Рішення

від 27.01.2025 по справі 460/4215/19

ЯВОРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 460/4215/19

Провадження №2/944/85/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2025 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Поворозника Д.Б.,

за участю секретаря судового засідання Климейко Л.Г.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Яворівської міської ради Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про скасування рішень, скасування державної реєстрації права власності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

19 серпня 2019 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21 січня 2021 року, просив: визнати незаконним та скасувати рішення Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області № 484 від 25 лютого 2010 року про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 4625881900:03:003:0010, площею 0, 2500 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 4625881900:03:003:0010, площею 0, 2500 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, із припиненням зареєстрованого на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 935454 від 03 грудня 2010 року речового права власності ОСОБА_2 ; визнати незаконним та скасувати рішення Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області № 332 від 05 квітня 2012 року про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки кадастровий номер 4625881900:03:003:0018, площею 0,2500 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 4625881900:03:003:0018, площею 0,2500 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, із припиненням зареєстрованого на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 740959 від 14 вересня 2012 року, речового права власності ОСОБА_5 ; зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не чинити йому перешкод у володінні та користуванні земельною ділянкою площею 0,1500 га в с. Вербляни Яворівського району Львівської області, шляхом демонтажу встановленої огорожі.

На обґрунтування позову зазначив, що згідно з рішенням Виконавчого комітету Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області № 7 від 28 січня 1991 року «Про надання земельної ділянки у постійне користування для індивідуального житлового будівництва» йому було надано у постійне користування земельну ділянку із земель населеного пункту площею 0,15 га в с. Вербляни Яворівського району Львівської області. На підставі даного рішення він звернувся до відділу містобудування та архітектури Яворівської райдержадміністрації та отримав будівельний паспорт на забудову наданої земельної ділянки. В процесі виготовлення будівельного паспорта на забудову представником Головного архітектора Яворівського району було винесено надану земельну ділянку в натурі (на місцевості) в кварталі житлової забудови в с. Вербляни Яворівського району. Виділену земельну ділянку в натурі (на місцевості) ним було огороджено згідно з встановлених межових знаків, на ділянку було завезено будівельний матеріал у вигляді піску та щебеню. Однак, через скрутне матеріальне становище та погіршення стану здоров?я подальші будівельні роботи на наданій земельній ділянці ним не проводилися. Певний період до 2000 року земельна ділянка ним використовувалася для вирощування зернових культур, однак через віддаленість наданої земельної ділянки від мого місця проживання вирощування зернових культур стало економічно невигідно. В серпні 2016 року він виявив, що встановлена на земельній ділянці дерев`яна огорожа відсутня і сусідами проводяться роботи по встановленню нової огорожі. З цього приводу він звернувся до голови Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області Були В.Р., де дізнався, що надана йому земельна ділянка приватизована сусідами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки. Так, частина належної йому земельної ділянки передана у власність відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області № 484 від 25 лютого 2010 року та ним отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 935454 від 03 грудня 2010 року. А інша частина належної йому земельної ділянки передана у власність відповідачу ОСОБА_5 на підставі рішення Верблянської сільської ради № 332 від 05 квітня 2012 року та ним отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯМ № 740959 від 17 вересня 2012 року. Разом з тим, ним як землекористувачем спірної земельної ділянки, жодної згоди на вилучення з його користування земельної ділянки не надавалася, також не приймалося судових рішень про припинення його права користування земельною ділянкою. Таким чином, оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування порушено його законні права, як користувача земельної ділянки, а саме без його згоди належна йому земельна ділянка була передана у власність іншим особам. Фактичне самовільне захоплення відповідачами його земельної ділянки не могло породжувати будь-яких прав на таку земельну ділянку, зокрема, права на безоплатну приватизацію такої ділянки. Зважаючи на викладене, просить позов задовольнити.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року головуючим суддею у справі визначено Кондратьєву Н.А.

Ухвалою судді Кондратьєвої Н.А. від 19 вересня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

21 січня 2021 року представник позивача ОСОБА_4 адвокат Варениця В.С. подав заяву про уточнення позовних вимог.

Ухвалою суду від 22 квітня 2021 року Верблянську сільську раду Яворівського району Львівської області замінено на правонаступника Яворівську міську раду Львівської області.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 грудня 2021 року головуючим суддею у справі визначено суддю Поворозника Д.Б.

Ухвалою суду від 07 червня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Під час судового розгляду справи позивач ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково зазначив, що йому виділили у 1990 роках земельну ділянку. На цій земельній ділянці він розпочав будівництво, завіз камінь, пісок, близько 2 років використовував земельну ділянку як город. Він проживає від даної ділянки близько 5 км, тому він дозволив суміжним землекористувачам ОСОБА_2 та ОСОБА_5 користуватися його земельною ділянкою порівно або як вони погодять між собою. Будівництво на цій земельній ділянці він так і не розпочав, тому що до неї велика відстань, діти були малі. На даний час його син має намір будувати власний будинок. Про те, що ОСОБА_2 будує будинок на земельній ділянці, він дізнався приблизно у 2016-2017 роках, про це повідомили родичі. Його дружина ОСОБА_6 та син ОСОБА_7 поїхали до ОСОБА_2 . Він не їхав, вони йому сказали, що земельна ділянка огороджена, на ній знаходиться літня кухня і сарай. Дружина і син сказали ОСОБА_2 та його дружині що хочуть розпочати будівництво на цій земельній ділянці, а йому не сказали про що вони тоді говорили з відповідачем. Також вказав, що йому невідомо про те, що дружина або дочка хотіли від ОСОБА_2 кошти за земельну ділянку. Він грошей не вимагав, про гроші син та дружина нічого не говорили, а він з відповідачами особисто не говорив. Йому відомо, що дружина, син і дочка ще один раз розмовляли з ОСОБА_2 щодо земельної ділянки. Син сказав, що буде звертатися до адвоката, щоб врегулювати це питання. Позовну заяву підписував він, однак питанням повернення земельної ділянки займається син. Про те, що ОСОБА_2 будує будівлі на земельній ділянці він дізнався у 2016-2017 роках, до цього часу по вулиці де знаходиться земельна ділянка не їздив, але в саме с. Вербляни Яворівського району Львівської області приїжджав. Зазначає, що в сільській раді заяву про відмову від земельної ділянки не писав, дозволу на приватизацію земельної ділянки ОСОБА_2 і ОСОБА_5 не давав. Коли побачив, що відповідачі користуються земельною ділянкою, він не звертався в сільську раду, звернулася його старша дочка, якій повідомили, що земельна ділянка приватизована. Він не приватизував земельної ділянки, бо на той час вона була йому не потрібна. Коли йому виділили спірну земельну ділянку, він загородив її з обох сторін. Він має у власності житловий будинок та земельну ділянку під ним в с. Пазиняки Яворівського району Львівської області. Технічної документації на землю він не оформив. ОСОБА_2 та ОСОБА_5 він не казав забирати земельну ділянку, а надав дозвіл на користування нею лише для сільськогосподарських потреб.

Під час судового розгляду справи представник позивача ОСОБА_4 адвокат Варениця В.С. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково зазначив, що на підставі рішення Виконавчого комітету Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області № 7 від 28 січня 1991 року «Про надання земельної ділянки у постійне користування для індивідуального житлового будівництва» ОСОБА_4 було надано у постійне користування земельну ділянку із земель населеного пункту площею 0, 15 га в с. Вербляни. Земельну ділянку було винесено в натурі в кварталі житлової забудови с. Вербляни Яворівського району Львівської області. Після цього дана земельна ділянка якийсь час використовувалася позивачем з метою ведення особистого селянського господарства. Однак через віддаленість земельної ділянки від місця проживання, її використання стало економічно невигідним. Тому позивач передав земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства відповідачам. В серпні 2016 році позивачу стало відомо про те, що відповідачі приватизували його земельну ділянку. Приватизація є незаконною, оскільки позивач не давав згоду на це, відповідно, земельна ділянка незаконно вибула із його користування. Те, що це та сама ділянка підтверджується рішенням від 28 січня 1991 року, оскільки її місце розташування між сусідами ОСОБА_8 , який є тестем ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , який є батьком ОСОБА_5 , а також не заперечується відповідачами.

Під час судового розгляду справи ОСОБА_2 позовні вимоги заперечив, просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що в 1991 році ОСОБА_4 було виділено земельну ділянку, яка розташована між його земельною ділянкою та земельною ділянкою ОСОБА_5 . В 1993 році ОСОБА_4 сказав йому та ОСОБА_5 , що відмовляється від земельної ділянки, вона йому не потрібна, дозволив користуватися нею. Відповідно, вони з ОСОБА_5 розділили земельну ділянку порівно. В 1993 році, після того як ОСОБА_4 віддав їм земельну ділянку, вони з ОСОБА_5 повідомили сільського голову ОСОБА_10 щоб оформити документи, приблизно через два тижні він прийшов оглянути земельну ділянку. Сільський голова запропонував цю земельну ділянку сусідам навпроти, однак вони відмовилися, оскільки земельна ділянка була в неналежному стані, тоді сільський голова дозволив йому та ОСОБА_5 користуватися земельною ділянкою. До 1996 року він побудував на своїй земельній ділянці будинок, а на земельній ділянці ОСОБА_4 літню кухню і господарські будівлі. ОСОБА_4 жив у сусідньому селі, але часто проїжджав через с. Вербляни Яворівського району Львівської області, відвідував кладовище у селі, приїжджав до родичів, бачив, що він будує будинок, літню кухню, господарські споруди і нічого на це не говорив. Право власності на земельну ділянку він оформив в 2010 році, до того часу в селах не оформляли права власності на земельні ділянки. У 1997 році дружина ОСОБА_4 прийшла до нього і казала заплати їй кошти, за те, що він будується на їхній земельній ділянці. Пізніше, приблизно у 2002-2003 роках, вона знову приходила, хотіла гроші за земельну ділянку. Після подачі позову до суду син ОСОБА_4 сказав віддати йому іншу земельну ділянку з проведеними комунікаціями, натомість він рекомендував йому звернутися до сільської ради. Земельну ділянку може повернути, якщо позивач заплатить за будівлі, які знаходяться на ній.

Під час розгляду справи відповідач ОСОБА_5 заперечив щодо задоволення позову. Зазначив, що приблизно в середині 1990-х років ОСОБА_4 дав їм в користування спірну земельну ділянку. Згодом він і ОСОБА_2 пішли до голови сільської ради. Голова сільської ради пропонував різним сусідам забрати земельну ділянку ОСОБА_4 , але ніхто не хотів, бо там погане місце, яма. ОСОБА_4 сказав йому забирати земельну ділянку, бо вона йому не потрібна, він отримав іншу в с. Пазиняки Яворівського району Львівської області (це було приблизно в 1990-х роках, точно не пам`ятає). За усним погодженням із сільським головою він і ОСОБА_2 поділили земельну ділянку. Коли сільський голова сказав йому та ОСОБА_2 розділити земельну ділянку дозволу в ОСОБА_4 вже не запитували, оскільки до цього він вже дозволив це зробити. Сільський голова пропонував позивачу та його родині іншу земельну ділянку, але вони відмовилися. Деякий час вони користувалися земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства. Користувалися земельною ділянкою вони з ОСОБА_2 відкрито, ОСОБА_4 жодних претензій не мав, скарги не писав. Приблизно 5 років тому до нього приходила дружина ОСОБА_4 , говорила з його дружиною, хотіла гроші за земельну ділянку, суму не пам`ятає, вони відмовилися, бо сума була велика. На цій земельній ділянці він нічого не будував, використовував як город, а будинок розташований на виділеній йому земельній ділянці. Зазначив, що може повернути земельну ділянку позивачу, якщо він відшкодує витрати, які були понесені на визнання права власності на земельну ділянку.

Під час судового розгляду представники відповідача Яворівської міської ради Львівської області Кудрявцев О.О. і Заяць Г.Р. щодо задоволення позову заперечили. Зазначили, що право власності є непорушним, для його скасування потрібні вагомі підстави. Позивач отримав земельну ділянку в користування у 1991 році, використовував не за цільовим призначенням, будівництво не здійснював. Пізніше земельна ділянка була передана іншим особам, передача була узгоджена усно з позивачем. На спірній земельній ділянці є нерухоме майно відповідача, який отримав дозвіл на будівництво. Позивачу була надана інша земельна ділянка, право на забудову якої він вичерпав, що підтверджується оформленням права власності на будівництві в іншому населеному пункті. В міській раді немає згоди ОСОБА_4 на вилучення земельної ділянки, не було рішення про вилучення земельної ділянки. Земельна ділянка використовувалася ОСОБА_4 не за призначенням. Статтею 22 Земельного кодексу УРСР 1990 року, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин було визначено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Так, право власності виникає з моменту виносу земельної ділянки в натурі і оформлення державного акту. З прийняттям Земельного кодексу України 2001 року фізичні особи втрачають право на користування земельною ділянкою, якщо не оформлять державних актів. З 1991 року до 2010 року позивач не користувався земельною ділянкою за призначенням, не звертався до сільської ради з метою її приватизації. Тому Верблянська сільська рада Яворівського району Львівської області в порядку ст. 118 Земельного кодексу України надала земельну ділянку у власність іншим особам. При цьому позивача не було повідомлено про це, оскільки він впродовж тривалого часу не скористався правом на приватизацію земельної ділянки. Акту виносу меж земельної ділянки ОСОБА_4 не підписано представником виконкому Верблянської сільської ради народних депутатів. Позивач немає документів на спірну земельну ділянку, ним знехтувано правом на отримання земельної ділянки у власність і оформленням відповідних документів на це.

Також позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки йому було відомо про те, що відповідач ОСОБА_2 здійснює будівництво на земельній ділянці. Будівництво було відкритим.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 надала такі показання. Вказала, що вона є дружиною позивача ОСОБА_4 . Земельну ділянку в с. Вербляни Яворівського району Львівської області виділили її чоловіку у 1990 чи 1991 році. Цю земельну ділянку вони використовували для сільськогосподарських потреб близько трьох років. Також завозили камінь для подальшого будівництва. Коли припинили користуватися земельною ділянкою, вона не оброблялася близько 5 років. Відповідачі без дозволу почали завозити землю, засипати впадину, розділили земельну ділянку навпіл. Вона та її чоловік не давали дозволу на користування відповідачами земельною ділянкою. Те, що відповідачі загородили земельну ділянку, вона побачила приблизно в кінці 1990-х років. Говорила з дружиною ОСОБА_2 , запитувала чому вони загородили земельну ділянку, на що остання сказала, що їм дадуть земельну ділянку в іншому місці. Щодо цього питання вони зустрічалися не один раз, останній раз коли відповідачі здійснили приватизацію земельної ділянки у 2010-2011 роках. Вона запитувала відповідачів, як їм живеться на її землі, яку вони відмовилися повертати, вони казали звернутися до суду. ОСОБА_5 говорив, що вона не має відношення до цієї земельної ділянки. Ще до приватизації земельної ділянки, відповідачами вона говорила їм повернути кошти, які її сім`я витратила на оформлення документів, їй сказали, що нічого повертати не будуть, а віддадуть земельну ділянку в іншому місці. Останні розмови з відповідачами були у 2019 році, перед поданням позову. Чоловік дозволив відповідачам тимчасово користуватися земельною ділянкою як городом. Ділянка їм потрібна, оскільки їхній син хотів будувати там будинок. Вона дізналася про те, що відповідачі приватизували земельну ділянку у сільській раді в 2015 році, де їй усно повідомили про це, сказали що не можуть допомогти, рекомендували звернутися до суду. Чоловік також звертався, але письмово, йому дали відповідь у 2016 році. Зазначила, що вони у свій час не оформили приватизацію цієї земельної ділянки, до 2010 року не зверталися до сільської ради щодо цієї ділянки. Цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, однак жодних будівельних робіт на цій ділянці до 2010 року вони не проводили. В чоловіка немає іншої земельної ділянки у власності, в інших членів сім`ї також. Земельну ділянку у с. Пазиняки Яворівського району Львівської області чоловік успадкував, вона є його власністю.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надав такі показання. Вказав, що він народився у 1991 році та є сином позивача, проживає в м. Новояворівську Яворівського району Львівської області. Зі слів батька йому відомо про те, що батьку у 1990 чи 1991 році виділили земельну ділянку в с. Вербляни Яворівського району Львівської області для будівництва. Перед поданням позову він спілкувався із відповідачами, сказав, що хоче будувати будинок на цій земельній ділянці та врегулювати це питання в позасудовому порядку. Запропонував вирішити мирно або скасувати приватизацію земельної ділянки і повернути їм земельну ділянку. Також пропонував, щоб відповідачі взяли собі інші земельні ділянки. Відповідачі сказали звертатися до суду.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_11 надала такі показання. Вказала, що вона народилася у 1993 році, є дочкою позивача, проживає в м. Яворові Яворівського району Львівської області. З дитинства пам`ятає, як мама під час поїздок в с. Вербляни Яворівського району Львівської області спілкувалася із дружиною ОСОБА_2 про земельну ділянку. До подачі позову вона разом з мамою їздила до відповідачів, з якими розмовляли щодо спірної земельної ділянки. Вона чула, як мама казала повернути земельну ділянку, або надати іншу. Вона не вимагала кошти у відповідачів, не чула щоб мама говорила про кошти.

В судове засідання 27 січня 2025 року позивач ОСОБА_4 не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подав.

В судовому засіданні 27 січня 2025 року представник позивача ОСОБА_4 адвокат Варениця В.С. позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

В судовому засіданні 27 січня 2025 року представник відповідача Яворівської міської ради Львівської області Заяць Г.Р. позовні вимоги заперечила, просила відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 27 січня 2025 року відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги заперечив, просив відмовити у задоволенні позову.

В судове засідання відповідач ОСОБА_5 не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подав.

Зважаючи на те, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5 були належним чином повідомлені про розгляд справи, надали свої пояснення щодо обставин справи в судовому засіданні, в судовому засіданні бере участь представник позивача, суд вважає за можливе завершити розгляд справи за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, зважаючи на таке.

Суд встановив, що рішенням Виконавчого комітету Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області № 7 від 28 січня 1991 року «Про надання земельної ділянки у постійне користування для індивідуального житлового будівництва» ОСОБА_4 було надано у постійне користування земельну ділянку із земель населеного пункту площею 0,15 га в с. Вербляни Яворівського району Львівської області, між сусідами ОСОБА_12 та ОСОБА_9 .

Головним архітектором Яворівського району виготовлено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки виділеної індивідуальному забудівнику ОСОБА_4 в с. Вербляни Яворівського району Львівської області, винесено земельну ділянку в натурі (на місцевості) в кварталі житлової забудови.

Відповідно до акту виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель від 09 вересня 1993 року, на підставі рішення виконкому Яворівської районної Ради народних депутатів № 7 від 28 січня 1991 року та відповідно до проекту забудови земельної ділянки, встановлено в натурі межі земельної ділянки, виділеної ОСОБА_4 для будівництва індивідуального житлового будинку і господарських будівель, площею 0,1500 га, в с. Вербляни Яворівського району Львівської області.

Відповідно до відповіді Верблянською сільською радою Яворівського району Львівської області № 287/1 від 26 серпня 2016 року, на запит ОСОБА_4 , виконавчий комітет повідомив, що власником земельної ділянки на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 740959 є ОСОБА_5 та на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯР № 935455та ЯЛ № 935454 є ОСОБА_2 .

Відповідно до рішення Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області № 265 від 19 грудня 2011 року «Про надання дозволу ОСОБА_5 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку» надано дозвіл ОСОБА_5 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2500 га в с. Вербляни Яворівського району Львівської області.

Відповідно до рішення Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області № 332 від 05 квітня 2012 року «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 » передано у власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Вербляни Яворівського району Львівської області.

ОСОБА_5 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо підготовки та видачі державного ату на право власності на землю для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Вербляни Яворівського району Львівської області, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4625881900:03:003:0018.

ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 740959, на підставі рішення Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області № 332 від 05 квітня 2012 року, відповідно до якого він є власником земельної ділянки площею 0,2500 га в с. Вербляни Яворівського району Львівської області, цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідно до рішення Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області № 484 від 25 лютого 2010 року «Про передачу земельної ділянки у власність» передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та змелену ділянку площею 0,0102 га для ведення особистого селянського господарства в с. Вербляни Яворівського району Львівської області.

ОСОБА_2 виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо підготовки та видачі державного ату на право власності на землю для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Вербляни Яворівського району Львівської області, земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4625881900:03:003:0010, та для ведення особистого селянського господарства із кадастровим номером 4625881900:03:003:0011.

ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 935454, на підставі рішення Верблянської сільської ради Яворівського району Львівської області № 484 від 25 лютого 2010 року, відповідно до якого він є власником земельної ділянки площею 0,2500 га в с. Вербляни Яворівського району Львівської області, цільове призначення земельної ділянки будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Так, підставою для звернення до суду із даним позовом ОСОБА_4 вказує на самовільне захоплення відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 земельної ділянки, яка належить йому на праві користування, необхідність захисту його порушеного права шляхом визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування та державної реєстрації земельних ділянок.

На час прийняття Верблянською сільською радою народних депутатів рішення № 7 від 28 січня 1991 року «Про надання земельної ділянки у постійне користування для індивідуального житлового будівництва» діяв Земельний Кодекс УРСР від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ, який зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13 березня 1992 року № 2196-ХІІ, закріпив право приватної власності громадян на землю.

Стаття 2 Земельного кодексу України 1990 року визначала склад земель України та поділяла їх відповідно до цільового призначення на: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); 3) землі промисловості, транспорту, зв`язку, оборони та іншого призначення; 4) землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; 5) землі лісового фонду; 6) землі водного фонду; 7) землі запасу.

Згідно зі ст. 6 цього Кодексу передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно. Безплатно земельні ділянки передаються у власність громадян в тому числі і для: ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного статтею 67 цього Кодексу, тобто не більше 0,1 гектара у містах.

Порядок передачі земельних ділянок у власність Радами народних депутатів визначався статтею 17 Земельного кодексу України 1990 року, згідно з якою передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами, на території яких розташовані земельні ділянки.

Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї.

Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.

Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для: ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 цього Кодексу; ведення особистого підсобного господарства у розмірі згідно з статтею 56 цього Кодексу; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.

Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).

Ради народних депутатів розглядають у місячний строк зазначені заяви і матеріали та приймають відповідні рішення.

Як встановлено судом та описано вище, Верблянська сільська рада народних депутатів, розглянувши заяву ОСОБА_4 про надання земельної ділянки у постійне користування в с. Вербляни Яворівського району Львівської області для індивідуального житлового будівництва, прийняла рішення № 7 від 28 січня 1991 року про надання ОСОБА_4 у постійне користування земельну ділянку із земель населеного пункту с. Вербляни Яворівського району Львівської області, площею 0,15 га, між сусідами ОСОБА_12 (який є тестем ОСОБА_2 ) та ОСОБА_9 (який є батьком ОСОБА_5 )

Отже, рішенням Верблянської сільської ради народних депутатів від 28 січня 1991 року № 7 ОСОБА_4 було виділено земельну ділянку площею 0,1500 га.

При цьому, ст. 22 Земельного кодексу України 1990 року було передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Стаття 23 Земельного кодексу України 1990 року визначала, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Проаналізувавши зміст наведених вище норм Земельного кодексу України 1990 року, суд зазначає, що статтею 22 цього Кодексу для виникнення в особи права власності на земельну ділянку було встановлено дві обов`язкових умови, а саме: 1. встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); 2. одержання документа, що посвідчує це право (державного акта).

ОСОБА_4 надав суду копію будівельного паспорта на забудову даної земельної ділянки із планом забудови, затвердженим районним архітектором 09 вересня 1993 року та копію акту виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель від 09 вересня 1993 року.

Однак державний акт ОСОБА_4 відповідно до вимог чинного на той час законодавства не видавався, а не отримавши державного акту на земельну ділянку, позивач, відповідно, не набув права власності на неї.

Крім того, акт виносу в натуру меж земельної ділянки і розбивки будівель від 09 вересня 1993 року, копію якого позивач надав суду, не підписаний представником Верблянської сільської ради.

З 01 січня 2002 року набрав чинності Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІІІ.

Відповідно до п. 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Однак, оскільки позивач на момент набрання чинності Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року своє право власності на спірну земельну ділянки у встановленому законом порядку не оформив, виходячи з положень ст. 22 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-ХІІ не можна вважати, що він її одержав у власність.

Таким чином, відповідно до чинного на той час земельного законодавства, земельні права власності у ОСОБА_4 на земельну ділянку не виникли, оскільки рішенням № 7 від 28 січня 1991 року лише було тільки розпочато процедуру виділення йому земельної ділянки, але не закінчено у встановленому законом порядку.

Це свідчить про те, що право власності у ОСОБА_4 щодо конкретної земельної ділянки, в певних межах, як на об`єкт цивільних земельних прав у встановленому законом порядку не виникло.

Також суд зазначає, що у період, коли ОСОБА_4 міг завершити оформлення права власності на спірну ділянку, він фактично відмовився від неї на користь відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .

При цьому, сам позивач ОСОБА_4 твердження відповідачів про добровільну передачу їм земельної ділянки не спростував, а навпаки вказав, що дійсно дозволив розділити між відповідачами земельну ділянку та користуватися нею.

Щодо доводів позивача про те, що він надав відповідачам по половині наданої йому в користування земельної ділянки тимчасово і лише для ведення сільського господарства, суд зазначає, що позивач не може сам визначати цільове призначення ділянки та порядок її використання відповідачами.

Також, аналізуючи пояснення сторін у справі, а також покази свідків ОСОБА_6 , яка є дружиною позивача та ОСОБА_7 і ОСОБА_11 , які є дітьми позивача, судом встановлено, що інтерес позивача до спірної земельної ділянки виник з моменту, коли його син ОСОБА_7 вирішив розпочати власне будівництво та пошук земельної ділянки для цього, натомість з 1993 року до 2016 року, позивач не цікавився спірною земельною ділянкою, її станом, а також оформленням документів щодо набуття права власності на неї.

Крім того, пояснення позивача ОСОБА_4 про те, що саме його син з ОСОБА_7 та дружина ОСОБА_6 їздили до відповідачів і спілкувалися щодо повернення земельної ділянки, без нього, а також те, що саме син звернувся до адвоката з метою судового врегулювання спору щодо земельної ділянки, свідчать про те, що фактично земельна ділянка потрібна саме сину позивача, який зацікавлений в її поверненні з метою подальшого здійснення ним будівництва на земельній ділянці, а не безпосередньо позивачу.

Такого висновку суд дійшов з врахування також того, що позивачу ОСОБА_4 на праві приватної власності належить житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 303037288.

В даному будинку позивач проживав і на момент виділення йому земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку в с. Вербляни, використання якої йому було не вигідно, зважаючи на далеке розташування від місця основного проживання (зі слів самого позивача), що також було підставою для передачі земельної ділянки іншим землекористувачам.

Також суд зазначає, що позивачу з моменту надання дозволу на користування земельною ділянкою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було відомо про її поділ між ними та користування та те, що відповідач ОСОБА_2 розпочав будівництво господарських будівель на своїй частині.

Наведене в сукупності, на думку суду, свідчить про те, що позивач ОСОБА_4 добровільно передав спірну земельну ділянку відповідачам та більше 20 років не проявляв жодного інтересу до цієї земельної ділянки.

В свою чергу, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , з дозволу ОСОБА_4 , розділили спірну ділянку, узгодили між собою її межі, скористалася своїм правом на приватизацію земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а також для ведення особистого селянського господарства, виготовили технічну документацію, та отримали державні акти про право власності на землю.

Суд враховує, що відповідачі з 1993 року добросовісно, відкрито, безперервно володіють та користуються частинами спірної земельної ділянки.

Також суд враховує, що Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема, ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції», відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (серед іншого, рішення у справах «Іммобільяре Саффі» проти Італії» та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії».

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»).

Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

ЄСПЛ також наголошує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

У справі «Ді Марко проти Італії» ЄСПЛ вважав, що легітимні очікування заявника у зв`язку з майновими інтересами, такими як використання землі та пов`язана з цим комерційна діяльність, були достатньо важливими, щоб вважатися «володінням» у сенсі статті 1 Протоколу № 1.

Національним законодавством України, зокрема, ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.).

Вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Статтею 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно із ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, право власності є одним з основоположних прав особи, яке гарантується і захищається як національним законодавством, так міжнародними актами, які діють в Україні, зокрема, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (з врахуванням практики Європейського суду з прав людини).

Зважаючи на це та встановлені і описані вище обставини, суд вважає, що позивач не довів необхідності чи виправданості втручання у право власності відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , які тривалий час, а саме більше 30 років (до дня подання позову понад 20 років), відкрито користуються своїми частинами спірної земельної ділянки, у встановленому законом порядку оформили власність на це майно та в них виник сталий зв`язок з даним нерухомим майном.

Зі свого боку, позивач ОСОБА_4 добровільно передав земельну ділянку відповідачам, протягом усього цього часу не проявляв жодного інтересу до цього майна, на даний час фактично також не має безпосереднього особистого інтересу до ділянки.

За таких обставин суд вважає, що втручання у власність відповідачів у даному випадку шляхом скасування їх права власності на спірні частини земельної ділянки не буде відповідати принципам пропорційності та справедливості, зважаючи на поведінку сторін протягом тривалого часу, їх зв`язок із спірною земельною ділянкою та значення ділянки для них, непослідовність дій позивача щодо цієї ділянки та фактичні обставини володіння ділянкою, які склалися об`єктивно та без протиправної поведінки відповідачів.

Також, як роз`яснено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц вказав, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Зважаючи на наведену правову позицію Верховного Суду та описані вище фактичні обставини, встановлені в ході розгляду справи, суд вважає доводи відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_5 , а також Яворівської міської ради Львівської області, переконливішими і такими що спростовують доводи і твердження позивача.

Отже, рішення Верблянської сільської ради народних депутатів від 28 січня 1991 року № 7, на думку суду, не є документом, який підтверджує право користування земельною ділянкою ОСОБА_4 , на підставі цього рішення та у разі дотримання відповідної процедури (встановлення меж земельної ділянки в натурі, внесення запису до земельно-кадастрових документів та отримання державного акта на землю) позивач міг реалізувати право власності на спірну земельну ділянку, однак не виконав відповідну процедуру приватизації переданої йому земельної ділянки, добровільно передав її відповідачам і протягом значного часу не проявляв до неї жодного інтересу і фактично не має особистого інтересу до неї, тому дана ділянка правомірна була надана відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які значний період часу користувалися нею та належно оформили право власності на земельні ділянки.

Враховуючи наведенні вище обставин, норми законодавства, практику Верховного суду та Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_4 .

Щодо застосування до позовних вимог позивача строку позовної давності, про що в судовому засіданні 07 серпня 2023 року заявив представник відповідача Яворівської міської ради Львівської області Кудрявцев О.О., слід зазначити, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги.

Тобто перш ніж застосувати позовну давність суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12; від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18; від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц.

Таким чином, враховуючи, що судом не встановлено наявності порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, у суду відсутні підстави для застосування до позовних вимог позовну давність.

Крім того, не підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача судові витрати по справі, оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 209, 227-245, 263-265 ЦПК України, суд,

вирішив:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 06 лютого 2025 року.

Повне найменування учасників справи:

позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Вербляни;

відповідач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , проживає за адресою: Львівська область, Яворівський район, с. Вербляни;

відповідач Яворівська міська рада Львівської області, код ЄДРПОУ 33213539, адреса місцезнаходження: Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Львівська, 15.

Суддя Д.Б. Поворозник