Рішення

від 26.02.2025 по справі 910/8461/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.02.2025Справа № 910/8461/24Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

за позовом Державного підприємства "Національна кінематика України" (вул. Кіото, 27, м. Київ, 02156; ідентифікаційний код 19485307)

до Державного агентства України з питань кіно (вул. Кіото, 27, м. Київ, 02156; ідентифікаційний код 37508051)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державна податкова служба України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 43005393)

про стягнення 198 124,98 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Національна кінематека України" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного агентства України з питань кіно про стягнення заборгованості по зобов`язанню з компенсації плати за землю згідно договору № 30-05/22-ВВ від 05.10.2022 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та компенсації вартості комунальних послуг в розмірі 195 874,04 грн, 3% річних по заборгованості з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в розмірі 1 075,70 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 175,24 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23.07.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначає, що позивач - платник земельного податку перебуває в управлінні відповідача та використовує пільгу (являється виробником національних фільмів) зі сплати земельного податку, а відповідач натомість використовує об`єкт оренди для розміщення власного апарату управління (офіс держустанови), тобто, об`єкт оренди використовується в діяльності, спрямованій на забезпечення виробництва національних фільмів та для розміщення бюджетної установи. Відтак, відповідач вважає, що сторони договору оренди є бюджетними установами, а тому сплата позивачем земельного податку є такою, що суперечить нормам чинного законодавства.

25.07.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що обов`язок останнього відшкодовувати витрати на земельний податок передбачено пунктом 8 "Компенсація плати за землю" Додатку 7.3 до Договору про відшкодування витрат балансоутримувача, який є його невід`ємною і складовою частиною вказаного договору. Обґрунтовуючи законність сплати податку на землю позивача зазначає, що наразі має місце ситуація, коли платник земельного податку (ДП "НКУ") використовує пільгу зі сплати земельного податку та не являється орендодавцем за договором оренди, але отримує частину орендної плати від орендаря за таким договором (згідно пункту 3.2 Договору оренди). Так, позивач зазначає, що згідно індивідуальної податкової консультації, позивач, Державне підприємство "Національна кінематека України" за своїм правовим статусом не є бюджетною установою і тому не має права на користування пільгою з Податку на землю, що встановлена пунктом 284.3 статті 284 Податкового кодексу України та Рішенням Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 "Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві" у зв`язку з чим податок на землю ним сплачено на законних підставах, який в свою чергу в силу положень договору про відшкодування витрат має бути відшкодований відповідачем.

29.07.2024 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

05.08.2024 від позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2024 запропоновано позивачу та відповідачу подати письмові пояснення із зазначенням предмету позову адміністративної справи №320/31779/24 з наданням документів у підтвердження; запропоновано сторонам у справі висловити свою думку щодо залучення до участі у справі третьою особою Державної податкової служби України, оскільки предмет у справі №910/8461/24 стосується відшкодування витрат по сплаті земельного податку.

30.09.2024 через відділ діловодства суду позивачем подані додаткові пояснення у справі.

02.10.2024 через відділ діловодства суду відповідачем подані додаткові пояснення у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 залучено до участі у справі Державну податкову службу України третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача; зобов`язано позивача у строк не пізніше двох днів з дня отримання даної ухвали суду направити третій особі копію позовної заяви з додатками, докази такого направлення надати суду; запропоновано третій особі надати суду у строк до 18.10.2024 письмові пояснення щодо заявленого предмету спору з документальним підтвердженням викладених обставин, копії яких надіслати позивачу та відповідачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2024 запропоновано сторонам у справі подати письмові пояснення щодо думки учасників справи з приводу пов`язаності справ №910/8452/24 та №910/8461/24.

30.12.2024 до суду відповідачем подані додаткові пояснення у справі, в яких останній зазначає, що вважає справи №910/8452/24 та №910/8461/24 не пов`язаними між собою.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

05.02.2021 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - орендодавець), Державним агентством України з питань кіно (далі - відповідач, орендар) та Державним підприємством «Національна кінематека України» (далі- позивач, балансоутримувач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 8739 (далі за текстом - договір оренди).

Згідно з п. 4.1 договору оренди об`єктом оренди є приміщення на 4-му поверсі Головного корпусу (Літ. Б) загальною площею 941,8 м2 за адресою: м. Київ, вул. Кіото, 27.

За формою та змістом договір оренди укладений як типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності (затверджений наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 року № 1774).

Відповідно до підпункту 3.1 пункту 3 Розділу II «Незмінювані умови договору» договору оренди орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.

До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішіньобудинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Відповідно до підпункту 6.5 пункту 6 Розділу II «Незмінювані умови договору» договору оренди протягом п`яти робочих днів з дати укладення цього договору балансоутримувач зобов`язаний надати орендарю для підписання: два примірники договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг орендарю відповідно до типового договору, затвердженого наказом Фондом державного майна.

Орендар зобов`язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання примірників договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю:

- підписати і повернути балансоутримувачу примірник договору; або

- подати балансоутримувачу обґрунтовані зауваження до сум витрат, які підлягають відшкодуванню орендарем за договором.

Орендар зобов`язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання від балансоутримувача відповіді на свої зауваження, яка містить документальні підтвердження витрат, які підлягають відшкодуванню орендарем, підписати і повернути балансоутримувачу примірник договору.

Згідно з актом приймання-передачі в оренду нерухомого майна, що належить до державної власності від 05.02.2021 відповідачем прийнято у користування об`єкт оренди за договором оренди.

На виконання умов договору оренди між позивачем та відповідачем було укладено договір договір № 30-05/22-ВВ від 05.10.2022 року про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та компенсацію вартості комунальних послуг зі змінами (додаткова угода № 1 від 23.12.2022 року, додаткова угода № 2 від 27.02.2023 року, додаткова угода № 3 від 24.03.2023 року, додаткова угода № 4 від 30.06.2023 року) (далі - договір про відшкодування витрат балансоутримувача).

Відповідно до п. 1.1. договору про відшкодування витрат балансоутримувача, балансоутримувач забезпечує обслуговування та експлуатацію комплексу будівель, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Кіото, 27, а також охорону будівлі та утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій Будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг.

Відповідно до п. 2.2. договору про відшкодування витрат балансоутримувача, розмір місячної плати за утримання будівлі та компенсацію вартості комунальних послуг визначається розрахунком щомісячних платежів за утримання будівлі та компенсацію вартості комунальних послуг (кошторисом витрат), складеним балансоутримувачем на підставі актів виконаних робіт (наданих послуг) житлово-експлуатаційними, ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб`єктами господарювання, відомостей про нарахування заробітної плати, податкових декларацій з податку на землю, а також актів ПАТ АК «Київводоканал» та ТОВ «Київські енергетичні послуги».

Відповідно до п. 2.4. договору про відшкодування витрат балансоутримувача, орендар, на підставі рахунку балансоутримувача, вносить оплату за утримання будівлі та компенсацію вартості комунальних послуг за місяць, що передує поточному, на розрахунковий рахунок балансоутримувача не пізніше 15-го числа поточного місяця.

Відповідно до розділу 7 договору про відшкодування витрат балансоутримувача, до цього договору додаються: 7.1 план розміщення приміщення; 7.2 перелік робіт щодо утримання та ремонту будівлі; 7.3 кошторис витрат розрахунок щомісячних платежів за обслуговування та ремонт будівлі, оплати вартості комунальних та інших послуг; 7.4. розрахунок орієнтовної вартості комунальних, послуг та витрат на утримання будівлі.

Так, в 2023 році Державним підприємством «Національна кінематека України» були подані уточнюючі декларація зі сплати земельного податку за 2023 рік. З зазначеної суми відшкодуванню в частині орендаря Державного агентства України з питань кіно підлягала сума земельного податку в розмірі 163 228,37 грн, крім того ПДВ в розмірі 32 645,67 грн, всього 195 874,04 грн (з ПДВ).

29.12.2023 року відповідно до договору №30-05/22-ВВ від 05.10.2022 року орендарю був виставлений рахунок на оплату №1720 від 29 грудня 2023 року на суму 163 228,37 грн, крім того ПДВ в розмірі 32 645,67, всього з ПДВ - 195 874,04 грн.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що відповідно до умов договору № 30-05/22-ВВ від 05.10.2022 року орендар зобов`язаний відшкодувати балансоутримувачу суму плати за землю за 2023 рік в розмірі 195 874,04 грн за витратною статтею «Компенсація плати за землю».

29.12.2023 року Державному агентству України з питань кіно був виставлений рахунок №1720 для Компенсації плати за користування земельною ділянкою згідно податкової декларації за період з травня по грудень 2023 року.

29.12.2023 року на підставі договору № 30-05/22-ВВ від 05.10.2022, а також рахунку на оплату покупцю № 1720 представником замовника (Державне агентство України з питань кіно), з одного боку, і представником виконавця (Державне Підприємство «Національна кінематека України»), з іншого боку, було складено Акт надання послуг № 1741 від 29.12.2023 року про те, що згідно з податковою декларацією, за період з травня по грудень 2023 року компенсації підлягає плата за користування земельною ділянкою в розмірі 163 228,37 грн без ПДВ, крім того ПДВ 32 645,67 грн, разом із ПДВ - 195 874,04.

Однак, як зазначає позивач, відповідне зобов`язання орендаря, Державним агентством України з питань кіно з компенсації витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою за період з травня 2023 року по грудень 2023 року, не було виконане.

При цьому, акт надання послуг № 1741 від 29.12.2023 року не був підписаний представником Державного агентства України з питань кіно.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що відповідач має заборгованість з компенсації плати за землю згідно договору № 30-05/22-ВВ від 05.10.2022 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та компенсації вартості комунальних послуг в розмірі 195 874,04 грн, 3% річних по заборгованості з компенсації витрат за користування земельною ділянкою в розмірі 1 075,70 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 175,24 грн.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно частини 1 статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Положення частини 1 статті 180 ГК України кореспондуються зі статтею 628 ЦК України.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень статті 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено судом вище, підпунктом 3.1 пункту 3 Розділу II «Незмінювані умови договору» договору оренди визначено, що до складу орендної плати не входять, зокрема, компенсація витрат балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Так, укладаючи договір про відшкодування витрат балансоутримувача сторонами погоджено (пункт 1.2) те, що розрахунок вартості наданих послуг визначено в кошторисі витрат розрахунку щомісячних платежів за обслуговування та ремонт Будівлі, оплати вартості комунальних та інших послуг (додаток 7.3 до договору).

Додаток 7.3 до договору про відшкодування витрат балансоутримувача згідно з розділос 7 є невід`ємною частиною такого договору.

Додатком 7.3 до договору про відшкодування витрат балансоутримувача визначено кошторис витрат та розрахунок щомісячних платежів, за обслуговування та ремонт будівлі, оплати вартості комунальних та інших послуг, пунктом 8 якого погоджено компенсацію плати за землю.

Суд зазначає, що додаток 7.3 до договору про відшкодування витрат балансоутримувача містить підписи представників сторін, а відтак його редакція є належним чином погоджена сторонами та є обов`язковою для виконання.

Зазначеним спростовуються доводи відповідача щодо неузгодження сторонами у договорі про відшкодування витрат балансоутримувача умови щодо порядку відшкодування земельного податку, оскільки з матеріалів справи слідує зворотне.

Як вбачається з доводів позивача, індивідуальної податкової консультації від 04.04.2023 № 822/ІПК/99-00-04-01-04-06 та не заперечується відповідачем, позивач користується земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт оренди на підставі акту на постійне користування земельною ділянкою, тобто, є законним землекористувачем та водночас є балансоутримувачем (право оперативного управління) такого нерухомого майна.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Підпунктом в) частини 1 статті 96 Земельного кодексу України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно підпункту 265.1.3 Податкового кодексу України податок на майно складається, зокрема, з плати за землю.

Плата за землю справляється відповідно до закону (частина 2 статті 206 Земельного кодексу України).

Відповідно до підпункту 269.1.1.2 пункту 269 статті 269 Податкового кодексу України землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування є платниками плати за землю.

Згідно підпункту 270.1.1.3 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування платою за землю, зокрема, є земельні ділянки державної та комунальної власності, які перебувають у володінні на праві постійного користування.

Відтак, суд зазначає, що саме Позивач є суб`єктом який є платником такого податку, адже саме ця особа і може вимагати компенсацію відповідних сум, в тому числі у договірному порядку.

Судом встановлено, що статтею 284 Податкового кодексу України закріплено наступне:

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території (пункт 284.1);

якщо право на пільгу у платника виникає протягом року, то він звільняється від сплати податку починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому виникло це право. У разі втрати права на пільгу протягом року податок сплачується починаючи з місяця, що настає за місяцем, у якому втрачено це право (пункт 284.2);

якщо платники податку, які користуються пільгами з цього податку, надають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі, споруди або їх частини, податок за такі земельні ділянки та земельні ділянки під такими будівлями (їх частинами) сплачується на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території (пункт 284.3);

ця норма не поширюється на бюджетні установи у разі надання ними будівель, споруд (їх частин) в тимчасове користування (оренду) іншим бюджетним установам, дошкільним, загальноосвітнім навчальним закладам незалежно від форм власності і джерел фінансування (абзац 2 пункту 284.3).

Таблицею 2 до додатка 3 рішення КМР від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» встановлено пільгу у розмірі 99, 99 % суми податкового зобов`язання за рік для державних підприємств, суб`єктів кінематографії (виробників національних фільмів) в частині площ, що використають для забезпечення виробництва національних фільмів.

З індивідуальної податкової консультації від 04.04.2023 № 822/ІПК/99-00-04-01-04-06 вбачається, що абзац 2 пункту 284.3 статті 284 Податкового кодексу України може застосовуватися лише щодо бюджетних установ.

Так, згідно Бюджетного кодексу України, до бюджетних установ належать організації, які створені у встановленому порядку органами державної влади та органами місцевого самоврядування, повністю утримуються за рахунок державного чи місцевого бюджетів. Бюджетні установи є неприбутковими (пункт 12 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України).

Суд зазначає, що позивач діє в організаційно-правовій формі державного підприємства на основі державної власності (частина 1 статті 63 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Згідно з відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач діє на підставі статуту.

Відтак, враховуючи обсяг наданих сторонами доказів, визначення у реєстрі видів діяльності позивача (зокрема: 81.10 Комплексне обслуговування об`єктів; 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у.; 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля), а також враховуючи роз`яснення податкових органів, викладені в індивідуальній податковій консультації від 04.04.2023 № 822/ІПК/99-00-04-01-04-06 (з яким погодився Позивач) та з огляду на відсутність у позивача ознаки неприбутковості згідно реєстраційними даними ІКС ДПС, судом не вбачається за можливе встановити наявність підстав для звільнення позивача (на 99, 99 %) від сплати податку на землю в силу рішення КМР від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» положень (таблиця 2 до додатку 3).

Суд зазначає, що відповідно до статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Таким чином, враховуючи, що позивач передає частину нежитлових приміщень в оренду, то в силу норм п. 284.3 ст. 284 Податкового кодексу України він відповідно втратив право на пільги зі сплати податку на землю з моменту укладення відповідного договору оренди з відповідачем.

Відтак, ним обґрунтовано нараховано земельний податок в сумі 195 874,04 грн, про що зазначено позивачем у податковій декларації з плати за землю, поданої до Державної податкової служби України.

Що ж стосується обов`язку відповідача компенсувати позивачеві витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою, то суд зазначає наступне.

У відповідності до положень статті 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі ст. 797 Цивільного кодексу України, плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, підпунктом 3.1 пункту 3 Розділу II «Незмінювані умови договору» Договору оренди визначено, що до складу орендної плати не входять, зокрема, компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Так, укладаючи договір про відшкодування витрат балансоутримувача сторонами погоджено (пункт 1.2) те, що розрахунок вартості наданих послуг визначено в кошторисі витрат розрахунку щомісячних платежів за обслуговування та ремонт Будівлі, оплати вартості комунальних та інших послуг (додаток 7.3 до Договору).

Додаток 7.3 до договору про відшкодування витрат балансоутримувача згідно Розділу 7 є невід`ємною частиною такого договору.

Додатком 7.3 до договору про відшкодування витрат балансоутримувача визначено кошторис витрат та розрахунок щомісячних платежів, за обслуговування та ремонт будівлі, оплати вартості комунальних та інших послуг, пунктом 8 якого погоджено компенсацію плати за землю.

Суд зазначає, що додаток 7.3 до договору про відшкодування витрат балансоутримувача містить підписи представників сторін, а відтак його редакція є належним чином погоджена сторонами та є обов`язковою для виконання.

Зазначеним спростовуються доводи відповідача щодо неузгодження сторонами у договорі про відшкодування витрат балансоутримувача умови щодо порядку відшкодування земельного податку, оскільки з матеріалів справи слідує зворотне.

В той же час, для застосування пільги при нарахуванні та сплаті податкового зобов`язання застосовується саме до такого платника, яким може бути або власник землі, або землекористувач, які сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

З огляду на норми податкового законодавства, земельний податок сплачується власниками або землекористувачами земельних ділянок безпосередньо до органу, контролюючого сплату податків (тобто, фіскальної служби) на підставі поданої ними податкової декларації.

Таким чином, оскільки в розумінні Земельного кодексу України відповідач не є учасником відповідних відносин щодо землекористування, з ним не укладено договір оренди чи суборенди землі, відсутні підстави стверджувати, що відповідач є платником земельного податку. Крім того, в такому разі відповідач мав би самостійно подавати податкову декларацію і сплачувати відповідні суми безпосередньо до фіскальної служби, а не позивач.

Як вже зазначалось вище, в даному випадку платником земельного податку є саме ДП «Національна кінематека України», оскільки земельна ділянка за адресою м. Київ, вул. Кіото, 27 перебуває у користуванні позивача.

Сам же обов`язок компенсації витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою виник у відповідача на основі договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, укладеного між позивачем та відповідачем 05.02.2021, на підставі якого і виникли спірні правовідносини.

Підставою зобов`язань позивача щодо сплати земельного податку є Податкова декларація з плати за землю, яка в обов`язковому порядку щороку подається та реєструється в Державній податковій службі України, та за якою сплачується земельний податок до місцевого бюджету.

Перевіривши розрахунок суми, яка підлягає відшкодуванню відповідачем позивачеві, та враховуючи умови п. 8 додатку 7.3 до договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг якою передбачено, що компенсація плати за землю здійснюється згідно податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), а вартість до відшкодування з ПДВ, в гривнях визначається згідно нарахованої суми по декларації, суд приходить до висновку про обґрунтованість та правомірність наданого позивачем розрахунку.

Отже, позовні вимоги позивача щодо компенсації витрат ДП «Національна кінематека України» за користування земельною ділянкою в сумі 195 874,04 грн є обґрунтованими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 у справі №910/8452/24.

Позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 1 075,70 грн та інфляційні втрати в сумі 1 175,24 грн.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.2.1 договору про відшкодування витрат балансоутримувача, розрахунки за надані послуги здійснюються згідно актів приймання-передачі на відшкодування спожитих послуг балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та комунальних послуг, які можуть бути підписані лише після відкриття бюджетних асигнувань.

Відповідно до матеріалів справи, 16.04.2024 позивач звертався до відповідача з вимогою №01-07/52 щодо компенсації плати за землю, в якій вимагав сплатити існуючу заборгованість протягом 7 днів з дня отримання вимоги. Разом з вимогою, позивач направив відповідачеві акт надання послуг №1741 від 29.12.2023 та акт звірки розрахунків за період з 01.01.2024 по 16.04.2024. Відповідач вказану вимогу отримав 19.04.2024, а відтак кінцевий строк оплати - 26.04.2024.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд вважає його вірним та обґрунтованим, а тому з відповідача підлягає стягненню 3% річних в сумі 1 075,70 грн.

Разом з тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд зазначає, що за перерахунком суду їх розмір є більшим, ніж заявлено позивачем, проте суд, не виходячи за межі позовних вимог, задовольняє вказані вимоги відповідно до розрахунку позивача в сумі 1 175,24 грн.

Таким чином, вимоги позивача є обґрунтованими та вказана позивачем в його розрахунку сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову повністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до ст. 129 ГПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного агентства України з питань кіно (вул. Кіото, 27, м. Київ, 02156; ідентифікаційний код 37508051) на користь Державного підприємства "Національна кінематика України" (вул. Кіото, 27, м. Київ, 02156; ідентифікаційний код 19485307) заборгованість у розмірі 195 874 (сто дев`яносто п`ять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн 04 коп., 3% річних у розмірі 1 075 (одна тисяча сімдесят п`ять) грн 70 коп., інфляційне збільшення боргу у розмірі 1 175 (одна тисяча сто сімдесят п`ять) грн 24 коп. та судовий збір в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.02.2025

Суддя І.О. Андреїшина