Рішення

від 26.02.2025 по справі 160/34754/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2025 рокуСправа №160/34754/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

31.12.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року та з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року, в розмірі 2 102,00 грн.;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_1 , за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 року (2 481,00 грн.), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_1 , за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 року (2 684,00 грн.), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_1 , за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 року (3 028,00 грн.), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року та з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2 481,00 грн., у 2023 році 2 684, 00 грн., у 2024 році 3 028,00 грн.;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року, з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2 481,00 грн., у 2023 році 2 684,00 грн., у 2024 році 3 028,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач працює на посаді судді Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області, однак, відповідачем-1 невірно розраховано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2022 року, з 01.01.2023 року та з 01.01.2024 року, а саме: протиправно замість розміру 2481,00 грн., 2684,00 грн. та 3028,00 грн. відповідно застосовано розмір 2102,00 грн. Розмір посадового окладу судді встановлюється виключено на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та не може визначатися Законом України «Про Державний бюджет на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік» та Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік». На думку позивача, вказане призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення її прав та гарантій. Крім цього позивач наголошує, що відповідач-2 протиправно не здійснює фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за спірні періоди. У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

24.01.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

30.01.2025 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву відповідач-1 зазначив, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, представник відповідача вказує, що норма частини 3 статті 135 Закону «Про судоустрій і статус суддів» є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Як вказує представник відповідача, нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік». Відтак, представник відповідача звертає увагу на те, що оскільки Закон України «Про Державний бюджет на 2022 рік», Закон України «Про Державний бюджет на 2023 рік» та Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік» містять спеціальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн, то відсутні підстави для застосування іншого розміру прожиткового мінімуму, установленого вказаними законами. Таким чином, за наявності в спеціальному законі (який встановлює конкретні розміри прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року) спеціальної норми щодо розміру прожиткового мінімуму для визначення базового розміру посадового окладу судді, територіальне управління не вправі було застосовувати загальну норму щодо розміру прожиткового мінімуму для (всіх інших) працездатних осіб, навіть якщо розмір прожиткового мінімуму в загальній нормі більший за розмір прожиткового мінімуму в спеціальній нормі.

Державною судовою адміністрацією України отримано копію ухвалу про відкриття провадження у справі разом 27.01.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного повідомлення, яка наявна в матеріалах справи.

Позивач про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, проте до суду не з`явився, просив здійснити розгляд справи за його відсутності

Відповідачі про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, проте до суду не з`явились.

Згідно ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, враховуючи неявку учасників справи та відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява та відзив на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення» №559/2006 від 21.06.2006 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Наказом голови Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області №77-0 від 27.06.2006 року ОСОБА_1 зараховано до штату Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Згідно довідки №Б-с-1475 від 14.11.2024 року Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області позивачу за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року було виплачено суму в розмірі 608019,88 грн.

Згідно довідки №Б-с-1476 від 14.11.2024 року Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області позивачу за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року було виплачено суму в розмірі 562449,51 грн.

Згідно довідки №Б-с-1477 від 14.11.2024 року Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області позивачу за період з 01.01.2024 року по 31.10.2024 року було виплачено суму в розмірі 461441,23 грн.

Як вказує позивач, за період з 01.01.2022 року по 31.12.2024 року Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області нарахувало та виплатило позивачу суддівську винагороду для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» в розмірі 2102 грн. Однак, як вказує позивач, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач-1 повинен був нарахувати відповідні виплати виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 року у розмірі 2481,00 грн., встановленого на 01.01.2023 року у розмірі 2684,00 грн. та встановленого на 01.01.2024 року у розмірі 3028,00 грн.

Позивач вважаючи, що розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, що встановлений законом, звернулась до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина 2 статті 4).

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11.03.2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 135 Закону України №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 10 років - 30 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2393 гривні, з 1 липня - 2508 гривень, з 1 грудня - 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років: з 1 січня - 2100 гривень, з 1 липня - 2201 гривня, з 1 грудня - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2618 гривень, з 1 липня - 2744 гривні, з 1 грудня - 2833 гривні;

працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня, з 1 липня - 2600 гривень, з 1 грудня - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1934 гривні, з 1 липня - 2027 гривень, з 1 грудня - 2093 гривні.

Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2272 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;

працездатних осіб - 2684 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2563 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;

працездатних осіб - 3028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Відповідачами не спростовується, що суддівську винагороду за період з 01.01.2022 року по 30.12.2024 року позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

При цьому судді Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року та на 01.01.2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн., 2684,00 грн. та 3028,00 грн. відповідно введено такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року відповідачем-1 для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд уважає за потрібне указати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Ураховуючи вищевикладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року та на 01.01.2024 року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у період з 01.01.2022 року по 31.12.2024 року, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» було неправомірним.

Розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону №1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб їй виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Аналогічну позицію займає Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21.

За вказаних обставин дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області є протиправними.

Одночасно суд зазначає, що у відповідності до вимог ч.4 ст.148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.

За вказаних обставин саме Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, повинно нарахувати та виплатити недоплачену суму за період з 01.01.2022 року по 31.12.2024 року.

Водночас Державна судова адміністрація України повинна забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати позивачу за період з 01.01.2022 року по 31.12.2024 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році - 2481,00грн, у 2023 році - 2684,00 грн., у 2024 році 3028,00 грн.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Керуючись ст.77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 57, к.301, код ЄДРПОУ 26239738), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року та з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року, обчисленої, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2021 року, в розмірі 2 102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_1 , за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2022 року (2 481,00 грн.), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплатію

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_1 , за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2023 року (2 684,00 грн.), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_1 , за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року, на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VІІІ, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 року (3 028,00 грн.), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року та з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2 481,00 грн., у 2023 році 2 684, 00 грн., у 2024 році 3 028,00 грн.

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної судді Нікопольського міськрайонного суду ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року, з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2022 році 2 481,00 грн., у 2023 році 2 684,00 грн., у 2024 році 3 028,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський