Рішення

від 18.02.2025 по справі 904/4264/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2025м. ДніпроСправа № 904/4264/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Загинайко Т.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Руфмаркет" (51931, м. Кам`янське Дніпропетровської обл.,вул. Широка, буд. 43А, оф. 12; ідентифікаційний код 43832700)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метстальцентр" (49000, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 105, кімн. 28; ідентифікаційний код 43600188)

про стягнення 1 255 576 грн. 49 коп.

Без участі представників сторін

ПРОЦЕДУРА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Руфмаркет" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою (вх.№4062/24 від 27.09.2024) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метстальцентр" 1 255 576 грн. 49 коп., що складає 1 175 850 грн. 00 коп. - суми основного боргу за договором постачання від 03.07.2024 №269, 7 055 грн. 10 коп. - інфляційних нарахувань, 65 153 грн. 66 коп. - штрафних санкцій та 7 517 грн. 73 коп. - 3% річних.

Також просить стягнути з відповідача судові витрати, а саме 18 833 грн. 65 коп. - витрати по сплаті судового збору.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.10.2024 про залишення позовної заяви без руху позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 7 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

У подальшому, позивачем подано позовну заяву (вх.№46348/24 від 03.10.2024) з усуненими недоліками, відповідно до якої позивачем було виправлено недоліки позовної заяви та виконано вимоги суду, зазначені в ухвалі суду від 02.10.2024.

Також позивач у клопотанні (вх.№46463/24 від 04.10.2024) про розгляд справи в спрощеному провадженні просить розгляд справи здійснювати в спрощеному позовному провадженні.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач у заяві (вх.№55167/24 від 27.11.2024) про вступ у справу як представника просить внести відомості адвоката Мельничука Богдана Валерійовича, як учасника справи та надати останньому доступ до електронної справи.

Також відповідач у клопотанні (вх.№55171/24 від 27.11.2024) просить поновити строк для подання відзиву на позовну заяву та прийняти відзив на позовну заяву.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що у зв`язку з відсутністю у відповідача штатного юриста, який би міг кваліфіковано висловити позицію відповідача з додержанням норм Господарського процесуального кодексу України, відповідач не зміг вчасно виконати вимоги ухвали суду.

Крім того, відповідач у заві (вх.№55175/24 від 27.11.2024), яка за своїм змістом є відзивом на позовну заяву, просить у позовних вимогах позивача відмовити в повному обсязі, судові витрати покласти на позивача відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та зазначає про те, що: - підставою для здійснення правочину поставки товару має передувати документально підтверджена воля і домовленість сторін Договору, проте такої домовленості між сторонами не було; - сторонами не підписано додаткової угоди, сторони не укладали і не підписували специфікації на товар, оскільки не мало місце домовленості сторін щодо умов співпраці і предмету поставки; - рахунки фактури від 28.06.2024 № СФ-0001294, від 28.06.2024 №СФ-0001293, від 28.06.2024 №СФ-0001291 та від 28.06.2024 СФ-0001295, нібито на підставі яких позивач сплачував відповідачу кошти по Договору постачання №269, не містять платника, не містять одержувача, не містять замовлення, адже ці рахунки фактури не призначались позивачу саме через відсутність домовленості сторін щодо умов і предмету Договору; - також ці рахунки-фактури не містять посилання на Договір постачання від 03 липня 2024 №269, оскільки ці рахунки фактури не мали жодного відношення до Договору; - в усіх рахунках фактурах чітко зазначено, що рахунок дійсний до сплати до 28.06.2024; - одним з ключових фактів є те, що Договір постачання №269 було укладено сторонами 03 липня 2024 року, а рахунки фактури складені 28.06.2024, тобто за твердженнями позивача ним було сплачено за товар на підставі рахунків, які були, нібито, оформлені за 5 днів до укладання Договору за платіжними інструкціями від 03.07.2024 №3225 на суму 263 250 грн. 00 коп., від 03.07.2024 №3224 на суму 229 500 грн. 00 коп., від 03.07.2024 №3227 на суму 367 200 грн. 00 коп., від 03.07.2024 №3226 на суму 315 900 грн. 00 коп., на загальну суму 1 175 850 грн. 00 коп., проте вказана сума жодним чином не відноситься до Договору постачання від 03.07.2024 №269 і не була сплачена в якості оплати за товар, оскільки домовленостей сторін щодо умов співпраці згідно з діючим Договором не було; - зазначені кошти, відповідно, є помилково перерахованими і не були сплачені в рамках чи на виконання Договору постачання від 03.07.2024 №269; - між позивачем і відповідачем дійсно був укладений Договір постачання від 03.07.2024 №269, проте, крім укладеного Договору, сторони не погоджували і не проводили подальшої співпраці щодо умов і порядку співпраці і поставки товару; - позивач жодного разу не звертався до відповідача з вимогою повернення помилково сплачених коштів, що ще раз підтверджує відсутність взаємовідносин у позивача з відповідачем в рамках Договору постачання від 03.07.2024 №269; - оскільки, як вже вище зазначено, оплати позивача було здійснено не в рамках і не на виконання умов Договору постачання від 03.07.2024 №269, відповідно, і немає підстав і причин для застосування будь яких штрафних санкцій до відповідача в розрізі умов Договору постачання від 03.07.2024 №269; - оскільки відповідач не порушував жодної умови Договору постачання від 03.07.2024 №269, то, відповідно, і застосовувати будь які штрафні санкції до відповідача в розрізі умов Договору постачання від 03.07.2024 №269 чи діючого законодавства України підстав у позивача немає; - оскільки у суду відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог позивача просимо суд витрати з оплати судового збору повністю покласти на позивача; - відповідно до частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; - позивачем такого розрахунку у позовній заяві не надано, чим фактично порушено вимоги статті 124 Господарського процесуального кодексу України; - з огляду на те, що позивач проігнорував своє право, передбачене статтею 124 Господарського процесуального кодексу України, і не надав ані розрахунку судових витрат, ані підтверджуючих документів, на підставі яких він поніс судові витрати на професійну правничу допомогу, просимо суд відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу; - у зв`язку з неподанням відповідних доказів протягом встановленого строку така заява позивача має залишитись без розгляду.

Позивач у відповіді (вх.№55561/24 від 02.12.2024) на відзив просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що: - відповідач чомусь самостійно вказує умови договору (пункт 1.1), де чітко йде мова саме про рахунки-фактури і чомусь надалі робить висновок, що необхідні якісь додаткові угоди або специфікації….хоча умови договору не містять вказівок про те, що асортимент, кількість повинні зазначатися в додаткових угодах, а не рахунках-фактурах; - фактично у своєму відзиві відповідач вказує на дві зовсім протилежні та взаємовиключні підстави для відмови у позові - рахунок-фактура не призначався позивачу (1) та відповідач не оформлював такий рахунок-фактуру (2); - виникає питання, так яка ж підстава для обґрунтування відзиву?; - відповідач не заперечує, що отримав грошові кошти від позивача і що в реквізитах було посилання саме на даний рахунок-фактуру; - тобто, на думку відповідача, позивач перерахував на його рахунок майже півмільйона гривень та потім вирішив звернутися до суду і ще надавати рахунки-фактури, які не оформлював відповідач; - законодавством не встановлено вимог щодо змісту рахунку-фактури; - в оригіналах рахунків-фактур в графі одержувач вказується - ТОВ "Руфмаркет", в графі платник вказано - "той самий", що чітко вказує на те, що платником також є ТОВ "Руфмаркет"; - стосовно зазначення в рахунках-фактури дати 28.06.2024, то фактично вважаємо це технічною помилкою саме з боку відповідача (адже оплата з нашого боку була 03.07.2024) в день отримання рахунку; - можемо здогадуватися, що це трапилося через те, що перемовини та попередні домовленості між сторонами тривали близько тижня і в тому числі і щодо необхідного товару, а договір було підписано, коли вже було повністю все погоджено, як і проведено оплати; - оригінали вказаних рахунків-фактур наявні у позивача та він готовий їх надати до суду в будь-яких момент на першу вимогу суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Метстальцентр" (49000, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 105, кімн. 28; ідентифікаційний код 43600188) щодо поновлення процесуального строку на подання відзиву на позовну заяву та поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Метстальцентр" (49000, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 105, кімн. 28; ідентифікаційний код 43600188) процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач у запереченні (вх.№56787/24 від 06.12.2024) на відповідь на відзив просить прийняти до розгляду та долучити до матеріалів справи це заперечення, відмовити позивачу у долученні документів, які подані разом з відповіддю на відзив, оскільки вони подані поза межами строку, встановленого статтею 80 Господарського процесуального кодексу України, у позовних вимогах позивачу відмовити в повному обсязі, судові витрати покласти на позивача відповідно до пункту 2 частин 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та зазначає про те, що: - як випливає з умов Договору, а саме пункту 1.1., пункту 1.3., пункту 1.4. єдиними документами щодо яких сторони погоджують умови оплати, поставки та іншого - є рахунок- фактура, складений постачальником як невід`ємна частина договору; - іншими словами підставою для здійснення правочину поставки товару має передувати документально підтверджена воля і домовленість сторін Договору у формі рахунку-фактури до договору; - такої домовленості між сторонами не було; - сторонами не підписано Додаткової угоди, сторони не укладали і не підписували специфікації на товар, постачальник не оформлював рахунки-фактури до договору, оскільки не мали місце домовленості сторін щодо умов співпраці і предмету поставки в рамках Договору постачання №269; - станом на подачу позовної заяви позивач разом з нею подав рахунки фактури (перелічені нижче), проте зараз в момент подачі відповіді на відзив у позивача з`явились якісь "нові" рахунки фактури, які він долучає до справи поза межами терміну, передбаченого статтею 80 Господарського процесуального кодексу України; - відповідач просить суд критично віднестись до доказів, долучених позивачем до відповіді на відзив і порівняти надані рахунки із тими, що були подані разом з позовною заявою; - рахунки фактури № СФ-0001294 від 28.06.2024, № СФ-0001293 від 28.06.2024, № СФ-0001291 від 28.06.2024, СФ-0001295 від 28.06.2024 (далі спільно Рахунки фактури), нібито на підставі яких позивач сплачував відповідачу кошти по Договору постачання №269· не містять платника, адже ці рахунки фактури не призначались позивачу саме через відсутність домовленості сторін щодо умов і предмету Договору; - не містять одержувача, адже ці рахунки фактури не призначались позивачу саме через відсутність домовленості сторін щодо умов і предмету Договору; - не містять замовлення, адже ці рахунки фактури не призначались позивачу саме через відсутність домовленості сторін щодо умов і предмету Договору; - не містять посилання на Договір постачання №269 від 03 липня 2024 року, оскільки ці рахунки фактури не мали жодного відношення до Договору; - в усіх рахунках фактурах чітко зазначено, що рахунок дійсний до сплати до 28.06.2024; - одним з ключових фактів є те, що Договір постачання №269 був укладений сторонами 03 липня 2024 року, а рахунки фактури складені 28 червня 2024 року, тобто за твердженнями позивача ним було сплачено за товар на підставі рахунків, які були, нібито, оформлені за 5 днів до укладання Договору, що є повною нісенітницею і протирічить пункту 1.1. Договору, де чітко визначено, що рахунки фактури є невід`ємною частиною Договору; - то яким чином рахунки фактури фактури оформлені до Договору, оформлені без реквізитів договору, не містять обох сторін Договору можуть бути невід`ємною частиною Договору постачання №269? за платіжними інструкціями №3225 від 03.07.2024 року на суму 263 250,00 грн., №3224 від 03.07.2024 року на суму 229 500,00 грн., №3227 від 03.07.2024 року на суму 367 200,00 грн., №3226 від 03.07.2024 року на суму 315 900,00 грн., на загальну суму 1 175 850,00 грн.; - вказана сума жодним чином не відноситься до Договору постачання №269 від 03.07.2024 року і не була сплачена в якості оплати за товар, оскільки домовленостей сторін щодо умов співпраці згідно з діючим Договором не було; - зазначені кошти, відповідно, є помилково перерахованими, і не були сплачені в рамках чи на виконання Договір постачання №269 від 03.07.2024; - жодних помилок відповідача не мало місце, адже відповідач не оформлював долучені позивачем рахунки, оскільки і конкретних домовленостей щодо співпраці в рамках Договору постачання №269 між сторонами не було; - між позивачем і відповідачем дійсно був укладений Договір постачання №269 від 03.07.2024 року, проте крім укладеного Договору сторони не погоджували і не проводили подальшої співпраці щодо умов і порядку співпраці і поставки товару; - рахунки фактури, на які посилається позивач, не мають жодного відношення до Договору, оскільки вони елементарно не містять ані посилання на Договір, ані реквізитів чи хоча б назви підприємства позивача; - сплачені позивачем відповідачу згідно з платіжними інструкціями грошові кошти було сплачено не в рамках і не на виконання умов Договору постачання №269 від 03.07.2024 року, ці кошти є помилково перерахованими і процедура їх повернення не має жодного відношення до умов і положень Договору постачання №269 від 03.07.2024; - більш того позивач жодного разу не звертався до відповідача з вимогою повернення помилково сплачених коштів, що ще раз підтверджує відсутність взаємовідносин у позивача з відповідачем в рамках Договору постачання №269 від 03.07.2024; - позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на невідповідність їх фактичним обставинам справи, з огляду на відсутність порушень будь яких зобов`язань зі сторони відповідача в розрізі Договору постачання №269 від 03.07.2024; - більш того фактичні обставини справи і документи, які долучив позивач до позовної заяви, а саме рахунки фактури і платіжні інструкції свідчать про те, що вони жодним чином не відносяться до Договору постачання №269 від 03.07.2024.

З урахуванням предмету та підстав позову у даній справи, суд вважає, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Справа розглядається відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод протягом розумного строку з урахуванням введення в Україні воєнного стану.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

Як вбачається, між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Руфмаркет", як покупцем, та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Метстальцентр", як постачальником, було укладено договір постачання від 03.07.2024 №269 (надалі - Договір, а.с. 15-16, 61-63).

Відповідно до пункту 1.1 Договору постачальник зобов`язується протягом дії цього договору передати покупцю металопродукцію окремими партіями за цінами, в асортименті (за номенклатурою), кількості і іншим умовам, які зазначаються у рахунках-фактурах до договору (якщо інше не передбачено окремими додатковими угодами сторін і / або специфікаціями в письмовій формі), які є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язаний прийняти товар і оплатити його на умовах, встановлених договором. Партією товару вважається товар, переданий покупцю за окремою видатковою накладною.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що загальний обсяг товару, що продається за цим договором, визначається протягом терміну дії договору з урахуванням кількості та асортименту (номенклатури) товару за всіма переданим відповідно до умов цього Договору окремими партіями товару.

Згідно з пунктом 1.3 Договору ціни на товар визначаються в рахунках-фактурах або окремих додаткових угодах сторін та/або специфікаціях в письмовій формі по кожній партії товару до її поставки покупцю.

Відповідно до пункту 1.4 Договору якщо інше не передбачено окремою додатковою угодою сторін та/або специфікацією в письмовій формі, розрахунок за кожну партію товару здійснюється покупцем шляхом 100% попередньої оплати вартості цієї партії, яка вказана в рахунках-фактурах до даного договору. При цьому вартість партії товару, за яку покупцем здійснено передоплату в повному обсязі, зміні не підлягає.

Адреса складу: 4900, Дніпропетровська обл., вул. Академіка Янгеля, 38 (пункт 1.6 Договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками обох сторін (пункт 2.1 Договору).

Відповідно до пункту 2.2 Договору термін дії цього договору - до 31.12.2024. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим договором. У разі, якщо до дати закінчення терміну дії цього договору, жодна із сторін не направила іншій стороні в письмовій формі повідомлення про розірвання цього договору, цей договір вважається продовженим на кожний наступний рік на умовах, які діяли станом на дату закінчення терміну дії цього договору.

Договір, додаткові угоди та специфікації до договору, отримані засобами факсимільного зв`язку мають юридичну силу до моменту обміну оригіналами (пункт 2.3 Договору).

Згідно з пунктом 3.1 Договору постачальник зобов`язаний передавати покупцю товар партіями у строк, кількості, асортименті (номенклатурі) і згідно з іншими умовами, встановленими у рахунках - фактурах до договору (якщо інше не передбачено іншим окремою додатковою угодою сторін та /або специфікацією в письмовій формі).

Пунктом 3.2 Договору визначено, що відвантаження товару здійснюється на умовах EXW зі складу постачальника у м. Дніпро згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів ІНКОТЕРМС 2010.

Відповідно до пункту 3.3 Договору покупець зобов`язаний здійснити повну оплату товару по кожній його партії відповідно до пункту 1.4. цього Договору (якщо інше не передбачено іншим окремою додатковою угодою сторін та / або специфікацією в письмовій формі).

Пунктом 3.4 Договору визначено, що постачальник зобов`язаний здійснити відвантаження покупцеві протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту його оплати (якщо інше не передбачено іншим окремою додатковою угодою сторін та / або специфікацією в письмовій формі).

Оплата здійснюється в українських гривнях шляхом перерахування суми вартості товару на банківський рахунок постачальника, вказаний в цьому Договорі (пункт 3.5 Договору).

Датою переходу права власності на товар від постачальника до покупця є дата фактичної передачі товару та підписання видаткових накладних (і / або акта передачі товару) на відповідну партію товару (пункт 3.6 Договору).

Відповідно до пункту 6.1 Договору накладні, за якими передається товар за договором, а також додаткові угоди та/або інші двосторонні документи до договору, підписані уповноваженими представниками сторін, вважаються невід`ємною частішою нього договору.

Згідно з пунктом 6.2 Договору документи, що відправляються по факсу однією із сторін іншій стороні, мають бути замінені на оригінали шляхом направлення поштою або вручення представникам сторін. До отримання оригіналів документів їх факсові копії мають повну юридичну силу, погоджують права та обов`язки сторін, можуть бути представлені в судові інстанції в якості доказів.

Позивач стверджує, що на виконання умов Договору позивачем 03.07.2024 на підставі виставлених відповідачем рахунків було сплачено на користь відповідача 1 175 850 грн. 00 коп., що підтверджується відповідними рахунками-фактурами та платіжними інструкціями в національній валюті, копії яких містяться в матеріалах справи, а саме:

- рахунок-фактура від 28.06.2024 №СФ-0001291 (назва товару: швеллер 18П ст.3сп/5, 12м) на суму 367 200 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 22);

- платіжна інструкція в національній валюті від 03.07.2024 №3227 (призначення платежу: "Оплата за трубу згідно рахунку №СФ-0001291 від 28.06.2024 у т.ч. ПДВ - 20% - 61 200,00 грн.") на суму 367 200 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 21);

- рахунок-фактура від 28.06.2024 №СФ-0001293 (назва товару: швеллер 18П ст.3сп/5, 12м) на суму 229 500 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 20);

- платіжна інструкція в національній валюті від 03.07.2024 №3224 (призначення платежу: "Оплата за трубу згідно рахунку №СФ-0001293 від 28.06.2024 у т.ч. ПДВ - 20% - 38 250,00 грн.") на суму 229 500 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 19);

- рахунок-фактура від 28.06.2024 №СФ-0001294 (назва товару: швеллер №10 3пс/сп5 12м) на суму 263 250 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 18);

- платіжна інструкція в національній валюті від 03.07.2024 №3225 (призначення платежу: "Оплата за трубу згідно рахунку №СФ-0001294 від 28.06.2024 у т.ч. ПДВ - 20% - 43 875,00 грн.") на суму 263 250 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 17);

- рахунок-фактура від 28.06.2024 №СФ-0001295 (назва товару: швеллер №10 3пс/сп5 12м) на суму 315 900 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 24);

- платіжна інструкція в національній валюті від 03.07.2024 №3226 (призначення платежу: "Оплата за трубу згідно рахунку №СФ-0001295 від 28.06.2024 у т.ч. ПДВ - 20% - 52 650,00 грн.") на суму 315 900 грн. 00 коп., з урахуванням ПДВ (а.с. 23).

Як вбачається, в подальшому позивач претензією вимагав від відповідача у зв`язку з невиконанням останнім умов Договору постачання від 03.07.2024 №269 повернути позивачеві грошові кошти у сумі 1 175 850 грн. 00 коп., що були сплачені позивачем 03.07.2024 та попереджав про звернення до суду у випадку несплат вказаної суми у 5-ти денний строк (а.с. 11).

На підтвердження скерування вказаної претензії відповідачеві позивачем надано копії фіскальних чеків (а.с. 11).

Позивач стверджує, що 03.07.2024 на виконання умов Договору постачання від 03.07.2024 №269 сплатив на користь відповідача кошти в розмірі 1 175 850 грн. 00 коп., проте поставка товару відповідачем не здійснена, сплачені кошти відповідачем позивачеві не повернуті, внаслідок чого позивачем нараховано пеню в розмірі 65 153 грн. 66 коп., 3% річних в розмірі 7 517 грн. 73 коп. та здійснено інфляційні нарахування в розмірі 7 055 грн. 10 коп.; відповідач проти цього заперечує та зазначає, що грошові кошти в розмірі 1 175 850 грн. 00 коп. було перераховано позивачем не в рамках і не на виконання умов Договору постачання від 03.07.2024 №269, відповідно, не має і підстав для застосування будь-яких штрафних санкцій до відповідача на підставі вказаного Договору, що і стало причиною виникнення спору та звернення позивача з позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України); дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина 4 статті 202 Цивільного кодексу України).

Стаття 509 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, а статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати: - безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; - з акту управління господарською діяльністю; - з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; - внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; - у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку; майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як вбачається, позивач стверджує, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору постачання від 03.07.2024 №269 та зазначає, що зазначення в рахунках-фактурах дати 28.06.2024 вважає технічною помилкою з боку відповідача.

Крім того, позивачем до відповіді на відзив долучено копії рахунків-фактур від 28.06.2024 №№СФ-0001291, СФ-0001293, СФ-0001294, СФ-0001295 ідентичного змісту з тими, що було додано до позовної заяви за винятком графи "Одержувач", так, якщо у рахунках-фактурах, копії яких додано до позовної заяви у графі "Одержувач" зазначено: "Новий", то у рахунках-фактурах, копії яких додано до відповіді на відзив у графі "Одержувач" зазначено: "ТОВ "Руфмаркет" (а.с. 92-93).

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що частиною другою статті 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідно до частини четвертої статті 80 Господарського процесуального кодексу України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частина п`ята статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зауважує, що, по-перше, позивачем не було письмово повідомлено суд про те, що вказані рахунки-фактури не можуть бути подані у встановлений строк з зазначенням причин такої неможливості, а також не надано докази, які підтверджують, що позивач здійснив всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання вказаних рахунків-фактур; по-друге, позивачем до позовної заяви було додано копії відповідних рахунків-фактур в редакції, відмінній від редакції рахунків-фактур, поданих разом з відповіддю на відзив.

Частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України визначено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи викладене, суд не приймає до розгляду рахунки-фактури від 28.06.2024 №№СФ-0001291, СФ-0001293, СФ-0001294, СФ-0001295, копії яких надані позивачем разом з відповіддю на відзив.

Також, суд критично оцінює твердження позивача щодо того, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору постачання від 03.07.2024 №269, а зазначення в рахунках-фактурах дати 28.06.2024 є технічною помилкою з боку відповідача та вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається, Договір постачання №269 було укладено сторонами 03.07.2024, тоді як рахунки-фактури було сформовано відповідачем 28.06.2024.

Суд зауважує, що зі змісту наявних в матеріалах справи рахунків-фактур не вбачається, що вони виставлені саме на підставі Договору постачання від 03.07.2024 №269, оскільки вказані рахунки взагалі не містять посилання на Договір постачання від 03.07.2024 №269.

Таким чином, підстав вважати, що відповідачем допущено технічну помилку у зазначенні дати у спірних рахунках-фактурах у суду не має.

Крім того, з наданих позивачем платіжних інструкцій на загальну суму 1 175 850 грн. 00 коп. не вбачається, що оплата проведена позивачем на виконання Договору постачання від 03.07.2024 №269, оскільки вказані платіжні інструкції також не містять посилання на вказаний договір.

Так, у призначенні платежу позивачем зазначено тільки посилання на рахунки-фактури.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що шляхом виставлення відповідачем рахунків-фактур від 28.06.2024 №№СФ-0001291, СФ-0001293, СФ-0001294, СФ-0001295 на загальну суму 1 175 850 грн. 00 коп. (у яких зазначено, зокрема, найменування товару, кількість, ціна за одинцю та загальна сума з урахуванням ПДВ) та їх подальшої сплати позивачем, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.

За приписами статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом, а саме як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту. Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові від 28.11.2011 у справі №3-127гс11.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи відповідач не здійснив поставку товару, у зв`язку з чим позивач у претензії просив відповідача повернути кошти у розмірі 1 175 850 грн. 00 коп., що були сплачені за непоставлений товар.

При цьому суд зауважує, що попри те, що в наданих позивачем разом з претензією копіях фіскальних чеків від 26.08.2024 адресатом зазначено ТОВ "Метстальцентр", не вбачається, що у поштових відправленням №4906403654454 та №4906403654497 містилася саме вказана претензія позивача, а також, що вказані поштові відправлення було спрямовано саме на адресу відповідача, оскільки описів вкладення до вказаних поштових відправлень, а також накладних АТ "Укрпошта" з зазначенням адрес направлення, позивачем не надано (а.с. 11).

При цьому, доказів іншого відповідачем також не надано, матеріали справи не містять.

Судом до матеріалів справи долучено роздруківки трекінгу з вебсайту Укрпошта, з яких вбачається, що поштове відправлення №4906403654497 вручено одержувачу 31.08.2024, тоді як поштове відправлення №4906403654454 повернено відправнику 12.09.2024 у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання (а.с. 109-110).

Враховуючи викладене суд вважає, що претензію було отримано відповідачем 31.08.2024.

Таким чином, строк повернення сплачених за товар грошових коштів в розмірі 1 175 850 грн. 00 коп. є таким, що настав 07.09.2024 (31.08.2024 + 7 днів).

Як вже зазначалося вище, відповідачем товар позивачеві не поставлено, грошові кошти в розмірі 1 175 850 грн. 00 коп. не повернуто.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

На момент розгляду справи доказів погашення заборгованості перед позивачем відповідачем не надано.

Інші заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, до уваги господарським судом не приймаються як такі, що спростовані матеріалами справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення 1 175 850 грн. 00 коп. з інших, ніж визначено в позові правових підстав, суд вважає за необхідне зазначити таке.

З точки зору процесуального закону, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Водночас правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в процесі вирішення спору проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Таким чином, застосування судом при вирішенні спору іншої правової норми, ніж та на яку посилався позивач при звернення з позовом до суду, не змінює підстав позову, та не свідчить про вихід суду за межі заявлених позовних вимог.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 1 175 850 грн. 00 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо нарахування пені

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно із частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно; якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 550 Цивільного кодексу України).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (частина 6 статті 231 Господарського кодексу України).

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини 6 статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Разом з тим за частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" установлено, що суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території; за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.

Як вбачається, позивачем нараховано пеню за порушення відповідачем умов Договору постачання від 03.07.2024 №269 з посиланням на пункт 5.3 вказаного договору, проте, враховуючи, що спірні правовідносини сторін виникли не на підставі Договору постачання від 03.07.2024 №269 позовні вимоги про стягнення пені є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань

Згідно з частинами 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається, позивачем нараховано 3% річних в розмірі 7 517 грн. 73 коп. за загальний період з 09.07.2024 по 24.09.2024 (при цьому, у позовній заяві позивач зазначає, що заборгованість визначено станом на 23.09.2024, проте з розрахунків вбачається, що 3% річних нараховано станом на 24.09.2024 включно), а також здійснено інфляційні нарахування і розмірі 7 055 грн. 10 коп. за загальний період з червня 2024 по липень 2024 включно.

Суд вважає за необхідне зауважити, що, як вже зазначалося вище, строк повернення коштів в розмірі 1 175 850 грн. 00 коп. є таким, що настав 07.09.2024.

Отже, першим днем прострочення є 08.09.2024.

Після перевірки розрахунку судом 3% річних за загальний період з 08.09.2024 по 24.09.2024 включно складає 1 638 грн. 48 коп.

Щодо інфляційних нарахувань суд зазначає, що, як вбачається, позивачем інфляційні нарахування здійснено за червень 2024 - липень 2024 включно, проте, враховуючи, що строк повернення суми попередньої оплати в розмірі 1 175 850 грн. 00 коп. є таким, що настав тільки 07.09.2024, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимогах в частині стягнення інфляційних нарахувань.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Щодо судового збору

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 17 662 грн. 33 коп. - витрат на сплату судового збору.

Керуючись пунктом 19.1 Розділу ХІ Перехідних положень, статтями 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Руфмаркет" (51931, м. Кам`янське Дніпропетровської обл., вул. Широка, буд. 43А, оф. 12; ідентифікаційний код 43832700) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метстальцентр" (49000, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 105, кімн. 28; ідентифікаційний код 43600188) про стягнення 1 255 576 грн. 49 коп. - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метстальцентр" (49000, м. Дніпро, просп. Слобожанський, буд. 105, кімн. 28; ідентифікаційний код 43600188) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Руфмаркет" (51931, м. Кам`янське Дніпропетровської обл., вул. Широка, буд. 43А, оф. 12; ідентифікаційний код 43832700) 1 175 850 (один мільйон сто сімдесят п`ять тисяч вісімсот п`ятдесят) грн. 00 коп. - заборгованості, 1 638 (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн. 48 коп. - 3% річних та 17 662 (сімнадцять тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 33 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Загинайко

Дата підписання рішення,

оформленого відповідно до статті 238 ГПК України

25.02.2025