Рішення

від 24.02.2025 по справі 565/1534/23

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 565/1534/23

провадження № 2/753/226/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року суддя Дарницького районного суду м. Києва Котвицький В.Л., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Дарницького районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Ріальто» звернулось до суду із вказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором № 210101-31494-2 від 01.01.2021 в сумі 21 755,20 грн, 2684,00 грн сплаченого судового збору та 9000,00 грн витрат на правову допомогу.

Свої вимоги мотивувало тим, що 01.01.2021 між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» (торгова марка «MONETKA») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 210101-31494-2, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 4000,00 грн,строком на 12 днів, шляхом переказу на його платіжну картку, емітовану АТ «Універсал Банк», зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 1,99 % від суми кредиту за кожен день користування та 3,5 % від залишку суми кредиту за кожен день прострочення терміну повернення кредиту.

Зазначає, що кредитний договір укладений у електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://monetka.ua, для чого відповідач пройшов ідентифікацію та верифікацію особи (заповнив анкету-заяву з зазначенням прізвища, ім`я та по батькові, даних паспорта, РНОКПП, місця проживання, місця реєстрації, зазначив реквізити картки для отримання кредиту), підтвердив номер мобільного телефону, ознайомився з умовами надання кредиту, умовами кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, в тому числі, на умовах фінансового кредиту, здійснив акцептування кредитного договору шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного електронним підписом з одноразовим ідентифікатором.

Кредитні кошти були відправлені відповідачу 01.01.2021 на платіжну картку емітовану АТ «Універсал Банк».

Зазначає, що відповідач не виконав умови кредитного договору, в зв`язку з чим, у нього виникла заборгованість.

З огляду на викладене, просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 210101-31494-2 від 01.01.2021, станом на 12.09.2023, в розмірі 21 755,20 грн, з яких: 4000,00 грн - заборгованість за кредитом; 955,20 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до пункту 1.2. кредитного договору за ставкою 1,99 % за кожен день користування кредитом за період з 01.01.2021 по 13.01.2021 (включно); 16 800,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами, відповідно до п. 3.3. кредитного договору, за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом за період з 14.01.2021 по 13.05.2021 відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Ухвалою від 14.11.2023 відкрито провадження в справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

Копію ухвали суду від 14.11.2024 позивачем та відповідачем одержано 15.11.2023 та 05.02.2024 відповідно, що вбачається з довідок про доставку електронного листа.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже, суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01.01.2021 між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 210101-31494-2.

Відповідно до умов п. 1.1 укладеного договору, товариство надає позичальникові грошові кошти в розмірі 4000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом не пізніше строку, визначеного в п. 1.3. договору, кредит надається не на споживчі цілі.

У п. 1.2. вказаного договору сторони погодили наступну процентну ставку за користування кредитом - 1,99 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом у межах строку, визначеного пунктом 1.3. договору.

Пунктом 1.3. договору визначено, що строк надання кредиту становить 12 днів.

Згідно умов п. 3.3. укладеного кредитного договору, у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених пунктом 1.3 договору, позичальник сплачує товариству плату за користування кредитом за підвищеною ставкою - 3,5 % від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього договору.

Відповідно до квитанції № 340644429 від 01.01.2021 ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» перерахувало на картковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 4000,00 грн. У графі «призначення» вказано перерахування коштів за договором надання фінансового кредиту № 10101-31494-2 від 01.01.2021.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №10101-31494-2 від 01.01.2021, вбачається, що станом на 12.09.2023 заборгованість відповідача складає 21 755,20 грн, з яких: 4000,00 грн - заборгованість за кредитом; 955,20 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до пункту 1.2. кредитного договору за ставкою 1,99 % за кожен день користування кредитом за період з 01.01.2021 по 13.01.2021 (включно); 16 800,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами, відповідно до п. 3.3. кредитного договору, за ставкою 3,5 % за кожен день користування кредитом за період з 14.01.2021 по 13.05.2021 відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України

Відповідно до ст. 6 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно дост. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідачем не надано доказів на спростування наданих позивачем доказів стосовно перерахування позивачем на його рахунок коштів у розмірі 4000,00 грн.

Правила надання грошових коштів у кредит ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» перебувають в загальному доступі, опубліковані на сайті товариства.

Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Із запропонованими умовами відповідач ознайомився та погодився з ними.

За таких обставин, суд вважає, що кредитний договір № 10101-31494-2 від 01.01.2021 укладено та підписано сторонами в електронній формі і такі дії сторін узгоджуються з вимогами ст.ст. 6, 627 ЦК України та ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Про відповідність електронного правочину, підписаного за допомогою одноразового ідентифікатора за домовленістю сторін, вимогам закону, висловив свою позицію і Верховний суд у постанові від 16.12.2020 року в справі № 561/77/19.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що п. 3.3 кредитного договору № 10101-31494-2 від 01.01.2021 встановлено розмір процентної ставки, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, як відповідальність за прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається із умов, укладеного між сторонами кредитного договору, в пункті 3.3. договору сторони узгодили, що у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених пунктом 1.3 договору, позичальник сплачує товариству плату за користування кредитом за підвищеною ставкою - 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього договору.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з пунктом 6.23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року в справі № 910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК Україниборжник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У пункті 6.20. цієї ж постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Згідно п. 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі № 5017/1987/201 така правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК.

Відповідно до п. 3.3. укладеного між сторонами кредитного договору, у випадку порушення строків повернення кредиту, встановлених пунктом 1.3 договору, позичальник сплачує товариству плату за користування кредитом за підвищеною ставкою - 3,5% від суми несвоєчасно повернутого кредиту за кожний день користування кредитом понад строк, зазначений у пункті 1.3 цього договору.

Таким чином, сторони встановили цим пунктом договору свій інший розмір процентів річних від суми несвоєчасно повернутого кредиту та те, що процентна ставка, визначена в цьому пункті договору нараховується відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При цьому пролонгація строку дії договору не є умовою застосування визначеної процентної ставки, а може ураховуватися лише для визначення строку, з якого така процентна ставка має нараховуватися.

Між ТОВ «ФК «Фінанс Інновація» та ТОВ «Ріальто» 01.07.2021 укладено договір про відступлення права вимоги № 01/07/2021-Р/М, відповідно до якого, право вимоги за договором № 10101-31494-2 від 01.01.2021 перейшло до ТОВ «ФК «Ріальто».

Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в акті приймання-передачі прав та додаткових договорах до договору.

Відповідно до витягу з акта приймання-передачі прав № 1 від 01.07.2021 до договору відступлення права вимоги № 01/07/2021-Р/М передано право вимоги за кредитним договором № 10101-31494-2 від 01.01.2021.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з позовною заявою, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача на його користь понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 грн на підставі: договору про надання юридичних послуг №02/06/2022 від 02.06.2022, довіреності, свідоцтва, акта приймання-передачі наданих послуг № 92/1 від 03.05.2023 до договору про надання юридичних послуг від 02.06.2022.

Суд, проаналізувавши надані докази, доходить до таких висновків.

Відповідно до частин другої та третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.

Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Також, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019р. у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019р. у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019р. у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019р. у справі № 915/237/18).

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми заборгованості за кредитним договором, яка підлягала стягненню з відповідача, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 2 000,0 грн., яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, при цьому судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих за сторони позивача коштів.

У зв`язку з задоволенням позову судовий збір у розмірі 2684,00 грн. підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 525, 526, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ріальто» (код ЄДРПОУ 43492595) заборгованість за кредитним договором № 10101-31494-2 від 01.01.2021 у сумі 21 755,20 грн., а також судовий збір у розмірі 2684,00 грн та 2 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 24.02.2025.

Суддя В.Л. Котвицький