Рішення

від 23.01.2025 по справі 626/2320/24

КРАСНОГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 626/2320/24

Провадження № 2/626/44/2025

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

23.01.2025 року м. Берестин

Красноградський районний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді Рибальченко І.Г.

за участі секретаря Скачко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа- Служба у справах дітей та сім`ї Берестинської міської ради, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 в якій вказує, що 05.08.2022 року він зареєстрував шлюб з відповідачем, виховують сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сім`я не склалася, між подружжям втрачено почуття любові та взаєморозуміння. Подружжя не підтримує сімейні стосунки, спільне господарство не ведеться. На даний час син проживає з батьком. В подальшому збереження шлюбу суперечить інтересам сторін та дитини. Просить суд розірвати шлюб між ним та відповідачкою, визначити місце проживання сина разом з ним.

Сторони в судове засідання не з`явилися. Від позивача до суду надійшла письмова заява, відповідно до якої позов підтримав, просив розглянути справу без його участі та проти винесення заочного рішення не заперечує. Представник третьої особи в судове засідання не прибув, направив до суду висновок щодо визначення місця проживання дитини.

Так, як відповідачка в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений у встановленому порядку, від нього до суду не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності, не подавав відзив, згідно ст. 280 ЦПК України, суд вважає необхідним ухвалити заочне рішення по справі на підставі наявних у справі доказів, так як позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, суд вважає за можливе відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, не здійснюючи фіксування судового процесу.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини: сторони одружилися 05.08.2022 року, шлюб зареєстрований Валківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Богодухівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Харків), актовий запис № 233. Син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд враховує, що в сторін фактично припинені шлюбні відносини з вересня 2023 року і ведення спільного господарства. Позивач наполягає на розірванні шлюбу, відповідач в судове засідання не з`явилась, заперечень проти розірвання шлюбу не надала. Спір про розподіл майна не розглядається.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч. 1 ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка.

Згідно ч.1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Оцінюючи у сукупності досліджені докази, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу між ними суперечить інтересам сторін, а тому шлюб має бути розірваний.

Вирішуючи заяву позивача про визначення місця проживання дитини після розірвання шлюбу, суд виходить з того, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти суд може вирішити питання про залишення проживання дитини з матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу.

Положення частини 1 статті 32 Конституції України гарантують, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків передбачених Конституцією України.

Разом з цим, частина 3 статті 51 Конституції України унормовує, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. А пункт 6 частини 1 статті 92 Основного Закону України вказує на те, що засади сім`ї, охорони дитинства, материнства та батьківства визначаються виключно законами України.

Отже, право на сімейне життя, в тому числі і право проживати разом із своєю дитиною, може бути обмежене законами України.

Відповідно до положень статті 3 Конвенції ООН про права дитини 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Тому, суд у першу чергу буде виходити з інтересів дитини, а не батьків. На що, звернув увагу суду і Верховний Суд (рішення від 04 квітня 2018 року, справа №756/2109/16-ц).

Статтею 9 Конвенції визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, суд вважає, що положеннями статті 9 Конвенції встановлено обмеження права батьків на сімейне життя, в аспекті права проживати разом із своєю дитиною, у тому випадку, якщо батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Тобто, як і у цій справі.

Частина 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, встановлює право кожного на повагу до свого сімейного життя. Але частиною 2 статті 8 передбачає і обмеження такого права, зокрема, право органів державної влади втручатись у здійснення такого права, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві для захисту прав і свобод інших осіб.

Положення частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України передбачають загальне правило, за яким, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них.

Але, частина 1 статті 161 Сімейного кодексу України встановлює, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись органом опіки та піклування або судом.

Отже, вказаним нормативно-правовим актом прямо передбачена підстава для втручання суду у право батьків на сімейне життя, в аспекті права жити разом із своєю дитиною, зокрема, якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина. І у справі, що розглядається судом, має місце саме такий випадок. Також суд відзначає, що такий випадок суд розцінює як необхідний у демократичному суспільстві, оскільки його метою є захист права дитини на визначення найбільш сприятливого для неї середовища для зростання.

При цьому суд одразу відзначає, що за положеннями частини 1 статті 161 Сімейного кодексу України, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . проживає разом з батьком за адресою АДРЕСА_1 . Позивач працює, має дохід та постійне місце проживання, яке відповідає вимогам до житла дитини, здатен забезпечити рівень життя дитині, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Берестинської міської ради по місцю реєстрації батька створено всі належні умови для проживання дитини. Відповідачка ОСОБА_2 зі своєю сім`єю не проживає з жовтня 2023 року, в судове засідання не з`явилась, іншого не довела.

Таким чином, з метою забезпечення інтересів дитини, суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визначення місця проживання дитини з ним, що, на думку суду, якнайкраще забезпечить інтереси дитини.

Керуючись ст.ст. 12, 81,259, 263-265 ЦПК України, ст..ст.110,112,160,161 СК України,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 -задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який зареєстрований 05 серпня 2022 року Валківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Богодухівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Харків), актовий запис № 233.

Визначити місце проживання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заочне рішення може бути переглянуто Красноградським районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі в 30 денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цивільним процесуальним кодексом України.

Суддя