Рішення

від 18.02.2025 по справі 541/2587/24

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/2587/24

Номер провадження 2/541/92/2025

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18 лютого 2025 року м.Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі головуючої судді Шатілової Л.Г., за участі секретаря судового засідання Гуриної В.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Рощиної Н.О., відповідача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_3 , представників відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миргород в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миргородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління комунальних ресурсів Миргородської міської ради про визнання недійсними та скасування ордера і договору найму (оренди) житла, визнання незаконним та скасування рішення, виселення та визнання права користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду з вказаною вище позовною заявою до Виконавчого комітету Миргородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління комунальних ресурсів Миргородської міської ради про визнання недійсними та скасування ордера і договору найму (оренди) житла, визнання незаконним та скасування рішення, виселення та визнання права користування житловим приміщенням.

В позовній заяві посилалася на те, що вона з 22.04.2015 перебуває на квартирному обліку при виконавчому комітеті Миргородської міської ради (облікова справа №1851), зарахована до загального та першочергового списків громадян, які потребують поліпшення житлових умов, як одинока мати, та свого часу мала договір найму житла у будинку квартирного типу (гуртожитку) АДРЕСА_1 (далі - Будинок). Згодом, після проведення будівельних робіт з реконструкції будинку, рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради від 19.01.2024 № 49 «Про надання статусу житлового будинку, видачу ордерів та заселення громадянам, включення квартир до числа службових» (зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради від 19.02.2024 № 110):

Будинку було надано статус житлового будинку:позивачу та її дочці ОСОБА_6 було видано ордер на вселення до квартири АДРЕСА_2 в будинку; відповідачам ОСОБА_2 та її повнолітній дочці ОСОБА_3 було видано ордер на вселення до квартири АДРЕСА_3 у будинку; квартиру АДРЕСА_4 включено до числа службового житла.

Рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради від 19.01.2024 № 45 були затверджені нові списки черговості осіб, які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання при виконавчому комітеті міської ради станом на 01.01.2024.

Вказані вище громадянки ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , на відміну від позивача, у зазначених списках відсутні, тобто жодна з них не стоїть на квартирному обліку потребуючих поліпшення житлових умов. Крім того, як слідує з п. 2 резолютивної частини рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 20.12.2022 № 464, ОСОБА_2 , будучи колишнім, а не діючим працівником ДП «Миргородське лісове господарство» (попередній власник будинку), й раніше отримувала у користування звільнені в будинку кімнати, а саме - кімнату № НОМЕР_1 і кімнату № НОМЕР_2 (суміжну з наданою позивачу тоді кімнатою № НОМЕР_3 ).

Дана обставина грубо порушувала та - у зв`язку з теперішньою передачею ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 у Будинку - продовжує порушувати вимоги п. 62 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 № 470 (далі - Правила), згідно з яким жилі приміщення, що звільняються в будинках, переданих державними підприємствами, установами. організаціями виконавчим комітетам місцевих Рад народних депутатів, а також жилі приміщення, що звільняються у будинках, споруджених із залученням у порядку пайової участі коштів підприємств, установ, організацій, заселяються в першу чергу потребуючими поліпшення житлових умов працівниками цих підприємств, установ, організацій - тобто тими працівниками, які по факту працюють на момент заселення, а не колишніми. По-друге, як слідує з наведеної норми, для того, щоб заселити працівника у приміщення, він має бути визнаний таким, що потребує поліпшення житлових умов - тобто взятим на квартирній облік (п. 13 Правил).

Таким чином, правові підстави для зайняття сім`єю ОСОБА_7 у будинку будь-яких кімнат, а на даний момент квартири АДРЕСА_3 , - відсутні, оскільки ОСОБА_2 :

1) не перебувала і не перебуває на квартирному обліку у виконавчому комітеті Миргородської міської ради;

2) на момент передачі їй спірної квартири вже не була працівником ДП «Миргородське лісове господарство».

Більше того, як свідчить витяг з протоколу № 6 засідання громадської комісії із житлових питань при виконавчому комітеті міської ради від 19.12.2022 - згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - за ОСОБА_2 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину № 483 від 19.11.2019, зареєстроване право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_3 , з чого випливає той факт, що житлом сім`я ОСОБА_7 забезпечена.

Позивач вважає, що ордер № 8 серії ПВ від 22.02.2024 на вселення ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_3 в будинку, про який йдеться у листі-відповіді виконавчого комітету Миргородської міської ради від 26.06.2024 № 3337/К04-12/343 на її заяву про поліпшення житлових умов, є таким, що виданий виконавчим комітетом Миргородської міської ради в порушення її житлових прав, а тому він підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 59 ЖК України. Позивач вважає, що натомість, за позивачем і її дочкою - навпаки, слід визнати право користування вказаною квартирою та провести вселення до квартири. ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мають були виселені з неї з наданням їм іншого житлового приміщення.

Позивач зазначає, що оскільки жодним нормативно-правовим актом не встановлено «автоматичне» скасування рішення про видачу ордера на зайняття житлового приміщення у разі визнання недійсним самого ордера, існує ймовірність, що виконавчий комітет Миргородської міської ради на підставі зазначеного вище рішення від 19.01.2024 № 49 «Про надання статусу житлового будинку, видачу ордерів на заселення громадянам, включення квартир до числа службових» може повторно видати сім`ї ОСОБА_7 інший ордер, який невілює ефективність судового захисту прав позивача. З цих же підстав, не може залишатися в силі і договір найму (оренди) спірного житлового приміщення (квартири АДРЕСА_3 , що укладений між управлінням комунальних ресурсів Миргородської міської ради (відповідачі) та ОСОБА_2 . Тобто, ордер і договір мають бути скасовані.

Позивач зазначає, що згідно з планом другого поверху будинку безпідставно надана ОСОБА_2 ізольована квартира АДРЕСА_3 є суміжною з виділеною позивачу квартирою АДРЕСА_2 .

З плану слідує, що загальна площа квартири АДРЕСА_3 становить 15,0 кв.м, з яких 12,9 кв.м - житлова площа, а загальна площа квартири АДРЕСА_2 складає 15,2 кв.м. з яких 12,9 кв.м- житлова.

Водночас, за сг. 47 ЖК України норма жилої площі встановлюється у розмірі 13,65 кв.м на одну особу. Позивачу з дочкою виділено лише 12,9 кв.м на двох.

Таким чином, якщо ізольоване приміщення у вигляді квартири АДРЕСА_3 в будинку буде надано в користування сім`ї позивача, яка складається з двох осіб, то загальний розмір їх з дочкою жилої площі становитиме 25,8 кв.м, що складатиме на одну особу 12,9 кв.м і не буде перевищувати норму, встановлену житловим законодавством у розмірі 13,65 кв.м на одну людину.

Отже, у випадку надання позивачу звільненої колишньої кімнати, а нині - квартири АДРЕСА_3 у будинку - її житлова площа буде розширена, а житлові умови, відповідно, - поліпшені.

Позивач стверджує, що виходячи з того, що вона з дочкою займає квартиру житловою площею 12.9 кв.м на двох, що не відповідає стандартам та санітарним нормам житла, у Будинку відсутні громадяни, які мають право на суміжну ізольовану квартиру АДРЕСА_3 , враховуючи право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, вони мають цілком законне право на надання їм цієї додаткової житлової площі.

Позивач вважає, що судове рішення, яким буде визнано право на користування квартирою АДРЕСА_3 в Будинку за нею, слугуватиме підставою для укладання договору найму та реєстрації позивача у цьому спірному приміщенні - відповідно, відбудеться поліпшення житлових умов сім`ї позивача та припинення порушення їхніх з дочкою житлових прав.

На підставі викладеного позивач просить суд: визнати недійсним та скасувати ордер № 8 серії ПВ від 22.02.2024 на вселення ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_5 ; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 19.01.2024 № 49 «Про надання статусу житлового будинку, видачу ордерів на заселення громадянам, включення квартир до числа службових» (зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради від 19.02.2024 № 110) в частині видачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ордера на вселення до квартири АДРЕСА_6 ; визнати недійсним договір найму (оренди) житла, укладений між управлінням комунальних ресурсів Миргородської міської ради та ОСОБА_2 , на зайняття квартири АДРЕСА_6 ; виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_6 з наданням іншого житлового приміщення. Обов`язок надати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 інше житлове приміщення покласти на виконавчий комітет Миргородської міської ради; визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_7 у складі сім`ї з двох осіб: ОСОБА_1 га ОСОБА_6 ; судові витрати позивача покласти на відповідачів.

Ухвалою судді Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 22.07.2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 23.08.2024 року.

06.08.2024 року на адресу суду надійшов відзив на позов відповідача -виконавчого комітету Миргородської міської ради. В поданому відзиві зазначено, що 29.07.2019 року громадянці ОСОБА_2 . Державним підприємством «Миргород лісгосп» виданий ордер на житлову площу в гуртожитку №03 серії КН, відповідно до якого останній як діючому працівнику ДП «Миргородський лісгосп» надано право на зайняття її сім`єю з 2 чоловік жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_8 розміром 21,2 кв. м. (копія ордеру додається).

З 04.11.2015 по 31.07.2019 ОСОБА_8 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_9 (нині - АДРЕСА_1 ). Донька ОСОБА_2 - ОСОБА_3 з 01.06.2015 по 25.08.2016 була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_10 ). В період навчання ОСОБА_3 була виписана з квартири АДРЕСА_11 . Сама ж ОСОБА_2 виписана з квартири АДРЕСА_12 та зареєстрована в квартирі АДРЕСА_13 . По завершенню навчання ОСОБА_3 була виписана із гуртожитку при навчальному закладі та оскільки перебувала у трудових відносинах із ДП «Миргородський лісгосп», зареєструвалась в кімнаті АДРЕСА_11 , яке їй було надане як службове житло. Кімнати в гуртожитку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали на законних підставах як працівники ДП «Миргородський лісгосп». В 2019 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які мали по одній окремій кімнаті кожна, були переселені із займаних квартир АДРЕСА_12 та АДРЕСА_14 на першому поверсі.

19 листопада 2021 року Миргородська міська рада на підставі ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 108 ЦК України, на підставі рішення 38 сесії міської ради 7 скликання від 23.06.2018 року «Про надання згоди на прийняття з державної в комунальну власність територіальної громади міста Миргород об`єктів нерухомого майна», Наказу Державного агентства Лісових ресурсів України від 27 жовтня 2020 р. №328 «Про передачу об`єкта житлового фонду у комунальну власність» та розглянувши лист ДП «Миргородське лісове господарство», прийняла в комунальну власність Миргородської міської територіальної громади нерухоме майно - будинок квартирного типу (гуртожиток) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 923,2 кв.м, житловою площею 278,4 кв.м., яке перебувало у господарському віданні Державного підприємства «Миргородське лісове господарство».

Після прийняття в будинку квартирного типу (гуртожитку) по АДРЕСА_1 відділом житлово-комунального господарства Миргородської міської ради в жовтні 2022 року розпочалась реконструкція цієї будівлі.

Під час проведення реконструкції гуртожитку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись із заявою до виконавчого комітету Миргородської міської ради із проханням про поверненим їм двох кімнат на другому поверсі, в яких вони проживали. Так, 21.12.2024 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали ордер на жиле приміщення №7 серії ПВ. Станом на момент отриманим ордеру у ОСОБА_2 з дочкою реєстрація в кімнаті АДРЕСА_15 залишилась, оскільки будинок не був зданий в експлуатацію.

Відповідач зазначає, що твердження позивача про те, що правові підстави для зайняття сім`єю ОСОБА_2 будинку будь-яких кімнат - відсутні - не відповідає дійсності, оскільки відповідач станом на момент отримання ордерів у 2019 році перебувала у трудових відносинах із ДП «Миргородський лісгосп».

Натомість, правові підстави отримання кімнати ОСОБА_1 та її дочкою не встановлені - вони не були працівниками ДП «Миргородський лісгосп», дозволів та ордера на заселення в кімнату в гуртожитку їм не надавались, договори найму (оренди) житла з 2015 р. по 2021 р. з ними не укладалися, відповідно жодних плат за найм житла, комунальних та інших нарахувань ними не здійснювалось, що підтверджується інформацією, викладеною в листі директора філії «Миргородське лісове господарство» за вих. № 1402/28.3-2023 від 27.09.2023.

Після прийняття із державної до комунальної власності гуртожитку, всі заселені кімнати залишились за своїми мешканцями. ДП «Миргородський лісгосп» будь-яких рішень, про виселення мешканців із займаних приміщень не приймав. Виконавчий комітет не мав ні прав, ні повноважень, ні законодавчих підстав виселяли будь-кого з мешканців даного гуртожитку, навіть тих, проживання яких у гуртожитку не мало правових підстав - родину позивача. Відповідач зазначає, що із матеріалів, доданих до позовної заяви, вбачається, що заселення позивачем до житлового приміщення по АДРЕСА_1 в момент перебування його в державній власності - було самоправним.

Рішенням виконавчого комітету від 19 січня 2024 року № 49 після завершення будівельних робіт з реконструкції надано статус житлового будинку та припинено статус будинку квартирного типу (гуртожитку) за адресою: АДРЕСА_1 , змінено нумерацію квартир на АДРЕСА_16 - АДРЕСА_11 , з яких дев`ять квартир надано особам, які проживають у житлі на правових підставах вселення - квартири АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 , та включено до числа службових квартири АДРЕСА_11 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_11 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані та фактично проживають в квартирі АДРЕСА_6 , що підтверджується відповідним штампом у паспорті та довідкою місця проживання. За весь період проживання відповідачів у займаних квартирах ними справно сплачувались усі необхідні платежі за надані послуги, а також проводився капітальний та поточний ремонти, що вказує на постійність і відкритість користування даним приміщенням. Жодних судових рішень про визнання ордеру недійсним, на підставі якого відповідачі були зареєстровані, не існує. Відповідач зазначає, що позивач своїми умисними діями, які полягають у наданні неправдивих відомостей суду, хоче позбавити відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 їх конституційного непорушного права на житло, яке було ними набуте на правових підставах, в законний спосіб як службовими особами ДП «Миргородський лісгосп».

Відповідно до норм житлового законодавства для задоволення вимоги позивача про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необхідна наявність одночасно двох умов: відсутність особи за місцем проживання без поважних причин понад встановлені законом строки, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення. У свою чергу ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_3 правомірно набули права користування спірною квартирою, місце їх проживання зареєстровано у встановленому законом порядку та вони продовжують проживати у спірній квартирі. Тому підстави для виселення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відсутні, більш того є такими, що порушують їх конституційні права.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачами приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

Вільних квартир для заселення в будинку не залишилось. Більш того, Виконавчим комітетом кімнати (квартири) в будинку АДРЕСА_1 , не було визначено такими, які надаватимуться громадянам, які потребують поліпшення житлових умов. Відповідач зазначає, що не зрозуміло чому позивач оспорює надання житлового приміщення саме відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , адже крім них аналогічні ордери на заселення отримали ще вісім сімей з числа тих, хто так само, як і відповідачі, проживали в будинку (гуртожитку) з моменту передачі його до комунальної власності і яким чином позивачем визначено, що саме відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з числа цих дев`яти сімей, порушують її права? Відповідач звертає увагу, що позивач перебуває па квартирному обліку за двома списками: в загальній черзі (номер 106) та першочерговій черзі (номер 41), і коли підійде час її черги, в разі наявності відповідне житло буде надане. Знехтувати цими двома чергами та надати житло позачергово позивачу Виконавчий комітет не має ні повноважень, ні законодавчих підстав.

Відповідач зазначає, що, по-перше, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надавали до Виконавчого комітету Миргородської міської ради відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, які б не відповідали дійсності. Право на житло в квартирі АДРЕСА_3 вони отримали не як особи, потребуючі поліпшення житлових умов, а як громадяни, які мешкали в будинку станом на момент його передачі із державної в комунальну власність. Вони не були позбавлені працедавцем (ДП «Миргородський лісгосп») права на житло, розпорядчих рішень щодо виселення мешканців будинку квартирного типу (гуртожитку) перед та під час його передачі до комунальної власності ДП «Миргородський лісгосп» не приймало. По-друге, право на зайняття зазначеного в ордері жилого приміщення не порушує та не може порушувати право позивача, так як їй не буде надано це житло, оскільки її черга на отримання житла відповідно до ст. 34 ЖК України та пункту 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, які затверджені постановою Ради Міністрів УPCP і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. № 470, ще не підійшла. По-третє, факт вчинення службовими особами неправомірних дій при вирішенні питання про надання жилого приміщення - відсутній, оскільки спірне приміщення надавалось відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не як житло для поліпшення житлових умов громадян в розумінні ст. 34 ЖК України, а як проживаючим станом на момент прийняття із державної власності в комунальну.

Враховуючи правові підстави отримання відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлової площі, на підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 47 Конституції України, ст. 178 ЦПК України просять відмовити позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

09.08.2024 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив на позов відповідача. В поданій відповіді позивачем зазначено, що позивач не володіє інформацією, чи працювала колись ОСОБА_2 у ДП «Миргородське лісове господарство», однак це не має значення для справи, оскільки на дату прийняття відповідачем - виконавчим комітетом Миргородської міської ради рішення про видачу їй ордеру на вселення разом з дочкою до квартири АДРЕСА_6 , вона у ДП «Миргородське лісове господарство» точно не працювала, що не заперечується і самим відповідачем.

При цьому, а ні в старому рішенні відповідача виконавчого комітету Миргородської міської ради від 20.12.2022 № 464 про надання ОСОБА_2 кімнат АДРЕСА_25 , а ні в його новому рішенні від 19.01.2024 № 49 про надання ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_3 не вказано, що житло надається даній особі як службове. На думку позивача, ця обставина також підтверджує той факт, що на момент отримання від відповідача житлових приміщень ОСОБА_2 не була діючим працівником. Правові підстави зайняття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спірної квартири відсутні, оскільки, окрім викладеного, вказані особи, не перебувають на квартирному обліку при виконавчому комітеті Миргородської міської ради та забезпечені іншим житлом - половиною житлового будинку АДРЕСА_3 .

Позивач зазначає, що не має доказів того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вчинили неправомірні дії з одержання спірної квартири, однак вважає, що неправомірні дії вчинив якраз відповідач - Виконавчий комітет Миргородської міської ради, надавши їм житло без достатньої правової підстави. І саме на відповідача - Виконавчий комітет Миргородської міської ради повинен бути покладений обов`язок з надання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 іншого житла. Позивач зазначає, що 04.03.2015 директором та головою профспілки ДП «Миргородське лісове господарство» позивачу з сім`єю було видано ордер серії КМ № 1 на право заселення до кімнати № НОМЕР_3 в гуртожитку ДП «Миргородське лісове господарство» по АДРЕСА_1 (адреса згодом була змінена на « АДРЕСА_1 ») Також, позивачем надано суду копію довідки відділу реєстрації виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 20.12.2021 № 05.3-24/3005, яка підтверджує факт реєстрації позивача в зазначеному будинку ще з березня 2015 року по дату видачі довідки. Де позивач й досі зареєстрована, що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади, доданим до позовної заяви.

Крім того, позивач зазначає, що теза відповідача - Виконавчого комітету Миргородської міської ради про те, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 отримали житло як громадяни, які мешкали в будинку станом на момент його передачі з державної власності в комунальну, може бути так само застосована і до позивача, оскільки у їхніх сімей є відповідні ордери від ДП «Миргородське лісове господарство», а отже висновки відповідача про те, що не ОСОБА_2 , а саме позивач, не має права проживати у житловому будинку АДРЕСА_1 , є безпідставними.

Позивач зазначає, що позиція відповідача стосовно того, що позивач не може бути заселена до спірної квартири, що черга позивача не підійшла, є помилковою з огляду на наступне: позивач просить надати їй виключно суміжну з її квартирою квартиру, а не, взагалі, будь-яку квартиру в будинку АДРЕСА_1 , оскільки на думку позивача це дозволяє зробити ст. 54 ЖК України і п. 67 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затверджених постановою Ради, оскільки на думку позивача, якби ОСОБА_2 або будь-яка інша особа, проживаючи у квартирі АДРЕСА_3 , потребувала поліпшення житлових умов або ж отримала цю квартиру в якості службового житла, то у позивача б не було жодних підстав для позову ні до них, ні до, власне, відновідача - Виконавчого комітету Миргородської міської ради. Але навіть, якщо припустити, що ОСОБА_2 займає спірне житлове приміщення законно, то позивач все одно має на нього першочергове право, оскільки одночасно виконуються дві передбачені законодавством для цього умови: по-перше, воно є суміжним з приміщенням позивача; по-друге, позивач перебуває на квартирному обліку потребуючих поліпшення житлових умов.

Враховуючи викладене, позивач просить не брати до уваги заперечення відповідача - Виконавчий комітет Миргородської міської ради, наведені у відзиві на позовну заяву.

13.08.2024 року на адресу суду надійшов відзив на позов відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . В поданому відзиві зазначено, що позовні вимоги не визнаються ними повністю. Вказано, що згідно ордера № 8 серії ПВ від 22.02.2024 року відповідачам надано право зайняття жилого приміщення ізольованої квартири АДРЕСА_6 . Згідно ордера № 3 серії КН від 29 липня 2019 року ДП «Миргородський лісгосп» відповідачам надано право на зайняття жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_8 розміром 21,2 кв. м. 07 грудня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з роботи за угодою сторін ст. 36 ч. 1 п. 1 КЗпП України з ДП «Миргородське лісове господарство» (прийнята на роботу 19.07.2004 року).

Згідно ордера № 7 серії ПВ від 21 грудня 2022 року виконкому Миргородської міськради відповідачам надано право зайняття жилого приміщення квартир АДРЕСА_11 , АДРЕСА_26 жилою площею 26,4 кв. м. На час проведення будівельних робіт з реконструкції будинку квартирного типу (гуртожитку) відповідачі виселилися з кімнат АДРЕСА_27 . Після завершення реконструкції кімнати 15 та 16 були об`єднані в одну квартиру зі зміною розміру жилої площі 13,2 кв. м, квартира після зміни нумерації отримала № 13 і згідно ордера № 8 серії ПВ від 22 лютого 2024 року виконкому Миргородської міськради відповідачам надано право зайняття жилого приміщення цієї квартири АДРЕСА_6 жилою площею 13,2 кв. м.

Таким чином спірна квартира відповідачам надавалась не в порядку поліпшення житлових умов, а в силу положень наступних нормативних актів:

- п. 17 Примірного положення про користування гуртожитками (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 р. № 498) згідно якого: «Виселення з гуртожитків осіб, які проживають на умовах найму до статті 132 ЖК кодексу Української PCP»;

- ч. ч. 1-5 ст. 132 ЖК УРСР, згідно яких: «Сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 цього Кодексу, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

Надаване громадянам у зв`язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Осіб, які проживають у гуртожитках, виселяються також: у разі знесення будинку або переобладнання будинку (жилого приміщення) в нежилий, а також якщо будинок (жиле приміщення) загрожує обвалом. При цьому виселюваним надається інша жила площа в гуртожитку або інше жиле приміщення».

- ст. 125 ЖК УРСР, згідно якої «Без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років»;

- статті 47 Конституції України, де зазначається, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

- положень ч. 3 статті 9 ЖК УРСР де передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Оскільки, ОСОБА_2 пропрацювала в ДП «Миргородське лісове господарство» більше 10 років, звільнилася з підприємства не за власним бажанням без поважних причин, не за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину, будинок гуртожитку не переобладнувався в не жилий, то відсутні правові підстави для виселення відповідачів з житла без надання іншого жилого приміщення. В рішенні виконавчого комітету Миргородської міської ради від 19 січня 2024 року № 49 «Про надання статусу житлового будинку, видачу ордерів на заселення громадянам, включення квартир до числа службових», зокрема зазначено, що « 1. Надати статус житлового будинку, припинивши статус будинку квартирного типу (гуртожитку) за адресою: АДРЕСА_1 , після завершення будівельних робіт з реконструкції колишнього будинку квартирного типу (гуртожитку). 2. Внаслідок зміни статусу будинку в АДРЕСА_1 та зміни нумерації квартир АДРЕСА_16 - АДРЕСА_11 , видати нові ордери на заселення дев`яти квартир особам, які проживають у житлі на правових підставах, мають спеціальні ордери на вселення у кімнати колишнього гуртожитку, а також: договори найму житла за попередній період…».

Таким чином надання ордерів не пов`язувалося з поліпшенням житлових умов громадян, а лише узаконювало їх права на законно надане та займане ними житло після проведення реконструкції, зміни статусу житлового будинку та зміни нумерації квартир.

Правила обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській PCP (затверджені постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. № 470) регулюють облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм у безстрокове користування жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового Фонду, призначених для постійного проживання (п. 1). І не можуть бути застосовані до правовідносин, що склались по даній справі, оскільки поліпшення житлових умов не відбувалося.

П. п. 38 та 39 зазначених Правил передбачено: Громадянам, які перебувають на квартирному обліку, жилі приміщення надаються в порядку черговості. А п. 54 Правил передбачає, що в окремих випадках на прохання громадян, що перебувають на квартирному обліку (в першу чергу тих, у яких настала черговість на одержання жилих приміщень), та громадян, що користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, у порядку тимчасового поліпшення житлових умов їм може бути надане жиле приміщення, яке не відповідає вимогам, передбаченим пунктом 51 і абзацом першим пункту 52 цих Правил, або за розміром менше від рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті зі збереженням відповідно права перебування на обліку та в списках першочерговиків чи в списку позачерговиків.

Позивач перебуває під номером 106 загальної черги осіб, які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання при виконкомі міськради станом на 01.01.2024 року і під № 41 позачергової черги. В разі визнання ордера на квартиру недійсним та виселення відповідачів з квартири на надання зазначеної квартири можуть претендувати 105 осіб загальної черги або ж 40 осіб позачергової черги, які стоять на обліку раніше позивача, та 70 осіб позачергової черги, та 3 пенсіонери МО, та 2 особи потерпілих від наслідків аварії на ЧАЕС, та 101 особа учасників бойових дій, та 7 осіб ветеранів війни.

Питання на яку чергу виділити вільне приміщення належить до дискреційних повноважень Миргородської міської ради. Таким чином рішення суду по справі може вплинути на права зазначених осіб на спірну квартиру.

Крім цього позивач, всупереч положенням ст. 81 ЦПК України, не довела належними та допустимими доказами порушення саме її прав на зазначене в ордері жиле приміщення (ч. 1 ст. 59 ЖК УРСР).

П. 62 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов не може застосовуватися окрім того, що поліпшення житлових умов не відбувалося і ще по тій причині, що цей пункт регулює порядок заселення жилих приміщень, які звільняються, а спірне приміщення було зайняте відповідачами згідно належних правових підстав.

Наслідком визнання ордеру недійсним згідно положення ст. 117 ЖК УРСР є, зокрема, виселення з наданням приміщення, яке громадяни, зазначені в ордері, раніше займали. А таким приміщенням і є спірна квартира. Твердження позивача, що спірна квартира була вільною суперечить положенням ч. 2 ст. 58 ЖК України, згідно яких ордер може видаватися лише на вільне жиле приміщення.

Вільне не тільки фактично, а і юридично, оскільки в протилежному випадку у разі заселення приміщення буде порушувати права громадян, за яким це приміщення зберігається. Приміщення спірної квартири не було і фактично вільним оскільки в ньому залишилися наші речі: меблі, постільна білизна, одяг, кухонний посуд та ін.

Позивач не отримував жилої площі в порядку поліпшення житлових умов, а як і інші жителі колишнього гуртожитку отримала юридичне узаконення займаного нею приміщення, яке надавалося їй як і іншим, як приміщення гуртожитку і тому положення ст. 47 ЖК УРСР не можуть бути застосовані.

Згідно абз 2 п. 3 Примірного положення про користування гуртожитками (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 р. № 498) розмір жилої площі, що надається в гуртожитку, не може бути менше ніж 6 кв. метрів на одну особу. Позивачу на двох осіб було надано 12,9 кв. м., що відповідає вимогам закону.

Ст. 59 ЖК УРСР та п. 67 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов не можуть застосовуватися, оскільки вони регулюють порядок надання жилих приміщень в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі. В даному випадку це окремі ізольовані квартири в яких проживають різні наймачі.

Надання двох ізольованих квартир сім`ї позивача з двох осіб, одна з яких є дитиною, є неможливим, оскільки це не передбачено законом, а згідно положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Той факт, що ізольовані квартири відповідачів з позивачем мають спільну стіну не надає ніяких переваг при поліпшенні житлових умов позивача згідно положень чинного законодавства.

Позовна заява не містить підстав недійсності договору найму (оренди) житла, що передбачені законодавством. Визнання за позивачем права користування квартирою є дискреційними повноваженнями Миргородської міської ради і не може розглядатися в судовому порядку. При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору: позивач вимагає поліпшення житлових умов своєї сім`ї шляхом позбавлення відповідачів їх житла без належних законних підстав як першого - поліпшення, так і другого - позбавлення.

Виселення відповідачів з квартири фактично позбавить їх житла, покладе на відповідачів надмірний тягар, чим порушить баланс інтересів сторін, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи та не буде відповідати принципам верховенства права та справедливості (ст. 2 ЦПК України).

14.08.2024 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача- Виконавчого комітету Миргородської міської ради в яких зазначено, що позивачем надана копія ордеру серії КМ №1, видана ОСОБА_1 на право заселення із сім`єю, кімнати № НОМЕР_3 в гуртожитку ДП «Миргородський лісгосп» по АДРЕСА_28 (який завірений особисто позивачем). В даному ордері зазначено, що він дає проживання на період роботи. Втім, листом філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України» (правонаступник ДП «Миргородський лісгосп») від 06.10.2023 за вих. № 0111/399 зазначено, що ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах із ДП «Миргородський лісгосп» та ордери на заселення в гуртожиток їй не надавались. Видача ордерів відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірну квартиру АДРЕСА_6 , відповідає положенням ЖК України та ніяким чином не стосуються і не пов`язані із порушенням прав, свобод чи інтересів позивача. Суду не надано доказів наявності у позивача права власності, чи іншого речового права (користування, оренди, найму тощо) на вказане спірне приміщення № 13 будинку по АДРЕСА_1 .

Враховуючи, що позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо видачі Виконавчим комітетом відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ордеру на жиле приміщення АДРЕСА_6 , оскаржувані в межах заявленого ним позову документи не зачіпають будь-яких його інтересів, а відтак не породжують права на захист, тобто права на звернення до суду з даним цивільним позовом. Відповідач зазначає, що після прийняття із державної до комунальної власності гуртожитку, всі заселені кімнати залишились за своїми мешканцями ДП «Миргородський лісгосп» будь-яких рішень про виселення мешканців із займаних приміщень не приймав. Виконавчий комітет не мав ні прав, ні повноважень, ні законодавчих підстав виселяти будь-кого з мешканців даного гуртожитку. Відповідач звертає увагу на те, що відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ордер на спірну квартиру АДРЕСА_3 надавався не як поліпшення житлових умов відповідно до Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській PCP (затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1983 р. № 470).

Вважають, що позивач не довів та документально не підтвердив як, чим в якій спосіб відповідачами порушені його права та які саме, при наданні Виконавчим комітетом ордеру на заселення в квартиру АДРЕСА_6 відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Таким чином, позивач вимагає поліпшення житлових умов своєї сім`ї шляхом позбавлення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 їх житла без належних законних підстав як поліпшення, так і позбавлення.

21.08.2024 року на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив на позов відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в якій зазначено, що позивач вважає за необхідне повністю відхилити її заперечення і надати суду свої пояснення, а саме: ОСОБА_2 посилається на рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 20.12.2022 № 464 про надання їй кімнат № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 та на рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради від 19.01.2024 № 49 про надання їй спірної квартири АДРЕСА_3 , проте вона сама ж у відзиві зазначає, що була звільнена з роботи у ДП «Миргородське лісове господарство» 07.12,2021. Дана обставина підтверджує той факт, що житлові приміщення відповідач ОСОБА_2 , всупереч п. 62 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР та Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 № 470. отримав, не перебуваючи у трудових відносинах ані з ДП «Миргородське лісове господарство», ані з виконавчим комітетом Миргородської міської ради.

Крім того, посилання ОСОБА_2 на ст. 125 ЖК України є помилковим, оскільки в цій статті мова йде про службові жилі приміщення - у той час, як відповідачем ОСОБА_2 не доведено існування хоча б одного рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради, де вказано, що житло надавалось йому саме як службове.

На підставі зазначеного позивач просить не брати до уваги заперечення відповідача- ОСОБА_2 , та просить позовну вимогу у позовній заяві під порядковим № 4 читати так:

«4. Визнати недійсним договір найму (оренди) житла від 01.03.2024 № 13, укладений між управлінням комунальних ресурсів Миргородської міської ради та ОСОБА_2 , на зайняття квартири АДРЕСА_6 ».

Ухвалою суду від 23 серпня 2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач просила задовольнити позовні вимоги з підстав, вказаних у позові.

Відповідач та представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , представники відповідачів ОСОБА_4 , адвокат Рощина М.О., Пищимуха Н.М. просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, в підстав викладених у запереченнях.

Суд, заслухавши пояснення позивача, відповідача та представників відповідачів, дослідивши письмові докази у справі, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 22.04.2015 перебуває на квартирному обліку при виконавчому комітеті Миргородської міської ради та перебуває під номером 106 у списку загальної черги осіб, які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання при виконкомі міськради станом на 01.01.2024 року і під № 41 у списку позачергової черги осіб, затверджених рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради від 19 січня 2024 року № 45 (а.с. 15-29).

04.03.2015 директором ДП «Миргородський лісгосп» та головою первинної профспілкової організації Миргородського держлісгоспу Кольві Л.Г. з сім`єю (члени родини донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловік ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ) видано ордер серії КМ № 1 на право заселення до кімнати № НОМЕР_3 в гуртожитку ДП «Миргородське лісове господарство» по АДРЕСА_1 (адреса згодом була змінена на « АДРЕСА_1 » на підставі наказу управління архітектури та державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 17.10.2019 № 88), копію якого ОСОБА_1 надала суду (а.с. 89, 90).

Відповідно до довідки відділу реєстрації виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 20.12.2021 р. № 05.3-24/3005, ОСОБА_1 з 27.03.2015 року по час видачі довідки була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_29 (а.с. 91).

Рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області від 19.01.2024 р. № 49 «Про надання статусу житлового будинку, видачу ордерів на заселення громадянам, включення квартир до числа службових» (зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Миргородської міської ради від 19.02.2024 р. № 110) надано статус житлового будинку, припинивши статус будинку квартирного типу (гуртожитку) за адресою: АДРЕСА_1 , після завершення будівельних робіт з реконструкції колишнього будинку квартирного типу (гуртожитку). Внаслідок зміни статусу будинку в АДРЕСА_1 та зміни нумерації квартир на АДРЕСА_30 , видано нові ордери на заселення дев`яти квартир особам, які проживають у житлі на правових підставах, мають спеціальні ордери на вселення у кімнати колишнього гуртожитку, а також договори найму житла за попередній період, зокрема ОСОБА_1 та її дочці ОСОБА_6 виконавчим комітетом Миргородської міської ради 01.03.2024 р. було видано ордер на жиле приміщення № 9 серія ПВ на право зайняття жилого приміщення квартири АДРЕСА_31 (а.с. 11, 12, 13).

01.03.2024 р. ОСОБА_1 уклала з Управлінням комунальних ресурсів Миргородської міської ради договір № 14 найму (оренди) житла, відповідно до якого ОСОБА_1 разом з дочкою ОСОБА_6 прийняла в тимчасове безоплатне користування (найм) для проживання квартиру АДРЕСА_31 (а.с. 14).

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, доданим до позовної заяви ОСОБА_1 з 05.03.2024 р. зареєстрована за адресою: АДРЕСА_32 (а.с. 10).

Згідно ордера № 03 серії КН від 29 липня 2019 року ДП «Миргородський лісгосп» ОСОБА_2 , яка на той час працювала у ДП «Миргородський лісгосп» та її дочці ОСОБА_3 надано право на зайняття жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_8 , розміром 21,2 кв. м. (а.с. 111).

07 грудня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з роботи за угодою сторін ст. 36 ч. 1 п. 1 КЗпП України з ДП «Миргородське лісове господарство» (прийнята на роботу 19.07.2004 року), що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці НОМЕР_4 (а.с. 112-113).

Згідно ордера № 7 серії ПВ від 21 грудня 2022 року виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області ОСОБА_2 та її дочці ОСОБА_3 надано право зайняття жилого приміщення квартир АДРЕСА_11 , АДРЕСА_26 жилою площею 26,4 кв. м (а.с. 115).

На час проведення будівельних робіт з реконструкції будинку квартирного типу (гуртожитку) відповідачі виселилися з кімнат АДРЕСА_27 .

Після завершення реконструкції кімнати 15 та 16 були об`єднані в одну квартиру зі зміною розміру жилої площі 13,2 кв. м, квартира після зміни нумерації отримала № 13 і згідно ордера № 8 серії ПВ від 22 лютого 2024 року виконавчого комітету Миргородської міської ради Полтавської області ОСОБА_2 та її дочці ОСОБА_3 надано право зайняття жилого приміщення цієї квартири АДРЕСА_6 жилою площею 13,2 кв. м (а.с. 117).

01.03.2024 р. ОСОБА_2 уклала з Управлінням комунальних ресурсів Миргородської міської ради договір № 13 найму (оренди) житла, відповідно до якого ОСОБА_2 разом з дочкою ОСОБА_3 прийняла в тимчасове безоплатне користування (найм) для проживання квартиру АДРЕСА_6 (а.с. 118).

Відповідно до витягів з реєстру територіальної громади наданих відповідачами суду місце проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 27.02.2024 р. зареєстроване за адресою: АДРЕСА_33 (а.с. 107, 110).

Згідно положень ст.ст.12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ст.15 ЦК України регламентовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 29.07.2019 року ОСОБА_2 . Державним підприємством «Миргород лісгосп» виданий ордер на житлову площу в гуртожитку №03 серії КН, відповідно до якого останній, як діючому працівнику ДП «Миргородський лісгосп», надано право на зайняття її сім`єю з 2 чоловік жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_8 розміром 21,2 кв. м., тобто кімнату в гуртожитку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали на законних підставах як працівники ДП «Миргородський лісгосп».

19 листопада 2021 року Миргородська міська рада на підставі ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 108 ЦК України, на підставі рішення 38 сесії міської ради 7 скликання від 23 червня 2018 року «Про надання згоди на прийняття з державної в комунальну власність територіальної громади міста Миргород об`єктів нерухомого майна», Наказу Державного агентства Лісових ресурсів України від 27 жовтня 2020 р. №328 «Про передачу об`єкта житлового фонду у комунальну власність» та розглянувши лист ДП «Миргородське лісове господарство», прийняла в комунальну власність Миргородської міської територіальної громади нерухоме майно - будинок квартирного типу (гуртожиток) за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 923,2 кв.м, житловою площею 278,4 кв.м., яке перебувало у господарському віданні Державного підприємства «Миргородське лісове господарство» (а.с. 70).

Після прийняття в будинку квартирного типу (гуртожитку) по АДРЕСА_1 житлово-комунального господарства Миргородської міської ради в жовтні 2022 року розпочалась реконструкція цієї будівлі.

Під час проведення реконструкції гуртожитку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись із заявою до виконавчого комітету Миргородської міської ради із проханням про поверненим їм двох кімнат на другому поверсі, в яких вони проживали. Так, 21.12.2024 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали ордер на жиле приміщення №7 серії ПВ. Станом на момент отриманим ордеру у ОСОБА_2 з дочкою реєстрація в кімнаті АДРЕСА_15 залишилась, оскільки будинок не був зданий в експлуатацію.

Натомість, за інформацією, викладеною в листі філії «Миргородське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» за вих. № 1402/28.3-2023 від 27.09.2023 правові підстави отримання кімнати ОСОБА_1 та її дочкою не встановлені - вони не були працівниками ДП «Миргородське лісове господарство», дозволів та ордера на заселення в кімнату в гуртожитку їм не надавались, договори найму (оренди) кімнати в гуртожитку по АДРЕСА_1 в період з 2015 р. по 2021 р. з ними не укладалися, відповідно жодних плат за найм житла, комунальних та інших нарахувань ними не здійснювалось, фактично вони не проживали в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_29 в період з 2015 р. по 2021 р. (а.с. 75).

Після прийняття із державної до комунальної власності гуртожитку, всі заселені кімнати залишились за своїми мешканцями. ДП «Миргородський лісгосп» будь-яких рішень, про виселення мешканців із займаних приміщень не приймав. Рішенням виконавчого комітету від 19 січня 2024 року № 49 після завершення будівельних робіт з реконструкції надано статус житлового будинку та припинено статус будинку квартирного типу (гуртожитку) за адресою: АДРЕСА_1 , змінено нумерацію квартир на АДРЕСА_16 - АДРЕСА_11 , з яких дев`ять квартир надано особам, які проживають у житлі на правових підставах вселення - квартири АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_20 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 , та включено до числа службових квартири АДРЕСА_11 , АДРЕСА_23 , АДРЕСА_24 , АДРЕСА_12 . АДРЕСА_11 .

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані та фактично проживають в квартирі АДРЕСА_6 , що підтверджується відповідним штампом у паспорті та довідкою місця проживання, за весь період проживання відповідачів у займаних квартирах ними вчасно сплачувались усі необхідні платежі за надані послуги, а також проводився капітальний та поточний ремонти, що вказує на постійність і відкритість користування даним приміщенням. Жодних судових рішень про визнання ордеру недійсним, на підставі якого відповідачі були зареєстровані, не існує. Дані обставини у судовому засіданні спростовані не були.

Відповідно до норм житлового законодавства для задоволення вимоги позивача про виселення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 необхідна наявність одночасно двох умов: відсутність особи за місцем проживання без поважних причин понад встановлені законом строки, а також відсутність поважних причин не проживання за адресою такого житлового приміщення. У свою чергу ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_3 правомірно набули права користування спірною квартирою, місце їх проживання зареєстровано у встановленому законом порядку та вони продовжують проживати у спірній квартирі. Тому підстави для виселення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відсутні.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачами приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних, або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача): зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21).

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-ХІ (витяги).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє, цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК України).

Приписами статті 48 ЖК України визначено, що жиле приміщення може бути надано з перевищенням норми жилої площі, якщо воно складається з однієї кімнати (однокімнатна квартира).

Рішенням виконавчого комітету від 19 січня 2024 року №49 після завершення будівельних робіт з реконструкції надано статус житлового будинку та припинено статус будинку квартирного типу (гуртожитку) за адресою: АДРЕСА_1 , змінено нумерацію квартир на АДРЕСА_30 , з яких дев`ять квартир надано особам, які проживають у житлі - квартири (тим особам, які проживали в будинку станом на момент прийнятті його до комунальної власності громади), та включено до числа службових інші квартири.

Таким чином, особи, які проживали в будинку квартирного типу (гуртожитку) станом на момент його переходу в комунальну власність Миргородської міської територіальної громади, продовжили проживати в реконструйованому будинку, їх конституційне право на житло ніким не може бути порушеним. Інші ж кімнати, які залишились вільними, рішенням Виконавчого комітету Миргородської міської ради від 19 січня 2024 року №49, включено до числа службового житла.

Вільних квартир для заселення в будинку не залишилось. Більш того, Виконавчим комітетом кімнати (квартири) в будинку АДРЕСА_1 , не було визначено такими, які надаватимуться громадянам, які потребують поліпшення житлових умов.

Позивачем не доведено, що саме надання відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлового приміщення порушує її права і які саме, адже крім них аналогічні ордери на заселення отримали ще вісім сімей з числа тих, хто так само, як і відповідачі, проживали в будинку (гуртожитку) з моменту передачі його до комунальної власності.

Крім того, позивач перебуває па квартирному обліку за двома списками: в загальній черзі (номер 106) та першочерговій черзі (номер 41), і коли підійде час її черги, в разі наявності відповідне житло буде надане.

Положеннями статті 128 ЖК України передбачено, що жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування, у власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Відповідно до статті 129 ЖК України на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Приписами статті 59 Житлового кодексу України встановлено, що ордер на приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках:

1. подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов,

2. порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення.

3. неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.

З матеріалів справи не вбачається і сторонами не доведено, що, по-перше, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не надавали до Виконавчого комітету Миргородської міської ради відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, які б не відповідали дійсності. Право на житло в квартирі АДРЕСА_3 вони отримали не як особи, потребуючі поліпшення житлових умов, а як громадяни, які мешкали в будинку станом на момент його передачі із державної в комунальну власність. Вони не були позбавлені працедавцем (ДП «Миргородський лісгосп») права на житло, розпорядчих рішень щодо виселення мешканців будинку квартирного типу (гуртожитку) перед та під час його передачі до комунальної власності ДП «Миргородський лісгосп» не приймало. По-друге, право на зайняття зазначеного в ордері жилого приміщення не порушує та не може порушувати право позивача, так як їй не буде надано це житло, оскільки її черга на отримання житла відповідно до ст. 34 ЖК України та пункту 13 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, які затверджені постановою Ради Міністрів УPCP і Укрпрофради від 11 грудня 1984 р. № 470, ще не підійшла. По-третє, факт вчинення службовими особами неправомірних дій при вирішенні питання про надання жилого приміщення - відсутній, оскільки спірне приміщення надавалось відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не як житло для поліпшення житлових умов громадян в розумінні ст. 34 ЖК України, а як проживаючим станом на момент прийняття із державної власності - в комунальну.

Частиною четвертою статті 311 ЦК України передбачено, що фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Нормами статті 132 ЖК України передбачено, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв`язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв`язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Позивачем надана копія ордеру серії КМ №1, видана ОСОБА_1 на право заселення із сім`єю кімнати № НОМЕР_3 в гуртожитку ДП «Миргородський лісгосп» по вул. Миргородській, 34 (який завірений особисто Позивачем). В даному ордері зазначено, що він дає проживання на період роботи. Втім, листом філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України» (правонаступник ДП «Миргородський лісгосп») від 06.10.2023 за вих. № 0111/399 зазначено, що ОСОБА_1 не перебувала у трудових відносинах із ДП «Миргородський лісгосп», та ордери на заселення в гуртожиток їй не надавались.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ч.1 ст. 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту об`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, спільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом, охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для об`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Звідси, поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічному смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають чи припускають, що начебто певні обставини впливають на їх правове становище. Отже, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковим під час судового розгляду. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду України від 15.12.2015 р. у справі № 800/206/15, від 26.03.2013 у справі № 21 -438а 12, від 10.04.12р. у справі №21-1115во10, а також в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 06.07.2017 року у справі №826/8161/16, від 26.10,2020 року у справі №826/2706/15. Саме по собі порушення вимог Закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями. Отже, обов`язковою умовою для задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Видача ордерів відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на спірну квартиру АДРЕСА_6 відповідає положенням Житлового кодексу України та ніяким чином не стосуються і не пов`язані із порушенням прав, свобод чи інтересів позивача. Суду не надано доказів наявності у позивача права власності, чи іншого речового права (користування, оренди, найму тощо) на вказане спірне приміщення № 13 будинку по АДРЕСА_1 .

Враховуючи, що позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо видачі Виконавчим комітетом відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ордеру на жиле приміщення АДРЕСА_6 , оскаржувані в межах заявленого ним позову документи не зачіпають будь-яких його інтересів, а відтак не породжують права на захист, тобто права на звернення до суду з даним цивільним позовом.

Після прийняття із державної до комунальної власності гуртожитку, всі заселені кімнати залишились за своїми мешканцями, ДП «Миргородський лісгосп» будь-яких рішень про виселення мешканців із займаних приміщень не приймав. Виконавчий комітет не мав ні прав, ні повноважень, ні законодавчих підстав виселяти будь-кого з мешканців даного гуртожитку.

Відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ордер на спірну квартиру АДРЕСА_3 надавався не як поліпшення житлових умов відповідно до Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм жилих приміщень в Українській PCP (затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1983 р. № 470).

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням виконавчого комітету від 19 січня 2024 року №49 змінено нумерацію квартир на АДРЕСА_30 , з яких дев`ять квартир надано особам, які проживали в будинку (гуртожитку ) квартири АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_19 . АДРЕСА_20 , АДРЕСА_15 , АДРЕСА_21 , АДРЕСА_22 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 , тобто всім тим особам, які мешкали в гуртожитку до моменту його передачі в комунальну власність, в тому числі позивачу, відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Ніхто з мешканців цих квартир не отримав квартиру як поліпшення житлових умов, в тому числі позивач, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Враховуючи зазначене вище, позивач не довів та документально не підтвердив як, чим в якій спосіб відповідачами порушені його права та які саме, при наданні Виконавчим комітетом ордеру на заселення в квартиру АДРЕСА_6 відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Таким чином, позивач вимагає поліпшення житлових умов своєї сім`ї шляхом позбавлення відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 їх житла без належних законних підстав як поліпшення, так і позбавлення.

Враховуючи наведені вище обставини та досліджені письмові докази, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено та не надано доказів, які б підтверджували про порушення відповідачами прав позивача. Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, встановивши правовий характер спірних правовідносин, шляхом дослідження всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявних у справі доказів, суд оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини по справі, які складають правову підставу позову, і дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного вище суд приходить до висновку про відмову позивачу ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв`язку із недоведеністю порушення відповідачами прав позивача.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи, які мають правове значення для вирішення спору по суті.

В зв`язку з відмовою позивачеві у задоволенні позову, судові витрати на її користь з відповідачів не стягуються.

Керуючись статтями 15, 204, 311 ЦК України, статтями 9, 48, 59, 109, 128, 129, 132 ЖК України, статтями 5, 10, 11, 12, 13, 81, 82, 130, 141, 213, 215, 224, 225, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Миргородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління комунальних ресурсів Миргородської міської ради про визнання недійсними та скасування ордера і договору найму (оренди) житла, визнання незаконним та скасування рішення, виселення та визнання права користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 26.02.2025.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_34 .

Представник позивача: Рощина Марина Олексіївна, адреса 07401 м.Бровари, вул. Ярослава Мудрого, 2 а/с 605, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №6310 від 29.03.2023.

Відповідачі:

Виконавчий комітет Миргородської міської ради, код ЄДРПОУ 04057468, місцезнаходження: вул. Незалежності, 17, м. Миргород, Полтавська область;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_35 ;

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_7 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_35 ;

Управління комунальних ресурсів Миргородської міської ради, код ЄДРПОУ 45318469, місцезнаходження: вул. Усика Якова. 7, м. Миргород, Полтавська область.

Суддя: Л. Г. Шатілова