Рішення

від 17.02.2025 по справі 910/15712/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.2025Справа № 910/15712/24Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства «МІРАСА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТОМСЕРВІС»

про стягнення 1 982 761,98 грн,

Представники сторін:

Від позивача: Цветкова О.О.

Від відповідача : не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства «МІРАСА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АТОМСЕРВІС» про стягнення 1 982 761,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за договором поставки товару від 08.01.2024 №2/2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2024 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15712/24, підготовче засідання призначено на 27.01.2025. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - відповіді на відзив.

27.01.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про участь в судових засіданнях у даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 вищевказану заяву представника позивача задоволено.

В підготовче засідання 27.01.2025 з`явився представник позивача. Відповідач своїх представників в підготовче засідання не направив, про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином, що підтверджується повідомленням про доставку процесуального документа (ухвали про відкриття провадження у даній справі) до електронного кабінету відповідача 25.12.2024. Заяв, клопотань та письмового відзиву на позов не адресу суду від відповідача не надходило.

Враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, суд, дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.02.2025.

В судове засідання 17.02.2025 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки явка відповідача обов`язковою не визнавалась, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності вказаного учасника справи.

Представник позивача в судовому засіданні 17.02.2025 позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В порядку ч. 1 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України судом в судовому засіданні 17.02.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його вступну та резолютивну частини.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва установив таке.

08.01.2024 між Приватним підприємством «МІРАСА» (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атомсервіс» (покупець, відповідач) укладено договір поставки товару № 2/2024 (надалі - Договір). Відповідно до п. 1.1 даного договору позивач зобов`язується протягом терміну дії договору поставляти та передавати у власність відповідача визначений у розділі 2 товар, а відповідач зобов`язується приймати та оплачувати його на умовах даного договору.

Згідно з п. 2.1. Договору товаром за даним договором є: продукти харчування в асортименті, за номенклатурою, у кількості та за ціною, що визначається видатковою накладною на кожну окрему партію товару.

Постачальник зобов`язаний поставляти товар партіями за заявками покупця; здійснити завантаження товару своїми силами та за свій рахунок; транспортування харчових продуктів транспортними засобами здійснюється за рахунок постачальника. Тара, пакування, доставка входить до ціни товару (пункт 3.1 та пункт 4.1. Договору).

За пунктом 3.1 договору одночасно з товаром постачальник повинен передати покупцю: документи про якість та безпечність на партію товару, що передається, рахунок-фактуру, видаткову накладну; товарно-транспортну накладну, оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України.

Згідно з умовами п. 3.2. Договору покупець зобов`язаний прийняти товар у відповідності до вимог Інструкцій п-6 та п-7, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або право відмови від товару/договору при недотриманні постачальником умов визначених у пункті 3.1 даного договору. Сплатити вартість прийнятого товару за цінами та у сумі, що визначені у видаткових накладних.

Відповідно до п. 4.1. Договору покупець оплачує поставлений постачальником товар протягом чотирнадцяти календарних днів з дня підписання видаткової накладної.

Загальна вартість товару, що передається за цим Договором, складає суму всіх визначених у видаткових накладних вартостей партій товару (п. 4.2. Договору).

Оплата товару проводиться виключно на підставі наданих постачальником, оформлених відповідно до законодавства, рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, документів визначених п.п. 2.3. договору та при умові реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 4.3. Договору).

Приймання-передача товару оформлюється видатковою накладною в момент передачі товару покупцю, яка підписується уповноваженими представниками сторін в 2-х оригінальних примірниках (п. 5.1. Договору).

Цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2024 (п. 9.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач у період з 08.01.2024 по 22.01.2024 поставив відповідачу товар на загальну суму 1 982 761,98 грн, на підтвердження чого в матеріали справи надано підписані представниками сторін видаткові накладні: від 08.01.2024 № 3, від 11.01.2024 № 8, від 15.01.2024 № 10, від 15.01.2024 № 11, від 16.01.2024 № 12, від 18.01.2024 № 13, від 22.01.2024 № 15, від 22.01.2024 № 16, від 22.01.2024 № 17, із відповідними товарно-транспортними накладними, а також виставлені рахунки на оплату товару.

Оскільки відповідачем не було виконано своїх зобов`язань щодо оплати поставленого позивачем за Договором товару, останній звернувся із даним позовом до суду, у якому просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1 982 761,98 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Внаслідок укладення Договору між сторонами згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частин 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 1 982 761,98 грн, що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін видатковими накладними. Будь-яких заперечень щодо поставленого товару або переданих позивачем документів відповідно до умов Договору відповідачем не висловлено.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, судом встановлено, що відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 982 761,98 грн, що також не було спростовано відповідачем, зокрема не надано суду доказів оплати товару на вказану суму.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2023 у справі № 914/596/22 наголошено на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задоволення позову.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у повному обсязі.

Позивачем також заявлено до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000,00 грн.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, за змістом положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок боржника відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати скаржника були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

Оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, а також підтвердження таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу позивачем надано до суду копії наступних документів: Договору №1112 від 11.12.2024 про надання правової допомоги, що укладений між Приватним підприємством «МІРАСА» та Адвокатом Цветковою Ольгою Олексіївною, додатку №1 до Договору №1112 від 11.12.2024 про надання правової допомоги.

Так, матеріалами справи підтверджується, що представництво інтересів позивача під час розгляду даної справи в Господарському суді міста Києва здійснювалось адвокатом Цветковою Ольгою Олексіївною (ордер серії АР №1212969 від 17.12.2024), якою було подано та підписано позовну заяву, забезпечено участь у підготовчому засіданні 27.01.2025 та у судовому засіданні із розгляду справи по суті 17.02.2025. Засідання проводились, за заявою представника позивача, в режимі відеоконференції.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження заявленого до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що включення до заявленої суми витрат послуг із складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів по справі правового характеру, підготовка відповіді на відзив на позовну заяву на суму 1 500,00 грн у справі № 910/15712/24 є безпідставним, оскільки крім позовної заяви представником позивача більше ніякі документи до суду не подавались.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у справі № 910/7032/17, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Як зазначає Верховний Суд у численних постановах, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Аналогічні правові висновки викладено у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Великої Палати Верховного Суду та постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 об`єднаної палати Верховного Суду.

Водночас, судом враховано визначену в п. 4.1. договору №1112 від 11.12.2024 про надання правової допомоги ціну цього договору, втім для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Зважаючи на викладене, оцінюючи обсяг наданої адвокатом Цветковою О.О. позивачу при розгляді даної справи у Господарському суді міста Києва професійної правничої допомоги, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, ціну позову, рівень складності, характер спору та юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, а також фактично витрачений адвокатом час, враховуючи, що позов у даній справі задоволено, суд приходить до висновку, що обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу позивачу при розгляді даної справи є 4 500,00 грн.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що заява позивача про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню на суму 4 500,00 грн, а у решті вимог заяви суд відмовляє через необґрунтованість.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атомсервіс» (01042, місто Київ, вулиця Іоанна Павла ІІ, будинок 21, офіс 402, ідентифікаційний код 39927581) на користь Приватного підприємства «МІРАСА» (08134, Київська обл., Бучанський район, місто Вишневе, вул. Залізнична, 92-94, ідентифікаційний код 44851902) 1 982 761,98 грн заборгованості, судовий збір у розмірі 29 741, 43 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4500,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного рішення: 25.02.2025.

Суддя Т. Ю. Трофименко