Рішення

від 25.02.2025 по справі 922/4828/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2025м. ХарківСправа № 922/4828/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Тонкій Є.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16) до Акціонерного товариства "Укрпошта" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 22) про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Батіга В.В. (ордер серія АХ № 1229307 від 02.01.2025),

відповідача - Нікітенка Д.Ю. (ордер серія ВІ № 1234452 від 31.07.2024),

ВСТАНОВИВ:

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укрпошта", в якій просить суд:

1. Стягнути з Акціонерного товариства «УКРПОШТА» (код ЄДРПОУ: 21560045) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) безпідставно збережені кошти у сумі 81 311,37 грн, з яких: орендна плата у сумі 71 699,65 грн за період 09.07.2022 04.11.2024; 3% річних у сумі 2 385,15 грн за період 16.07.2022 04.11.2024; інфляційні втрати у сумі 7 226,57 грн за період липень 2022 р. жовтень 2024 р.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «УКРПОШТА» (код ЄДРПОУ: 21560045) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) судові витрати.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що після закінчення строку дії Договору позички № 1923 від 01.08.2019 у відповідача після 08.07.2022 відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями за адресою: м. Харків, просп. Архітектора Альошина, 37. Відповідач, як фактичний користувач нерухомого майна, який без достатньої правової підстави за рахунок Позивача зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нежитловими приміщеннями, має повернути ці кошти Позивачу на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4828/24. Справу постановлено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено розгляд справи в судовому засіданні"29" січня 2025 р. о 11:30.

Від представника відповідача 20.01.2025 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (Документ сформований в системі «Електронний суд» 17.01.2025, вх.№ 1378/25), в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як вказує відповідач, між АТ «Укрпошта», Харківською міською радою та благодійною організацією «Благодійний фонд Олександра Грановського» 12.06.2019 укладено Меморандум щодо співпраці та сприяння у соціальних питаннях розвитку поштових послуг в місті Харків, на підставі чого між Товариством та Управлінням комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради 01.08.2019 укладено договори позички, в тому числі Договір позички №1923 від 01.08.2019, предметом якого є безоплатне користування майном комунальної власності міста Харків. Вимогу Управління до Товариства про повернення безпідставно збережених коштів, які останнє мало сплатити за користування нежитловими приміщеннями після спливу терміну дії договорів позички, відповідач вважає необґрунтованою у зв`язку з тим, що фактично майно не поверталося власнику, акти повернення майна сторонами не підписувалися, оскільки обидві сторони на підставі п. 5 Постанови КМУ від 27.05.2022 № 634 вважали договори позички продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Крім того, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України, на яку посилається Управління в своєму позові. Відповідач вказує, що якщо позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору або договір не був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним. До того ж, за період з моменту припинення дії договорів позички та до 24.08.2023 позивач не звертався до відповідача з вимогою щодо повернення майна та не виставляв рахунки за користування майном тощо, при цьому відповідач повідомляв позивача про свою згоду щодо участі у торгах на укладання договору оренди через систему Прозорро, однак таких торів позивачем не проводилося.

Щодо неправильності наданих Орендодавцем розрахунків сум безпідставно збережених коштів, а саме орендної плати, інфляції та правомірності нарахування вказаних у вимогах розрахунків, відповідач зазначає наступне. Так, стаття 6 Закону України від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (далі - Закон № 540/97-ВР) прирівнює підприємства поштового зв`язку до організацій, що фінансуються з бюджету, і якщо розмір річної плати за оренду нерухомого майна у м. Харкові бюджетними організаціями становить 1 грн, то і для АТ «Укрпошта», яке здійснює підтримку засобів масової інформації шляхом розповсюдження періодичних друкованих видань, розмір річної орендної плати за користування об`єктами нерухомого майна також повинен становити 1 грн.

23.01.2025 від представника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив (Документ сформований в системі «Електронний суд» 22.01.2025, вх.№ 1827/25), де позивач вказує, що норми Глав 58 (оренда), 60 (позичка) ЦК України, в тому числі ч. 3 ст. 827 ЦК України, не підлягають застосуванню до правовідносин оренди комунального майна, які врегульовані спеціальним Законом №157-ІХ (Законом №2269-ХІІ до 01.02.2020). Відтак, аналогічно, до правовідносин з позички не підлягають застосуванню спеціальні нормативно-правові акти, що регулюють оренду комунального майна - Закон № 157-ІХ і Закон № 2269-ХІІ (до 01.02.2020). Крім того, ч.2 ст.9 Закону № 157-ІХ встановлює пряму заборону на передачу комунального майна в безплатне користування або позичку, що також виключає застосування Закону до правовідносин, що виникли з Договору. Таким чином, на переконання позивача, порядок продовження договору оренди, передбачений ст.18 Закону №157-ІХ, не підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами на підставі Договору. Отже, строк дії Договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, сплив 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. Договору.

Що стосується заперечень відповідача стосовно того, що позивач не звертався до відповідача з вимогою щодо повернення майна, позивач зазначає про те, що у зв`язку із закінченням строку дії договору 01.07.2022, відповідач був зобов`язаний виконати зобов`язання, передбачене п. 3.1.7 договору до 08.07.2022. При цьому, ані чинне законодавство України, ані договір не вимагає від позивача вчинення будь-яких додаткових дій, необхідних для виконання відповідачем зобов`язання за договором. Разом з тим, як стверджує позивач, поза готовністю відповідача укласти договір оренди в порядку, передбаченому Законом №157-ІХ, шляхом проведення аукціону, його проведення було неможливим виключно саме через неповернення відповідачем таких приміщень за актом та безпідставне продовження користування ними.

Також позивач не погоджується із запереченнями відповідача в частині неможливості застосування до спірних правовідносин положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки предметом позову є стягнення саме суми орендної плати, яку відповідач безпідставно зберіг за рахунок позивача попри відсутності у позивача жодного договірного обов`язку перед відповідачем на момент (період) такого збереження.

Посилання відповідача на висновки Верховного суду позивач вважає неспроможними, оскільки ці висновки викладені під час вирішення спору у справах, в яких позивачем з тих або інших причин були перераховані (передані) кошти відповідачу.

Також, враховуючи ч. 2 ст. 17 Закону № 157-ІХ, який введений в дію 01.02.2020, правові підстави для застосування для відповідача орендної плати в розмірі 1 грн на рік, як зазначає відповідач, наразі відсутні.

Як зазначає позивач, суперечлива, недобросовісна, нерозумна, а також несправедлива поведінка відповідача свідчить про усвідомлення ним факту тривалого невиконання власного зобов`язання з повернення майна, порушення прав та інтересів територіальної громади м. Харкова, а також безпідставне збереження відповідних коштів.

У судовому засіданні 29.01.2025 постановлено протокольну ухвалу, якою задоволено усне клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання. Судове засідання відкладено на 25.02.2025 на 12:30.

В порядку ст. 120-121 Господарського процесуального кодексу України сторони повідомлені про наступне судове засідання ухвалами від 29.01.2025.

Від представника Акціонерного товариства "Укрпошта" 04.02.2025 надійшло заперечення (Документ сформований в системі «Електронний суд» 03.02.2025, вх.№ 3030/25), в якому відповідач зазначає, що Закон "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ не містить положень щодо позички комунального нерухомого майна, як не містив їх і Закон "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII, який діяв на час укладення договору (01.08.2019), відповідно за відсутності норм у спеціальному законі застосовуються норми загальні які містяться у Цивільному кодексі. Як наслідок до договору позички застосовуються положення глави 58 ЦКУ, якою регулюються відносини найму (оренди) майна (ст.827 ЦКУ), а пункт 5 Постанови №634 встановлює загальне правило: договори оренди автоматично продовжуються до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці.

Також відповідач стверджує, що, вимагаючи сплати коштів, позивач порушує умови Меморандуму про взаєморозуміння та співробітництво між Харківською міською радою, ПАТ "Укрпошта" та Благодійною організацією "Благодійний фонд Олександра Грановського" від 19.06.2019, відповідно до якого основною ціллю було співробітництво та консолідація зусиль у напрямку створення належних умов та рівня надання послуг особам з особливими потребами на території міста Харків.

25.02.2025 від представника Акціонерного товариства "Укрпошта" через систему "Електронний суд" надійшла заява про надання додаткових пояснень (Документ сформований в системі «Електронний суд» 24.02.2025, вх.№ 4966/25), в якій відповідач зазначає, що безпідставність заявленого позивачем позову також підтверджується висновками, викладеними в рішеннях Господарського суду Харківської області у справі №922/4406/24 від 14.02.2025 року, №922/4398/24 від 20.02.2025 року, №922/4658/24 від 21.02.2025 року, №922/4399/24 від 21.02.2025 року, №922/4401/24 від 21.02.2025 року, №922/4407/24 від 21.02.2025 року та постанові Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 року у справі №922/2329/24.

У судовому засіданні 25.02.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов.

Присутній у судовому засіданні 25.02.2025 представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у відзиві.

У судовому засіданні 25.02.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, судом встановлено таке.

Рішенням Харківської міської ради №1623/19 від 19.06.2019 затверджено Перелік об`єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ "Укрпошта" строком на 2 роки та 11 місяців.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради 01.08.2019 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Позичкодавець) та Акціонерним товариством "Укрпошта" (далі - Користувач) укладено Договір позички №1923 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору предметом Договору є безоплатне користування майном. Право на укладання Договору отримано користувачем на підставі рішення 27 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 19.06.2019 №1623/19 «Про комунальну власність м. Харкова».

Об`єктом Договору позички є нежитлові приміщення 1-го поверху №21-:-27 загальною площею 127,8 кв.м у житловому будинку літ. "А-5" (далі - майно), розташоване за адресою: м. Харків, просп. Архітектора Альошина, 37, та знаходиться на балансі КП «Жилкомсервіс» (далі - балансоутримувач) (п. 1.2. Договору).

Позичкодавець передає Користувачу вищевказане майно у безоплатне користування на умовах, викладених в цьому Договорі строком на 2 роки 11 місяців, для розміщення відділення поштового зв`язку (п. 1.3. Договору).

Майно, що передається у користування, є об`єктом комунальної власності територіальної громади міста Харкова. Передача майна у безоплатне користування не припиняє права комунальної власності територіальної громади міста Харкова (п. 1.4. Договору).

Згідно з п. 2.1. Договору Позичкодавець зобов`язаний передати Користувачу майно протягом 10 днів після підписання цього Договору. Прийом і передача оформляється двостороннім Актом прийому - передачі (додаток), який є невід`ємною частиною Договору.

Користувач зобов`язаний прийняти передане майно протягом 10 днів після підписання цього Договору та здійснити відображення майна в обліку Користувача в порядку та на умовах, визначених законодавством (п. 3.1.1. Договору).

Відповідно до п. 3.1.7. Договору Користувач зобов`язаний протягом 7 днів із моменту прийняття рішення про ліквідацію Користувача, припинення дії або дострокового розірвання Договору, Користувач повинен повернути актом передане майно Позичкодавцю у тому ж стані, в якому це майно йому передавалося, з урахуванням нормального зносу майна.

Згідно з п. 5.1. Договору цей Договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради.

У разі припинення або розірвання цього Договору, здійснені Користувачем поліпшення майна, які неможливо відокремити без заподіяння йому шкоди, компенсації не підлягають (п. 5.4. Договору).

Дія договору позички припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який було укладено Договір (п. 5.5. Договору).

Згідно Акту приймання-передачі, який є додатком до Договору, позивач передав, а відповідач прийняв нежитлові приміщення 1-го поверху №21-:-27 загальною площею 127,8 кв.м у житловому будинку літ. "А-5", розташовані за адресою: м. Харків, просп. Архітектора Альошина, 37

Як стверджує позивач, із системного тлумачення умов Договору вбачається, що під позитивним рішенням сесії Харківської міської ради слід розуміти рішення, аналогічне рішенню Харківської міської ради №1623/19 від 19.06.2019, яким би продовжили або встановили б новий термін для безоплатного користування відповідачем відповідними нежитловими приміщеннями. Однак, таких рішень Харківська міська рада в подальшому не приймала. Таким чином, строк дії Договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, сплив 01.07.2022 відповідно до п. 5.1. Договору.

На переконання позивача, після 08.07.2022 у відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно Договору, як на підставі умов самого Договору, так і на підставі Закону. Однак відповідач після 08.07.2022 не вчинив будь-яких дій, спрямованих на повернення нерухомого майна (нежитлових приміщень) за Договором та продовжував користуватися таким майном шляхом розміщення відділення поштового зв`язку, тим самим надаючи своїм клієнтам (споживачам) відповідні послуги та отримуючи дохід від такої господарської діяльності.

В подальшому, згідно Акту приймання-передачі від 04.11.2024 відповідач передав, а позивач прийняв нежитлові приміщення 1-го поверху №21-:-27 загальною площею 127,8 кв.м у житловому будинку літ. "А-5", розташовані за адресою: м. Харків, просп. Архітектора Альошина, 37

Позивач стверджує, що відповідач за його рахунок зберіг (набув) кошти, які мав би сплатити за користування нежитловими приміщеннями, які були передані (та не повернуті після 08.07.2022) згідно договору. При цьому, збереження (набуття) вищезазначених коштів відбулося за відсутності правової підстави, адже підстави для безоплатного користування майном за договором після 08.07.2022 відпала.

Балансова вартість нежитлових приміщень, якими, на думку позивача, фактично та безпідставно користується відповідач, становить 208 325,76 грн, що підтверджується довідкою КП «Жилкомсервіс» № 6609/2/07-05 від 04.07.2024.

Річний індекс інфляції 2022 року становить 126,6%, а 2023 року 105,1%. Відтак, за розрахунками позивача, місячна орендна плата становить:

- за період з 09.07.2022 до 31.07.2022 1545,64 грн;

- за серпень-грудень 2022 року 2083,26 грн;

- за січень-грудень 2023 року 2637,41 грн;

- за січень-жовтень 2024 року 2771,92 грн;

- за період з 01.11.2024 до 04.11.2024 369,59 грн.

Згідно з наданим позивачем розрахунком, загальна сума орендної плати за фактичне користування відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) за період з 09.07.2022 до 04.11.2024 без належних на те правових підстав становить 71 699,65 грн.

У зв`язку з безпідставним збереженням (набуттям) відповідачем коштів, позивач, керуючись ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахував відповідачу 3% річних у сумі 2385,15 грн за період 16.07.2022-04.11.2024 та інфляційні втрати у сумі 7226,57 грн за період липень 2022 - жовтень 2024.

Обставини щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, а також нарахованих в зв`язку з прострочення її оплати інфляційних та річних в наведених сумах стали підставами для звернення позивача до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами, та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В ч. 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Частиною 3 статті 827 ЦК України передбачено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Водночас, глава 58 ЦК України регулює правовідносини, пов`язані з наймом (орендою).

Відтак, до Договору позички підлягають застосуванню положення глави 58 ЦК України, а також інших законодавчих актів, якими регулюються питання оренди комунального майна - Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Договір позички укладено щодо нерухомого майна, що знаходиться в комунальній власності. Отже, відносини щодо оренди цього майна регулюються, крім того, нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Під час укладення договору оренди сторони керувалися Законом України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна".

27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", який введено в дію 01.02.2020, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень якого на правовідносини щодо продовження договору оренди після 01.07.2020 поширюється дія саме цього Закону.

Враховуючи те, що спірний Договір оренди укладено сторонами на термін з 01.08.2019 по 01.07.2022, суд доходить обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин при вирішенні питання продовження договору оренди підлягають застосуванню норми Закону № 157-ІХ.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовжений Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 та від 16.11.2022 № 2738-ІХ. Зокрема Указом від 16.11.2022 № 2738-ІХ дію воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб, тобто до 19.02.2023.

Отже, закінчення строку спірного Договору оренди (01.07.2022) припало на час дії воєнного стану в Україні.

При цьому, у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховною Радою Законом від 01.04.2022 року № 2181-IX внесено зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-ІХ та доповнено пунктом 6-1, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.

Також, з початком воєнного стану, Кабінетом Міністрів України для регулювання процесів оренди комунального й державного майна на цей період 27.05.2022 року було прийнято Постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» для регулювання процесів оренди комунального й державного майна на цей період, пунктом 5 якої визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.

У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 Постанови № 634 від 27.05.2022 року). При цьому, норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою.

Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов:

- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону № 157-ІХ.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, після набрання законної сили Законом України Про оренду державного та комунального майна позивач не звертався до відповідача із заявами про розірвання договору позички або повернення майна.

Також, як вбачається з матеріалів справи, балансоутримувач не повідомляв ані позивачу, ані відповідачу про не продовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157-IX. Також жодного продовження договору позички на аукціоні не відбулося.

З аналізу вищевикладеного слідує, що у даному випадку відсутні обставини, які є виключенням для застосування пункту 5 Постанови № 634, а тому за висновком суду договір позички продовжує свою дію також і в силу положень постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».

Суд враховує, що дана постанова як акт органу виконавчої влади є по суті імперативною нормою, яка носить обов`язковий характер для учасників відповідних правовідносин, не зважаючи на її нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.

Згідно з висновками, викладеними Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у постанові від 19.04.2024 року у справі №911/1359/22, щодо імперативного характеру постанов органів виконавчої влади: «Підпункт 16 пункту 1 Постанови НКРЕКП від 25.02.2022 року №332 (у редакції Постанови НКРЕКП від 26.04.2022 № 413) - це імперативна норма, якою держава вказала учасниками ринку електричної енергії, що на період дії в Україні воєнного стану та протягом 30 днів після його припинення або скасування зупиняється нарахування та стягнення штрафних санкцій, передбачених договорами, що укладені відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії». Отже, Об`єднана палата дійшла висновку про те, що виконавчий орган, який в силу Закону наділений повноваженнями унормовувати договірні відносини суб`єктів господарювання, може приймати загальнообов`язкові норми, які підлягають виконанню учасниками обороту.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, зокрема, що строк дії спірного Договору визначено до 01.07.2022, тобто у період дії воєнного стану; а також приписи Постанови № 634 від 27.05.2022, суд вважає, що у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички №1923 під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 вказаної Постанови, оскільки такий Договір вважається продовженим починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця.

Отже, спірний договір діяв з 01.08.2019 по 04.11.2024, оскільки відповідно до акту приймання-передачі до договору позички №1923 від 01.08.2019, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками, приміщення були повернуті відповідачем позивачу.

При цьому, суд приймає до уваги, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Отже, предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 року у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов`язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України

Аналогічні висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2021 року у справі № 911/1101/21, та від 06.06.2022 року у справі № 903/142/21.

При цьому, суд враховує, що основна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання, а набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

З вищевикладеного слідує, що у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава у установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 року у справі №903/359/21, від 05.10.2022 року у справі №904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 року у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 року у справі №918/47/18, від 01.04.2019 року у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 року у справі №913/703/20).

При цьому, як вбачається із вищевикладеного, за висновком суду, у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички № 1923 від 01.08.2019 року, оскільки останній продовжив свою дію на час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 Постанови КМУ № 634 від 27.05.2022 року, в силу імперативних приписів даної Постанови, що виключає застосування положено статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, оскільки спірні правовідносини мають договірний характер.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у сумі орендної плати у розмірі 71 699,65 грн за період з 09.07.2022 до 04.11.2024 відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо заявлених позивачем до стягнення із відповідача 3% річних у сумі 2385,15 грн за період 16.07.2022-04.11.2024 та інфляційних втрат у сумі 7226,57 грн за період липень 2022 - жовтень 2024. суд зазначає, що позовні вимоги у цій частині також не підлягають до задоволення, оскільки вони є похідними від основної вимоги про стягнення безпідставно збережені кошти у сумі орендної плати, у якій судом було відмовлено.

При прийнятті рішення суд враховує, що аналогічна правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин названих вище положень чинного законодавства викладена в постанові Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2025 у справі № 922/2329/24 в процесі розгляду справи між тими ж сторонами з аналогічних правовідносин.

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд також спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», де Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, відповідно до яких у зв`язку з відмовою в позові судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, місто Харків, майдан Конституції, будинок 16; код ЄДРПОУ: 14095412).

Відповідач: Акціонерне товариство "Укрпошта" (01001, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 22; код ЄДРПОУ: 21560045).

Повне рішення складено "26" лютого 2025 р.

СуддяО.О. Присяжнюк