Ухвала

від 18.02.2025 по справі 160/4748/25

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

18 лютого 2025 року Справа 160/4748/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.02.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.04.2023 року по 06.10.2023 року; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.04.2023 року по 06.10.2023 року.

Відповідно до пунктів 3 та 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України та чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам статей 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.

Відповідно частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим, 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX.

Вказаним Законом, зокрема, внесені зміни до Кодексу законів про працю України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

З огляду на положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку виплачується лише у тому разі, коли роботодавцем не здійснено повного, належного розрахунку з працівником під час звільнення.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 Кодексу законів про працю України).

Відповідно до положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодексом адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом цієї позовної заяви є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.04.2023 року по 06.10.2023 року.

У Рішенні від 22.02.2012 року у справі №4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Разом з тим, відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд зазначає, що оскільки спірні правовідносини пов`язані зі звільненням позивача з публічної служби, до спірних правовідносин підлягають застосування саме положення частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі положення є спеціальними по відношенню до частини 1 статті 233 КЗпП України.

Таким чином, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, до спірних правовідносин має бути застосований спеціальний процесуальний строк, встановлений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для спорів, пов`язаних зі звільненням з публічної служби.

Наведене узгоджується з позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 року по справі №520/12661/19.

Окрім того, відповідно до висновків викладених у постанові Верховного Суду по справі №160/914/23 від 07.09.2023 року звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку (стаття 117 Кодексу законів про працю України) обмежене строком, який - з уваги також на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 - у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби визначений у частині п`ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і становить один місяць (з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів).

Судом з тексту позовної заяви та доданих до неї матеріалів встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 від 05.04.2023 року №218 з 05.04.2023 року.

Також позовної заяви слідує, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 року по справі № 160/16895/24, зокрема зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основне та додаткове) за період з 01.09.2022 року по 05.04.2023 року з використанням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року та 01.01.2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 28 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік та 2023 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 року по справі № 160/16895/24 набрало законної сили 19.11.2024 року.

Саме дату набрання законної сили рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 року по справі № 160/16895/24 - 19.11.2024 року позивач вважає датою коли у нього виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач наполягає на відсутності необхідності встановлення дати розрахунку, оскільки на день звернення до суду строк виплати середнього заробітку перевищив 6 місяців.

Позовна заява надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд 13.02.2025 року, що свідчить про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду з дати початку такого строку 19.11.2024 року.

Приписами частин 1, 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Таким чином, позивачу необхідно надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропущення.

З приписами пункту 5 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання, у тому числі, про витребування доказів.

Також частинами 1-4 статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об`єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов`язані не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Згідно з частиною 1 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому, пунктом 4 частини 2 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

В позовній заяві представник позивача просить витребувати у Військової частини НОМЕР_1 детальний помісячний розрахунок грошового забезпечення, здійснений на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 року по справі № 160/16895/24 та довідку про середньоденне грошове забезпечення за два останні місяці, що передували місяцю звільнення з військової служби, складену відповідно до постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 з урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.09.2024 року по справі № 160/16895/24.

Однак до позову не додано жодного доказу на підтвердження звернення позивача чи представника позивача із адвокатським запитом чи заявою про надання зазначених доказів або надсилання такого адвокатського запиту відповідачу.

Частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Оскільки позовна заява подана без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху.

Керуючись статтями 160-161,169 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Встановити позивачу строк десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви, а саме: надати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин його пропущення.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити особі, що звернулася із адміністративним позовом.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя С.І. Озерянська