Постанова

від 05.02.2025 по справі 914/3323/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 914/3323/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Львівської міської ради - Кулика А. Я.,

Товариства з обмеженою

Відповідальністю «Фінансова компанія

«Українська фінансова об`єднана група» - Стасишина Р. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 (у складі колегії суддів: Малех І. Б. (головуючий), Зварич О. В., Панова І. Ю.) з урахуванням ухвали Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 про виправлення описки

та рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2024 (суддя Гоменюк З.П.)

у справі № 914/3323/23

за позовом Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група»

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група» (далі - ТОВ «ФК «УФОГ») про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно збудованої нежитлової будівлі.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням права користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності за адресою: вул. Городоцька, 170, м. Львів у зв`язку з здійсненням самочинного будівництва на цій земельній ділянці нежитлової будівлі загальною площею 198,6 кв. м без згоди позивача як власника земельної ділянки, на якій це приміщення розташоване та відповідних дозвільних документів.

Рішенням Господарського Львівської області від 26.06.2024, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 з урахуванням ухвали Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 про виправлення описки, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, у листопаді 2024 року Львівська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 з урахуванням ухвали Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 про виправлення описки та рішення Господарського Львівської області від 26.06.2024 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 914/3323/23 за касаційною скаргою Львівської міської ради на постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 з урахуванням ухвали Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 про виправлення описки та рішення Господарського Львівської області від 26.06.2024 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 05.02.2025.

ТОВ «ФК «УФОГ» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі повного дослідження доказів та встановлення всіх обставин, що мають значення для справи, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін

29.01.2025 до Верховного Суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус плюс інвест» про залучення останньої до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Розглянувши зазначену заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус плюс інвест», суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

Згідно зі статтею 300 ГПК України суд касаційної інстанції має право переглядати у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Положеннями частини 7 статті 301 ГПК України визначено, що суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій.

Отже, положення ГПК України не передбачають можливості залучення до участі у справі на стадії касаційного перегляду судових рішень осіб, які не брали участі у справі у суді першої інстанції як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ухвалою Львівської міської ради від 12.02.2004 № 1067 «Про користування ВАТ «Львівська макаронна фабрика» земельною ділянкою на вул. Городоцькій, 170 у м. Львові» передано ВАТ «Львівська макаронна фабрика» в оренду строком на 10 років земельну ділянку на вул. Городоцькій, 170, площею 1,219 га, у тому числі у межах червоних ліній площею 0,0244 га з обмеженнями, для обслуговування існуючих споруд та зобов`язано укласти договір оренди землі.

19.07.2004 між Львівською міською радою (орендодавець) та ВАТ «Львівська макаронна фабрика» (орендар) укладено договір оренди землі № 3-147, відповідно до умов якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 4610136300:03:003:0012, площею 1,219 га, у тому числі у межах червоних ліній площею 0,0244 га з обмеженнями, на вул. Городоцькій, 170, для обслуговування існуючих споруд, цільове призначення земельної ділянки: землі промисловості. Договір укладено на 10 років.

Строк дії договору оренди землі від 19.07.2004 закінчився 12.02.2014 та не продовжувався.

23.12.2005 виконавчий комітет Львівської міської ради, розглянувши лист ВАТ «Львівська макаронна фабрика» від 10.11.2005 № 31, проектні пропозиції реконструкції з переоснащенням існуючого цеху під млин макаронного помолу ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на вул. Городоцькій, 170, беручи до уваги листи Львівської обласної ради від 03.12.2004 № 1552 та Львівської обласної державної адміністрації від 16.12.2004 № 518-5483/1-17 про підтримку інвестиційного проекту технологічного переоснащення старого цеху виготовлення макаронних виробів під млин макаронного помолу, договір оренди землі від 19.07.2004 № 3-147, свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю від 23.11.2000 № 1371, висновки СДПЧ-3 Залізничного РВ м. Львова Головного управління МНСУ у Львівській області від 18.01.2005 № 3/4, головного державного санітарного лікаря Залізничного району м. Львова від 16.03.2005 № 13/014, управління архітектури і містобудування від 12.10.2005 № 2-10052/20, керуючись статтею 24 Закону України «Про планування та забудову територій», прийняв рішення № 1465 «Про проектування та реконструкцію з переоснащенням існуючого цеху ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на вул. Городоцькій, 170, під млин макаронного помолу», яким: дозволив ВАТ «Львівська макаронна фабрика» проектування та реконструкцію з переоснащенням існуючого цеху на вул. Городоцькій, 170, під млин макаронного помолу; зобов`язав ВАТ «Львівська макаронна фабрика»: одержати в управлінні архітектури і містобудування вихідні дані на проектування»; виготовити проектну документацію та погодити її у встановленому чинним законодавством порядку; укласти договір на будівництво відповідно до вимог рішення виконкому від 04.04.2003 № 236 «Про порядок залучення коштів інвесторів (замовників) на розвиток соціальної інфраструктури м. Львова»; отримати в інспекції Держархбудконтролю дозвіл на виконання будівельних робіт з реконструкції та переоснащення існуючого цеху; після завершення робіт з реконструкції та виконання робіт з благоустрою здійснити виконавче знімання території, матеріали зйомки передати в управління архітектури і містобудування; оформити у встановленому порядку документи для прийняття здійсненого будівництва в експлуатацію.

У подальшому, ТОВ «ФК «УФОГ», відповідно до протоколу проведення електронного аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 (продаж майна банкрутів (без аукціону)) від 23.07.2022 та акту про придбання майна без аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 від 01.08.2022, придбано нерухоме майно банкрута в процесі банкрутства ВАТ «Львівська макаронна фабрика», порушеного Господарським судом Львівської області у справі № 8/29, а саме: механічну майстерню літ. «В-2», загальною площею 345,1 кв. м за адресою: м. вул. Городоцька, 170, Львів, реєстраційний номер майна в РПВНМ 70409, що належала на праві власності ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на підставі свідоцтва, виданого 23.11.2000 Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради про право власності на нежитлову будівлю, яка реконструйована в склад літ. «В-2», загальною площею 198,6 кв. м, дозвільних документів на реконструкцію немає в наявності.

Судами попередніх інстанцій також установлено, що відповідно до технічних висновків за результатами обстеження будинку за адресою вул. Городоцька, 170 (літ. В-2) у м. Львові на відповідність Державним стандартам, будівельним нормам і правилам, що складені ФОП Кархутом І. І. (сертифікат експерта АЕ №006721 від 19.01.2022), будинок складу (літ. В-2) після реконструкції відповідає вимогам чинних будівельних норм, нормативним актам з пожежної безпеки та санітарному законодавству України і може надійно експлуатуватись.

Згідно з довідкою від 06.10.2022 № 356/1/22, виданою директором ТОВ «Укртехексперт», технічною інвентаризацією об`єкта нерухомого майна - комплексу будівель та споруд, розташованого по вулиці Городоцькій, 170 в місті Львові, проведеною 13.07.2022, встановлено, зокрема, технічні показники літ. «В-2» - склад площею 198,6 кв. м. Також у цій довідці зазначено, що літ. «В-2» - механічна майстерня була реконструйована у склад (дозвільні документи не надано).

Предметом розгляду у справі № 914/3323/23, що розглядається, є позовні вимоги Львівської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення ТОВ «Фінансова компанія «Українська фінансова об`єднана група» самочинно збудованої нежитлової будівлі (склад) літ. «В-2» загальною площею 198,6 кв. м.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, дійшов висновку, що спірна будівля загальною площею 198,6 кв. м не є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки така будівля була реконструйована ВАТ «Львівська макаронна фабрика» з механічної майстерні загальною площею 345,1 кв. м, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 4610136300:03:003:0012, наданій останньому в оренду позивачем для обслуговування існуючих на ній споруд, зокрема, і цієї будівлі; рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 23.12.2005 № 1465 ВАТ «Львівська макаронна фабрика» було надано дозвіл на реконструкцію існуючого цеху; відповідно до технічних висновків за результатами обстеження спірної будівлі, останню було реконструйовано без порушень будівельних норм і правил. За таких обставин, суд першої інстанцій відмовив у задоволенні позовних вимог з огляду на їх недоведеність та необґрунтованість.

Львівська міська рада, у поданій касаційній скарзі, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалась на неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 375, 376, 391, 396 ЦК України, статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», статей 26, 27, 29-31, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 05.06.2028 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 20.07.2020 у справі № 923/196/20, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, у постановах Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3520/16-ц, від 14.07.2021 у справі № 947/22831/19, від 02.06.2021 у справі № 509/11/17, від 21.09.2022 у справі № 461/3490/18, у постановах Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-1328цс15, від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, виходить із такого.

За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2). Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3).

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина 1 статті 376 ЦК України).

Правовий аналіз наведеної норми дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів та відповідність побудованого об`єкта будівельним нормам і правилам.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 915/1376/17.

Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Отже, вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За приписами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та встановлено судами попередніх інстанцій, Львівська міська рада звернулась до суду з позовними вимогами про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення ТОВ «ФК «УФОГ» самочинно збудованої нежитлової будівлі загальною площею 198,6 кв. м з метою відновлення стану земельної ділянки, який існував до відповідної забудови.

Водночас, під час розгляду справи № 914/3323/23, судами попередніх інстанцій установлено, що ТОВ «ФК «УФОГ» відповідно до протоколу проведення електронного аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 (продаж майна банкрутів (без аукціону)) від 23.07.2022 та акту про придбання майна без аукціону BRW001-UA-20220723-20220723-77506 від 01.08.2022, придбало: механічну майстерню літ. «В-2» загальною площею 345,1 кв. м за адресою: вул. Городоцька, 170, м. Львів, що належала на праві власності ВАТ «Львівська макаронна фабрика» на підставі свідоцтва, виданого 23.11.2000 Залізничною районною адміністрацією Львівської міської ради про право власності на нежитлову будівлю, яка реконструйована в склад літ. «В-2» загальною площею 198,6 кв. м. Тобто нежитлова будівля -механічна майстерня, яка придбана відповідачем та існувала до її реконструкції у нежитлову будівлю - склад, за площею є значно більшою ніж площа будівлі, яку було побудовано в результаті її реконструкції.

Разом з цим, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суди попередніх інстанцій встановили, що:

- ВАТ «Львівська макаронна фабрика» здійснило реконструкцію нежитлової будівлі - механічної майстерні розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 4610136300:03:003:0012, наданій йому у користування для обслуговування існуючих на ній споруд, на підставі договору оренди землі від 19.07.2004 № 3-147, укладеного з Львівською міською радою;

- ВАТ «Львівська макаронна фабрика» було надано дозвіл на проведення реконструкції та переоснащення існуючого цеху на вул. Городоцькій, 170, під млин макаронного помолу, що підтверджується рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 23.12.2005 № 1465;

- реконструкція нежитлової будівлі літ. «В-2» була проведена без порушення будівельних норм і правил, що підтверджується технічними висновками за результатами обстеження будинку за адресою вул. Городоцька, 170 (літ. В-2) у м. Львові на відповідність державним стандартам, будівельним нормам і правилам.

За таких обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно не є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України.

Враховуючи відсутність порушеного права позивача внаслідок реконструкції спірного нерухомого об`єкта з площею 345,1 кв. м в об`єкт площею 198,6 кв. м та відсутність ознак самочинного будівництва спірного нерухомого майна, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позивачем обставин, які б могли стати підставою для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення спірної нежитлової будівлі.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Львівська міська рада, обґрунтовуючи у поданій касаційній скарзі наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, послалась на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 20.07.2020 у справі № 923/196/20, у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 947/22831/19, постанові Верховного Суду України від 27.05.2015 у справі № 6-159цс15 щодо правового режиму самочинного будівництва, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва, наслідків державної реєстрації самочинного будівництва та визнання права власності на самочинне будівництво; у постановах Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3520/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 6-1328цс15 щодо ознак самочинного будівництва.

Разом з тим, у справі, що розглядається, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, суди попередніх інстанцій встановили, що спірне нерухоме майно не є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, на суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та Верховного Суду України у наведених вище справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, а зроблені судами з урахуванням конкретних обставин, встановлених у справах.

Посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (за позовом про визнання неправомірними дій державного реєстратора щодо відмови у державній реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання недійсним рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, визнання за позивачем права власності на нерухоме майно, зобов`язання провести державну реєстрацію права власності на нерухоме), оскільки правовідносини у зазначеній справі та у справі, що розглядається, не є подібними з огляду на відмінні зміст, фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин.

Крім того, безпідставними є посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2028 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 щодо ефективності спробу захисту; у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 509/11/17 щодо належного відповідача у справах за позовом про знесення самочинного будівництва; у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 461/3490/18 щодо належного способу захисту та належного відповідача у справа про захист прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, оскільки у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, розглянувши справу по суті, відмовили у задоволенні позовних вимог Львівської міської ради (скаржника) з огляду на те, що спірне нерухоме майно не є самочинним будівництвом у розумінні статті 376 ЦК України, а не у зв`язку з обранням нею неналежного способу захисту чи неналежного відповідача. Відповідно зазначені питання не можуть бути і предметом оскарження Львівською міською радою судових рішень судів попередніх інстанцій.

Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 23.10.2024 (з урахуванням ухвали Західного апеляційного господарського суду від 07.11.2024 про виправлення описки) та рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2024 у справі № 914/3323/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко