Постанова

від 24.02.2025 по справі 736/628/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

24.02.25

22-ц/812/376/25

Провадження № 22-ц/812/376/25

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 лютого 2025 року м. Миколаїв

справа № 736/628/24

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

переглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан», про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником адвокатом Долговим Антоном Геннадійовичем, на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене 20грудня 2024 року під головуванням судді Чаричанського П.О., повний текст судового рішення складений цього ж дня,

У С Т А Н О В И В:

У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач зазначав, що 31 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 3108324, право вимоги за яким відповідно до укладеного договору факторингу між ТОВ «Мілоан» від 13 вересня 2021 року № 07Т перейшло до ТОВ «Діджи Фінанс».

Відповідач умови кредитного договору від 31 травня 2021 року № 3108324 не виконувала, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 35 400 грн, що складається з: 8000 грн заборгованість по основному боргу, 25 800 грн заборгованість за відсотками, 1600 грн заборгованість за комісією, яку позивач просив стягнути. Також просив стягнути 6000 грн витрат на правничу допомогу.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 3108324 від 31 травня 2021 року у розмірі 35 400 грн, 2422 грн 40 коп. судового збору та 4000 грн витрат на правничу допомогу.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач порушила взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість згідно розрахунку позивача за наданим кредитом, що підлягає стягненню. Витрати на правничу допомогу з урахуванням складності справи, ціни позову, обсягом наданих послуг, виходячи з вимог співмірності було зменшено до 4000 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Долгов А.Г. посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача зазначав, що матеріали справи не містять оригіналу договору № 3108324 від 31 травня 2021 року та підтвердження вручення його копії ОСОБА_1 . Судом не досліджувалися первинні бухгалтерські/банківські документи, а було досліджено лише розрахунок заборгованості наданий позивачем, що позбавило відповідачку бути обізнаною з обґрунтованістю позовних вимог та перевірити правильність нарахування сум. Суд погодився з розрахунком позивача не перевіривши нараховані суми, чим порушив принцип обґрунтованості судового рішення. Поза увагою суду залишився той факт, що проценти та інші штрафні санкції, нараховувались поза межами строків кредитування. Не було перевірено факт не повідомлення ОСОБА_1 про укладений договір відступлення права вимоги від 13 вересня 2021 року. Вважає також, що позивач неправомірно заявив вимогу про стягнення комісії, оскільки відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які комісії, які є послугою у визначенні Закону України «Про споживче кредитування». Задовольняючи вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн суд послався що ця сума складається з написання та збору/витребування необхідних документів, однак документи адвокату були надані клієнтом та ніяких зусиль по збору доказів ним не застосовувались. Крім того позовна заява є «шаблонною» та розгляд справи відбувався без участі адвоката.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Діджи Фінанс» - адвокат Романенко М.Е. вказував, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим. При цьому звертав увагу апеляційного суду, що представник відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції визнавав частково позовні вимоги в розмірі тіла кредиту -8000 грн, отже не заперечував факт виникнення правовідносин між ОСОБА_1 та первісним кредитором за договором від 31 травня 2021 року № 3108324 та отримання відповідачкою кредитних коштів у зазначеній сумі, а тому дані обставини не підлягають доказуванню в розумінні ч. 1 ст. 82 ЦПК України. Необґрунтованими вважає доводи апелянта, що відсотки та інші штрафні санкції нараховувалися поза межами строків кредитування, оскільки умовами договору передбачено продовження строку кредитування (пролонгація) на стандартних (базових) умовах, яка не передбачала вчинення від позичальника певних дій, окрім самого факту продовження користування кредитними коштами. Щодо доводів апелянта про нікчемність умов договору про встановлення одноразової за надання кредиту то, Законом України «Про споживче кредитування» надано право кредитодавцю встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19). Апелянт розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами не спростувала, клопотання про проведення експертизи з метою визначення механізму і розміру нарахованих сум, що склали заборгованість не заявила, доказів повернення кредитних коштів на умовах і в порядку визначеними кредитним договором не надала. Поряд з цим позивачем не здійснювалося жодних додаткових нарахувань і не застосовувалися жодні штрафні санкції до боржника. На думку представника відповідача, не заслуговують на увагу і доводи апелянта про неповідомлення позичальника про право відступлення права вимоги до нового кредитора, оскільки позичальник не був позбавлений можливості виконувати належним чином зобов`язання за договором на користь первісного кредитора. Посилаючись на викладене представник позивача просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2024 року без змін та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» 6000 грн витрат на правову допомогу в суді апеляційної інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Зі змісту статей 11, 12 Закону України«Про електроннукомерцію» (далі Закон) електронні правочини вчиняються на основі відповідних пропозицій (оферт). Зазвичай такі правила є невід`ємною частиною кредитного договору, що прописується в самому договорі та без підтвердження про ознайомлення з такими, договір не буде укладено.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Судом першої інстанції установлено і таке вбачається з матеріалів справи, що 31 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 3108324 (Електронна форма), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний відповідачем у порядку, визначеному ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" (а.с.34-41).

Згідно з пунктами 1.2, 1.3, 1.4, 1.5.1, 1.5.2, 1.6 Кредитного договору сторони визначили, що розмір наданого кредиту 8000 грн., проценти за користування кредитом: 1800 грн, які нараховуються за ставкою 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, стандартна (базова) процентна ставка за кредитом 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Комісія за надання кредиту становить 1600,00 грн, яка нараховується за ставкою 20% від суми кредиту одноразово. Кредит надається строком на 15 днів з 31.05.2021 року, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 15.06.2021 року.

Відповідно до пункту 2.4.1 Договору Позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п.1.4. Договору, а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.

У п. 2.3.1.2 Договору сторони погодили, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролангацій. Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних базових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п. 1.6 Договору.

Відповідно до п.4.2. договору у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору кредитодавець, починаючи з дня, наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п.1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України. У випадку нарахування процентів вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні ч.2 ст.625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п.1.6 договору. Обов`язок позичальника зі сплати таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.

За п. 6.4. договору укладення кредитодавцем договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.

Згідно з п. 6.5. договору цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, надавши відповідачу грошові кошти в обумовленому Договором розмірі шляхом перерахування на банківську картку позичальника (а.с. 56).

ОСОБА_1 кредитні кошти та проценти за користування кредитом не повертала, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 35 400 грн., з яких 8000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 25800 грн. - заборгованість за процентами, 1600 грн. заборгованість за комісією, що відповідачкою не було спростовано.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернення грошових коштів у розмірі та на умовах , визначених договором.

Так, в суді першої інстанції представник відповідачки визнав позов в частині заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8000 грн. Доказів, які б свідчили про сплату відповідачкою процентів та комісії матеріали справи не містять і ОСОБА_1 на таке не посилалась.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив правильність наданого позивачем розрахунку колегія суддів не приймає, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на спростування даного розрахунку. Наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості у справі, оскільки первинні банківські документи формуються, складаються та зберігаються в установі банку, який видав кредит, тоді як ТОВ «Діджи Фінанс» не є первісним кредитором.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо нарахування процентів після закінчення строку кредитування з огляду на таке.

Матеріалами справи встановлено, що умовами договору про споживчий кредит (пункт 1.4) визначено, що терміном повернення кредиту, сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом є 15 червня 2021 року.

Разом з тим, пункт 2.3 договору передбачає його пролонгацію, як на пільгових, так і стандартних умовах.

Зокрема, пунктом 2.3.1.2 договору визначено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в пункті 1.6 цього договору.

Указане свідчать про те, що умовами кредитного договору сторони погодили порядок продовження строку кредитування, умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.

Відповідно до пункту 2.4.1 позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого пунктом 1.4 (15 червня 2021 року), а у випадку пролонгації - не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.

У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов`язання позичальника за цим договором, у тому числі, а не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами цього договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений пунктом 1.4 договору або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного згідно пункту 1.3 та пункту 2.3 цього договору, виконання зобов`язань зі сплати платежів вважається простроченим позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4, пунктом 3.2.5 договору (пункт 2.4.2 договору).

Пунктом 4.2 розділу 4 кредитного договори сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою пунктом 1.6 договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів у розумінні частини другої статті 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.

У цьому випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення коштів за тілом кредиту у строк, визначений договором (15 червня 2021 року). Відтак ОСОБА_1 продовжила користуватись кредитними коштами, а тому пролонгація дії кредитного договору відбулась автоматично на 60 календарних днів, що відповідає пункту 2.3 договору. тобто по 14 серпня 2021 року.

Отже, у період з 16 червня 2021 року по 14 серпня 2021 року нарахування процентів первісним кредитором здійснювалося за стандартною (базовою) ставкою 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за відсотками (плати за користування кредитом) після закінчення попередньо визначеного строку кредитування, який було пролонговано, відповідно до умов договору, у розмірі 25800 грн за період з 01 червня 2021 року по 14 серпня 2021 року, тобто у межах узгодженого сторонами строку кредитування.

При цьому спірний договір про споживчий кредит та його умови в судовому порядку не оскаржувалися, не визнавалися недійсними, а тому є такими, що відповідають волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629ЦК України є обов`язковими для виконання.

Згідно зі ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно п. 3.2.6 кредитного договору ТОВ «Мілоан» має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу чи делегувати (доручати здійснення) свої права за цим Договором (повністю або часткового) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди позичальника.

Оскільки обов`язки боржника ОСОБА_1 перед кредитором виконані не були, то укладаючи 13 вересня 2021 року договір факторингу №07Т, ТОВ «Мілоан» передало ТОВ «Діджи Фінанс» право грошової вимоги до ОСОБА_1 , на що вказує доданий до договору акт приймання-передачі реєстру прав вимог та витяг з додатку до договору.

Встановивши викладені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем доведена наявність у відповідача заборгованості за договором №3108324 про надання споживчого кредиту, укладеного 31 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , яка відповідно до ст. 526, 1054, 1048 ЦК України підлягає стягненню на користь ТОВ «Діджи Фінанс».

Доводи представника відповідача Долгова А.Г. в апеляційній скарзі про те, що матеріали справи не містять оригіналу укладеного договору не заслуговують на увагу.

Так з кредитного договору, який завантажений апеляційним судом з Електронного суду та відкритий через програмне забезпечення, призначене для читання PDF файлів, вбачається, що він підписаний відповідачем 31 травня 2021 року одноразовим ідентифікатором U30521, який був направлений відповідачу на її мобільний номер НОМЕР_1 , який вказувався нею при реєстрації на сайті що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання відповідачем кредитного договору, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. При укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов і ТОВ «Мілоан» вказаний договір був виконаний шляхом перерахування кредитних коштів ОСОБА_1 .

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеномустаттею 204 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги, щодо невручення копії кредитного договору ОСОБА_1 не заслуговують на увагу, оскільки в п. 6.2. вказаного Договору передбачено, що після укладення кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника.

Не можуть бути прийняті до уваги доводи апелянта щодо незаконності стягнення комісії.

Так, 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Таким чином, виходячи з аналізу вимог пункту 4 частини 1 статті 1,частини 2 статті 8, частини 1 статті 1, статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз`яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19 така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).

За такого, включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем комісії за надання кредиту у розмірі 1600 грн., а також подальше витребування нарахованої комісії позивачем з відповідачки, колегія суддів вважає таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Підстав для визнання умови договору про сплату комісії за надання кредиту нікчемною немає. Зустрічного позову про визнання недійсним пункту кредитного договору щодо стягнення комісії відповідач не подавала.

Отже, вимоги позивача про стягнення комісії є правомірними та вірно задоволенні судом першої інстанції. Доводи апеляційної скарги правильність висновку суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки позовних вимогпро стягненняз ОСОБА_1 неустойки таінших платежів,що підлягаютьсплаті споживачемза порушеннявиконання йогозобов`язань, ТОВ «Діджи Фінанс» не заявляло, то не можна вважати обґрунтованими посилання в апеляційній скарзі на порушення абз. 1 ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки вказаною нормою встановлено обмеження саме таких сум.

Доводи апеляційної скарги про те, що позичальника не було повідомлено про відступлення права вимоги за кредитним договором, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та звільнення відповідача від відповідальності за невиконання умов договору, оскільки відповідно до частини другої статті 516ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Тобто, за змістом цього положення несприятливі умови для нового кредитора пов`язуються із виконанням боржником обов`язку первісному кредитору, а не у звільненні від такого обов`язку в цілому.

Крім того, позивач 18 жовтня 2023 року рекомендованим листом надсилав на адресу відповідача досудову вимогу за вих. № 3288912068-АВ від 27.09.2023 р., в якій, зокрема, зазначав про перехід до нього права вимоги за кредитним договором на підставі договору факторингу №07Т від 13 вересня 2021 року, однак повідомлення, яке направлено ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , повернуто ТОВ «Діджи Фінанс» з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Тому, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Колегія суддів вважає слушними заперечення представника відповідача щодо неспівмірності заявленої представником позивача суми витрат на правову допомогу надану в суді першої інстанції, але судом ця обставина була врахована та з урахуванням складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, було зменшено розмір відшкодування витрат на правову допомогу до 4000 грн.

Таким чином, колегія не вбачає підстав для скасування рішення районного суду, постановленого з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Отже апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із п.п."в" п.4 ч.1 ст.382ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції повинна містити, крім іншого, також висновки щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

За змістомстатті 137ЦПКУкраїни витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відзив ТОВ «Діджи Фінанс» на апеляційну скаргу містить клопотання про відшкодування 6 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської». З акту, складеного 28 січня 2025 року, про підтвердження факту надання правничої (правової) адвокатом допомоги згідно договору №42649746 від 11 грудня 2023 року та Додаткових угод вбачається, що вказані витрати стосуються вартості наданих адвокатом послуг: аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін і доповнень, аналіз наявних кредитних та платіжних документів ( 1 год 750 грн), правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» (1,5 год 1500 грн), складання відзиву на апеляційну скаргу, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які поніс позивач і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції (три години 3000 грн).

Апеляційний суд звертає увагу, що з огляду на категорію справи предмет спору в цій справі не є складним, не вимагає вивчення великого обсягу фактичних даних, Адвокатське бюро «Анастасії Міньковської» надавало послуги позивачу при зверненні із позовом до суду, тому ознайомлення зі змістом апеляційної скарги та складення відзиву на апеляційну скаргу не могло потребувати багато часу, враховуючи однотипність спорів щодо стягнення кредитної заборгованості. За таких обставин апеляційний суд вважає достатнім та розумним відшкодуванням ТОВ «Діджи Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 1000 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Долговим Антоном Геннадійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 грудня 2024 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 1000 грн 00 коп. (одну тисячу гривень) відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Н.В. Самчишина

Т.В. Серебрякова

Повний текст судового рішення складений 26 лютого 2025 року