чином ст. ст. 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 встановлено, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії, а відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до ст. 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі 560/8194/20.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по день фактичної виплати 26.06.2024, відповідно до Закону України Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159, у зв`язку з чим позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності 2 Державного пожежно-рятувального загону Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з січня 2016 року по день фактичної виплати індексації та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з січня 2016 року по день фактичної виплати індексації обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що вимоги апеляційної скарги 2 державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області не обгрунтовані та не підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 311, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу 2 державного пожежно - рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 по справі № 440/7214/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін