Рішення

від 26.02.2025 по справі 749/211/25

ЩОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 749/211/25

Номер провадження 2/749/137/25

Р ІШ ЕН НЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2025 р. м.Сновськ

Щорський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді - Чигвінцева М.С.

з участю секретаря Михалевич М.В.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні в залі суду в м. Сновськ у порядку загального позовного провадження цивільну справу №749/211/25 за позовом ОСОБА_1 до Сновської територіальної громади в особі Сновської міської ради Корюківського району Чернігівської областіпро визнання права власності на будинок,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок (загальна площа 70 кв. м., житлова площа 62 кв. м., рік побудови 1956) з господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 зареєстрована та постійно проживала у вказаному будинку, який згідно запису погосподарської книги належить їй. Право власності на будинок не зареєстроване. Позивач звернулася до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права власності на будинок, але отримала рішення про відмову у проведенні державної реєстрації № 76773679 від 24.01.2025 року через відсутність документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку. У зв`язку із зазначеним, позивач вимушена звернутися до суду із даним позовом.

Позивач у підготовче засідання не з`явилася, у позові просила розгляд справи провести без її участі.

Представник відповідача у підготовче засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив справу розглянути у його відсутність та визнав позовні вимоги.

Відповідно доч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд вважає, що справу можливо розглянути без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Частиною 3ст. 200 ЦПК Українипередбачено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Як вбачається з позицій Верховного Суду, викладених в Постанові Пленуму Суду № 2 від 12.06.2009 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", у разі визнання відповідачем позову, суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження обставин справи.

При обставинах, коли у позивача відсутні інші способи захисту цивільних прав та інтересів, чим може бути визнання права відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, а визнання відповідачем пред`явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб тому є всі законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову в наслідок чого визнання відповідачем позову слід прийняти і задовольнити позов.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї письмові докази, суд вважає за можливе прийняти визнання позову відповідачем, оскільки таке визнання не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Суд, враховуючи вищенаведене, вважає за можливе обмежитися у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження обставин справи.

Верховний Суд України у своєму рішенні № 6-137цс13 від 18.12.2013 висловив правову позицію, згідно з якої право власності на житловий будинок набувається у порядку, який був чинним на час завершення його будівництва. У 1957 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків" і прийнятою відповідно до цього Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року "Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків", які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва. Отже, за вказаними Указом та Постановою підставою виникнення у громадянина права власності на житловий будинок був сам факт збудування ним цього будинку з додержанням вимог зазначених актів законодавства та прийняття будинку в експлуатацію. Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Крім того, за змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністерства юстиції УРСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

З положень постанови Ради міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР, Вказівок по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженого Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

Згідно абз.2п.2.19.5.Інструкції зведення погосподарськогообліку всільських,селищних таміських радах,затвердженої наказомДержавного комітету статистики Українивід 18.04.2005 N95(Наказвтратив чинністьна підставіНаказу Державногокомітету статистики№ 491від 08.12.2010)роком побудовижитлового будинку(квартири)вважається рік,у якомуцей будинокбуло введено в експлуатацію. Наприклад, якщо будівництвожитлового будинкупочалося в1987році, а закінчилосьу 1991, то роком побудови буде 1991-й. При перебудовах, надбудовах, розширенні будинку роком уведення в дію вважається рік початкової побудови.

Аналогічне положеннябуло закріпленев абз.2п.7.4.5.Інструкції зведення погосподарськогообліку всільських,селищних таміських радах,затвердженої наказомДержавного комітету статистики Українивід 08.12.2010 № 491 (далі Інструкція № 491).

У відповідностідо п.1.9Інструкції №491форми погосподарського обліку заповнюються один раз.Надалі інформація, що занесенадо них, оновлюється, уточнюється, доповнюється у порядку й у строки, встановлені цією Інструкцією.

Таким чином, з огляду на вищепроцитовані положення чинного на той час законодавства, позивач набула права власності на спірний будинок внаслідок його побудови.

Верховний Суд у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц зазначив, що відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

За положеннями п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі Закон № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18.

Згідно ч. 4 ст. 3 Закону № 1952 будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Верховний Суд у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 925/797/17 зазначив, що суть державної реєстрації прав - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Тобто, з огляду на вищезазначене, право власності на майно підлягає державній реєстрації, а особа, існування за якою такого права не визнається, має право звернутися за захистом свого невизнаного права.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З огляду на безумовне визнання відповідачем позову та відсутність у матеріалах справи суперечностей та протиріч, а також невстановлення судом осіб, права, свободи чи інтереси яких можуть бути порушені визнанням позову, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 142 ЦПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи те, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов у повному обсязі, 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, слід повернути позивачу з державного бюджету.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 206, 258, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 доСновської територіальноїгромади вособі Сновськоїміської радиКорюківського районуЧернігівської областіпровизнання прававласності набудинок -задовольнити.

Визнатиза ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право приватноївласностіна житловий будинок (загальною площею 70 м.кв. з них житлової площі 62 м.кв., рік забудови 1956) з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), з державного бюджету України 50% сплаченого при подачі позовної заяви судового збору у розмірі 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 цього Кодексу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Щорський районний суд Чернігівської області відповідно до п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.

Суддя М.С. Чигвінцев