Постанова

від 05.02.2025 по справі 904/3050/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.02.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3050/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2024

у справі № 904/3050/23

за позовом ОСОБА_1

до Фермерського господарства "Явір"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_4

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_5

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_6

про визнання недійсними рішень загальних зборів та нових редакцій статуту фермерського господарства і скасування реєстраційних дій

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фермерського господарства "Явір", у якому просить:

- визнати недійсними рішення загальних зборів членів фермерського господарства "Явір" (оформлене протоколом №2 від 14 червня 2022 року та Статут фермерського господарства "Явір" в новій редакції затвердженої протоколом № 2 загальних зборів членів фермерського господарства "Явір" від 14 червня 2022 року, з одночасним скасуванням у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційних дій, проведених щодо фермерського господарства "Явір": за номером 100202107002000394 від 16.06.2022 (Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесення змін до відомостей про юридичну особу...).

- визнати недійсними рішення загальних зборів членів фермерського господарства "Явір" оформлене протоколом № 3 від 05 липня 2022 року та Статут фермерського господарства "Явір" в новій редакції затвердженої протоколом № 3 загальних зборів членів фермерського господарства "Явір" від 05 липня 2022 року, з одночасним скасуванням у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційних дій, проведених щодо Фермерського господарства "Явір": за номером 1002021070021000394 від 06.07.2022 (...Зміна розміру статутного (складеного) капіталу...).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 25.04.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Фермерського господарства "Явір", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання недійсними рішень загальних зборів та нових редакцій статуту фермерського господарства і скасування реєстраційних дій відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2024 у справі № 904/3050/23 та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- спосіб захисту порушених прав позивача відповідав порушенням допущеними відповідачем та був ефективним, оскільки у разі задоволення його позовних вимог, усе поверталося до стану фермерського господарства «Явір» яке було до 14 червня 2022 року, коли відповідачем було проведено загальні збори оформлене протоколом № 2, а саме, незаконно включені до складу фермерського господарства нові члені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , припиняли своє членство у фермерського господарстві, а позивач та третя особа ОСОБА_4 незаконно виключені із членів фермерського господарства поновлювали своє членство у фермерському господарстві;

- підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" на якій послався суд, стосується виключно товариств з обмеженою відповідальністю, а не фермерських господарств, оскільки про це прямо зазначено у ч.5 ст.17 зазначено Закону;

- спір позивача з фермерським господарством «Явір» стосується не зміни або розподілу часток між членами фермерського господарства, а незаконному включенню до складу членів нових осіб та незаконного виключення із складу членів позивача;

- частки нових членів фермерського господарства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складають - 0 % як зазначено у Статуті ФГ «Явір», тому не було підстав залучати їх в якості відповідачів, оскільки у разі визнання недійсним рішення відповідача про їх прийняття до членів відповідача, вказані особи не будуть позбавлені своїх часток у складеному капіталі фермерського господарства з огляду на те, що ніяких часток у них не було (їх частки - 0 %);

- у пункті 1.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.02.2016 року № 4 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин" зазначено, стороною у корпоративному спорі може бути учасник юридичної особи якій вибув, стосовно визнання недійсними рішень про виключення його зі складу юридичної особи, а також про визнання недійсними інших рішень юридичної особи, якщо ці рішення прийняті в період до виходу (виключення) учасника, що свідчить про те, що позивач обрав вірний спосіб захисту свого порушеного права.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

19.07.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

06.08.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача (апелянта) надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, наполягав на необхідності її задоволення.

16.08.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких він заперечив проти апеляційної скарги та наголосив на відсутності підстав для її задоволення.

06.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача (апелянта) надійшли письмові пояснення, в яких підтримав позицію, викладену в апеляційній скарзі.

06.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_4 надійшли письмові пояснення, в яких підтримала позицію, викладену в апеляційній скарзі.

06.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_5 надійшли письмові пояснення, в яких підтримала позицію, викладену в апеляційній скарзі.

Решта учасників справи своїм правом на подання відзиву/пояснень на апеляційну скаргу не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 05.02.2025 брали участь представник позивача та відповідача. Треті особи-1,2,3,4,5, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Таким чином, сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з огляду на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, зважаючи на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників третіх осіб

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

В судовому засіданні 05.02.2025 представник апелянта підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до статуту Фермерського господарства "Явір" засновниками та членами фермерського господарства є:

ОСОБА_7 , 1949 року народження, паспорт НОМЕР_1 , виданий 23.01.1996 Верхньодніпровським РВ УМВС України в Дніпропетровській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

ОСОБА_5 , 1953 року народження, паспорт № НОМЕР_3 , виданий 23.04.2021, органом 1243, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

ОСОБА_6 , 1973 року народження, паспорт № НОМЕР_5 , виданий 07.11.2018, органом 1243, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .

ОСОБА_8 , 2000 року народження, паспорт НОМЕР_7 , виданий 16.02.2016 Верхньодніпровським РВ ГУДМС України в Дніпропетровській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 .

ОСОБА_1 , 1956 року народження, паспорт НОМЕР_9 , виданий 22.12.1997 Івано-Франківським МУВСМВС України в Івано-Франківській області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 .

ОСОБА_4 , 1959 року народження, паспорт НОМЕР_11 , виданий 16.07.1999 Калуським МВ УМВС України в Івано-Франківській області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_12 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть від 23.11.2020, яке видане Верхньодніпровським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, засновник Фермерського господарства "Явір" ОСОБА_7 1949 року народження помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

14.06.2022 відбулися загальні збори Фермерського господарства "Явір" за участю членів фермерського господарства:

ОСОБА_6 ;

ОСОБА_8 ;

ОСОБА_1 , в особі представники ОСОБА_6 ;

ОСОБА_4 , в особі представники Паньків Володимира Ярославовича.

Запрошені (без участі у голосуванні):

ОСОБА_2 ;

ОСОБА_3 .

Відсутній (помер): ОСОБА_7 ;

Відсутня (попереджена належним чином): ОСОБА_5 .

Порядок денний: 1. про узгодження заяв та прийняття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до складу членів ФГ "Явір". 2. Про внесення змін до Статуту ФГ "Явір" та їх затвердження. 3. Уповноважити голову ФГ "Явір" код ЄДРПОУ 21946906, ОСОБА_6 особисто, здійснити усі дії, необхідні для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фермерське господарство, що містять в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, як вбачається з протоколу №2 на загальних зборах членів Фермерського господарства "Явір" 14.06.2022 прийняті такі рішення:

По першому питанню: прийняти до складу членів Фермерського господарства "Явір" на підставі їх заяв та на умовах зазначених у статуті Господарства наступних осіб: ОСОБА_2 ; ОСОБА_3 .

По другому питанню: внести зміни до статутного Господарства у зв`язку зі зміною складу членів Господарства, шляхом викладення Статуту Господарства в новій редакції:

ОСОБА_7 сума внеску 135 000,00 грн, що складає 44,55% у складеному капіталі;

ОСОБА_5 сума внеску 45 000,00 грн, що складає 14,85% у складеному капіталі;

ОСОБА_6 сума внеску 120 000,00 грн, що складає 39,60% у складеному капіталі;

ОСОБА_8 сума внеску 1 000,00 грн, що складає 0,34% у складеному капіталі;

ОСОБА_1 сума внеску 1 000,00 грн, що складає 0,33% у складеному капіталі;

ОСОБА_4 сума внеску 1 000,00 грн, що складає 0,33% у складеному капіталі;

ОСОБА_2 сума внеску 0,00 грн, що складає 0% у складеному капіталі;

ОСОБА_3 сума внеску 0,00 грн, що складає 0% у складеному капіталі.

Всього сума внеску 303 000,00 грн., що складає 100% у складеному капіталі.

- затвердити пункт 7.5 Статуту: "Загальні збори фермерського господарства є повноважними приймати рішення за умови присутності на ньому більше ніж половини членів фермерського господарства, якщо інше не передбачене цим Статутом".

- голові Господарства ОСОБА_6 підписати нову редакцію Статуту ФГ "Явір";

- голові та секретарю зборів підписати цей протокол та затвердити його у визначеному чинним законодавством порядку.

По третьому питанню: уповноважити голову ОСОБА_6 ФГ "Явір", здійснити усі дії, необхідні для проведення державної реєстрації змін до відомостей про фермерське господарство, що містять в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

05.07.2022 відбулися загальні збори Фермерського господарства "Явір" за участю членів фермерського господарства:

ОСОБА_6 ;

ОСОБА_8 ;

ОСОБА_2 ;

ОСОБА_3 .

Відсутній (помер): ОСОБА_7 ;

Відсутні (попереджені належним чином): ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .

Порядок денний: 1. Про зміну складу / числа членів Господарства. 2. Про зміни складеного капіталу Господарства, визначення порядку його формування та розподілу. 3. Про затвердження нової редакції Статуту Господарства, її державну реєстрацію та внесення змін до відомостей про Господарство, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з протоколу №3 на загальних зборах членів Фермерського господарства "Явір" 05.07.2022 прийняті такі рішення:

По першому питанню: на підставі п. 3.9 діючого Статуту Господарства примусово виключити з членів Господарства наступних осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_4 у зв`язку з фактичним невиконанням зазначеними обов`язків членів Господарства, відсутністю впродовж тривалого часу (більше дванадцяти місяців підряд) їх особистої участі в здійсненні Господарством його господарської діяльності.

Провести з виключеними всі передбачені чинним законодавством України розрахунки, а саме виплатити належну їм вартість часток у складеному капіталі та частину прибутку Господарства у порядку та в строк передбачений п.п.3.10 та 3.11 статуту.

По другому питанню: затвердити, що складений капітал ФГ після зменшення становить 301 000 грн. (триста одна тисяча гривень), що дорівнює 100% складеного капіталу Господарства.

Складений капітал Господарства розподіляється наступним чином: ОСОБА_7 , сума внеску 135 000 грн, частка у складеному капіталі ФГ 44,85%; ОСОБА_5 , сума внеску 45 000 грн, частка у складеному капіталі ФГ 14,95%; ОСОБА_6 , сума внеску 120 000 грн, частка у складеному капіталі ФГ 39,87%; ОСОБА_8 , сума внеску 1 000 грн, частка у складеному капіталі ФГ 0,33%; ОСОБА_2 , сума внеску 0 грн, частка у складеному капіталі ФГ 0%; ОСОБА_3 , сума внеску 0 грн, частка у складеному капіталі ФГ 0%. Всього сума внесків 301 000грн, частка у складеному капіталі ФГ 100%.

По третьому питанню: внести зміни до Статуту Господарства у зв`язку зі змінами, що стались шляхом викладення Статуту Господарства в новій редакції. Голові Господарства ОСОБА_6 підписати нову редакцію статуту ФГ та здійснити всі необхідні заходи щодо її державної реєстрації. Членам господарства присутнім на загальних зборах - підписати цей протокол та затвердити його у визначеному чинним законодавством порядку.

ОСОБА_1 посилається на порушення порядку скликання загальних зборів Фермерського господарства "Явір" 14.06.2022 та 05.07.2022, прийняті рішення на цих зборах такими, що суперечать Статуту Фермерського господарства "Явір", тому прийняті рішення на загальних зборів Фермерського господарства "Явір" 14.06.2022 та 05.07.2022 просить визнати недійсним, скасувати затверджені редакції Статуту та реєстраційні дії, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення спору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що у цій справі визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства не є належним способом захисту. Внесення відомостей до Єдиного державного реєстру на виконання судового рішення про скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстр не є підтвердженням належності та ефективності обраного способу захисту, зважаючи на те, що відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фермерського господарства "Явір", у якому просить:

- визнати недійсними рішення загальних зборів членів фермерського господарства "Явір" (оформлене протоколом №2 від 14 червня 2022 року та Статут фермерського господарства "Явір" в новій редакції затвердженої протоколом № 2 загальних зборів членів фермерського господарства "Явір" від 14 червня 2022 року, з одночасним скасуванням у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційних дій, проведених щодо фермерського господарства "Явір": за номером 100202107002000394 від 16.06.2022 (Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесення змін до відомостей про юридичну особу...).

- визнати недійсними рішення загальних зборів членів фермерського господарства "Явір" оформлене протоколом № 3 від 05 липня 2022 року та Статут фермерського господарства "Явір" в новій редакції затвердженої протоколом № 3 загальних зборів членів фермерського господарства "Явір" від 05 липня 2022 року, з одночасним скасуванням у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційних дій, проведених щодо Фермерського господарства "Явір": за номером 1002021070021000394 від 06.07.2022 (...Зміна розміру статутного (складеного) капіталу...).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не був належним чином про загальні збори, які відбулись 14.02.2022 та 05.07.2022 та про порядок денний вказаних зборів. На вказаних загальних зборах був присутній ОСОБА_6 який мав довіреність від 07.05.2018 на представлення інтересів ОСОБА_1 , однак використав вказану довіреність всупереч інтересів позивача. Так, при проведенні загальних зборів 14.06.2022 ОСОБА_6 голосував від імені позивача за прийняття до членів Фермерського господарства "Явір" ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а потім ці особи штучно прийняті до членів господарства під час голосування на загальних зборах 05.07.2022 проголосували за виключення зі складу учасників позивача та ОСОБА_4 із членів Фермерського господарства "Явір" за начебто відсутність впродовж тривалого часу(більше 12 місяців підряд) їх особистої участі в здійсненні господарством його господарчої діяльності.

Таким чином, предметом спору є визнання недійсними рішення загальних зборів членів фермерського господарства "Явір" (оформлене протоколом №2 від 14 червня 2022 року та Статут фермерського господарства "Явір" в новій редакції затвердженої протоколом № 2 загальних зборів членів фермерського господарства "Явір" від 14 червня 2022 року, з одночасним скасуванням у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційних дій, проведених щодо фермерського господарства "Явір": за номером 100202107002000394 від 16.06.2022 (Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесення змін до відомостей про юридичну особу...). визнати недійсними рішення загальних зборів членів фермерського господарства "Явір" оформлене протоколом № 3 від 05 липня 2022 року та Статут фермерського господарства "Явір" в новій редакції затвердженої протоколом № 3 загальних зборів членів фермерського господарства "Явір" від 05 липня 2022 року, з одночасним скасуванням у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційних дій, проведених щодо Фермерського господарства "Явір": за номером 1002021070021000394 від 06.07.2022 (...Зміна розміру статутного (складеного) капіталу...).

Предметом доказування у справі є наявність / відсутність підстав для скасування рішень загальних зборів Фермерського господарства "Явір" від 14.06.2022 та 05.07.2022, відповідність обраного позивачем способу захисту критеріям належності та ефективності.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як передбачено статтею 55 ГК України, суб`єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, установлених законом.

Згідно з частини 1, 3 статті 114 ГК України фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України визначені Законом України "Про фермерське господарство".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України (частина 1 статті 2 Закону України "Про фермерське господарство").

Однією з особливостей фермерського господарства, яка відрізняє його від інших суб`єктів господарювання і пов`язана з особливим правовим статусом і метою, є передбачена законом можливість участі в його діяльності членів фермерського господарства. Ними можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом) (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно зі статтею 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Суд першої інстанції зазначив, що питання щодо порядку скликання та повідомлення учасників фермерського господарства про проведення загальних зборів неврегульоване ані Статутом Фермерського господарства "Явір", ані Законом України "Про фермерські господарства", ані іншими нормативними актами, а тому відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Так, у постанові від 21.01.2020 у справі №908/2606/18 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого якщо питання виходу члена зі складу фермерського господарства неврегульоване ані статутом, ані Законом України "Про фермерське господарство", ані іншими нормативними актами, то відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), зокрема, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2022 у справі №912/96/21, від 01.11.2023 у справі № 904/3715/22.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Подібні висновки викладені також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2022 у справі № 201/16373/16-ц.

Колегія суддів зазначає, що самі по собі предмети позовів і сторони справ можуть не допомогти встановити подібність правовідносин ні за змістовим, ні за суб`єктним, ні за об`єктним критеріями. Отже, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними.

З огляду на те, що спірні правовідносини як в цій справі, що переглядається, так і в справах № 908/2606/18, № 912/96/21 стосуються визначення законодавчого регулювання діяльності фермерських господарств, то такі правовідносини є подібними за змістовним критерієм, а отже, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.01.2020 у справі № 908/2606/18 підлягають врахуванню в цій справі, як правильно встановив суд першої інстанції.

Висновок Великої Палати Верховного Суду про можливість застосування до правовідносин, які виникають у зв`язку з діяльністю фермерських господарств, приписів законодавства, що регулюють діяльність товариств з обмеженою відповідальністю, у випадку, якщо спірні правовідносини не врегульовані статутом або Законом "Про фермерське господарство" підтверджено також в Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц, застосовано в постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі №917/202/21 (917/339/21), від 21.06.2023 у справі № 912/318/22.

Наведеним спростовуються твердження апелянта про те, що «підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" на якій послався суд, стосується виключно товариств з обмеженою відповідальністю, а не фермерських господарств, оскільки про це прямо зазначено у ч. 5 ст. 17 зазначено Закону».

Слід зазначити, що товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі (частина друга статті 83 ЦК України). Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (стаття 84 Цивільного кодексу України).

Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками (частина перша статті 113 ЦК України).

Відповідно до статті 31 Закону України "Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю" (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства.

Вимога про скликання загальних зборів учасників подається виконавчому органу товариства в письмовій формі із зазначенням запропонованого порядку денного. У разі скликання загальних зборів учасників з ініціативи учасників товариства така вимога повинна містити інформацію про розмір часток у статутному капіталі товариства, що належать таким учасникам.

Виконавчий орган товариства повідомляє про відмову в скликанні загальних зборів учасникам, які вимагали скликання таких зборів, письмово із зазначенням причин відмови протягом п`яти днів з дати отримання вимоги від таких учасників товариства.

Разом з питаннями, запропонованими для включення до порядку денного загальних зборів учасників особою, яка вимагає скликання таких зборів, виконавчий орган товариства з власної ініціативи може включити до нього додаткові питання.

Загальні збори учасників можуть прийняти рішення з будь-якого питання без дотримання вимог, встановлених цим Законом та статутом товариства щодо порядку скликання загальних зборів учасників та щодо повідомлень, якщо в таких загальних зборах учасників взяли участь всі учасники товариства та всі вони надали згоду на розгляд таких питань.

Відповідно до частин 1-7 статті 32 Закону України "Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю" (у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників.

Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства.

Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення.

У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.

Виконавчий орган товариства приймає рішення про включення запропонованих питань до порядку денного загальних зборів учасників.

Пропозиції учасника або учасників товариства, які в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства, підлягають обов`язковому включенню до порядку денного загальних зборів учасників. У такому разі таке питання вважається автоматично включеним до порядку денного загальних зборів учасників.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що оскільки порядок скликання загальних зборів не врегульований ані Статутом Фермерського господарства "Явір", ані Законом України "Про фермерські господарства", до спірних правовідносин має застосовуватись положення Закону України "Про товариство з обмеженою та додатковою відповідальністю", тобто загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства (головою фермерського господарства) шляхом надсилання повідомлення з порядком денним про це кожному учаснику товариства поштовим відправленням з описом вкладення.

Відповідач вважає, що ним дотримано процедуру проведення загальних зборів та на загальних зборах 14.06.2022 від позивача був присутній представник, який діяв на підставі довіреності, інші члени товариства повідомлялись засобами поштового зв`язку; про загальні збори 05.07.2022 позивач повідомлявся шляхом направлення повідомлення засобами поштового зв`язку (повідомлення №16 від 01.07.2022), рішення на загальних зборах прийняті з дотримання вимог статуту та законодавства.

Як вбачається на загальних зборах 14.06.2022 від позивача - ОСОБА_1 брав участь представник ОСОБА_6 на підставі довіреності від 07.05.2018 (зареєстрована в реєстрі за №459) строком дії до 27.05.2023.

ОСОБА_1 зазначає, що про збори 14.06.2022 не був повідомлений належним чином та не був обізнаний про порядок денний, тому не був присутній на вказаних зборах, дії ОСОБА_6 (як представника позивача) на вказаних зборах вважає такими, що суперечать інтересам позивача.

Також, ОСОБА_1 вказує, що рішення про прийняття до складу членів Фермерського господарства "Явір" нових учасників - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з нульовим внеском у статутний капітал господарства (фактично без внесення внеску) суперечить пункту 3.8 Статуту Фермерського господарства "Явір".

Так, за замістом пункту 3.8 Статуту Фермерського господарства "Явір" новий член фермерського господарства може бути прийнятий до складу членів фермерського господарства за рішенням загальних зборів членів фермерського господарства за умови внесення вкладу до складеного капіталу фермерського господарства, а також у результаті відступлення частки (її частини) члена фермерського господарства в складеному капіталі фермерського господарства в порядку, встановленому цим статутом.

ОСОБА_1 зазначає, що про збори 05.07.2022 не був повідомлений належним чином та не був обізнаний про порядок денний, тому не був присутній на вказаних зборах, виключення його зі складу учасників суперечить пункту 3.3. Статуту Фермерського господарства "Явір" оскільки станом на час проведення зборів був пенсіонером за віком.

Так, за приписами пункту 3.3. Статуту Фермерського господарства "Явір" членство у фермерському господарстві зберігається за членами фермерського господарства, які не можуть брати особисту участь у діяльності фермерського господарства у зв`язку з виходом на пенсію за віком або інвалідності довічно.

Так, за змістом позовної заяви позивач прагне відновлення становища, яке існувало до проведення загальних зборів 14.06.2022 та 05.07.2022, тобто відновлення такого складу учасників Фермерського господарства "Явір" та розмірів їх часток, які існували до проведення загальних зборів 14.06.2022 та 05.07.2022 (позивачем оскаржуються рішення загальних зборів про зміну складу учасників та перерозподіл часток учасників у зв`язку зі зміною складу).

Як правильно зауважив господарський суд, належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (пп. "д" п. 3 ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову одного із учасників товариства, суд мають врахувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства, включаючи колишніх учасників, також не збігаються (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17). Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мали врахувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства та надавати оцінку добросовісності відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/878/16; у постановах Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №922/1393/19, від 28.07.2021 у справі № 917/315/20, від 18.08.2021 у справах № 910/15221/19 та № 909/722/16.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що єдиний належний спосіб захисту у такій категорії справ міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Так, у пунктах 60 - 61 постанови Велика Палата Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 зробила висновок, що позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку в статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

У пункті 32 постанови від 18.03.2020 у справі № 466/3221/16-а та пункті 43 постанови від 01.04.2020 у справі № 813/1056/18 Велика Палата також вказала, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Цей висновок був застосований та підтверджений також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 927/97/19; пункті 7.62 постанови від 08.09.2020 у справі № 916/667/19; пункті 44 постанови від 03.11.2020 у справі № 922/88/20.

У даному випадку подібність правовідносин визначається за предметом та підставами позову (визнання недійсним рішення загальних зборів щодо зміни кладу учасників та перерозподілу розміру часток з підстав порядку скликання та проведення загальних зборів учасників цього товариства, та прагнення позивача відносити склад учасників товариства та розмір часток у статутному капіталі).

Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду має загальний характер та має враховуватись при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів.

При цьому відсутність судового рішення про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, спрямованого на зміну складу учасників товариства, не свідчить про чинність останнього. Під час розгляду справи за належною позовною вимогою, яка відповідає підпунктам "д" або "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", суд у мотивувальній частині рішення дає правову оцінку рішенням загальних зборів учасників товариства, які, на думку позивача, призвели до порушення його прав.

Отже, у цій справі визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства не є належним способом захисту. Внесення відомостей до Єдиного державного реєстру на виконання судового рішення про скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстр не є підтвердженням належності та ефективності обраного способу захисту, зважаючи на те, що відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Натомість апелянт зазначає, що спір позивача з фермерським господарством «Явір» стосується не зміни або розподілу часток між членами фермерського господарства, а незаконному включенню до складу членів нових осіб та незаконного виключення із складу членів позивача. При цьому ним зауважується, що частки нових членів фермерського господарства ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складають - 0 % як зазначено у Статуті ФГ «Явір», тому не було підстав залучати їх в якості відповідачів, оскільки у разі визнання недійсним рішення відповідача про їх прийняття до членів відповідача, вказані особи не будуть позбавлені своїх часток у складеному капіталі фермерського господарства з огляду на те, що ніяких часток у них не було (їх частки - 0 %).

Водночас, колегія суддів зауважує, що як повідомляє сам позивач та підтверджується матеріалами справи, після його звернення до суду з цим позовом, членам ФГ «Явір» було проведено ще декілька загальних зборів, на яких вирішувалися питання збільшення складу членів ФГ «Явір» шляхом прийняття їх до складу ФГ «Явір», зміни голови ФГ «Явір» тощо.

Прийняті з цих питань рішення було оформлено протоколами загальних зборів ФГ «Явір»№ 4 від 28.07.2023 та № 5 від 23.09.2023, а їх виконання та приведення до подальших змін у їх складі та розміру часток у статутному капіталі., засвідчується витягом з ЄДР станом на 06.11.2023 (т. 1 а.с. 121-132).

Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно обстоює позицію, що: „правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (перше речення абзацу десятого пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). Приписи статті 8, частини першої статті 55 Конституції України зобов`язують державу гарантувати на законодавчому рівні кожному можливість реалізації його права на судовий захист. Законодавець має встановити такий обсяг права осіб на судовий захист, який забезпечував би його дієву реалізацію, а відмова судів у реалізації такої можливості може призвести до порушення гарантованого Конституцією України права на судовий захист" [перше, друге речення абзацу шостого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 6 квітня 2022 року № 2-р(II)/2022].

Приписи Конституції України та юридичні позиції Конституційного Суду України стосовно конституційних гарантій права на судовий захист посутньо співвідносні з приписами актів міжнародного права, зокрема, право на справедливий розгляд гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні від 21 липня 2021 року № 5-р(II)/2021 Конституційний Суд України наголосив: "Сутнісний зміст права на судовий захист, що його встановлено частиною першою статті 55 Конституції України, слід визначати як у зв`язку з основними засадами судочинства, визначеними приписами частини другої статті 129 Конституції України, так і з урахуванням змісту права на справедливий суд, визначеного у статті 6 Конвенції та витлумаченого Європейським судом із прав людини" (абзац восьмий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).

Зокрема, Європейський суд із прав людини розглядав низку заяв проти Чеської Республіки, за результатами розгляду яких установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з відсутністю доступу до суду, оскільки національні суди відмовили в розгляді скарг аргументів заявників по суті щодо незаконності рішень загальних зборів (див. Kohlhofer and Minarik проти Чеської Республіки , № 46677/06 , 10 лютого 2011; Кольхофер проти Чеської Республіки [Комітет], № 22915/07, 13 жовтня 2011; Solaris, S.R.O. та інші проти Чеської Республіки [Комітет], № 8992/07, 13 жовтня 2011; Мінарік та інші проти Чеської Республіки [Комітет], № 10583/09, 13 жовтня 2011 і Роман Мінарік проти Чеської Республіки , № 58874/11, 22 листопада 2012).

Натомість, після внесення змін до відповідного законодавства, яке набуло чинності 1 січня 2012 року, що були спрямовані на усунення попередніх законодавчих недоліків, встановлених у рішеннях у справі Кольгофера та Мінаріка, Європейський суд із прав людини в іншій справі (див. рішення у справі «Фішер проти Чеської Республіки», № 24314/13, 24.02.2022), вже не визнав порушеним право заявника на доступ до суду, коли суди відмовилися захистити його права, порушені рішенням від 3 березня 2004 року про збільшення статутного капіталу компанії, міноритарним акціонером якої він був, оскільки:

по-перше: причина, через яку позов заявника про скасування цього рішення не було задоволено з посиланням на пункт 3 (b) статті 131 Комерційного кодексу, полягала в тому, що скасування цього рішення через кілька років після його прийняття була б дуже проблематичною з точки зору правової визначеності і серйозно порушила б права, набуті добросовісно третіми особами в результаті подальшого злиття в інтересах самої компанії. У національному законі було прямо встановлено, що суд не може скасовувати рішення загальних зборів, якщо це має наслідком суттєве втручання у права третіх осіб, що набуті добросовісно;

по-друге: заявник за законом мав право вимагати відшкодування збитків, а також справедливої сатисфакції. Це право може бути заявлено (реалізовано), навіть якщо суд не скасував рішення загальних зборів (пункт 4 статті 131 Комерційного кодексу);

по-третє: Уряд надав кілька судових рішень, якими позивачам було присуджено справедливу сатисфакцію, а також практику Конституційного Суду про те, що питання дійсності чи недійсності рішення загальних зборів має розглядатися судом як попереднє питання у провадженні щодо права на відшкодування збитків або справедливої сатисфакції, або додаткової компенсації без постановлення судового рішення про скасування такого рішення. Це дозволило знайти справедливий баланс між конкуруючими інтересами міноритарних акціонерів, з одного боку, та інтересами мажоритарного акціонера, компанії та ширшого суспільного інтересу, з іншого боку, зважаючи на той факт, що вирішення питання незаконності рішення надає право міноритарним акціонерам вимагати відшкодування збитків або справедливої сатисфакції;

по-четверте: пункт 1 статті 6 Конвенції не гарантує конкретного результату в будь-якій справі. Важливим з точки зору права на доступ до суду є те, що спір, який заявник подає на розгляд, є предметом справжнього розгляду. У цій справі національний суд розглянув аргументи заявника та підтримав його думку, визнавши (хоч і частково), що рішення від 3 березня 2004 року порушувало угоду про співпрацю, принципи добросовісності й було поза законом. Тому незалежно від остаточного відхилення його позову зі скасування оскаржуваного рішення заявник отримав розгляд питання законності цього рішення.

Отже, Європейський суд із прав людини визнав, що право заявника на доступ до суду було достатньо захищено в інших провадженнях, що гарантує національне законодавство та судова практика Чеської Республіки, і в межах таких проваджень питання про те, чи рішення загальних зборів було прийнято з порушенням законодавства чи внутрішнього статуту компанії, буде розглянуто та остаточно вирішено в суді у змагальному процесі.

Крім того, право на мирне володіння своїм майном гарантоване закріплене у ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол).

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків його дії.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення ст.1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Колегія суддів констатує, що якщо б розмір статутного капіталу, склад учасників не змінювалися, то визнання судовим рішенням недійсним рішення загальних збрів та статуту, а також скасування реєстраційного запису поновило би права позивача. Таке судове рішення підлягає виконанню відповідно до статті 25 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (див. пункт 49 постанови Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 912/2620/21).

Натомість у даній справі задоволення позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, як просить позивач, не тільки не захистить його порушене право, а й призведе до невиправданого втручання в діяльність органів управління ФГ «Явір», матиме наслідком свавільне порушення корпоративних та майнових прав нових членів, які не були залучені до участі у справі в якості відповідачів.

Як слушно зауважено в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду від 11.12.2023 у справі № 907/922/21 вимога про встановлення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства є ефективним способом судового захисту порушеного права учасника, якого незаконно виключили зі складу товариства, у межах якого суд встановлює та перевіряє обставини, пов`язані із законністю виключення учасника, та надає оцінку поведінці відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому вираженні.

Позивач, обираючи правильний спосіб захисту (визначення розміру статутного капіталу та часток учасників), має формулювати свої позовні вимоги з урахуванням змін у розмірі статутного капіталу та складі учасників, які відбулися після його виключення, прав та інтересів інших учасників товариства (пункт 49 постанови Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №924/700/21).

Отже, ефективність позовної вимоги про визнання рішень зборів недійсними має оцінюватися, виходячи з конкретних обставин справи, в тому числі, враховуючи обставини зміни складу учасників, розміру статутного капіталу, добросовісності поведінки нових учасників, тощо (пункт 53 постанови Верховного Суду від 28.03.2023 у справі № 911/2446/21).

За таких умов, сформульовані позовні вимоги без урахування змін, що полягають у зменшенні статутного (складеного) капіталу Господарства з 303 000,00 грн до 301 000 грн, перерозподілі розміру часток у статутному капіталі, а також у складі членів фермерського господарства, які відбулися після його виключення, не призведуть до відновлення становища, яке існувало до порушення, а матимуть наслідком порушення прав інших зацікавлених осіб, відповідно не можуть бути задоволені судом через неналежність та неефективність обраного способу захисту.

Резюмуючи, варто зазначити, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, а також в постановах Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 461/5771/17, від 15.03.23 у справі № 725/1824/20, від 15.03.23 у справі № 336/665/19.

Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений в п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (пункт 58).

Аналогічні висновки приведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 (пункт 85), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31), від 20.06.2023 у справах № 554/10517/16-ц (пункт 7.47) та №633/408/18 (пункт 11.12).

При цьому Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19)

Апеляційний суд звертає увагу, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

В свою чергу, обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43); постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

В свою чергу, судом також враховується, що згідно ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом (правові висновки Верховного Суду у постановах від 08.05.2018 у справі № 922/1249/17, від 23.04.2019 у справі № 911/1602/18 (п. 7.9).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 372/51/16-ц (провадження № 14-511цс18) зазначено, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В свою чергу Верховним Судом у постанові від 28.10.2020 у справі № 761/23904/19 викладено позицію, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. також (постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21).

Належними сторонами у судовому процесі є суб`єкти переданих на розгляд суду спірних матеріально-правових відносин. Належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом. Відповідно, належними сторонами будуть ті особи, які є суб`єктами права вимоги чи несення обов`язку.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 233/1950/19, від 16.12.2020 у справі № 278/1258/16-ц.

Таким чином, визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41); постанови Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц (п. 49), від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц (п. 50), від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц (п. 31.4), від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 30.01.2019 у справі № 552/6381/17 (п. 38), від 13.03.2019 у справі № 757/39920/15-ц (п. 31), від 27.03.2019 у справі № 520/17304/15-ц (п. 63), від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому (на цьому наголосив Верховний Суд у своїй постанові від 28.04.2021 у справі № 707/2-1006/2011).

З`ясувавши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову, що відповідає правовому висновку, наведеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18, від 13.10.2020 № 640/22013/18.

За таких умов, твердження, викладені скаржником в апеляційній скарзі щодо належності та ефективності заявлених ним вимог та можливості їх задоволення судом, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Посилання в апеляційній скарзі на постанову пленуму Вищого господарського суду України є безпідставним, з огляду на те, що роз`яснення Пленуму Верховного суду України, Вищих спеціалізованих судів України, мають рекомендаційний характер щодо застосування судами законодавства при здійсненні ними правосуддя і не породжують прав та обов`язків для учасників процесу.

Так само Постанови Пленуму не є нормативно-правовими актами або правовими актами індивідуальної дії, не є актами, ухваленими при здійсненні владних управлінських функцій, не породжують певних правових наслідків та не мають обов`язкового характеру для учасників судового процесу.

Не є такі постанови й джерелом правозастосовної практики в розумінні норм процесуального закону, відповідно не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права, що відповідає правовій позиції Верховного Суду у постановах від 20.01.2022 у справі № 916/1618/21, від 07.07.2022 у справі № 910/17897/20).

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин, підтверджених відповідними доказами, наявними в матеріалах справи, з огляду на положення ст.ст.74-80, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не виявлено.

Отже, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2024 у справі № 904/3050/23, яке ухвалено з дотриманням вимог ст. 236 ГПК України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.

Керуючись статтями 14, 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.04.2024 у справі № 904/3050/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського Дніпропетровської області від 25.04.2024 у справі №904/3050/23 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 25.02.2025

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко