Постанова

від 18.02.2025 по справі 160/9606/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 лютого 2025 року м. Дніпросправа № 160/9606/24Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 в адміністративній справі №160/9606/24 (суддя Тулянцева І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и В:

У квітні 2024р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;

- зобов`язати Головне Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), але не більш як за шість місяців, за період з 01 березня 2023 року по 29 березня 2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року№ 100;

- зобов`язати Головне Управління Держаної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2023 року по 28.03.2024 року.

Стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.03.2023 року по 28.03.2024 року у розмірі 280 951, 44 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2023 року по 28.03.2024 року, виплаченої 29.03.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року по справі №160/15492/23.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2023 року по 28.03.2024 року, виплаченої 29.03.2024 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року по справі №160/15492/23.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив його до апеляційного суду. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що ОСОБА_1 звільнено зі служби цивільного захисту 01 березня 2023 року. Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем був проведений платіжною інструкцією №497 від 21 березня 2023 року та відомості зарахування на рахунки № 44 від 20.03.2023, на підставі якого виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби на картковий рахунок НОМЕР_1 . Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Так, 22.03.2023 року позивачу було відомо про виплачені суми, але з позовом у справі № 160/15492/23 він звернувся не відразу, а тільки 04.07.2023, тобто після спливу встановленого ст. 233 КЗпП України строку. Так, 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Вимога щодо виплати ОСОБА_1 його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01 березня 2023 року по 29 березня 2024 року, не підлягає задоволенню. Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, слід зазначити наступне. Право позивача на отримання індексації, встановлене рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року у справі № 160/15492/23, яке набрало законної сили після апеляційного перегляду 28 грудня 2023 року. Цим рішенням суд зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення. 25.03.2024року за вх.№49/1634 відповідачем отримано постанову Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 160/15492/23 від 28 грудня 2023 року, яка направлена судом поштою 13.03.2024. Зазначений судовий акт відповідач добровільно виконав, нарахувавши та виплативши позивачу індексацію протягом трьох днів. Доказів ухилення відповідача від виконання цього рішення позивачем не надано.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.

Витягом із наказу №94 від 01.03.2023 року (з кадрових питань (особового складу)) згідно з п. 12 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій полковника служби цивільного захисту Кудрявцева Дмитра Євгеновича, заступника начальника Головного управління із запобігання надзвичайним ситуаціям Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, з правом носіння форменого одягу, з 01.03.2023 року.

Підстава: наказ ДСНС України від 06.01.2023 №10.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2023 року по справі № 160/15492/23 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371) щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371) здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін, для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця).

Визнано протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371) щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 01.12.2018 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 38598371) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.12.2018 в сумі 17534,43 грн, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2023 року по справі № 160/15492/23 апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 р. в адміністративній справі №160/15492/23- залишено без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.09.2023 р. в адміністративній справі №160/15492/23 - залишено без змін.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем 29.03.2024 року, на розрахунковий рахунок позивача було перераховано суму індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.12.2018 року у розмірі 98 278,37 грн., що підтверджується випискою з його карткового рахунку.

Відповідно до довідки №249 від 09.08.2024 року грошове забезпечення позивача за січень 2023 року складає 45 044,00 грн., за лютий 2023 року складає 45 044,00 грн. Середньоденне грошове забезпечення, за останні два місяці перед звільненням, складає 1501,47 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, яким частково задоволено позовні вимоги , та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 та ч.7 ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 далі - КЗпП в частині, що не суперечить спеціальному законодавству.

В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.

08 серпня 2023р. Верховний Суд ухвалив постанову у справі №420/19971/21, спір в якій виник зі схожих правовідносин - позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, стягнутої на підставі рішення суду.

Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені ст. 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника, у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Положення ч.1 ст. 117 КЗпП України переважно стосуються випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина 2 ст. 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Вказаний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також, оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01 липня 2022 р. №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 р., частину 1 статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 р. у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 р. у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Судом встановлено, що що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі №821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі статті 116 Кодексу законів про працю України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Витягом із наказу №94 від 01.03.2023 року (з кадрових питань (особового складу)), згідно з п. 12 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій полковника служби цивільного захисту Кудрявцева Дмитра Євгеновича, заступника начальника Головного управління із запобігання надзвичайним ситуаціям Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, з правом носіння форменого одягу, з 01.03.2023 року.

Відтак строк затримки по виплаті заробітної плати (в даному випадку - індексації грошового забезпечення) слід рахувати з 02.03.2023 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Оскільки відповідач здійснив виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 01.12.2018 року у розмірі 98 278,37 грн. лише 29.03.2024 року, то останній день затримки у розрахунку є 28.03.2024 року.

Отже, строк затримки розрахунку розпочався 02.03.2023 року та закінчився 28.03.2024 року.

За таких обставин є вірними висновки суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум і розмір таких сум був спірним.

Щодо вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (далі Закон № 2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст. 2 Закону № 2050-III).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону № 2050-III, Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

В силу п. 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Пунктом 3 Порядку № 159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Відтак, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-III, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Згідно вимог ст.3 3акону № 2050-III, пунктів 1, 2, 4 Порядку № 159, компенсація за несвоєчасну виплату середньої заробітної плати пов`язана з реальною виплатою чи нарахуванням середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. Раніше таких виплат право на неї (компенсацію) не виникає.

Зі змісту ст.1 Закону України № 2050-III вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У п. 4 Порядку № 159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі № 816/379/16 та від 30.09.2020 у справі № 280/676/19, від 13.09.2021 у справі № 639/3140/17, від 09.08.2022 у справі № 460/4765/20, від 16.11.2022 у справі № 674/22/17).

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції рішення в оскарженій частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстав для його скасування не вбачається, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду. Апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області -залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.08.2024 залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у порядку ст.ст. 328 329 КАС України.

Головуючий - суддяЛ.А. Божко

суддяО.М. Лукманова

суддяЮ. В. Дурасова