Рішення

від 09.12.2024 по справі 160/11602/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 рокуСправа №160/11602/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в письмовому провадженні у м. Дніпрі адміністративну справу № 160/11602/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

06.05.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії (бездіяльність) Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні нарахування в повному обсязі матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди отриманої під час проходження військової служби з 09.09.2017 року по 12.09.2022 рік; визнати протиправними дії (бездіяльність) Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійсненні нарахування грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за час проходження служби за період з 09.09.2017 року по 12.09.2022 рік; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування (перерахунок) матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби з 09.09.2017 року по 12.09.2022 рік з урахуванням раніше виплачених сум; зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити компенсацію вартості за неотримане речове майно за час проходження служби за період з 09.09.2017 року по 12.09.2022 рік; стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за весь час затримки належних виплат під час звільнення з військової служби, але не більш як за шість місяців, а саме грошову суму в розмірі 63 241,68 грн.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом від 12.09.2022 року №242 позивача звільнено з військової служби. Вказує, що за час проходження служби не було виплачено грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та не було виплачено в повному обсязі матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, що стало підставою звернення до суду.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи № 160/11602/24 та у зв`язку з автоматизованим розподілом ця адміністративна справа була передана для розгляду судді Сидоренко Д.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.05.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/11602/24. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

24.06.2024 року, заперечуючи проти позовної заяви, відповідачем подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи. У відзиві зазначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Зазначає, що позивачу для отримання грошової компенсації необхідно було звернутися з рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 для отримання компенсації. Вказує, що надана позивачем до позовної заяви копія рапорту не містить дату та доказів подання такого рапорту, а отже позовні вимоги в цій частині є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 року залучено до участі у адміністративній справі №160/11602/24 другого відповідача Військову частину НОМЕР_2 .

Розпорядженням керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.10.2024 року № 658 д призначено повторний автоматизований розподіл справи № 160/11602/24 у зв`язку зі звільненням ОСОБА_2

з посади судді за його поданням заяви про відставку.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2024 року справу № 160/11602/24 передано для продовження розгляду судді Озерянській С.І.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2024 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 160/11602/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії. Розглядати справу постановлено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу, зокрема у військових частинах НОМЕР_2 та НОМЕР_1 , що підтверджується записами військового квитка серії НОМЕР_4 .

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 позивача виключено із списків особового складу військової частини, з усіх видів забезпечення з 13 вересня 2022 року.

20.12.2022 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за час проходження служби за період з 09.09.2017 року по 12.09.2022 рік.

Листом № 644/ФЕС від 15.02.2023 року відповідач повідомив, що компенсація за неотримане речове майно при звільненні не вбачається в наказі, тому і не була виплачена.

Позивач, вважаючи протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування в повному обсязі матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, не нарахування грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за час проходження служби, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ), військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з пунктом 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктами 2 - 4 цієї правової норми встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (далі - Порядок №178), виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

За приписами пункту 5 цього ж Порядку довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Отже, чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби або переводиться до інших утворених відповідно до законів України військових формувань з виключенням із списків особового складу військової частини, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Водночас, умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Аналогічні висновки були викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року в справі №480/3105/19, у постанові Верховного Суду 27 січня 2021 року у справі № 340/680/20, від 29 липня 2021 року по справі № 807/761/15.

Так, з аналізу приписів пунктів 3-4 Порядку № 178 слідує, що особа має право отримати грошову компенсацію за неотримане речове майно: перед звільненням - у разі подання відповідного рапорту під час проходження служби; після звільнення - у разі подання відповідного рапорту після звільнення.

У постановах від 27 січня 2021 року у справі №340/680/20 та від 29 листопада 2021 року у справі №120/313/20-а Верховний Суд звернув увагу на те, що відсутність відповідного рапорту військовослужбовця, поданого під час проходження служби, виключає правові підстави для виплати військовою частиною грошової компенсації за неотримане речове майно.

Як встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 12 вересня 2022 року та усіх видів грошового забезпечення 13 вересня 2022 року, проте останній звернувся із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби лише 20.12.2022 року.

Водночас, матеріали справи не містять доказів звернення позивача до командування військових частин НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , в яких останній проходив службу з рапортами про виплату компенсації за неотримане речове майно.

Суд зазначає, що наявний в матеріалах справи рапорт про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно не містить дати його складання та направлення (вручення, отримання) до військової частини.

Отже, у зв`язку з неподанням позивачем рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби, у відповідача не виникло правових підстав для розгляду відповідного питання та виплати такої компенсації.

Таким чином права позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 09.09.2017 року по 12.09.2022 року не є порушеними, а вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за період з 09.09.2017 року по 12.09.2022 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 9 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.

Отже, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов`язком керівника, та рішення про її надання приймається на підставі поданої військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Крім того, з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.09.2022 року №242 вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік не виплачувалась.

Також, доказів звернення до командування із відповідною заявою/рапортом та доказів виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди під час проходження військової служби за період з 09.09.2017 року по 12.09.2022 року, позивачем не надано.

Зважаючи на ту обставину, що під час розгляду адміністративної справи не установлений факт звернення позивача з відповідним рапортом, у Військової частини НОМЕР_1 не виникло обов`язку здійснювати виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки право ініціювати виплату вказаного виду забезпечення належить виключно військовослужбовцю, а тому вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати належних виплат під час звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.

Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Так, у межах даної справи судом встановлено відсутність права позивача на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно та матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, що в свою чергу унеможливлює вирішення питання щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно із частинами 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частина НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.І. Озерянська